11611 (647151), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

1.Сангвінік – енергійні, широкі інтереси, велике самовладання і стриманість характеру.

2. Флегматик – енергійні, наполегливі, постійні у звичках та прихильностях

3. Холерик – нестримані, легко збуджуються, рішучі, але іноді необачні в своїх вчинках.

4. Меланхолік – боязкі, замкнені, надмірно чутливі та схильні перебільшувати труднощі.

Тип нервової системи є природженим і складає основу психічної діяльності людини, її темпераменту, а також має певний вплив на швидкість формування тих чи інших рис характеру. Але в процесі онтогенезу, під впливом соціальних чинників, певного виховання він може змінюватись

У результаті досліджень з’ясовано, що класичними типами темпераменту і нервової системи не вичерпуються індивідуальні психофізіологічні особливості людини. І.П.Павлов виділив притаманні лише людині типи нервової системи, що визначаються співвідношенням І та ІІ сигнальних систем :

Розумовий – переважання другої сигнальної системи ;

Художній – переважання першої сигнальної системи;

Середній – обидві системи урівноважені ( більшість людей).

Фізіологи в своїх дослідженнях виявили функціональну асиметрію півкуль головного мозку. Найяскравіше це проявляється в стилі мислення. Ліва півкуля забезпечує логічне мислення, права – база конкретного образного мислення. Припускається, що саме навчання мови відіграє роль пускового механізму для нормальної спеціалізації півкуль.

Серед характеристик особистості важливу роль відіграють такі поняття, як характер, здібності, обдарованість, цілісність.

Біологічною основою психофізіологічної індивідуальності людини є типи нервових процесів, типи темпераменту і домінантність великих півкуль. Всі ці характеристики є успадкованими і є природною основою характеру. У процесі розвитку людини, під впливом зовнішніх умов, виховання і навчання формується певний тип її поведінки, або її характер. Ряд психологів визначають його як «психологічний склад», що проявляється в спрямованості та волі людини. Тобто, риси характеру формуються в процесі розвитку, під впливом виховання і самовиховання. Соціальним факторам у цьому належить вирішальна роль. Прояв тих, чи інших рис характеру залежить також від здоров’я. Заняття спортом, загартовування сприяють розвиткові вольових якостей і позитивних рис характеру, адаптуючи особистість до соціальних вимог. Характер може бути визначеним - при наявності однієї або кількох чітко визначених головних рис; цілісним - при єдності думки, почуттів і поведінки людини. Цим рисам протистоять невизначені й нецілісні риси характеру. Формуванню характеру сприяє та діяльність, яку людина здійснює в процесі свого розвитку : спорт, навчання, труд. Щоб досягнути поставленої мети, необхідна мобілізація духовних та фізичних сил, що проявляється у вольових якостях характеру: цілеспрямованості, наполегливості, рішучості і т. ін.

Здібності людини – це сукупність таких психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного виконання однієї або кількох видів діяльності. Розрізняють фізичні здібності, що залежать від природних даних (баскетбол), і розумові здібності – здатність виконувати певну розумову роботу.

Під схильністю розуміють потяг прагнення до будь – якого виду діяльності. Схильність і здібності часто відповідають одне одному і розвиваються разом, часто залежать від умов життя, виховання. В результаті численних досліджень доведено, що здібності людини визначаються однаково як спадковістю, так і вихованням.

Обдарованість – це вияв природних можливостей організму людини, що значно перевищують середній рівень. У народжені обдарованої дитини основну роль відіграють біологічні фактори. Успадковуються не лише соматичні ознаки, а й психофізіологічні якості організму. Середня успадкованість специфічних розумових здібностей становить 50%. Найбільше успадковується здатність до просторових уявлень (художні, конструкторські здібності); пам’ять успадковується слабко, тому її необхідно розвивати.

Дослідження поведінки тварин довели, що засоби спілкування цих істот досягають інколи значного різноманіття та складності. Ефективність спілкування у тварин може бути досить високою. Інколи, засобами комунікації досягаються такі результати, до яких людина навряд чи колись наблизиться. Наприклад, зміна статті у деяких риб відбувається під дією хімічних сигналів; у китоподібних дуже різноманітні ультразвукові сигнали - всім відомо про пісні китів. Складні засоби спілкування у суспільних комах : бджіл, термітів, мурашок, поведінка яких залежить від взаємного обміну тактильними, звуковими, хімічними сигналами між окремими особинами.

