10502 (Рекордисти з швидкості і повільності пересування)

Рекордисти з швидкості і повільності пересування

Пересування, тобто здатність переміщатись з одного місця на інше, - одна з найважливіших ознак переважної більшості тварин і відіграє величезну роль в їх житті.

Завдяки активному переміщенню з місця на місце відбувається швидка зміна умов життя, що веде до удосконалення всієї організації тварин, насамперед їхньої нервової системи та органів чуттів.

Пересування сприяє активному відшукуванню їжі та її захопленню; отже, живлення стає інтенсивнішим, що приводить до посилення обміну речовин. Тваринам, здатним до швидкого пересування, легше захищатися від несприятливих умов існування, від різних ворогів.

Крім того, завдяки переміщенню проходить розселення виду, захоплення нових територій з дещо відмінними умовами життя, а це сприяє вияву мінливості-передумові виникнення нових підвидів і видів.

"Механізм" пересування тварин посилено вивчається біонікою з метою створення автоматів, які найефективніше переміщалися б у різноманітних складних умовах: на морському дні, в товщах води та грунту тощо.

Залежно від умов середовища та способу життя у процесі еволюції. в тварин виробився певний спосіб пересування (локомоції): плавання, повзання, лазіння, ходіння, біг, стрибання, планерування, літання.

Особливо різноманітно пересуваються наземні чотириногі тварини. Переважна більшість їх може не тільки ходити, а й бігати, стрибати, плавати, деякі планерують.

У них спостерігаються різні види ходи (алюру): дуже повільний, швидкий або повільний рисеподібний крок, швидка рись, стрибок, інохідь, галоп.

Найповільніший вид ходи - це крок, при якому тварини по черзі дуже повільно спираються на три або чотири ноги, виносячи одну з них уперед. Так рухаються, наприклад, черепахи. Невипадково повільність їх пересування увійшла у приказку. Приблизно 400 м проходять вони за годину.

Але навіть серед плазунів є тварини, які пересуваються дуже швидко. До них належать багато ящірок - мешканців відкритих просторів (степів, пустель, напівпустель). Такі ящірки не повзають на череві, а бігають на витягнутих ногах з високо піднятим черевом.

За швидкість пересування деякі з ящірок одержали відповідні назви: прудка ящірка, швидка ящірка. До швидкобігаючих належать агами, пісчана, такирна та інші круглоголівки, наземні види ігуан, справжні ящірки та ін. Для них характерне пересування швидкою риссю, а деякі з них при швидкому бігові підіймають передні кінцівки і рухаються лише на задніх (деякі ігуани, південноамериканські ящірки-бігуни тощо).

Найшвидшим видом пересування є галоп. Він характерний для деяких ссавців: майже всіх копитних, хижаків, білячих, зайцеподібних.

Чемпіоном серед них є гепард. Це хижак з родини кошачих, який плямистим хутром нагадує леопарда. Але багато в чому гепард відрізняється від інших кошачих: тулуб у нього порівняно короткий (близько 130 см), голова невелика, а ноги сильні, довгі й тонкі, з кігтями, які не втягуються. Ці ознаки наближають його до псових і забезпечують швидкий біг. Здобич свою він, подібно до інших кошачих, спочатку скрадає, а потім доганяє, розвиваючи на короткий час величезну швидкість - близько 112-115 км/год. Йому потрібно лише дві секунди, щоб біг його сягав уже 70 км/год; 650 м він пробігає за '/з хвилини.

Гепард - спринтер: з такою величезною швидкістю він може бігти 400-500 м. Якщо ж на цьому відрізку йому чомусь не вдалось наздогнати здобич (а це буває досить часто), то він припиняє погоню. На довгі дистанції він бігати не може, а маневреність у нього зовсім погана: досить антилопі відскочити убік, як гепард пронесеться повз неї.

Цей рідкісний звір - мешканець пустель і саван. Поширений він в Африці, Передній, Середній і Центральній Азії. Гепарди - миролюбні тварини, легко приручаються, до людини ставляться ласкаво і довірливо. В африканських заповідниках навіть дикі гепарди іноді стрибають у машини туристів і дозволяють себе гладити. Приручені гепарди здавна використовувались для полювання. На жаль, цих красивих звірів стало набагато менше. їх внесено в Червону книгу.

