163800 (Податкова система України), страница 5

1)15 (13)% від об'єкта оподаткування, яка є базовою ставкою;

2) 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сер­тифікатом, яка є пониженою;

3) 30% від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею в грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, яка є підвищеною.

Звернемо увагу, що в Декреті Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» ставки прибуткового податку закріплювалися дещо інакше, а саме визначалася про­порція росту ставки податку від 10 до 50% залежно від розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу в мінімальних місячних заробітних платах. Саме таким чином закріплювала­ся одна з найбільш традиційних податкових пільг — встанов­лення неоподатковуваного мінімуму. Тверду ставку — 20 % — застосовували щодо доходів, отриманих громадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за ви­конання разових чи інших робіт, здійснюваних на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового харак­теру, а також доходів фізичних осіб — суб'єктів підприємниць­кої діяльності, що одержують доходи від здійснення підпри­ємницької діяльності й поряд із цим мають основне місце ро­боти.

Платники цього податку мають відповідні пільги. По-пер­ше, ст. 4 Закону встановлено суми виплат, які не належать до оподатковуваного доходу, наприклад: сума державної адрес­ної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компен­сацій, винагород і страхових виплат; сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші в держав­ну лотерею; сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податку, які вносять на рахунок його працедавці тощо. По-друге, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, розмір якої визначають виходячи з мінімальної заробітної плати. По-третє, платник податку має право на податковий кредит, який становить суму (вартість) витрат, понесених платником подат­ку — резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, по­слуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість і акцизного збору), на суму яких дозволено зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу. Також слід зазначити, що застосування пільг пов'язано з певними обме­женнями.

Обчислення податку протягом року провадять відповідно до суми загального оподатковуваного доходу, що складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів, а також іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного року. Суму місячного оподатковуваного доходу фізичних осіб, що мають право на отримання соціальної пільги згідно зі ст. 6 вка­заного Закону, зменшують на розмір цих пільг. У випадку, якщо платник має право на отримання декількох пільг, йому надають тільки одну, яка має найбільший розмір.

Нарахування, утримання й сплату податку провадять по­датковий агент, яким є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерези­дент або його представництво, які незалежно від їхнього орга­нізаційно-правового статусу та способу оподаткування інши­ми податками зобов'язані нараховувати, утримувати та спла­чувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка використо­вує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заро­бітної плати (інших виплат і винагород) таким іншим фізич­ним особам.

Податок, утриманий із доходів резидентів, підлягає зараху­ванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, а з доходів нерезидентів — підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем справляння такого податку.

Податки на майно

ПОДАТОК НА ЗЕМЛЮ

Справляння податку на землю регулює Земельний кодекс України, Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, низка постанов Кабінету Міністрів України тощо¹⁷.

Плату за землю в Україні справляють у вигляді земельного податку чи орендної плати, залежно від якості й місцезнаход­ження земельної ділянки, відповідно до грошової оцінки землі. Розмір земельного податку визначено з розрахунку на рік і встановлено у вигляді платежів за одиницю земельної площі. Проте розмір податку не залежить від результатів господарсь­кої діяльності власників чи користувачів ділянок.

Платниками податку виступають власники землі й земле­користувачі, за винятком орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції.

Об'єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у влас­ності, користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Залеж­но від розмірів земельних ділянок і їхнього виробничого при­значення, виділено групи земель сільськогосподарського при­значення (розділ 2 Закону України «Про плату за землю») та землі несільськогосподарського призначення. Одиницею нара­хування податку, щодо якого використовують законодавчо за­кріплені ставки, є один гектар орних земель, сіножаті, пасо­вищ, багаторічних насаджень.

Ставки земельного податку на земельні ділянки (за винят­ком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджу­ють відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із се­редніх ставок податку, функціонального використання й місце-розташування земельної ділянки, але не більш ніж у два рази вище середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, вста­новлених вищевказаним Законом.

Законодавством передбачено збільшені ставки податку на землю у випадках:

1) нецільового використання;

2) перевищення норм відведення.

Для звільнення майна від оподаткування використовують два принципи: об'єктний і видовий. У першому випадку звільня­ють від оподаткування окремі, конкретні об'єкти. В другому — деякі види майна, що належить будь-яким юридичним особам, а також усе майно, що перебуває у власності визначених кате­горій юридичних осіб. Пільги на цей вид податку можна згру­пувати так:

— виключення майна з оподатковуваного;

— зменшення вартості оподатковуваного майна;

— зменшення податкової ставки.

Пільги щодо цього податку дозволяють виділити три групи звільнень:

1) визначені види земельних ділянок (заповідники, заказ­ники, сортоділянки тощо);

2) закріплені законодавством установи (заклади культури, науки, освіти, фізичної культури й спорту, благодійні фонди тощо). В зв'язку з численними запитами щодо переліку подіб­них установ, які звільнено від земельного податку, Державна податкова адміністрація України опублікувала роз'яснення «Про перелік навчальних закладів, установ культури, науки, охоро­ни здоров'я, соціального забезпечення» від 16 лютого 1994 року, де вказано, що під час розв'язання таких питань слід керувати­ся Загальним класифікатором галузей народного господарства Міністерства статистики України¹⁸;

3) фізичні особи (інваліди І і II групи, учасники Великої Вітчизняної війни, громадяни, що постраждали від Чорнобиль­ської катастрофи тощо).

