176838 (Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин), страница 3

Основою картелів є економічна концентрація,чим менше суб’єктів конкурує на ринку і чим вони потужніші, тим частіше перетинаються їх інтереси і тим сильніше бажання домовитися про ціну, розподіл капіталів та ресурсів. Це в свою чергу має як позитивні так і негативні наслідки. Ціна встановлена олігополістами значно завищена за ринкову, тому вона потребує жорсткого контролю державою. Концентрація капіталів є причиною створення надприбутків, які найчастіше «відходять у тінь». Концентрація ресурсів є бар’єром для входження у галузь нових суб’єктів господарювання. Але разом з тим концентрація має ряд позитивних моментів: високі прибутки олігополістів можуть бути направлений у розвиток галузі, запровадження інновацій, а концентрація ресурсів допоможе «по дружньому» розподілити ресурси між учасниками – це все сприятиме підвищенню продуктивності праці, зменшенням витрат та збільшенням оплати праці.

Сучасні монополізовані ринки мають два шляхи розвитку: у економічно розвинених країна намагаються використати позитивні наслідки монополій та олігополій жорстко їх контролюючи, у країнах,що розвиваються монополія проявляє себе з негативної точки зору.

Розглянемо позитивні та негативні соціально-економічні наслідки монополії. Позитивні наслідки.

Завдяки своїм масштабам монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах. Експансіоністська поведінка монопольних компаній несе в собі потенціал до економічного зростання. Обсяг випуску монопольної фірми значно перевищує обсяг виробництва окремої фірми-конкурента, а політика мінімізації витрат дуже часто сприяє значному падінню цін у монополізованих галузях.

Компанія-монополіст може досягти значних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополія здатна знижувати витрати адміністративного характеру, витрати на різні угоди та накладання договорів між окремими виробничими підрозділами, об’єднуючи у свою структуру суміжні стадії виготовлення продукції, збуту, обслуговування споживачів. В результаті об’єднань зусиль досягається значний економічний ефект.

Величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечуючи конкурентоспроможність національної економіки. Наприклад, в Україні основою для формування ВВП є підприємства-монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу, вони займають перші місця в рейтингах за обсягами валового доходу та експорту.

Монополії, які являють собою групу підприємств, які пов’язані технологічною залежністю, взаємними поставками продукції, тощо, несуть у собі потенціал планування та планомірності. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності з розгалуженими виробничим процесом. Монополіст координує ринкові ціни та обсяг продукції, контролює відносини з постачальниками і конкурентами, впливає на попит споживачів і темпи розвитку галузі, здійснює жорсткий облік ресурсів та їх раціональний розподіл між окремими виробниками, управляє величиною інвестицій. Ринкові процеси стають керованими та підконтрольними, знижується невизначеність та непередбачуваність господарської сфери, обмежується банкрутство фірм.

За умов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердження монополій не знищує, а лише видозмінює конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переставляючи акценти з жорсткої боротьби за розорення і витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенціалами суперниками. Це зумовлює певне пом’якшення конкурентної боротьби, відхід у минуле її найбільш руйнівних проявів, підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і втих сферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталені пропорції та породжуючи нові потенціальні ринки.

Монополісти характеризуються широким можливостями великомасштабного фінансування, вагомим науково-технічним потенціалом, сукупністю економічних, технологічних, організаційних факторів, які необхідні для реалізації відкриттів та нововведень. Тобто фірми-монополісти мають більший інноваційний потенціал, ніж малі господарюючі об’єкти. Інноваційна діяльність монополіста є гарантією та умовою збереження свого монопольного становища.

Монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Одним із джерел інвестицій є надприбутки. За Й.Шумпетером, монопольний прибуток виступає стимулом, рушійною силою нововведень і одночасно винагородою за нововведення.

На монопольних підприємствах рівень заробітної праці є істотно вищим,ніж на підприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції. Монополіст також надає значні соціальні гарантії та забезпечує нормальні умови праці для чисельного персоналу компанії, що сприяє підвищенню його добробуту.

Монополісти іноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною доброчинністю та спонсорською діяльністю, встановлюючи та підтримуючи тісні зв’язки з громадськістю. Це робиться задля підвищення престижу компанії.

Але разом з тим, панування монополій в тій чи іншій галузі можуть призвести до певних проблеми.

При монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність. Завищення цін і зниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентам призводять до втрат суспільства, які виражаються у недовиробленому продукті та у зниженні суспільного добробуту. Ці витрати мають назву «мертвий вантаж монополії».

Відсутність в галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне становище на ринку може спричинити мотиваційну неефективність. Витрати фірми-монополіста на виробництво будуть значно вищими від відповідних витрат конкурентної фірми. Надприбутки можуть спрямовуватися не у виробничий процес, а на створення бар’єрів для конкурентів.

З метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати.

Монополісти можуть використовувати надприбутки для інвестування у соціально неефективні види діяльності з метою посилення монопольної влади.

Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь. Різниця між рівнем монопольно високих (монопольно низьких) цін, з одного боку, і вартістю (конкурентною рівноважною ціною) продукції, з другого, — це не що інше, як трансферт частини споживчих доходів виробникові. Нерідко саме через механізм ринкового ціноутворення монопольні структури привласнюють значну частину економічних ресурсів нації, знижуючи її добробут.

Монополісти часто зловживають своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоду своїм конкурентам.

