Мінекономіки розроблений проект Закону України “Про державні цільові програми”, який, на нашу думку, дозволить вирішити переважну більшість питань, зокрема щодо принципів, умов, обов'язкових вимог, етапів формування програм та їх складу, повноважень органів державного управління та суб'єктів формування і виконання програм, запровадження системи комплексної державної експертизи, контролю і звітності, визначення порядку фінансування програм і контролю за використанням бюджетних коштів, а також припинення виконання програм, в. т.ч. дострокового. Зараз проект Закону знаходиться у Кабінеті Міністрів України і готується для подання Верховній Раді.

Потребують змін і організаційні механізми підготовки рекомендацій. На перше місце виступає не кулуарна підготовка рішень з наступним узгодженням позицій інших відомств, а процес постійного (крок за кроком) обговорення проблемного питання з метою виявлення проблем, розбіжностей, суперечностей.

У цьому процесі знайде своє місце і такий важкий для виконання на сьогодні захід, як залучення до обговорення незалежних експертів, представників громадських організацій, представників інших гілок влади.

Лише розгорнута система комунікацій здатна забезпечити ефективність політики, досягнення економічного зростання.

Головна мета будь-якої реформи – економічна свобода громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвиток народного господарства і гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн.

При проведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюються незалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.

Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення – реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.

Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті, це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки в подальшому воно призведе до ще більшого застою і деградації [11; 3].

Проблема нашої економіки в першу чергу полягає не в тому, щоб швидко перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується на екстенсивному способі розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм.

Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.

Використовуючи найкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове підґрунтя, ми повинні трансформувати існуючі відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.

Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об’єктивним суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб’єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб’єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб’єктів, а саме – людей, то навіщо вона взагалі потрібна.

Суспільний продукт господарської системи знаходиться у постійному русі, проходячи стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких – потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший – грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.

Зараз Україна переживає складний період саме цього шоку – фінансового колапсу. Грошові потоки розірвано, замість них з’являються грошові сурогати (взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованих грошових потоків, не здатні забезпечити відтворення цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху середньовіччя [8;168].

Необдумана монетарна політика уряду та Національного банку України призвела до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у 2001 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки.

Відірваність господарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутність інформації про її діяльність – все це призводить до необхідності терміново налагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими витратами і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт.

Основною ланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом – господарським саморегулюючим суб’єктом. При всій значимості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва – безглузде. Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів.

У загальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним зв’язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів, розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно важливе значення [12;306].

Глибока інституціональна і організаційно–структурна криза виявляється у стагнації мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізмів організації, управління й господарювання.

Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії промислового розвитку на основі використання досягнень НТП, активізації інвестиційного процесу та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання і забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикою держави.

Структурна перебудова економіки має відбуватись послідовно, поетапно, з розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні ролі внутрішнього банківського капіталу і власних коштів підприємств.

На першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на галузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом – агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.

Таким способом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спаду виробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та відродженням позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності активізується процес економічного відтворення й пожвавлення.

Другий етап структурної перебудови економіки може початись тільки за умов відтворення фінансової системи на засадах нової економічної системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обґрунтованої амортизаційної діяльності, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення і споживання.

За прогнозними оцінками зарубіжного досвіду, для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу накопичень в національному доході слід підтримувати на рівні не нижче 20%.

Третій етап структурного оновлення економіки – це перехід до нормального функціонування економіки, яке передбачає узгоджену взаємодію як ринкової економіки з конкуренцією у всіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції під структурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих потреб та замовлень в єдиному руслі національних інтересів України.

Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий економічний простір.

Враховуючи те, що країна 7 років йшла до економіки ринкового типу, необхідно взяти всі ті надбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті нові форми та інструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхує світова економічна система [26;15].

Ми повинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується на екстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхом інтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм, нову господарську систему.

Крім того, ми повинні чітко визначити своє місце у системі світової економічної безпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних економічних інтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.

Розділ 2. Характеристика рівня продуктивних сил і виробничих відносин в процесі трансформаційних зрушень в економічному житті України

Економічна трансформація являє собою складний соціально-економічний феномен, у якому дуже непросто виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних гравців і їх наслідками. Ось чому при аналізі трансформації як економічного процесу існує серйозна загроза вдатися до досить широких узагальнень і тим самим недооцінити специфіку перехідної економіки. З другого боку, є спокуса розглядати окремі (випадкові) явища як певні закономірності й тенденції переходу до ринкової економіки.

2.1 Результати змін у відносинах власності

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).

Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:

а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;

б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності;

в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу [10;112].

Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій:

1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети;

2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;