Зі швидкістю 75-80 км/год може бігти на незначній дистанції лев. Для такого, великого звіра - це велика швидкість. З інших хижаків добрим бігуном є каракал - середньої величини тварина, схожа на рись. Це мешканець пустель і напівпустель (Африка, Аравія, Мала і Середня Азія, Передня Індія). На коротких дистанціях він легко доганяє дрібних антилоп і зайців, які біжать зі швидкістю 70 км/год. Тому раніше в Індії каракал дресирували для полювання на цих тварин. Тепер каракал рідкісна тварина і занесений в Червону книгу.

З копитних спринтером є вилоріг - мешканець прерій Канади і західних штатів США. Він найпрудкіший з американських ссавців, біжить зі швидкістю 65 км/год, але на дистанції, не довшій за 5-6 км.

Монгольський дзерен - це вже справжній марафонець. Зі швидкістю 60-65 км/год він без напруження пробігає дистанцію в 15 км, а на короткому відрізку.

М

Кулан

оже бігти набагато швидше (за деякими даними до 80 км/год). Зустрічається він - на півдні Тувінської області, на південному сході Алтаю і в Східному Забайкаллі.

З африканських газелей з великою швидкістю біжить газель Томсона - до 80 км/год. Не поступається їй антилопа сайгак, яка на рівних поверхнях біжить інохіддю з такою самою швидкістю. Але цей вид алюру має недоліки: тварини не можуть перестрибувати навіть через незначні перешкоди, наприклад неширокий рівчак.

Одним із найшвидкісних копитних є кулан - особливий вид дикого примітивного коня, а не азіатський дикий осел, як іноді його неправильно називають, хоч деякі ознаки і наближають його до ослів: досить крупна голова, довгі вуха (але коротші за ослині), короткий хвіст з китицею на кінці.

Прирученню кулан не піддається. Він був майже повністю винищений. Цих волелюбних тварин нещадно вбивали заради наче б то цілющого жиру. Декілька десятків їх було взято в нас. під сувору охорону, і сьогодні у Радянському Союзі є 1,5 тис. куланів. З них більшість живе у заповіднику Бадхиз (Туркменія). На острові Бар-сакельмес (в Аральському морі) є табун з 120 тварин.

Навіть зовнішній вигляд кулана свідчить про швидкість, з якою він може рухатися: стрункий, з довгими ногами і невеликою масою - 120-150 кг. На коротких дистанціях і на відповідному грунті (такирах) він може розвивати швидкість значно більше 70 км/год, а з меншою швидкістю бігати без напруження протягом тривалого часу. Це дуже витривалі тварини. Навіть 7-10-денне куленя може бігати декілька кілометрів зі швидкістю до 40 км/год. Кулан залишає далеко за собою мисливців на найшвидкіших конях.

Одним із способів пересування деяких чотириногих тварин є стрибки у довжину і висоту. Зрозуміло, що і в цьому способі переміщення є рекордисти. У стрибках у довжину особливо відзначаються кенгуру, зокрема великий сірий та великий рудий. Хоча передні кінцівки цих тварин розвинені настільки, що вони можуть на них спиратися, коли пасуться, однак стрибки на задніх кінцівках - основний спосіб їх пересування. У цих велетенських тварин на довгих і вузьких задніх кінцівках з міцними кігтями надзвичайно розвинута мускулатура, що дає їм можливість здійснювати неймовірної довжини стрибки. Іноді вони можуть стрибати на 12 м у довжину, розвиваючи при цьому швидкість до 50 км/год, але не на довгий час. Деревні кенгуру можуть стрибати на 15-18 м, але не в довжину, а зверху вниз, з однієї гілки на другу.

Стрибати у довжину доводиться і деяким добрим бігунам - хижакам і копитним. Так, відомий "спринтер" вилоріг під час бігу може робити стрибок до 6 м завдовжки, та ще чорноп'ята антилопа - понад 10 м (вона посідає друге місце після кенгуру). Довгі стрибки роблять усі представники родини кошачих, зокрема великі - рись, леопард, тигр, лев, гепард стрибають на значну відстань (гепард до 9 м).

