177642 (627489), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Таблиця 2

Динаміка галузевих темпів приросту виробництва й експорту за 2003 р.

Галузі	Приріст виробництва, %	Приріст експорту, %
Чорна металургія	20,7	31,7
Кольорова металургія	18,8	32,9
Машинобудування	16,8	36,8
Хімія, нафтохімія	5,0	40,7
Деревообробна та ц/п промисловість	37,1	35,9
Харчова промисловість	26,1	47,5
Легка промисловість	39,9	19,7
Інші галузі	-	0,8
Всього промисловість	12,9	25,8

Причому компенсації споживання за рахунок збільшення імпорту не відбулося: з 4,6 млрд. дол. приросту імпорту 3,5 млрд. було витрачено на приріст імпорту нафти, нафтопродуктів і природного газу. Імпорт продукції харчової промисловості зріс лише на 0,8% за зростання експорту на 47,5%. Збільшення продажу продовольчих товарів за рік становило (в порівнянних цінах) лише 4,8%. При цьому темпи зростання цін на продовольчі товари перевищували загальний індекс споживчих цін і склали 28,4%. Темпи зростання в харчовій промисловості також поступово знижувалися у міру того, як давався взнаки ефект бази для порівняння, а позитивний ефект, спричинений девальвацією і зростанням доходів населення в другій половині 2002 р., вичерпувався. Темп збільшення обсягів виробництва в легкій промисловості, удвічі більший за збільшення експорту, навряд чи свідчить про наявність протилежної тенденції через украй незначну питому вагу галузі в структурі промислового виробництва та складність схем включення підприємств галузі до міжнародного поділу праці.

Отже, головним чинником економічного зростання, зафіксованого 2003 року, слід вважати значне збільшення експорту. Темпи зростання експорту становили 25,8% і вдвічі перевищували темпи зростання промислового виробництва та більш ніж у чотири рази – ВВП. В цілому зовнішньоторговельний оборот України досяг у 2003 р. рівня майже 90% ВВП [15;123].

Між тим порівняно з 2000 роком структура експорту суттєво погіршилася. Частка матеріало- та енергоємних галузей у зовнішньоторговельному обороті країни склала близько 60%, причому 40% експорту припадало на одну галузь - чорну металургію. Загалом на експорт було спрямовано 70% продукції цієї галузі, яка виробляла 28% усієї промислової продукції в Україні. У вартісному вимірі з 3 млрд. дол. річного приросту українського експорту 1,4 млрд., за даними митної статистики, було одержано за рахунок збільшення експорту продукції чорної металургії і виробів з чорних металів.

Через те, що галузі, які забезпечили збільшення експорту своєї продукції, відрізняються й більш високою платоспроможністю, відбувся перерозподіл на їхню користь матеріально-сировинних (насамперед енергетичних), фінансово-кредитних, грошових ресурсів. Зокрема чорна металургія – практично єдина галузь, що майже не збільшила у 2003 році розміри своєї кредиторської заборгованості. У той же час важливо зазначити, що серед кредиторів галузі не спостерігаються в масовому порядку ані підприємства, що виробляють товари народного споживання, ані галузі з високим рівнем переробки. Відтак підстав для поширення ефекту зростання грошових надходжень до цієї галузі (у вигляді активізації виробництва у суміжних галузях та збільшення доходів їхніх працівників) практично немає. Більше того, оскільки у збільшенні експорту провідні позиції посідали саме енергоємні підприємства, приріст імпорту енергоносіїв у вартісному виразі перевищив у 2003 р. загальний приріст надходжень від експорту. Згідно з даними Держкомстату, в той час як видобуток власного газу і нафти в Україні знизився, виробництво в електроенергетиці скоротилося на 2,9%, а в паливній промисловості – на 4,1%. Відзначено суттєве зростання імпорту нафтопродуктів і природного газу (в 1,4 і 2,7 разу у вартісному виразі відповідно). Таким чином, зовнішні чинники, що забезпечили промислове зростання в Україні у 2003 р., водночас створили загрозу втягнення економіки у “глухий кут” самодостатнього зростання сировинних галузей [15;125].

