177866 (Особливості підприємницької діяльності у ринковій економіці), страница 8

де: - початкова вартість вибуваючого обладнання, тис. грн.;

- термін експлуатації вибуваючого обладнання, років;

- середньорічна норма амортизації вибуваючого обладнання, %.

Заходи, які пропонуються до впровадження, потребують інвестицій на їх реалізацію та обґрунтування їх доцільності і ефективності.

Особливість розрахунків ефективності організаційних та технічних заходів полягає у тому, що ефект розраховується на плановий обсяг продукції, і за базу порівняння берутся показники діяльності підприємства до впровадження заходів, а при будівництві - показники аналогічного підприємства галузі. Доцільність інвестування у проект може здійснюватися з урахуванням та без урахування ризику.

Доцільність інвестування проекту без ризику обґрунтовують такими методами: середня ставка доходу - це порівняння чистих доходів з початковою вартістю проектів. Для цього сума чистих доходів за певний термін ділиться на суму середніх інвестицій.

Термін окупності - це кількість років, за які відшкодовуються початкові інвестиції. Для визначення терміну окупності використовують грошовий потік (прибуток + амортизація). Ці методи застосовуються у випадку незначних капітальних вкладень, коли їх втрата не призводить до тяжких фінансових наслідків.

З урахуванням ризику розраховуються такі показники.

Чиста теперішня вартість - це теперішня вартість грошового потоку, зменшена на суму початкових інвестицій. Проект приймається при ЧТВ > 0, якщо ж ЧТВ < 0, він відхиляється. Для визначення теперішньої вартості грошового потоку його коригують на рівень інфляції та ставку дисконту.

Внутрішня ставка доходу - це ставка дисконту, при ій теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковим інвестиціям:

. (4)

Індекс прибутковості - це метод, що передбачає порівняння теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

. (5)

У кожному окремому випадку підприємець визначає, який метод застосовувати. Інвестування у проекти пов'язано з кредитними та ціновими ризиками.

Ризик - це термін для визначення непевності і нестабільності. Інвестиції безпечні, якщо доходи від них стабільні і надійні. Методом, який найбільшою мірою враховує ризики інвестування, є метод еквівалента певності.

Ідея методу еквівалента певності полягає у розподілі сподіваних грошових потоків на безпечну і ризиковану частини.

Для цього розрахункові грошові потоки переводяться у безпечні за допомогою коефіцієнта ймовірності, а потім дисконтуються за безпечною ставкою, як правило, за ставкою державного банку.

Наступним методом є модель оцінки капітальних активів МОКА, яка передбачає розподіл ризику на дві частини: диверсифікований ризик і недиверсифікований. Цей метод дозволяє визначити зв'язок між доходами окремих власників цінних паперів та загальними доходами ринку цінних паперів.

Ризиковість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності із загальною дохідністю (індексом) ринку. Для визначення залежності доходу на акції від доходів ринку використовують коефіцієнт (бета). Він характеризує кут між доходами ринку і доходами окремих акцій. Ця залежність може бути виражена рівнянням:

, (6)

де a - постійна величина;

- коефіцієнт;

- величина помилки;

- доходність ринку;

- доходність акцій.

Коефіцієнт є базовим при аналізі ризикованості різних акцій. При

ризик недиверсифікований, як і увесь ринок цінних паперів. Якщо для акцій ^,то вони мають мінливість, меншу, ніж ринок у цілому, тому вони менш ризикові, якщо ж, наприклад, ^,то акції ризиковані.

Інфляція - це процес загального обезцінення грошей, при якому реальна вартість сподіваних грошових потоків зменшується. Якщо це не враховувати, то ЧТВ і ВСД будуть штучно завищені. Тому при розрахунку доцільності інвестицій грошові потоки слід коригувати на прогнозовані темпи інфляції.

Послідовність розрахунків економічної ефективності організаційно - технічних і економічних заходів така:

Розрахунок капітальних вкладень для кількох варіантів проекту.

