163750 (Прибуток як основне джерело розширеного відтворення основного капіталу), страница 3

Нематеріальні активи відображаються в обліку і звітності в сумі витрат на придбання, виготовлення і витрат по їх доведенню до стану, в якому вони придатні до використання в запланованих цілях. По об'єктах, по яких проводиться погашення вартості, нематеріальні активи рівномірно (щомісячно) переносять свою первинну вартість на витрати виробництва або звернення по нормах, визначуваних організацією виходячи зі встановленого терміну їх корисного використання. По нематеріальних активах, по яких неможливо визначити термін корисного використання, норми перенесення вартості встановлюються з розрахунку на десять років (але не більше терміну діяльності організації).

3. Довгострокові фінансові інвестиції. Фінансові вкладення приймаються до обліку в сумі фактичних витрат для інвестора. По державних цінних паперах вирішується різницю між сумою фактичних витрат на придбання і номінальною вартістю протягом терміну їх звернення рівномірно (щомісячно) відносити на фінансові результати у організації, або на зменшення фінансування (фондів) у бюджетної організації.

Необхідно відзначити, що до основного капіталу відносяться також капітальні вкладення в незавершене будівництво. До складу капітальних вкладень включаються витрати на будівництво – монтажні роботи, придбання устаткування, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати (проектний – дослідницькі, геологорозвідувальні і бурові роботи, витрати по відведенню земельних ділянок і переселенню у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для організацій, що знов будуються, та інші). Капітальні вкладення відображаються в балансі за фактичними витратами для забудовника (інвестора). Об'єкти капітального будівництва, що знаходяться в тимчасовій експлуатації, до введення їх в постійну експлуатацію не включаються до складу основних засобів. У бухгалтерському обліку і звітності витрати по цих об'єктах відображаються як незавершені капітальні вкладення. [11, с. 50-55]

2.2 Динаміка розподілу і використання прибутку підприємства

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб підприємства, так і формування доходів держави.

Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований так, щоб сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

Однієї з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, що акумулюється в доходах бюджету і залишається у розпорядженні господарюючих суб'єктів. [7, с. 16]

З розвитком ринкових відносин підприємства мають право використовувати одержаний прибуток на свій розсуд, окрім тієї її частини, яка підлягає обов'язковим вирахуванням, оподаткуванню і іншим напрямам відповідно до законодавства.

Таким чином, виникає необхідність в чіткій системі розподілу прибутку, перш за все, на стадії, попередньому освіті чистому прибутку (прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства).

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємства.

Об'єктом розподілу є прибуток, оподаткування підприємства. Під її розподілом розуміється напрям прибутку до бюджету і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій її частині, яка поступає до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Визначення напрямів витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей її використання знаходиться в компетенції підприємства.

При розподілі прибутку підприємства необхідно враховувати основні принципи розподіли, які можна сформулювати таким чином:

1. Прибуток, що одержується підприємством в результаті виробничо-господарської і фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом.

2. Прибуток акумулюється у відповідних бюджетах (в даний час в місцевих бюджетах) у вигляді податку на прибуток, порядок числення і сплати якого до бюджету встановлюється законодавчо і ставка якого не може бути довільно змінена.

3. Величина прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні об'єму виробництва і поліпшенні результатів виробничо-господарської діяльності.

4. Прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства, в першу чергу повинен прямувати на накопичення, забезпечуючи його подальший розвиток, і лише в решті частини – на споживання.

5. Розподіл чистого прибутку повинен відображати процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробництва і розвитку соціальної сфери. [12, с. 64-68]

У сучасних умовах господарювання держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок оподаткування прибутку підприємства стимулює витрати на відтворення виробничих і невиробничих фондів, витрати на добродійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, витрати за змістом об'єктів і установ соціальної сфери і ін.

Розподіл чистого прибутку – один з напрямів внутрішньо фірмового планування, значення якого в умовах ринкової економіки зростає. Порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства. Основними витратами, що фінансуються з прибутку, є витрати на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників і добродійні цілі.

Відповідно до цього у міру надходження чистий прибуток підприємств прямує: на фінансування НІОКР, а також робіт із створення, освоєння і впровадження нової техніки; на вдосконалення технології і організації виробництва; на модернізацію устаткування; поліпшення якості продукції; технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва.

Разом з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, прямує на задоволення соціальних потреб. Так, з цього прибутку виплачуються одноразові заохочення і допомога що йде на пенсію, а також надбавки до пенсій; дивіденди по акціях і внесках членів трудового колективу в майно підприємств. Проводяться витрати по оплаті додаткових відпусток понад встановлену законом тривалість, оплачується житло, виявляється матеріальна допомога. Крім того, проводяться витрати на безкоштовне живлення або живлення за пільговими цінами.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом накопичення і споживання з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці працівників підприємства.