Вельми незвичайним економічним явищем 2003 року стало прискорене зростання експорту на тлі ревальвації гривні. Адже, як правило, подорожчання національної грошової одиниці веде до відносного подорожчання вітчизняної продукції і здешевлення імпортної. Пояснення цього феномену – у високій питомій вазі в експорті базових енергоємних галузей, що безпосередньо залежать від імпорту енергоносіїв. Ревальвація гривні (в реальному вимірі) дозволила здешевити значну частину собівартості їхньої продукції, а отже – зміцнити позиції цих галузей на зовнішніх ринках. З іншого боку, галузі з високим рівнем переробки, основна маса собівартості яких формується на базі внутрішніх цін, за таких умов втрачали свою конкурентоспроможність як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках.

Слід наголосити ще на одному суттєвому чиннику прискорення офіційно зареєстрованих темпів економічного зростання у 2003 р. Активізація діяльності урядових та фіскальних органів, спрямована на забезпечення виконання плану надходжень до бюджету держави, зниження обсягів негрошових розрахунків, усунення інших джерел живлення “тіньової” економіки сприяли більш повному виявленню існуючої економічної активності. На відміну від традиційної ринкової економіки, в якій економічне зростання веде до збільшення податкових надходжень внаслідок розширення податкової бази, в українській "фіскальній" економіці, навпаки, збільшення податкових надходжень привело до реєстрації більш високого економічного зростання. Зокрема, коментуючи зростання харчової промисловості у 2003 р., прем’єр-міністр В. Ющенко прямо зазначив, що така динаміка пояснюється тим, що "кошти було виведено з “тіньової” сфери на світло". Попри безперечну важливість процесу “детінізації” економіки, слід зазначити, що такого роду збільшення офіційного виробництва не є зростанням за економічним сенсом і не може бути подане як показник сприятливості урядової економічної політики для економічного зростання. Більше того, вилучення частини “тіньових” коштів на потреби поточного споживання означає розмивання цієї складової національного інвестиційного потенціалу.

Є значні підстави припускати, що й левова частка згаданого вище збільшення доходів населення від підприємницької діяльності, яке, власне, й забезпечило показник реального зростання доходів у 2003 р., також є відображенням "висвітлення" доходів, які раніше отримувалися в “тіньовому” секторі, зокрема - завдяки поширенню спрощених механізмів оподаткування малого бізнесу. В такому разі цей показник не свідчить ні про збільшення платоспроможного попиту населення, ані про поширення підприємницької активності в Україні [26;17].

Таким чином, економічне зростання, яке розпочалося в Україні у 2002-2003 рр., не лише не стало наслідком цілеспрямованої економічної стратегії, але й відбулося всупереч низці негативних тенденцій, які продовжували розвиватися в українській економіці. Зростання стало наслідком стимулюючого впливу зовнішньоекономічної кон’юнктури, який потрапив на сприятливий грунт, закладений девальвацією гривні, та зміг бути реалізований завдяки сформованій внаслідок трансформаційної політики інституційній структурі. Позитивні явища у монетарній сфері, які сприяли пом’якшенню дефіциту платіжних ресурсів, відбувалися вимушено, під дією зовнішніх чинників, тому були непослідовними та мали обмежений характер.

2.3 Роль держави в забезпеченні соціально-економічних перетворень в перехідній економіці

Зміни, що відбулися в економіці України, починаючи з 1991 року (проголошення незалежності), мають суперечливий характер. Економіці України сьогодні притаманний цілий ряд рис і тенденцій, що їх не можна розглядати лише як наслідок помилок та упущень в економічній політиці. Гадаю, сьогодні ми маємо справу з якісно новим феноменом, який можна з певною мірою умовності назвати «недореформованою» економікою, або посткомуністичною економічною системою.

Така економічна система в Україні має досить чіткі характеристики — притаманні й іншим перехідним економікам або властиві здебільшого лише Україні. Насамперед економіка України не вийшла з кризового стану, який характеризується продовженням падіння виробництва [10;25].

Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя для досягнення визначених цілей. При усій їх різноманітності вони поділяються на дві великі групи — адміністративні та економічні. Адміністративними методами державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку господарюючих суб'єктів (тому їх називають ще прямими методами). їх найхарактерніша ознака у тому, що вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають обов'язкову силу. До таких методів, насамперед, належать законодавчі та нормативні акти, що регулюють економічну діяльність. Вони є тим важелем, через який держава здійснює організаційний вплив на ринок, оскільки законами та нормативними актами визначаються правила ведення економічної діяльності усіма її суб'єктами. Визначаючи законодавчі норми, держава не тільки спрямовує економічну діяльність в організоване русло, а й орієнтує її на реалізацію певних цілей. Із зміною економічних умов відбуваються відповідні зміни у законодавчій та нормативній базі.

До адміністративних методів державного впливу на ринок належить і система державних замовлень. Державне замовлення — це замовлення держави виробнику на певну кількість продукції, яку держава зобов'язується викупити за узгодженою з виробником ціною. Такі замовлення, з одного боку, виступають засобом задоволення державних потреб у товарах та послугах, а з іншого — є засобами адміністративного впливу на виробників, стимулювання їх до виробництва певної продукції. У розвинутих країнах ринкової економіки цей метод державного впливу на економічну діяльність досить поширений. Так, лише у США держава здійснює закупки товарів та послуг на суму, що дорівнює майже п'ятій частині загального обсягу виробництва. Використовується цей метод і в країнах Європи, Південно-Східної Азії та Японії. Накопичено певний досвід його використання і в Україні. Правову базу цього процесу закладено законами «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» та «Про державне оборонне замовлення» [10;25].

Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і заходи щодо прямого регулювання цін. Воно здійснюється спеціальними державними органами у сферах з високим рівнем монополізації. Але не тільки в них. Управління та контроль над цінами здійснюються також в аграрному секторі, електроенергетиці, транспорті та інших галузях. Так, в аграрному секторі кілька десятків років функціонує система, що дає можливість державі періодично переглядати ціни залежно від ринкових умов. Такий підхід дозволяє підтримувати відносну стабільність роздрібних цін на продукти харчування. Застосовуються адміністративні методи регулювання цін у галузях з високим рівнем монополізації, а також; на такі життєво важливі товари, як продукти харчування, житло, медичну допомогу тощо. Прикладом широкого використання методів регулювання цін є Франція.

До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки господарюючих суб'єктів. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування економічного середовища та визначення цілей. Особливістю планування у країнах ринкової економіки є те, що воно носить не директивний, а індикативний, тобто рекомендаційний, характер, бо визначені в його процесі показники є рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності. Великий досвід такого планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південно-Східної Азії (так званих нових індустріальних країнах, або азійських тиграх). У Франції, наприклад, за період після Другої світової війни розроблено понад 10 перспективних планів. 11 планів було здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих корпорацій, між; якими встановлена розгалужена система угод. Тому навіть з'явився вислів, що економіка Японії — це єдина державна корпорація — «Japan Incorporated». До речі, це один з факторів японського економічного дива. Практично в усіх розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на різних рівнях національної економіки. У кожній з них існує спеціальний урядовий орган, що займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також: методичним та практичним керівництвом організації планування. Тому не можна вважати ефективним становище в Україні, коли практично відмовилися від планування, яке могло б бути дійовим важелем реформування економіки на ринкових засадах [10;26].

Друга група методів державного впливу на ринкову економіку — економічні, або непрямі, методи. Це засоби опосередкованого впливу на економічну діяльність людей. Вони не носять характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати, але впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке становище, щоб він для реалізації своїх інтересів здійснював діяльність у напрямі, до якого його спонукає той чи інший метод. До цих методів належать такі економічні важелі, як ціна, податки, процентні ставки, дотації та субсидії, грошова емісія тощо.

Одним з найефективніших економічних методів державного регулювання ринкової економіки є податки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів підприємницької діяльності. І як такі використовуються державою для впливу на економічну діяльність. Наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь продукції. Щоб створити заінтересованість у її виробництві, держава може застосовувати пільгове оподаткування, що зробить виробництво такої продукції вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити економічну активність виробника можуть бути змінені умови оподаткування так, що подальша діяльність стане невигідною для нього.

Характеристики

Список файлов курсовой работы