Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ 2

1. Проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період 5

2. Формування національних інноваційних систем у трансформаційній економіці 9

Висновки 13

Використана література 16

Вступ

Економічна трансформація – це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) – перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) – це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними.

На думку П.М. Леоненка та О.І Черепніна у сучасномусвіті інтенсивно відбуваються п'ять масштабних трансформаційнихпроцесів.

Перший трансформаційний процес, пов'язаний зі значнимиперетвореннями у системі розвинутої ринкової економіки (30 країн ОЕСР),характеризується успішними переходом від індустріального допостіндустріального суспільства та подальшим його розвитком.

Другий трансформаційний процес має місце у більш ніж 120 країнахАзії, Африки, Латинської Америки, де відбувається затяжний перехід доіндустріального суспільства за моделлю «модернізації навздогін».

Третій трансформаційний процес охоплює постсоціалістичні країниЦентральної і Східної Європи (ЦСЄ) і пострадянські республіки(за класифікацією МВФ 29 країн). У найзагальнішому вигляді він знаменуєсобою перехід від планової до ринкової економіки.

Четвертий трансформаційний процес також націлений на створенняй ефективне функціонування ринкової економіки, однак не вкладається нів загальну схему її генезису, ні у схему постсоціалістичних ринковихперетворень. Мова йде про становлення соціалістичної ринкової економікив Китаї та В’єтнамі.

П’ятий трансформаційний процес охоплює явища, що відбуваютьсяу світовій системі господарства в цілому. Він пов’язаний зі становленнямі функціонуванням глобальної економіки.

В кінці ХХ ст. близько тридцяти колишніх соціалістичних країнвідмовилися від системи централізованого планування і здійснили глибокіінституційні перетворення, щоб побудувати ринкову економіку. Всі вони,включаючи Україну, потрапили в ситуацію «потрійного переходу» - доринкової системи і демократичних політичних інститутів, а такожінтеграції в глобальний ринок. Це сприяло утвердженню нової політичноїмоделі, яку можна назвати «трансформаційною державою», і якій припалона себе брати, особливо на ранніх етапах реформи, функції агентарозвитку. Крім особливої глибини «потрійного транзиту», підвищеннюролі держави в процесі трансформації мали сприяти слабкістьнаціонального бізнесу і громадянського суспільства.

Сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах.

За час існування України як незалежної держави відбулося поглиблення структурної кризи в економіці. Глибина кризових потрясінь економіки України та інших країн колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х – початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.

Державна економічна політика в Україні впродовж останніх років сприяла структурним деформаціям шляхом фактичного перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь так званих базових галузей (через механізм зниження ставок податку на прибуток та введенням додаткових пільг, скажімо, в чорній металургії). В результаті впродовж останнього десятиріччя несприятливий потенціал розвитку формувався в галузях, які забезпечують виробництво кінцевої продукції, передбаченої для виробничого та споживчого попиту (машинобудування, легка, харчова промисловість тощо), і сприятливий в чорній металургії, паливній, хімічній та нафтохімічній галузях.

1. Проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період

економічна трансформація капітал інноваційний

Практика трансформаційних перетворень свідчить про те, що в Україні відбувається впровадження в економіку методів та структур, скопійованих у розвинутих ринкових систем. Ігнорування особливостей дії ринкових закономірностей у період трансформації економічної системи спричинює багато негативних соціально-економічних явищ. Так, у рамках запозиченої моделі зміни форми власності, яка розпочалася в Україні широкомасштабною приватизацією державних підприємств без серйозного економічного, соціального, технологічного, екологічного обґрунтування, без урахування регіональної специфіки, створилося становище, коли органи регіонального управління, по суті, не впливали на ефективність приватизації, а лише виконували плани, розроблені централізовано Фондом державного майна України. Внаслідок цього процес приватизації зводився до процедури юридичного переоформлення права власності на активи підприємств і ніяк не пов'язувався із залученням додаткових інвестиційних ресурсів, з ефективним функціонуванням підприємств у постприватизаційний період. Відсутність будь-якого зв'язку приватизації підприємств з розвитком територій, на яких вони розташовані, у свою чергу, призвела до масового безробіття.

Характерна риса трансформаційного періоду–те, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, які ґрунтувалися на державному замовленні, державному постачанні та державному фінансуванні, потрапляють у безвихідь і банкрутують. Проте якщо у розвинутому ринковому середовищі дія закону про банкрутство позитивно впливає на економічне зростання підприємств, то в нерозвинутому Ринковому середовищі наслідком дії такого закону часто є руйнація господарства за допомогою механізму цілеспрямованого доведення підприємств до банкрутства з метою їх продажу за безцінь у тіньовий сектор економіки. Таким чином, дія закону про банкрутство нетільки не сприяє оздоровленню економіки, а навпаки, гальмує позитивні структурні зрушення та перехід від економічного спаду до економічного зростання.

Нові риси відтворення основного капіталу, що виникли в Україні в трансформаційний період, можуть бути осмислені правильно лише за умови врахування впливу на цей процес зміни форми власності. За роки реформування 32% основних фондів країни залишились у державній власності, в комунальній власності їх питома вага сягає 24,2%, в колективній - 38,2%, в приватній - 5,3%. Державна форма власності перестала бути домінуючою. Але відносна прогресивність цієї трансформації простежується лише в кількісному аспекті, оскільки оптимальний обсяг державної власності на засоби виробництва має не спускатися нижче ЗО - 35%. Необхідні докорінні якісні зміни реформування власності не випливають автоматично з процесу роздержавлення, і тому їх не було досягнуто протягом перехідного періоду. Проте процеси економічного реформування істотно вплинули на відтворення основних виробничих фондів та їх використання. Розглядаючи ефективність розвитку основних виробничих фондів як однієї зі складових продуктивних сил, треба враховувати уроки історії, які свідчать, що економічні формації відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, яким знаряддям праці і в яких умовах воно виробляється, тобто засобами виробництва. Отже, ефективність відтворення і використання основних фондів залежить від науково-технічного прогресу та зміни економічного середовища.

