163023 (Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України), страница 4

Митне регулювання – це регулювання питань, пов’язаних з управлінням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами [20].

Мито – це вид непрямого податку на товари і послуги, які переміщуються через митний кордон України. Це важливий елемент системи митного регулювання і здійснення митної політики в державі.

У перші роки незалежності митна політика України була ліберальною. Ставки не перевищували 10%, і лише незначна кількість товарів обкладалась митом на рівні 30%. За даними експертів Міжнародного Валютного фонду, середня ставка мита в Україні на прикінці ХХ століття становила 12%.

Слід зазначити, що останніми роками проводиться політика підвищення митних тарифів на товари, які в достатній кількості виробляються чи можуть вироблятися в Україні, і зниження митних тарифів на товари, які в Україні не виробляються [9].

Митна політика слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань і інтересів держави. Поміркована та урівноважена, а головне, стабільна митна політика створює умови для функціонування у стабільному стані національної економіки, її зміцнення, сприяння розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, пришвидшення й поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізації участі у міжнародних економічних і фінансових організаціях, протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, якщо вони виникають [17].

У сукупності наявних проблем зовнішньоекономічної діяльності кожна з охарактеризованих підойм здатна відіграти визначальну роль у подоланні певного типу проблем. Наприклад, стимулювати експортну діяльність суб’єктів господарювання та вдосконалити товарну структуру експорту можна засобами бюджетної, податкової та митної політики. Валютна та інвестиційна політика прямо впливають на зміну співвідношення товарів і послуг в експорту, на розвиток спільного підприємництва та виробничого кооперування. Ефективне митне регулювання здатне забезпечити підтримку вітчизняного виробника, зважену імпортну політику, попередити «вимивання» з країни тіньового капіталу та стратегічної сировини.

Таким чином, адаптований до умов перехідного періоду менеджмент зовнішньоекономічної діяльності сприятиме комплексному розв’язанню наявних проблем у даній сфері [14].

3 Удосконалення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

3.1 Обґрунтування принципів і функції митної політики України

Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається у період кардинальних політичних й економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин, переходу від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва, зникнення військово-політичного протистояння в Європі. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками свого місця у сучасному розмаїтому і суперечливому світі.

Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Однією з особливостей сучасного етапу економічного розвитку є швидке зростання обсягів міжнародних економічних контактів, подальший розвиток світового розподілу праці, поглиблення економічної взаємозалежності держав. Кінцевим результатом такого процесу має стати вільне переміщення товарів, послуг, об’єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили через території різних держав та поступове зникнення торговельних бар’єрів між ними. У цю систему поступово інтегрується й українська економіка [13].

З огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі та світі.

Державній політиці притаманний комплексний характер, що допомагає враховувати й поєднувати інтереси багатьох її суб’єктів: держави – суб’єкта цієї конкретної політики та інших держав, суспільства, окремих індивідів.

Після прийняття Митного кодексу України лишаються не повною мірою визначені питання ролі та комплексності поняття митної політики, її складових у системі загальнодержавної політики, забезпечення митної безпеки.

В основі виконання державою будь-якої з її функцій є політичне рішення, прийняття якого покладено на спеціально уповноважені органи держави. Після чого політичне рішення формально закріплюється у певних правових нормах і реалізується за допомогою наявних у державі засобів впливу.

Кожна держава, у тому числі й Україна, має право самостійно визначати власну митну політику, створювати свою митну систему та здійснювати митне регулювання.

На сьогодні в Україні Президентом встановлено, що спрямування і координацію діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України здійснює міністр фінансів України.

При цьому встановлено, що спрямування і координація здійснюється шляхом:

1) формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

2) внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

3) визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами;

4) затвердження структури цих органів [7].

Митна політика виступає складовою внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин й організації митної системи, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів і національної безпеки України в економічній і, опосередковано, у політичній, соціальній, екологічній та інших сферах.

Для визначення природи митної політики треба розкрити зміст національних інтересів держави на сучасному етапі.

Поняття національних інтересів в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

У статті 2 Митного кодексу України визначено, що митна політика є системою принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

У Конституції України існує декілька норм, які безпосередньо регулюють питання митної політики. По-перше, необхідно назвати статті 17 та 18 Конституції України. Правові норми, що містяться в них, встановлюють головні завдання діяльності держави в зовнішній сфері. Так, частина 1 статті 17 Конституції України визначає захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки до найважливіших функцій держави; частина 3 статті 17 покладає забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України на відповідні правоохоронні органи та військові формування, до складу яких відносяться і підрозділи державної митної служби. Стаття 18 Конституції України встановлює головні цілі зовнішньополітичної діяльності держави, частиною якої є і митна політика [1].

Зовнішньоекономічна діяльність держави завжди була нерозривно пов’язана з митною діяльністю і митною політикою, оскільки причиною виникнення зовнішньоекономічної діяльності є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків як об’єкта державного впливу та контролю. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Цей факт зумовлює переваження економічного характеру функцій митної політики.

Сьогодні можна виділити три базові функції митної політики: фіскальну, регулятивну та захисну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає у наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо, які не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.

Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави і її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх для забезпечення національних інтересів, інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита й митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень.

Третьою базовою функцією митної політики є захисна функція. Іноді таку функцію ще називають «правоохоронною», але вона, як функція державної політики, має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави. Ця функція насамперед спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізується у процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

У деяких випадках охоронна функція митної політики діставала пріоритетне значення і ставала головним завданням держави у митній сфері. Це було характерним для закритих суспільств, наприклад, для колишнього СРСР з його монополією зовнішньої торгівлі.

В українському національному законодавстві станом на сьогодні не врегульоване питання щодо надання митним органам статусу правоохоронних, хоч фактично вони виконують подібні функції.

Економічна політика реалізується шляхом здійснення внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики, які є її складовими.

Виступаючи одним із засобів вирішення внутрішньо економічних завдань, що стоять перед кожною державою, митна політика відіграє істотну роль у реалізації державної політики в галузі економіки. Особливого значення в Україні це набуло за умови вирішення завдань щодо стимулювання розвитку та структурної перебудови національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та захисту вітчизняного ринку. Від митної політики багато в чому залежить досягнення фінансової стабілізації у державі, стимулювання залучення іноземних інвестиції у національне виробництво.

Одним із напрямків митної політики є участь у міжнародній діяльності України з метою створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; забезпечення повноправної участі України в діяльності ВМО та інших міжнародних організаціях; участь у заходах, пов’язаних з протидією поширенню зброї, засобів її доставки, військового спорядження; поглиблення транскордонного співробітництва; адаптації законодавства України у митній сфері до міжнародного законодавства тощо.

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Безпека зовнішньоекономічного та економічного розвитку є ключовою складовою політики кожної держави. Найактуальніша вона для країн, котрі перебувають у процесі системних трансформацій. Природно, що практично усі успіхи й негаразди ринкових перетворень в Україні немовби фокусуються у проблемі економічної безпеки держави. В узагальненому вигляді її зміст визначається тим, що у стратегічному (глобальному) плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. У сьогоднішньому і особливо завтрашньому світі конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки [10].

Головні напрямки державної політики з питань національної безпеки України зазначені у статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р. № 964-ІV [5].