У кожному класі хребетних є свої рекордисти. Так, у класі риб вистрибувати з води на значну висоту можуть такі прісноводні риби, як білий амур і товстолобик. Висота їхніх стрибків досягає 4 м, а довжина - 8 м. У класі земноводяних африканська велетенська жаба голіаф стрибає на 4 м. Ті, хто бачив стрибки голіафа, кажуть, що вони подібні до польоту. З птахів вистрибувати з води на льодову кромку висотою до 2 ї більше метрів можуть пінгвіни.

Серед чотириногих тварин є чимало таких, які рухаються повільно. З земноводних так пересуваються ропухи, зокрема добре відомі зелена і звичайна. Це переважно наземні тварини, у воді вони лише відкладають ікру.

Коала

Задні кінцівки в них коротші, з слабо розвиненою мускулатурою. Головна їх" хода - повільний рисеподібний крок, при якому по черзі підіймаються діагональні кінцівки. Таке повільне пересування цілком відповідає їх нічному способу життя і живленню слимаками, гусеницями, наземними комахами тощо. Важко переоцінити користь цих повільних тварин-винищувачів шкідників сільського господарства.

Серед ссавців чемпіоном повільності вважають лінивців - деревних тварин, мешканців тропічних лісів Центральної і Південної Америки. В основному вони висять спиною униз, зачепившись величезними гачкоподібними кігтями за гілки дерев. Через таке положення тіла їх шерсть спрямована не до черева, як у всіх ссавців, а до спини, а тому вода під час дощів тече вниз, не затримуючись у волосяному покриві, і тварина не намокає. Лінивці переміщуються, їдять, сплять, народжують і вигодовують малят і навіть вмирають у висячому положенні.

Вдень лінивець спить протягом 15 годин, а вночі живиться молодими пагонами, бруньками, квітками, плодами, повільно переміщуючись з гілки на гілку. Спрагу вгамовує, злизуючи з листя росу або дощові краплини. Навіть випорожняються ці тварини раз у 8-10 днів, тоді вони спускаються по стовбуру вниз (щоб не забруднювати гілки і листя дерева, на якому живуть).

Жалюгідна картина, коли лінивцю доводиться зрідка пересуватися по землі, щоб перейти з дерева на дерево. Недарма німецький натураліст і мандрівник А. Брем говорив про лінивця як "істоту дегенеративну, незграбну, безформну, яка справляє важке враження на людину".

Є ще одна деревна тварина, яка повільністю та інертністю нагадує лінивця: це австралійський коала - дуже симпатичний сумчастий звірок, схожий на плюшевого ведмедика. У нього велика голова з круглими вухами, невеликі очиці і кумедний ніс, густе й пухнасте сірувато-буре хутро, короткий тулуб з рудиментарним хвостиком. Завдяки гострим і сильним кігтям він повільно лазить по евкаліптових деревах, листям яких живиться.

Спосіб життя-нічний, а вдень коала або спить, або нерухомо сидить, дивлячись на всі боки. Хутро цих беззахисних тварин стало причиною того, що вони були майже повністю винищені. Лише утримання їх у неволі (в зоопарках) та старанний догляд врятували цей вид від неминучого зникнення.

Цілком заслужив звання чемпіона повільності пересування хамелеон - також деревний мешканець. Хамелеони - химерного вигляду плазуни, які одержали свою назву за здібність швидко змінювати колір шкіри. Вся організація хамелеона: сильно сплющене з боків тіло, трикутна голова, структура кінцівок, кисті і стопи яких перетворилися на кліщі, чіпкий хвіст, особлива будова очей і язика, мінливе забарвлення - і його поведінка пристосовані до життя на деревах і полювання на комах. Єдиний для нього спосіб захисту від ворогів і умова успішного полювання-бути непомітним. Цьому сприяє не тільки відповідна будова тіла, а й значна повільність рухів.

Французький натураліст М. Кейн ("Знание - сила", 1976, № 11) писав:

"Хамелеон - безперечний чемпіон нерухомості. Він здатний завмерти серед листя на декілька днів, а іноді й тижнів.

