163800 (624501), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Суми, що надходять за рахунок цього податку, розподіля­ють у співвідношенні: 85% — використовують на фінансуван­ня ресурсів, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ре­монтом і утриманням автомобільних доріг загального корис­тування, а також сільських доріг; 15% — надходять до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що перебувають у комунальній власності, автомобільних доріг і доріг загального користування держав­ного значення. Підприємства сплачують податок щокварталу рівними частинами відповідно до розрахунку суми податку за рік, а громадяни можуть його сплачувати щорічно чи один раз на два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому здійснено технічний огляд. Суму податку розраховують на основі чинних ставок. За викрадений транспортний засіб по­даток не сплачують за умови, що факт крадіжки підтвердже­но документами компетентного органу, що порушив криміналь­ну справу.

Податок на промисел

Сплату податку на промисел здійснюють в Україні відповід­но до Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 року²¹.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства (далі громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця прожи­вання в Україні, якщо їх не зареєстровано як суб'єктів підпри­ємництва, і якщо вони здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виготов­леної, переробленої чи купованої продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, яку громадянин зазначає в декларації, що подає до державної районної (міської) податкової інспекції за місцем проживання, а громадянин, що не має постійного місця проживання в Україні,— за місцем реалізації товару.

Податок на промисел сплачують у вигляді придбання одно­разового патенту на торгівлю, вартість якого визначають на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом повернен­ню не підлягає.

Залежно від особливостей платників податку на промисел, є два методи придбання одноразового патенту:

а) за місцем проживання платника (в тому випадку, якщо громадянин має прописку);

б) за місцем здійснення торгової діяльності (в тому випад­ку, якщо громадянин не має прописки).

Придбання патенту здійснюють на основі поданої декларації, у якій вказують: прізвище, ім'я, по батькові платника; адресу проживання; найменування й вартість товару; кількість днів; кількість товару; вартість одиниці товару; сумарну вартість то­вару. Декларацію, на підставі якої визначають об'єкт оподат­кування, подають у податкову інспекцію за місцем проживання громадянина України або до податкового органу за місцем реа­лізації товару (якщо громадянин не має постійного місця про­живання). В декларації, окрім загальних даних про громадянина, вказують перелік товарів, які передбачають реалізувати, та їхню вартість.

Ставку податку на промисел встановлено в розмірі 10% від зазначеної у декларації вартості товару, що підлягає реалі­зації протягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімаль­ної заробітної плати. У випадку збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставку податку збільшують до 20%. Таким чином, ставка для визначення вартості одноразового патенту під час здійснення торгової діяльності з урахуванням податку на промисел складає:

1) 10 % — у випадку придбання одноразового патенту на З дні;

2) 20 % — у випадку придбання одноразового патенту на 7 днів.

За допомогою пільг створюють умови для активізації інвес­тиційних процесів, насамперед у пріоритетних сферах матері­ального виробництва, що відповідає основним напрямам струк­турної перебудови за конкретними програмами й проектами збільшення випуску та здешевлення необхідних товарів.

Декрет передбачає своєрідну пільгу: не декларують і не об­кладають податком реалізацію продукції, виробленої у особис­тому підсобному господарстві, як у сирому вигляді, так і у виг­ляді первинної переробки. Особливим є те, що цю пільгу не виділено ні окремою статтею, ні окремим пунктом, а включено до ст. 2 «Об'єкт оподаткування».

Ще однією з пільг, закріплених Декретом, є надання права фізичним особам, без реєстрації суб'єктами підприємницької діяльності й без придбання одноразового патенту, здійснювати продаж ними особистих автотранспортних засобів. Цю пільгу застосовують у випадку здійснення такого продажу не більше одного разу на рік.

Консолідовані податки

єдиний податок

Особливості застосування спрощеної системи оподаткуван­ня, обліку й звітності закріплено Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 р. (далі —Указ)²². На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які види підприємницької діяльності, під якою розуміють безпосередню, самостійну, систематичну, на влас­ний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надання послуг із метою отримання прибутку, яку здійсню­ють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законо­давством.