На відміну від тварин, у людини в процесі суспільно – історичного розвитку утворилась специфічна форма спілкування мова. Слово в мові стало звуковим сигналом для позначення різних явищ та предметів навколишнього світу. Людина - єдиний біологічний вид, у якого в процесі еволюції утворилась друга сигнальна система. Така властивість дала змогу позначити словом не тільки безпосередні подразники, але й створила можливість абстрактного мислення. У тварин також можуть утворюватися умовні рефлекси на словесні накази (наприклад, дресировка собак), але в даному випадку слово діє лише як звуковий подразник.

2. Спільні та особливі риси соціальної поведінки тварин та людини

Значна доля найбільш вражаючих досягнень людини обумовлена її соціальною природою: намаганням та здатністю творити та передавати свій досвід. В той же час, як це не парадоксально на перший погляд, людські взаємовідносини об’єднують і ворожнечу, і нетерпимість, і взаємний антагонізм. По мірі зростання населення Світу навколишнє середовище все більше контролюється людиною, і над суспільством нависає загроза самознищення внаслідок природної агресивності людини. Тому важливе значення набуває вивчення здатності тварин співіснувати один з одним в різних соціальних поєднаннях: сім’ях, зграях, колоніях. Спостереження етологів довели, що форми взаємовідносин між індивідуумами мають багато подібного в тваринному царстві та людському суспільстві.

Соціальна поведінка – це спільна діяльність особин, яка формує життя групи. Вона базується на різних формах взаємозв’язків між окремими індивідуумами, підтримується певною соціальною структурою, де кожна особина виконує певну соціальну роль.

В загальній формі характер взаємовідносин між тваринами в внутрішньопопуляційних угрупованнях можна визначити як більш – менш виражену систему типу „ домінування- підкорювання”, яка заснована на нерівнозначності особин, що її складають. Таку систему взаємовідносин називають ієрархічною. Ієрархічне положення особини в групі визначає відмінності в поведінці. Особини-домінанти володіють певними перевагами і спокійно виявляють різні форми діяльності. В більш складних випадках структура взаємовідносин між особинами в групах базується на визначенні лідера. В більшості випадків ними становляться найбільш досвідчені дорослі тварини. . Біологічне значення лідерства полягає в тому, що індивідуальний досвід окремих тварин стає досягненням всього стада. Таким чином стереотип поведінки, виражений в концентрації уваги на лідерах і копіюванні їм, вносить в систему взаємовідношень елементи управління, що підвищує ступінь стабільності групи. Найбільш складна структура взаємовідносин, побудованих по домінантно – ієрархічному принципу на чолі з вожаками. Вожак на відміну від лідера, активно направляє діяльність стада шляхом спеціальної сигналізації, а інколи, навіть з застосуванням прямої агресії. Така структура найбільш характерна для приматів.

Зі зміною співвідношення біологічної та соціальної еволюції людини фактори природного добору поступово втрачають свою роль. Більшого значення набувають чинники, що сприяють соціалізації людини. Саме формування релігійних уявлень та моралі в племенах первісних людей прийнято вважати часом зародження людського суспільства. На протязі історичного часу створено правові та моральні кодекси співіснування людей, які формують взаємовідносини між ними. Але останнім часом все більше наукових праць, присвячених дослідженню управління (менеджменту) персоналом особливу увагу приділяють саме пошуку тих психофізіологічних особливостей, які з великою долею ймовірності дозволять визначити осіб-лідерів. Ці праці базуються не тільки на психологічних експериментах, але і на спостережені та аналізом за поведінкою тварин в групах, і дозволяють говорити, що в побудова взаємовідносин в людському суспільстві в основі своїй має ті ж самі корні, що й в тваринному царстві.

3. Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища. Вчення по стрес

Само слово „ стрес „ зрозуміло як спеціалістам, так і населенню взагалі. Представники психології, психіатрії, терапії, фізіології та фармакології, соціології та антропології вивчають цей стан . Існує багато визначень цього поняття. Наприклад, це зусилля або велика витрата енергії, або - це сили, що впливають на організм, тобто будь – який вплив, що порушує рівновагу організму. Взагалі, історично, стрес - це термін, що прийнятий в фізиці і є синонімом таких понять, як тиск, сила, напруга по відношенню до певної системи. В медицині поняття стрес пов’язано з іменем Ганса Сельє, який в 1926 р. перший запропонував цей термін для опису того явища, яке він спостерігав на певних хворих. В своїх перших працях Сельє дав таке визначення стресу:

„Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні„

На сьогодні визначені ключові поняття, що лежать в основі стресу:

1. Стрес – це реакція організму на важливий для нього подразник;

2. Стресова реакція - це психофізіологічна реакція;

3. Стрес характеризується потенційно широким набором реакцій, які призводять до психофізіологічного збудження, а при певних умовах може призводити до позамежового збудження, гальмування, повної зупинки діяльності всіх систем організму, що зазнають дії стресового чинника. Стресова реакція або запускає механізм нейронного гальмування, або викликає секрецію інгібіруючих гормонів, або просто збуджує кінцевий орган, доводячи до його дисфункції.

4. Подразник, що викликає стрес називається стресором, або стресовим подразником. Він ( подразник ) стає стресовим в залежності від того значення, яке людина йому приділяє. Але існують природні чинники, які внаслідок довготривалої дії можуть викликати стресову реакцію, впливаючи на нижчі мозкові сенсорні системи : жара, холод, шум; через механізми травлення та метаболізму: споживання кофеїну, нікотину, амфітамінів; і навіть внаслідок значного фізичного навантаження.

5. Найчастіше сильний стрес в житті хворих викликається ними самими, оскільки визначення стресових факторів залежить від таких психологічних та соціальних параметрів, як тип особистості, її соціальний статус, соціальна роль, яку ця людина відіграє в суспільстві. За словами Сельє, має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.

6. У багатьох людей постійне перебування в стресовій ситуації може призвести до дисфункціональних та патологічних змін робочого органу, навіть до структурних змін в тканинах. Якщо ці зміни викликані дією стресового чинника, то хвороба називається психосоматичною. Якщо функціональна система, на яку впливає стрес є життєво важливою, то тоді психофізіологічні порушення можуть призвести к загальному виснаженню організму, і навіть, до смерті.

7. Стресова активація організму може бути викликана не тільки негативними, але й позитивними чинниками.

Фізіологи розглядають стресову реакцію як природжений захисний механізм, що виник на ранніх етапах еволюції і давав можливість людині виживати в первісних умовах. Фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора, від виду тварини. Синдром відповіді на стресовий чинник – це модель захисних реакцій, направлених на захист сталості організму. При цьому захисна стадія проходить три певні стадії :

1- реакція занепокоєння, коли в організмі проявляються зміни, які повинні нейтралізувати дію стресового чинника, при цьому захисні сили організму знижуються. Запускаються механізми гуморальної регуляції гомеостазу організму, внаслідок чого стимулюється синтез адреналіну та мінералкортикоїдів та тироксину,що мобілізує організм і прискорює метаболізм. В корі головного мозку формується домінанта, стійка ділянка збудження, що підпорядковує всю діяльність організму.

2- організм починає адаптуватись до довготривалої дії стресора. Зміни в організмі свідчать про адаптацію людини, чи тварини до цієї ситуації.

3- це стадія повного виснаження. Під час довготривалої дії стресового чинника, навіть якщо організм до нього пристосувався, енергія необхідна для цієї адаптації може вичерпатись . Це призводить до появи тих ознак, що були притаманні першій стадії. Захисна реакція, якщо вона буде сильною і довготривалою переходить у хворобу. Це відбувається тоді, коди захисна реакція тривала у часі, що призводить до виснаження фізіологічних механізмів. В загальних випадках на фізіологічному рівні це призводить до збільшення наднирників, зморщення тимусу, селезінки та лімфатичних вузлів, з’являється виразка 12-палої кишки та шлунку.

Характеристики

Список файлов реферата