33772 (Стратегія комплексної модернізації українського суспільства)
Описание файла
Документ из архива "Стратегія комплексної модернізації українського суспільства", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "33772"
Текст из документа "33772"
Стратегія комплексної модернізації українського суспільства
Багатовіковий досвід соціально-економічного, політичного та культурного розвитку людства засвідчує, що в основу як глобальних, так і етнонаціональних процесів покладено ідейні засади. Особливо важливим воно стає на крутих поворотах історії, таких як зміна соціально-економічного, політичного укладу життя, революції, реформи. Адже в такі часи ми по-новому визначаємо мету, вибираємо напрями руху, засоби перетворень, господарювання, форми і методи управління, а потім діємо. Отже, спочатку відбувається самоусвідомлення ідеї, а потім уже її реалізація (практика самоствердження).
Україна нині переживає саме такий поворот у своїй історії. Після здобуття незалежності вона досить довго стояла на роздоріжжі, визначаючи, куди йди, яке суспільство, яку державу будувати. Лише в 2002 р. була чітко окреслена геополі тична спрямованість стратегічного курсу України - європейська інтеграція. Йдеться про реалізацію цивілізаційного вибору українського народу на користь європейських цінностей, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, досягнення відповідного рівня якості життя. Це потребує вироблення основних напрямів стратегії євроінтеграційного розвитку, консолідації зусиль усього суспільства, наполегливої роботи і тривалого часу.
За роки незалежності стало зрозуміло, що відродити Україну за допомогою зовнішніх економічних та політичних чинників не вдасться. Необхідне передусім духовно-моральне відродження самого народу після різких поворотів спочатку ліворуч, а потім праворуч, які виявилися неефктивними.
То, можливо, краще вибрати власний шлях розвитку. Для цього потрібна національна ідея як проект спільного життя, спільна мета, до якої прагне все українське суспільство, ідея, яка б не суперечила логіці загальних законів розвитку людської цивілізації та відповідала б можливостям нашого суспільства.
Сьогодні існують різні підходи до визначення змісту національної ідеї як способу життєдіяльності народу. На нашу думку, це той гносеологічний випадок, коли до мети, тобто до визначення ідеї, варто наближатися поступово. Передусім для розуміння змісту національної ідеї необхідне усвідомлення того, що поступ українського суспільства в гідне майбутнє визначатиметься розвитком людської особистості, піднесенням ролі інтелекту, науки, освіти, менеджменту, соціальних і духовних чинників прогресу. Тому субстанція національної ідеї для України -людська особистість з тільки їй притаманними соціально-моральними цінностями. Саме вони визначають моральне покликання української нації в сучасному глобалі-зованому світі, її місце і роль в ньому в цей історичний час.
Але навряд чи можна говорити про поступ України до передових рубежів світового розвитку, якщо немає відповіді на головне запитання: в чому суть епохи?; якщо досі відсутні всебічно розроблена комплексна стратегія розвитку країни і чіткі дороговкази в майбутнє. Чи зможе Україна стати сучасною європейською державою, своєрідним "європейським тигром", якщо не сформує сучасно мислячу і відповідальну національну еліту, спроможну осягнути глобальні виклики та тенденції нинішнього етапу світової історії та запропонувати своєму народові шлях у гідне майбутнє? Відповідь на ці фундаментальні запитання однозначна - ні, не зможе.
Звичайно, є певні напрацювання у сфері аналізу сучасного етапу цивілізаційного поступу, викликів і тенденцій часу та вироблення на цій основі стратегії утвердження нашої держави у світі. Зокрема, це розробки колективу Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту економічного прогнозування НАН України, опубліковані в 2003-2004 рр. Вагомий внесок в обгрунтування стратегічних напрямів та пріоритетів державної політики зробили такі науковці, як В.М.Геєць, З.С.Варналій, А.С.Гальчинський, Б.Є.Кваснюк, Т.Т.Ковальчук, Е.М.Лі-банова, Ю.М.Пахомов, С.І.Пирожков, А.С.Філіпенко та ін.