... Хамелеон виявляє себе тільки під час руху... Він примудряється переміщуватись так, щоб... здаватися нерухомим, побиваючи всі рекорди по уповільненню рухів. Бургундський слимак поруч з ним виглядає гоночним болідом. Будь-який рух хамелеон розбиває на тисячу невловимих субрухів, фіксуючи їх на кожному міліметрі, наче при уповільненій зйомці.

Спочатку ледь-ледь переміщується передня лапка - зависає, наче мацаючи повітря, потім у тому ж ритмі опускається на обране місце, після чого кігті надійно упинаються в дерево. Потім настає черга задній лапці і так далі. Тільки коли всі кінцівки надійно укріплені, хамелеон дозволяє перенести хвіст на нову позицію".

На відміну від чотириногих тварин, птахи на землі пересуваються на двох ногах, бо передні кінцівки у більшості з них перетворились на крила-органи літання. Але не всі птахи літають. Є серед них види, що тільки бігають: африканські страуси, ему, казуари, безкрилий птах ківі, пастушок такахе - або лише добре плавають, але ні бігати, ні літати не можуть: пінгвіни, нелітаючий баклан.

Серед бігаючих рекордистом з швидкості є африканський страус. Цей велетень має довгі і дуже сильні ноги лише з двома пальцями (єдиний двопалий птах), що забезпечує йому надзвичайну швидкість при бігові. Кожен крок страуса становить 3,5-5 м. Без особливого напруження він пересувається зі швидкістю 50 км/год, а в окремих випадках - і 70 км/год. Так швидко бігати страус може довгий час (до півгодини).

Страус непогано стрибає у висоту: 1,5 м для нього не перешкода, а тому на фермах, де їх розводять, огорожі роблять висотою не менше 2 м.

З інших страусів добрим бігуном вважається нанду. Дж. Даррелл переконався у цьому під час подорожі у Патагонію, коли нанду бігли попереду його машини, яка їхала зі швидкістю 30-45 км/год.

Швидкість бігу менша - понад 30 км/год, хоч за розміром вони більші, ніж нанду.

Пересуватися по землі з певною швидкістю можуть і безногі тварини (черви, безногі ящірки, змії). Рекордистами серед них є деякі змії. Вони зигзагоподібно вигинають тіло то в один, то в другий бік. У цьому так званому змієподібному типові руху велику роль відіграють надзвичайна гнучкість хребта, дуже сильні м'язи, а також ребра і щитки, розміщені у поздовжній ряд на череві. При скороченні підшкірних м'язів черевні щитки займають перпендикулярне положення щодо шкіри і, упираючись у нерівності грунту, стають для тварин точкою опори і відштовхування. Послідовне скорочення підшкірних м'язів приводить у рух щитки, на які спираються своїми кінцями ребра, і змія ніби крокує на ребрах. Отже, нерівність грунту має велике значення для пересування змії: на зовсім гладких поверхнях вона переміщатися не може.

До найстрімкіших змій належить стріла-змія з Середньої і Центральної Азії, Афганістану, Північного Ірану і Східного Закавказзя. Швидкість її пересування така, що людині, котра біжить щосили, важко наздогнати цю змію навіть на рівному місці. Не поступається їй оливковий (Кавказ, Південно-Західна Туркменія) та деякі інші полози.

Здатність пересуватись у повітрі притаманна багатьом тваринам, навіть типовим водяним мешканцям. Так, мабуть, усі чули про літаючих риб з тропічних і субтропічних морів. У них грудні плавці дуже довгі й широкі і становлять льотні площини, розмах яких у великих довгоперів до ЗО см при такій самій довжині тіла. Завдяки гвинтоподібній "роботі" хвостового плавця риба дістає початковий розгін і вистрибує з води, а потім, розправивши плавці, планерує. Тривалість такого польоту досягає в окремих випадках до 1 хвилини, а відстань за сприятливих умов (відповідних силі і напряму вітру) - до 400 м на висоті 4-5 м над водою.

Добрим "літуном" є кальмар стенотевтіс (його іменують літаючим). Ця невелика тварина, рятуючись від хижих риб, розвиває реактивну тягу, викидаючи воду з своєї лійки, і тоді вистрибує з води і може пролетіти у повітрі більше 50 м на висоті понад 5 м.