Вибір оптимального варіанта проекту із кількох, які розглядаються методом зведених витрат:

, (7)

де: - зведені витрати на одиницю продукції n-го варіанта;

- собівартість продукції відповідного варіанта;

- капіталоємність одиниці продукції n-го варіанта;

нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень( )

Для подальшого аналізу береться варіант, який має найменші зведені витрати та один резервний.

Додатковий прибуток, який отримає підприємство за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції:

(8)

де: - додатковий прибуток підприємства, тис. грн;

- обсяг реалізації продукції за проектом, т;

- обсяг реалізації продукції за фактичними даними підприємства, т;

- базова ціна реалізації одиниці продукції, грн;

- базова собівартість одиниці продукції, грн.

Додатковий прибуток за рахунок зниження собівартості продукції:

, (9)

де - прибуток від зниження собівартості продукції,

тис. грн.;

- базова (фактична) собівартість одиниці продукції підприємства, грн.;

- собівартість продукції за проектом, грн;

- обсяг реалізації продукції за проектом, т.

Загальний додатковий прибуток від реалізації заходів плану

. (10)

Чистий прибуток від реалізації заходів плану

, (11)

де Под - сума податку на прибуток, грн.

Розрахунок чистого додаткового грошового потоку

, (12)

де - додатковий чистий грошовий потік, тис. грн;

- додатковий чистий прибуток, тис. грн;

- додаткова річна амортизація, яка розраховується від суми капітальних вкладень, тис. грн.

Розрахунок теперішньої вартості чистого додаткового грошового потоку за термін 5 років:

, (13)

де - теперішня вартість чистого додаткового грошового потоку, тис. грн;

- коефіцієнти ймовірності (визначають розробники проекту шляхом складання прогнозу змін макро - та мікросередовища підприємства на наступні 5 років);

- коефіцієнт дисконту (розраховується за обліковою ставкою НБУ).

Розрахунок чистої теперішньої вартості додаткового грошового потоку

, (14)

де ЧТВ - чиста теперішня вартість додаткового грошового потоку, тис. грн.;

- сума теперішньої вартості додаткового грошового потоку за розрахунковий період (5 років), тис. грн;

- додаткові капітальні витрати, тис. грн.

Розрахунок індексу окупності (рентабельності) проекту

, (15)

де - індекс окупності (рентабельності) проекту.

10. Фінансова санація і банкрутство підприємства

Банкрутство підприємства відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

• джерела виникнення;

• вид кризового процесу;

• стадія розвитку кризи.

Аналіз вказаних ознак дозволяє вчасно і правильно визначити фінансову неспроможність підприємства та підібрати ефективні санаційні заходи. Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники.

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

• спад ділової активності в економіці країни;

• зменшення купівельної спроможності населення;

• постійне підвищення рівня інфляції;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• посилення конкуренції в галузі;

• кризові процеси в окремих галузях;

• сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

• дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

• політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

• конфлікти між засновниками підприємства.

Вплив зовнішніх факторів на фінансовий стан підприємства має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо фінансові менеджери помилково або несвоєчасно реагують на них. Для своєчасного реагування підприємство повинне мати систему раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи відносять:

• недосконалість системи менеджменту;

• недосконалість організаційних структур;

• низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

• недостатню потужність фірм-постачальників;

• неефективну систему маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

• прорахунки в інвестиційній політиці;

• відсутність інновацій;

• недостатнє фінансування;

• незадовільну роботу служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

• втрата цільових споживачів;

• втрата кількості замовлень та контрактів;

• порушення ритмічності виробництва і недостатнє використання виробничих потужностей;

• підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

• збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

• збільшення плинності кадрів;

• зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть зустрічатися такі види криз:

• стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

• прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

• ліквідності - підприємство є неплатоспроможним, або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:

• перша фаза - безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;

• друга фаза - загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

• третя фаза - кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство").

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин:

• з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

• на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

• у разі визнання його банкрутом;

• у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.