Україна в основному визначила свої довгострокові цілі та пріоритети, які закріплені Конституцією України, іншими документами. Але подальшої розробки цих стратегічних напрямів, чітко окреслених і науково обгрунтованих завдань, механізмів їх реалізації, особливо у сфері внутрішньої політики, поки що немає. У такій ситуації необхідна активізація діяльності державних інституцій, які досліджують стратегічні питання теорії і практики державного будівництва, підготовку і підвищення кваліфікації нової еліти управлінських кадрів, здатних осягнути ці завдання і тенденції", втілити в життя нову модель управління державними справами.
Спробуємо сформулювати і обгрунтувати базові засади стратегії модернізації українського суспільства та інтеграції України до постіндустріальної цивілізації виходячи з реальної оцінки сучасного рівня соціально-економічного розвитку країни, розуміючи, що в центрі майбутньої суспільної системи перебуває людина з її правами, свободами і потребами розвитку. При цьому слід узгоджувати поступ України у майбутнє з глобальними тенденціями розвитку і викликами сучасності.
Які ж реалії сьогодення України? На жаль, невтішні. Людина як творець духовних та матеріальних цінностей, опора держави (для процвітання якої існує сама держава) в сьогоднішній кризовій ситуації опинилася за межами нормального існування. Працювати в легальній економіці для багатьох стало привілеєм, а не правом. Середня зарплата (5-7% від її рівня в розвинених країнах) перестала бути навіть засобом виживання, оскільки забезпечує лише на 30-35% потреби у відтворенні робочої сили. За показниками індексу людського розвитку Україна перебуває лише на 97-му місці з 175 країн світу (в 1994 р. на 54-му місці).
Відсутність осмисленої перспективи розвитку країни породжує відчуття безвиході, втрату довіри до незалежної держави і навіть до нової влади, дискредитує демократичні перетворення. Зростає бездуховність, знецінюється мораль та й саме людське життя. Жорстокість і цинізм можуть стати нормою поведінки. Прикладів цього багато.
Ми свідомі того, що повернення до адміністративно-командної економіки та державного соціалізму неможливе. Водночас слід розуміти, що не лише спадщиною минулого пояснюється нинішня криза, і лише примітивний монетаризм, "шокова терапія" реформ та чужий досвід, перенесений на український грунт, призвели до низького рівня соціально-економічного розвитку країни.
Причина нинішнього стану України - нездатність чи небажання політичної еліти зрозуміти тенденції світового розвитку та в його контексті правильно визначити основні (глибинні) чинники системної кризи. Ще на зорі незалежності молода українська еліта, представлена націонал-демократами, вважала, що головна причина відставання і бідності - політико-економічний устрій у минулому. Тому і був проголошений курс на демократичні і ринкові реформи. Вважалось, що так вдасться подолати кризу. Виявилось, що ні, оскільки нинішня системна криза має духовний і моральний характер, структурні і технологічні чинники. Отже, ринкові реформи (і демократичні) є необхідною, але далеко не достатньою умовою духовного й економічного відродження України.
Сьогодні найважливіше завдання національної еліти - розробити комплексну стратегію розвитку України. На наше переконання, це має бути стратегія випереджувальної модернізації провідних сфер суспільного життя: економічної, політичної, соціальної, екологічної, інформаційної, науково-технологічної, міжнародної. Саме випереджальна (а не наздоганяльна) модернізація є перспективною для України. Таку політику потрібно не тільки виробити, а і рішуче та послідовно реалізувати.
А тепер з'ясуємо, чому саме модернізаційна стратегія потрібна Україні і чому ключовим засобом реалізації стратегії розвитку України має стати система модернізації суспільства, економіки і держави.
Розвиток цивілізації відбувається через глобальні етапи (рис. 1).
П остіндустріальне суспільство
| |
Індустріальне суспільство
| |
Патріархальне суспільство
|
У другій половині XX ст. ліберальний капіталізм і державний соціалізм вичерпали себе як дві форми існування індустріального суспільства. Ліберальний капіталізм соціалізувався і трансформувався, застосувавши державне регулювання. Відбувся його перехід до постіндустріального суспільства. Державний соціалізм не був модернізований відповідно до світових тенденцій і вимог часу та зазнав поразки.