Підставою для нарахування земельного податку є дані Дер­жавного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щороку станом на 1 січня й до 1 лютого подають дані до відповідної державної податкової інспекції. Нарахування земельного податку громадянам проводять державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Орендну плату за земельні ділянки та земельний податок платники сплачують за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, протягом ЗО календар­них днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Платежі за землю зараховують на спеціальні бюджетні ра­хунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки, при цьому 30% коштів від земельного податку надалі розподіляють на цілі, визначені ст. 22 Закону України «Про плату за землю». Розподіл коштів зале­жить від якості земель (середньої і кращої) з урахуванням їхньо­го місцерозташування.

Кошти від плати за землю використовують:

1) на фінансування заходів щодо раціонального викорис­тання й охорони земель, підвищення родючості ґрунту;

2) на ведення Державного земельного кадастру, землевпо­рядження, моніторингу земель. Державний земельний кадастр містить систему потрібних зведень і документів про правовий режим земель; їхній розподіл серед власників землі та землеко­ристувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель; про якісну характеристику народногосподарської цінності земель;

3) для економічного стимулювання власників землі й земле­користувачів, на поліпшення якості земель, підвищення родю­чості ґрунту та продуктивності земель лісового фонду.

ПОДАТОК ІЗ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ

Протягом багатьох десятиріч громадяни — власники транс­портних засобів — сплачували місцевий збір. Із прийняттям у 1981 році Положення про місцеві податки збір було замінено місцевим податком, і до оподаткування було притягнуто як на­селення міст, так і сільське населення. З 1988 року податок розповсюдився й на транспортні засоби підприємств. В Україні податок із власників транспортних засобів справляють на ос­нові Закону України «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року (зі змінами й доповненнями). 18 лютого 1997 року було прийнято Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів» ¹⁹.

Платниками податку є юридичні й фізичні особи (як ук­раїнські, так і іноземні або особи без громадянства), що мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні, які і є об'єк­тами оподаткування, До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо, що перераховують кошти до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. До кола платників не належать філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому розрахо­вувати й вносити до бюджету податок із власників транспорт­них засобів мають саме юридичні особи. Особливістю нової редакції Закону є висока міра деталізації об'єктів оподаткування: вперше в податковому законодавстві (не з огляду на акцизний збір і митні збори) об'єкти оподатку­вання закріплено чотиризначним кодом відповідно до Гармоні­зованої системи опису й кодування товарів, що значно спрощує роботу з цим податком, оскільки розділом другим рекомендацій про порядок обліку платників, нарахування податку з влас­ників транспортних засобів і інших самохідних машин і ме­ханізмів подано докладну характеристику кожного виду транс­портного засобу.

Ставки податку встановлено в гривні за 100 см³ об'єму циліндрів двигуна з розрахунку на 1 кВт (для транспортних засобів з електродвигунами) або з розрахунку на 100 см дов­жини (для катерів і яхт).

Порівняно традиційну систему пільг може бути розділено на дві групи. Перша включає платників, яких цілком звільнено від сплати податку. Сюди належать підприємства автомобіль­ного транспорту загального користування, державні бюджетні установи й організації, інваліди, що мають мотоколяски чи ав­томобілі з ручним керуванням тощо. Інша включає платників, для яких ставку податку зменшено на 50% (пожежні машини, машини швидкої допомоги тощо). Закон надає право місцевим органам державної влади звільняти цілком чи частково від сплати податку окремих платників, за наявності вагомих причин. Законом України «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів» передбачено такі пільги щодо цього податку.

1. Цілком звільнено від сплати податку підприємства ав­томобільного транспорту загального користування — щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи опла­ти проїзду. Така пільга була й раніше, але при її застосуванні потрібно мати на увазі, що передавання таких транспортних засобів в оренду (якщо навіть їх буде використано орендарем для перевезення пасажирів і за тими ж тарифами) розгляда­ють як нецільове використання транспорту, тобто орендода­вець втрачає право на пільгу, що підтверджує лист Державної податкової адміністрації України № 17-114-4 від 28 жовтня 1996 року.

2. Навчальні заклади, які цілком фінансують із бюджетів щодо навчальних транспортних засобів, за умови використан­ня їх за призначенням.

3. Особи, зазначені в пп. 1 і 2 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи», статтях 4 — 11 Закону Ук­раїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» ²⁰, статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці й інших громадян похило­го віку в Україні» ³, можуть користуватися пільгою на один легковий автомобіль із обсягом циліндрів двигуна до 2500 см³, а інваліди І і II груп незалежно від обсягу циліндрів, чи на один мотоцикл із обсягом циліндрів до 650 см³, чи на один моторний човен чи катер (крім спортивного) з довжиною кор­пусу до 7,5 м.

4. Особи, зазначені в пп. З і 4 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи» — на один легковий автомобіль із обсягом циліндрів двигуна до 2500 см³ чи один мотоцикл з обсягом циліндрів до 650 см³, чи на один моторний човен чи катер (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м, до їхнього відселення й протягом трьох років після переселення з зони гарантованого добровільного відселення та зони посиле­ного радіоекологічного контролю.

5. Зниження податку на 50% — із сільськогосподарських підприємств-товаровиробників тракторів колісних, автобусів і спеціальних автомобілів для перевезення людей із кількістю місць не менше десяти (спеціалізацію підприємства визначають за статутом чи загальним класифікатором галузей господарства Міністерства статистики України). Подібну ж пільгу передба­чено для громадян, у власності яких перебувають легкові авто­мобілі (код 87.03), зроблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно.

Строки сплати податку практично прив'язано до вчасного здійснення технічного огляду транспортного засобу. Сплачу­ють податок щорічно, але не пізніше першого півріччя перед реєстрацією, перереєстрацією чи щорічним технічним огля­дом. Обчислення податку здійснюють відповідно до сумарної потужності транспортного засобу з урахуванням його різно­виду й ставки.