Спостерігається тенденція до стримування науково-технічного прогресу. У багатьох випадках прагнення уникнути збитків від морального старіння функціональних активів послаблює стимули монополій до нововведень. Тактика поведінки фірм-монополістів полягає у тому, що, коли їх становище захищене, вони не схильні проявляти інноваційну активність, але тільки виникає загроза появи конкуренції на даному ринку, інтерес до інновацій і науково-дослідницької діяльності різко зростає.

Монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній і правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм. Така тенденція дедалі більше проявляться в умовах глобалізації. Міжнародні монополії прагнуть окрім економічної, політичної та ідеологічної влади. Це в свою чергу зумовлює ситуацію двовладдя і динамічну рівновагу, що склалася між транснаціональним капіталом, з одного боку, і державою – з другого. Ця ситуація може набирати дві форми – від прямого протистояння до цілком конструктивного і взаємовигідного співробітництва.

Монополія є неоднозначним явищем, і які вона матиме соціально-економічні наслідки залежить, перш за все, від контролю за нею, тобто від антимонопольної та конкурентної політики держави. Так найсприятливіші умови для негативних наслідків монополії є нестабільна економіка, де мають місце відсутність розвинених ринкових відносин, асиметрія інформації, низька ефективність системи інституційно-правового регулювання.

Із подальшою будовою якісних ринкових відносин у вітчизняній економіці, окремі проблеми породжені монополіями вдасться подолати. Для покращення ефективності антимонопольно-конкурентного регулювання потрібне скорочення масштабів тіньової економіки та корупції;зменшення кількості державних органів регулювання та контролю монополій,чіткий розподіл функцій між різними контролюючими органами, покращення законодавчої бази.

За сучасної глобальної інтеграції більшу конкурентоспроможність має великий бізнес, тому держава, окрім обмеження влади монополій повинна сприяти їх конкурентному розвитку на міжнародному ринку. Це дасть змогу одержувати не тільки значні прибутки фірмам, але й величезні внески до бюджету країни. Додаткові кошти можуть направлятися на розвиток інших необхідних галузей економіки, які сприятимуть їх розвитку, та у соціальну сферу, що допоможе покращити добробут народу.

2.3 Монополістична конкуренція та олігополія в сучасній економіці

Поняття монополія в наш час є дуже суперечливим, що викликає неоднозначне ставлення до неї як держави так і суспільства. Практика багатьох сучасних країн довела, що наслідки монополії залежать від державного контролю за нею та стану економіки. Вже зазначалося, що за нестабільної, невизначеної економіки монополія проявляє свої негативні наслідки: тінізація економіки, корумпованість влади, відтік капіталів за кордон. І навпаки, при стабільній економіці з якісними ринковими відносинами, правильному контролі держави монополії мають значні позитивні соціально-економічні наслідки: раціональний розподіл ресурсів та капіталів, активна інноваційна діяльність, значні вклади до бюджету країни, соціальні витрати. Це все сприяє покращенню добробуту країни. Тобто монополісти повинні сприяти розвитку своєї країни, що є своєрідною платою за монопольне становище.

Новий рівень розвитку економічних відносин відкрив парадокс сучасної конкуренції. Виявляється, що конкуренція та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними речами та мають не пряму, як вважалося раніше, а зворотну залежність, що в свою чергу змушує шукати нові стратегії економічного розвитку. Постає питання необхідності концентрації виробництва, яке приведе до повернення трестівських форм, що і забезпечить міжнародну конкурентоспроможність та ефективність національного господарства. Безсумнівно, така ситуація на ринку дає дуже малі шанси для існування малого та середнього підприємництва, бо вони тепер вважаються тягарем на шляху до макроінтеграції та гальмом науко-технічного прогресу.

Серед таких переваг монополії над досконалою конкуренцією є такі:

• монополія дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, одержати економію в масштабі та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;

• створю достатні стимули для проведення досліджень. Одержання можливості вдосконалення виробничого процесу вимагає великих фінансових ресурсів.

• може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів.

Концентрація внутрішнього виробництва дає змогу модернізувати галузі з високими капітальними затратами. Так, завдяки картельній практиці в Японії в 1955-1970 рр. було успішно проведено модернізацію чорної металургії, вугледобувної промисловості, суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив. У Північні Кореї в машинобудуванні, електроніці, текстильній промисловості, чорній і кольоровій металургії, нафтохімії та суднобудуванні здійснилося примусове злиття приватних компаній, що призвело до утворення високо монополізованих виробничих структур [6, с. 20].

Більшість розвинених країн дозволяють своїм компаніям діяти як монополісти, бо їх існування є важкоподоланим бар’єром для входження на ринок зарубіжних конкурентів. До того ж , підвищується ефективність виробництва національних компаній.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з процесами концентрації виробництва, злиття та поглинань у економічно-розвинених країнах світу конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами (які трансформуються у кластери – об’єднання за територіальним принципом) та фінансово-промислові групи (об’єднання за ознакою капіталу).

Отже, сучасний ринок має такі відмінні ознаки:

• інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;

• високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;

• впровадження інновацій;

• використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.

Отже, на сучасному етапі економічних відносин – розвиток міжнародної господарської діяльності та посилення конкуренції, до основних факторів виробництва додалися інтелектуальний капітал та міжнародні інформаційні ресурси. За таких умов середнє та мале підприємництво втрачає свою актуальність і для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника на міжнародному ринку, економічно-розвинені країни світу віддають перевагу великим монопольним об’єктам, які грають значну позитивну роль у національній економіці.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