Основа зародження постіндустріального суспільства - структурно-технологічна революція, що стала можливою завдяки різкому піднесенню економічного значення інтелекту і знань. Інтелектуальний, психологічний, соціально-етичний потенціал людини, її духовність перетворюються на головний виробничий ресурс, основне джерело багатства. Суспільство стає економічно зацікавленим у розвитку людської особистості. Людина потребує комфортних умов і здорового дозвілля. Зростання значення людини як творця духовних і матеріальних цінностей висуває на перший план у постіндустріаль-ному суспільстві соціальні галузі: сфери послуг та відпочинку, освіту, охорону здоров'я, ЗМІ тощо. Вкладення капіталу в людей підвищує якість та продуктивність праці. Культура і духовність стають базою цивілізаційного розвитку. Передові нації, розуміючи наслідки індустріальної експлуатації природи, здійснюють перехід до сталого розвитку, шукаючи гармонію з природою (тобто, задовольняючи свої потреби, не ставлять під загрозу майбутні покоління). Але перехід до сталого розвитку супроводжується ситуацією, коли більшість держав опинилася за межами економічного і соціального прогресу, в зоні бідності (рис. 2), тобто перехід окремих країн здійснюється певною мірою за рахунок інших, менш розвинених. Такого сценарію Україна має уникати.
Світ добробуту (25-30 країн) | Світ бідності (інші країни) |
високі організація і продуктивність праці раціональне і доцільне (універсальне) управління монопольне володіння передовими знаннями і технологією неринкові методи конкуренції, доступ до "доходної каси" світової економіки | низький рівень організації праці і непродуктивне використання ресурсів неефективне, нераціональне управління постачання на світовий ринок сировини і простих виробів рентна плата за інтелектуальну власність (диспаритет світових цін) |
Рис. 2. Геоекономічна структура сучасного світу
З погляду національних інтересів для України є неприйнятною політика Заходу, спрямована на захоплення ринків збуту, пошук дешевих енергоресурсів, нав'язування екологічно небезпечних виробництв. Без формування в масовій свідомості українців адекватного мислення, зорієнтованого на духовне відродження, захист національних інтересів, подолання глобальної нерівності в якості життя про утвердження в Україні соціально орієнтованої інноваційної моделі економіки як передумови сталого розвитку взагалі не може бути й мови.
За цих обставин варто стимулювати процес пробудження національної самосвідомості, спроможності до самоствердження, який розпочався в Україні в кінці 2004 р. Вибори Президента України спровокували вихід цього процесу на соціальну поверхню, але глибинна причина його появи в іншому - суспільство втомилося від політичних ігор, від неправди та несправедливості і прагне змін. Сьогодні важливо й надалі підтримувати ці прагнення.
Головним інструментом остаточного подолання інерції суспільної деградації є активізація суспільних і державних зусиль у напрямі вироблення довгострокової стратегії розвитку України. Потрібно об'єднати людей та наявні ресурси для переходу до нової моделі ринкових та демократичних перетворень, підвищити відповідальність представників різних політичних сил і держави, реально розмежувати владу і власність.
Інтелектуальний рівень українського суспільства є значно вищим за рівень реформ, що здійснювалися за рекомендаціями консультантів із Заходу. Нав'язана Україні двополюсна модель (антиреформатори, традиціоналісти, з одного боку, орієнтовані на Захід, реформатори - з другого боку) є небезпечною. Обидва шляхи є хибними, не відповідають сучасним тенденціям і відкидають Україну на узбіччя цивілізації (рис. 3).
У секторі III патріотичні реформатори виступають за політичну реформу, зміну господарської моделі, інтенсивну ротацію еліти у сфері управління, за модернізацію всього нашого життя, і одночасно збереження суверенітету, власної ідентичності, за вірність українським європейським кореням, опору на власні сили (традиціоналізм + модернізація без вестернізації).
На наш погляд, цей політичний напрям, що грунтується на принципах випереджальної модернізації з урахуванням національних особливостей і традицій, є саме тим третім шляхом для України, який веде до свободи, справедливості і добробуту.
М одернізована європейська держава українського народу
Націонал-демократи, лівоцентристи, солідаристи {перехід через зміну впади) |
Президент, правоцентристи {перехід із "старою" владою) |
Антиреформатори (традиціоналізм, сильна соціальна політика) Комуністи, соціалісти |
Псевдореформатори (космополітична псевдовестернізація, слабка соціальна політика) Проросіпські політичні утворення |
ІІІ
ІІ
І