Предмет, об’єкт і методологія мікроекономіки

Предмет. Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими ек. суб’єктами (мікросистемами), які прагнуть досягнути мети шляхом використання обмежених ресурсів, для яких можна знайти альтернативне використання.

Об’єкт. Домогосподарства, фірми, галузі, держава.

Домогосподарства – ек. одиниця, що утворена одним чи кількома особами, які виконують такі функції: самостійно приймають рішення, є власниками ресурсу, прагнуть максимізації задоволення потреб в межах власних коштів.

Фірма – ек. одиниця, яка самостійно приймає рішення, викор. ресурси, виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне до максимізації прибутку.

Держава – це урядові заклади, які наділені юридичною і політичною владою для контролю за господарюючими суб’єктами чи ринком для блага суспільства.

Головна ідея поведінки суб’єктів економічних відносин – це гіпотеза про раціональну поведінку.

Методологічні основи. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів.

Загальнонаукові: синтез, порівняльний, індукція, дедукція, наукова абстракція, аналогія, моделювання (оптимізаційні і рівноважні моделі), графічне зображення.

При формуванні наукового уявлення існує 2 підходи:

1. частина мікроекономіки, яка вивчає факти і залежності між ними – ЩО Є – позитивна мікроекономіка;

2. частина мікроекономіки, яка вивчає наше уявлення – нормативна мікроекономіка.

П-д:Моделювання ек. явищ та процесів:

• визначення ключових змінних, що характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;

• висувається припущення щодо умов існування моделі та визначення поведінкових пердумов;

• формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;

• перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбулась.

Основний метод – граничний аналіз.

Тезаурус – понятійний (категоріальний) апарат: попит, пропозиція, товар, ціна, рівновага, Рая. поведінка…

Поняття “пропозиція”. Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон пропозиції та обґрунтування його дії

Пропозиція S (Supply) – це обсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.

Пропозиція певного товару визначає взаємозв’язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Qsх=f(Pх) – формула, з якої випливає закон пропозиції: “Між ціною товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції (S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час. Ціна (незалежна змінна) – вісь ординат, а пропозиція (залежна змінна) – вісь абсцис. (рис.1).

Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна попиту, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки.

Ринкова пропозиція – це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій.

Крива ринкової пропозиції складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною. Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання кривих індивідуальної пропозиції, або через помноження обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.

Зміст поняття “попит”. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і обґрунтування його дії

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній теорії розглядається платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця. В рамках механізму попиту та пропозиції – взаємодія: “Виробник – Споживач”, отримуємо якісно нову взаємодію: “Покупець – Продавець”. Аналіз попиту та пропозиції , виявлення взаємозв’язків між ними дає можливість зрозуміти, як діє ринковий механізм.

Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача НАК. індивідуальним попитом. Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображено кривою попиту – показує від’ємну пропорційну залежність між ціною P(Price) і кількістю товару Q(Quantity), яку покупець бажає і може купити. QX=f(P)

Закон попиту – на будь-якому ринку за певних обставин існує зворотній зв’язок між ціною блага та його кількістю, яку можуть придбати споживачі за певну ціну в певному діапазоні цін за певний період.

Вимога “при інших незмінних умовах” – має принципове значення, оскільки вона визначає незмінність всіх інших факторів, що впливають на попит. Це особливо важливо при розгляді гіпотези взаємозв’язку ціни на товар і його кількості, що складає основу закону попиту (див. рисунок). Загальновизнане позначення кривої попиту - D (Demand). Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, а попит (залежна) – на осі абсцис. Крива попиту має від’ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв’язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред’являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Кр. рин. D складається з кривих ін. D.

Крива ‘дохід - споживання’ або ‘крива рівня життя’

Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Лінія “доход – споживання”(крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу. На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв’язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.

Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов’язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту.

Ефект доходу й ефект заміщення

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.

Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.

Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага НАК. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієї кількості.

Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов’язана з бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+PyQy, де B- доход (бюджет) споживача; Рх,Ру – ціна відповідно товару х та у; Qx,Qy – їх кількості.

Фактори, що впливають на бюджетну лінію:

• зміна доходу споживача;

• зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).

Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага

Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р – ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців.

Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва.

На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість , часто неефективність великих виробничих комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей.

Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва.

Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники

Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб’єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому

д е Е_Р – цінова еластичність попиту; Q – зміна обсягу попиту; Р – зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, Е_P1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, Е_P1. Попит одинично-еластичний, коли Е_P1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни).