Для досягнення мети в цій сфері необхідно гарантувати паритетність використання ресурсів як сучасними, так і прийдешніми поколіннями. Потрібно визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах, виходячи з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки. Необхідною також є розробка екологічних вимог щодо охорони та раціонального використання у нових економічних умовах [3; 45].

Для забезпечення належної роботи механізму реалізації переходу України до сталого розвитку необхідним є виконання його головних принципів:

максимальна орієнтація на власні можливості, особливо природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелектуальний потенціал;

використання програмно-цільового планування та розроблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної безпеки;

поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки [2; 44].

Для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обґрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколишнього середовища.

Для послідовної реалізації в Україні процесу сталого розвитку була створена при Кабінеті Міністрів України Національна комісія сталого розвитку України, яка повинна забезпечити формування основ національної політики сталого розвитку та здійснення координації діяльності міністерств відомств, наукових та громадських організацій в цьому напрямі.

Підсумовуючи розгляд особливостей переходу України на принципи сталого розвитку, то потрібно відзначити, що його принциповими рисами є:

по-перше — переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки України, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

по-друге — врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

по-третє — поєднання державного впливу з ринковими формами сталого розвитку, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

Висновки

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

По-перше, система господарювання вирішує проблему задоволення потреб, і цьому сприяють різні моделі, у рамках яких їсти можливість успішно вирішувати цю проблему. Їхнє вивчення дозволяє створити прийнятну для кожної країни модель розвитку. Знайомство з моделями дозволило визначитися з розумінням домашнього господарства як економічного агента, що виступає економічною одиницею, що приймає фінансові рішення і постачального економіку вихідними виробничими ресурсами.

По-друге, сучасна економіка будь-якої країни є ринкової. Ринок - найбільша цінність, створена людством, і йому немає заміни. Що стосується держави, те його втручання в економіку бажано, але тільки у визначених рамках, обкреслених ринком. Пошук цих рамок, практичні ради, що випливають з цих вишукувань дають широке поле діяльності для досліджень.

По-третє, у даний час велика увага вчених залучає інституціональні аспекти економічних систем. Інституціоналізм вивчає поводження індивіда і діяльність людських інститутів (домогосподарств, фірм, корпорацій, профспілок, державних організацій і ін.). Саме рух інститутів і є чинником змін.

По-четверте, економічна цілісність є узагальненою характеристикою існуючих економічних реальностей. Розгляд деяких з них дозволяє вникнути в цікаву сторону економічних відносин. Рішення проблем економічної цілісності можливо на основі їхнього розгляду як системи.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Список використаної літератури

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. — М.: Юрист, 2004. – 548 с.

2. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія: Підручник. — К.: Ніка-Центр, 2003. – 402 с.

3. Белорус О.Г., Лукьяненко Д. Г. Глобальные трансформации и стратегии развития. — К.: Орияне, 2003. — 424 с.

4. Бодров В.Г. Державне регулювання трансформаційних процесів в економіці: інституціональний підхід // Вісник УАДУ. — 2005. — № 3. – С. 24.

5. Бодров В.Г. Державні та ринкові регулятори економічного оновлення // Україна: поступ у XXI століття: Науково-методичний посібник. — К.: Вид-во УАДУ, 2003. – 362 с.

6. Бодров В. Г. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісник УАДУ. — 2004. — № 4. С.12-18

7. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. — К.: Вид-во УАДУ, 2005. – 428 с.

8. Бодров В.Г., Кредисов А.І., Леоненко П.М. Соціальне ринкове господарство: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1998. — 128 с.

9. Волков А. 800 триллионов в пустую потраченных карбованцев // Финансовая Украина.—1999.—13 февраля.

10. Волков А. Внешний долг Украины растет. И будет расти // Финансовая Украина. — 1999. — 30 января.

11. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. — К.: Українські пропілеї, 2004. — 320 с.

12. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К.: Основи, 1998. — 154 с.

13. Голос України. — 1999. — 6 квітня.

14. Державний бюлетень про приватизацію. — 1999. — №2. — С.16.

15. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2003. — 316 с.

16. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / За ред. В.М. Гейця. — Харків: Форт, 2003. – 362 с.

17. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. — К.: Фенікс, 2006. – 284 с.

18. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С. В. Мочерний. — Т. 2. — К.: ВЦ «Академія», 2004. — 848 с.

19. Кощий В. Параллельные экономические миры// Финансовая Украина.—1999. — 20 февраля.

20. Кучма Л. Економіка України та шляхи її подальшого реформування. – К., 1999.

21. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. – 2002. – № 5. – С. 8-15

22. Милль Дж. С. Основы политической экономии. — Кн. 1. — Т. 4. — М.: Экономика, 2000. — 450с.

23. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Рибалкін В. О., Хмелевський М. О., Біленко Т. І., Прохоренко А. Г. — К.: ВЦ «Академія», 2005. — 352 с.

24. Урядовий кур’єр.—1999. — 29 червня.

25. Урядовий кур’єр.—1999. — 8 лютого.

26. Чухно А.А. Проблеми теорії перехідного періоду: від командної до ринкової економіки // Економіка України. – 1999. – № 4. – С. 15-20.

27. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Урядовий кур’єр. — 1999. — 2 квітня.