Розширення процесів реформування економіки у напрямі створення повноцінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб'єктами господарської діяльності на ринку цінних паперів. Підприємства різних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частину свого чистого прибутку в придбання акцій акціонерних суспільств, облігацій (як інших підприємств, так і муніципальних, державних). Альтернативними формами інвестування чистого прибутку можуть бути вкладення засобів в спільні підприємства (в т.ч. за участю іноземного капіталу), їх розміщення на банківських депозитах, в інших формах фінансових вкладень.

Прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, служить не тільки джерелом фінансування виробничого, соціального розвитку і матеріального заохочення, але і використовується у випадках порушення підприємством чинного законодавства для сплати різних штрафів і санкцій. У випадках приховування прибутку від оподаткування або внесків до позабюджетних фондів також стягаються штрафні санкції, джерелом яких є чистий прибуток.

В умовах переходу до ринкових відносин виникає необхідність резервувати засоби у зв'язку з проведенням ризикових операцій і, як наслідок цього, втратою доходів від підприємницької діяльності. Тому при використанні чистого прибутку підприємства має право створювати фінансовий резерв, тобто ризиковий фонд.

Розмір цього резерву повинен складати від 5 до 15% статутного фонду. Щорічно резервний фонд повинен поповнюватися за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Окрім покриття можливих збитків від ділових ризиків фінансовий резерв може бути використаний на додаткові витрати по розширенню виробництва і соціальному розвитку, розробку і впровадження нової техніки, приріст оборотних коштів і заповнення їх недоліку, на інші витрати, обумовлені соціально-економічним розвитком колективу.

З розширенням спонсорської діяльності частина чистого прибутку може бути направлена на добродійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок і інші цілі.

Отже, наявність чистого прибутку, що створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємства при переході до ринку, є важливим чинником подальшого зміцнення і розширення підприємницької діяльності. [3, с. 118-121]

2.3 Оцінка використання прибутку для фінансування основного капіталу промислових підприємств

За підсумками 2008 долі у розвиток економіки України вкладено понад 72 млрд. грн. капітальних інвестицій. Як і у попередні роки, переважну частку у структурі освоєних обсягів становлять інвестиції у основній капітал (85,7%), з їх 134,7 млрд. грн. інвестовано у капітальне будівництво, 98,4 млрд. грн. – у придбання машин і обладнання. На поліпшення об’єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) спрямовано 10,1% усіх інвестицій, на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів - 1,6%, на формування основного стада робочої та продуктивної худобі - 0,3%. У нематеріальні активів вкладено 2,3% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких 41,1% становлять витрати на придбання (створення) засобів програмного забезпечення.

Головнім джерелом фінансування капіталовкладень, як і раніше, залишаються власні кошті підприємств та організацій, за рахунок яких у 2008р. освоєно 56,7% інвестицій у основній капітал. Частка залучених та запозичених коштів, у того числі кредитів банків, коштів іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 23%.

За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 9,2% інвестицій у основній капітал. [6.]

При порівняльному аналізі капітальних інвестицій за джерелами фінансування, а саме власні засоби підприємств за останні три роки можна відмітити тенденцію до не стабільності (Рис 2.1).

Рис 2.1 Порівняльний аналіз використання власних засобів підприємств за 2006-2008гг.

Найбільший об'єм використання був присутній в 2007г., але вже в 2008г. він скоротився на 13 035 349 млн. грн. Це говорить про те, що в 2008 р. підприємства не мали досить високого рівня прибутковості, щоб після виплати всіх податків і зборів направити на відтворення великі суми. Зв'язаний це все з кризовими явищами, як на території України, так і на світовому рівні. У 2008г. підприємства фінансувалися в основному за рахунок бюджетних надходжень (15 402,9 млн. грн.), а також за рахунок кредитів в банках і інших позик (42 981 млн. грн.). Детальніше джерела фінансування підприємств за 2008 р. можна розглянути в нижче приведеній таблиці.

Таблиця 2.1 Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за 2008р.

Виходячи, з даних таблиці можна сказати, що, звичайно ж, найбільшу частку у фінансуванні підприємств займають власні засоби, але і долі інших джерел великі, наприклад кредити банків і інших позик. Але в даний час частка власних засобів скорочується, що веде до збільшення попиту на кредити банків і як наслідок залежність підприємства від іншого суб'єкта. [19]