Відповідно до ст. 1 Указу спрощену систему оподаткуван­ня, обліку й звітності вводять для суб'єктів малого підприєм­ництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяль­ність без створення юридичної особи, та юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми й форми власності.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підпри­ємства, на яких працює до 50 чоловік і розмір виручки від реалізації яких складає до 1 млн. грн. на рік. Зарахувати себе до платників єдиного податку можуть також фізичні особи — підприємці, які мають не більше 10 найманих робітників і обо­рот до 500 тис. грн. на рік.

В Указі розкрито поняття «виручка від реалізації». Такою вважають суму, фактично отриману суб'єктом підприємниць­кої діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, по­слуг), і прибуток від реалізації основних фондів.

Конкретні ставки єдиного податку встановлено Указом тільки для юридичних осіб, а саме:

6% — у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»;

10% — у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб — платників єдиного податку ставки вста­новлюють місцеві ради за місцем їхньої державної реєстрації, залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

Суб'єкта малого підприємництва, який сплачує єдиний по­даток, звільняють від сплати податків і зборів, вичерпний пе­релік яких закріплено Указом.

ЄДИНИЙ (ФІКСОВАНИЙ) ПОДАТОК

З СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

На початку 1998 року в Україні з'явився специфічний пода­ток — єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарських товаровиробників, який закріплено Законом України від 17 груд­ня 1998 року «Про фіксований сільськогосподарський податок». Цей Закон визначає механізм справляння єдиного (фіксовано­го) податку, який сплачують сільськогосподарські товаровироб­ники в грошовій формі.

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукуп­ністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності;

збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, які здій­снюють діяльність із виробництва, переробки та збуту сіль­ськогосподарської продукції (колективні й державні сільсько­господарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції влас­ного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприєм­ства.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використо­вують рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства для розведення, вирощування й вилову риби у внутрішніх водой­мах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставку єдиного податку встановлюють за галузями в гро­шовій формі з кожного гектара угідь із диференціацією його відповідно до бонитетної оцінки ґрунтів у середньому по райо­ну з урахуванням коефіцієнта родючості гектара оранки кож­ного господарства.

Сплату єдиного податку провадять щомісяця протягом ЗО ка­лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітно­го періоду в розмірі третини суми податку, визначеної на кож­ний квартал від річної суми податку.

Мито

МИТО

Мито — вид митного платежу, що справляють із товарів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, ви­везених або слідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкод­жають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи пере­міщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов­новажена особа (декларант). На відміну від податкового регу­лювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. За ха­рактеристикою платника мито поділяють на:

а) те, що сплачують юридичні особи;

б) те, що сплачують фізичні особи. В цьому випадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки віднос­но невеликі) чи виробничого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита становить митну вартість переміщуваних то­варів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартість перераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття²³:

а) адвалорна — ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;

б) специфічна — ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) — ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оператив­не реагування на ввезення й вивезення з території держави се­зонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі — являють собою ставки, що реалізують за­хисні функції мита.

Механізм застосування пільг щодо сплати мита досить різно­манітний і включає:

1) звільнення від сплати мита визначених категорій плат­ників;

2) зменшення ставок мита;

3) повернення раніше сплачених сум мита;

4) звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиний митний та­риф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, які застосовують до товарів, що переміщують через мит­ний кордон.

ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне мито становить плату, яку справляють за здій­снення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізич­них осіб уповноваженими на це компетентними органами й ви­дачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року²⁴.

Платниками державного мита виступають юридичні й фізич­ні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають доку­менти, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування висту­пають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито справляють:

1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банк­рутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни­ми конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатів нотаріально засвідчених документів; ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було за­здалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.

Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сирови­ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо­рові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для міне­ральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:

Характеристики

Список файлов курсовой работы