Нестійкість економіки України в період ринкових перетворень і економічна криза послабили роль головних факторів зростання –виробничого нагромадження та ефективності виробництва, що безпосередньо пов'язане з темпами зростання й оновлення основного капіталу.

Процеси оновлення основного капіталу в Україні в період ринкової трансформації економічної системи відбувалися на фоні спаду темпів розвитку країни. За 1991-2000 pp. обсяг ВВП скоротився на 57%, обсяг промислового виробництва - на 43%, випуск продукції машинобудування - на 65%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза, а реальна виплата пенсій – в4 рази. Питома вага заробітної плати у ВВП становила у 2000 р. 24,3% проти 43,3% в 1990 р. Світова економічна історія не знає подібних масштабів економічного спаду в мирний час. І хоча в 2000 р. вперше за період трансформації вдалося збільшити ВВП на 6%, виробництво промислової продукції - на 12%, сільського господарства - на 4,8%, економічна ситуація в країні залишається дуже важкою. Для того щоби подвоїти ВВП на душу населення, Великобританії знадобилося 58 років (1780 -1838), США - 47 (1839 - 1886), Японії - 34 роки (1885 - 1919), Бразилії - 18 років (1961 - 1979), Південній Кореї - 11 (1966-1977),' Китаю - 10 років (1977-1987).

Ситуація в оновленні основних фондів також складна; ступінь їх спрацювання у 2000 р. сягав 42,8%, в 1990 р. - 37,1%; у промисловості цей показник становить 51,1 і 43,6%, відповідно, і наближається до критичної межі. На цьому фоні лишається низьким загальний рівень інноваційної діяльності, зокрема, в промисловості інноваційне оновлення в 2000 р. здійснювалося лише на 19,8% підприємств. У розвитку малого бізнесу також немає відчутних позитивних зрушень. Протягом останніх років внесок малих підприємств у загальний обсяг виробництва продукції, робіт та послуг не перевищив 6,9%; для порівняння: в країнах з розвинутими ринковими відносинами цей показник сягає 40%.

Обраний шлях економічного реформування, зорієнтований на швидке і повне роздержавлення, призвів до переходу основного капіталу, створеного народом Українив руки вузької групи підприємців. Такий перерозподіл є своєрідною характерною рисою етапупервісного нагромадження капіталу в перехідний період.

Негативні тенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвитку науково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності в період реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючим показником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників, зайнятих ручною працею), частка другого –близько 48%, автоматизованого виробництва –близько 12%. Таким чином, за роки трансформації економіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та морального спрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршилась якість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способі виробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деяких сферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосіб виробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах–до капіталізму доби XVIII - початку XX ст., коли основою виробництва була праця машинна.

Закономірності відтворення основного капіталу й особливості цього процесу в Україні відбивають причинно-наслідкові зв'язки зміни форми власності, реалізації обраної моделі приватизації державної власності. Аналіз головних факторів і характерних рис, притаманних відтворенню основного капіталу в Україні протягом трансформаційного періоду, дає можливість висвітлити цілий ряд явищ, які допровадили до економічного спаду. Сучасні ринкові економіки дуже різняться залежно від ступеня індустріалізації, рівня розвитку соціального забезпечення і т. ін. Тому, розбудовуючи вітчизняну соціально орієнтовану економіку з ринковими регуляторами, необхідно застосувати метод трансформації, який дасть змогу впровадити ці регулятори з найменшою руйнацією економічної системи, що реформується. Адже різноманітність ринкових моделей пов'язана з особливостями застосування різних ринкових елементів – малого та середнього бізнесу, типів ринку, решти складових Суб'єктивно зумовлене копіювання та перенесення будь-якої готової моделі на фунт національної економічної системи об'єктивно призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

1. Формування національних інноваційних систем у трансформаційній економіці

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання тісно пов'язане з системним розвитком інноваційної діяльності. Для забезпечення такого розвитку необхідно сформувати в країні ефективну національну інноваційну систему (НІС), оскільки окремі елементи інноваційного процесу створюють основу для стабільного економічного зростання лише за умови їх системної взаємодії. При цьому відбувається збільшення загального ефекту внаслідок узгодженої дії елементів системи, порівняно з дією кожного елемента окремо.

Досвід економічно розвинених країн свідчить, що системний підхід до розвитку інноваційної сфери дозволяє забезпечити динамічний розвиток національних економік і підвищувати їхню конкурентоспроможність. Тому формування НІС для країн з трансформаційною економікою є першочерговим завданням на сьогодні. Тільки перехід до інноваційної моделі розвитку дасть змогу цим країнам розв'язати проблеми, які накопичились за роки ринкових перетворень і перейти до нової якості економічного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З кінця 80-х pp. XX ст. поняття національної інноваційної системи перебуває в центрі уваги як учених, які займаються проблемами технологічного розвитку, так і державних та міжнародних організацій, відповідальних за розробку інноваційної і промислової політики.

Визначають три типи НІС - адміністративно-командну, ринкову та НІС перехідного типу.Характерними рисами першої є одержавлення власності, в т.ч. інтелектуальної, закритість і опора лише на власні сили, мобілізаційний тип розвитку і мілітаризація, відомча організація й управління суб'єктами, відсутність малих форм організації інноваційної діяльності. Така НІС відзначається низьким рівнем мобільності і гнучкості, але має переваги щодо можливостей концентрації значних інтелектуальних і матеріальних ресурсів.