163023 (Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України), страница 2

4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага при здійснені зовнішньоекономічної діяльності повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

1) транспортні та складські ризики (ризик втрат чи ушкодження товару під час його транспортування);

2) ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

3) платіжні ризики;

4) політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

До основних інструментів нейтралізації зазначених ризиків належать: страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження [20].

1.2 Складові фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності

Україна тримає курс на подальшу інтеграцію у світове господарство. Тому регулювання торгівлі й фінансових потоків у зовнішньоекономічної діяльності набуває дедалі більшого значення. У цьому контексті особливу увагу необхідно приділяти валютно-фінансовому механізму як основі регулювання валютно-фінансових потоків держави.

Слід зазначити, що в економічної літературі немає єдиного підходу до визначення структури валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Це, у свою чергу, стає перешкодою для створення дійового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати як сукупність валютних, фінансових та кредитних методів, інструментів і важелів впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави.

Потоки валютно-фінансових та кредитних ресурсів у зовнішньоекономічної діяльності тісно взаємопов’язані й практично нерозривні, що зумовлює правомірність розгляду валютних, фінансових та кредитних методів у рамках єдиного валютно-фінансового механізму.

Основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави є набір економічних та неекономічних (адміністративних) методів впливу на систему зовнішньоекономічних відносин. Принципова відмінність між економічними й адміністративними методами полягає в засобі впливу на зовнішньоекономічну діяльність через ринкові відносини чи адміністративні заходи.

Поряд із розподілом методів зовнішньоекономічного регулювання на економічні та адміністративні існує також інша класифікація – тарифні й нетарифні методи. Така класифікація має широке практичне застосування, що відображено в різноманітних правових документах. До тарифних методів відносять мито, зафіксоване у вигляді митного тарифу, до нетарифних – усі інші методи, які дуже різноманітні. У свою чергу, нетарифні методи можуть бути розподілені на валютно-кредитні та фінансові методи.

Валютно-кредитні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою сукупність елементів валютно-кредитного ринку та валютного регулювання.

До основних валютно-кредитних методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність належать установлення режиму валютного курсу, конвертованість валюти, девальвація, ревальвація, корекція облікової ставки, страхування валютних та кредитних ризиків, валютні обмеження.

До основних фінансових методів впливу на зовнішньоекономічну діяльність відносять оподаткування, квотування, методи ціноутворення, інвестування. Інструментарієм фінансових методів впливу є експортні субсидії, експортні премії, інвестиції, податкові пільги, акцизи та інші збори, ціни, дотації.

Розглянуті методи та інструменти складають підсистему валютно-фінансового регулювання.

Не менш важливим складником валютно-фінансового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, до якої входять такі основні елементи, як державне фінансування, кредитування, самофінансування.

Валютно-фінансові інструменти приводяться в дію за допомогою відповідних важелів. Український вчений В.М.Опарін важелями фінансового та фінансово-кредитного механізму називає: стимули і санкції, норми й нормативи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи кредитування тощо.

Між методами, інструментами та важелями, які використовуються в рамках єдиного валютно-фінансового механізму, існує тісний взаємозв’язок, що виявляється в їхньому взаємо переході. Так, валютні обмеження можуть одночасно виступати і як метод, і як інструмент валютно-фінансового механізму, субсидії водночас є інструментом як валютного регулювання, так і фінансового забезпечення.

Використання тих чи інших методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму насамперед залежить від конкретної економічної ситуації та напрямів і мети зовнішньоекономічної політики. Однак досягти бажаного результату можна тільки в тому разі, коли був використаний відповідний інструментарій. Тому концептуальний підхід до визначення методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності має дуже важливе значення і дає змогу найефективніше регулювати її [22].

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно до принципів, які зазначені в статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з урахуванням наступних цілей:

1) забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;

2) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

3) створення найприйнятніших умов для залучення економіки України до системи світового розподілу праці і її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється органами державної влади, недержавними органами управління економікою, самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за допомогою:

1) законів України;

2) передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їхньої компетенції;

3) економічних заходів оперативного регулювання у межах законів України;

4) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх уставними документами у межах законів України;

5) угод, які існують між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України [4].

Україна самостійно формує систему і структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, якщо таке втручання здійснюється згідно з законодавством України.

Вищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Також до органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба, Антимонопольний комітет та Міжвідомча комісія по міжнародній торгівлі.

Основним нормативним документом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність України є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ.

Цій нормативний документ визначає:

1) основні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

2) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

3) види зовнішньоекономічної діяльності;

4) право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

5) порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

7) принципи оподаткування при здійснені зовнішньоекономічної діяльності;

8) принципи митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

9) порядок страхування, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операції;

10) заборону окремих видів експорту та імпорту;

11) антимонопольні заходи, державне замовлення та інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;

12) спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності (спеціальні економічні зони);

13) економічні відносини України з іншими державами і міжнародними міжурядовими організаціями;

14) захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і господарської діяльності України;

15) відповідальність та порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічної діяльності [4].

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ передбачено, що Україна як держава і усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарювання несуть відповідальність при порушені зазначеного закону чи зв’язаних з ним законів України та/чи своїх зобов’язань, які визначаються угодою (контрактом), тільки на умовах і у порядку, зазначеному законами України.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватись таки види відповідальності, як майнова та кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність приймається у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування морального збитку, а також майнові санкції.

Кримінальна відповідальність в зовнішньоекономічної діяльності вводиться тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Порядок залучення до відповідальності, здійснення та звільнення від відповідальності визначається процесуальним законодавством України.

Порядок залучення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатись зовнішньоекономічними угодами (контрактами), якщо це не заперечує чинному законодавству України [4].

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. № 351-ХІV встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає вповноваження і функції державних органів при здійснені контролю за проведенням таких операцій [6].

Законом України «Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україні» від 22.12.1998р. № 332-ХІV з метою введення механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються принципи і порядок порушення і проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів чи економічних угрупувань, що спричиняє значних збитків чи загрожує спричиненням значних збитків національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи. Цей закон застосовується до імпорту в Україну будь-якого товару, який належить іншим країнам, митних союзів чи економічних угрупувань [3].

2 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності в україні

2.1 Особливості інтеграції України до системи міжнародних економічних зв’язків

Протягом періоду незалежного розвитку України сформовано економічні, матеріальні, правові та інституціональні передумови для органічної інтеграції її економіки у світові цивілізаційні процеси. Здійснено поступовий перехід від повністю ліберального режиму зовнішньої торгівлі (1992-1995 рр.) до підвищення конкурентоспроможності виробництва, захисту вітчизняного товаровиробника, диверсифікації зовнішньоторговельних зв’язків відповідно до геополітичних, регіональних і національних пріоритетів, а також гармонізації законодавства з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ.

Протягом 2005 – на початку 2006 рр. істотні зміни відбулися в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Трансформаційні процеси цього періоду спрямовані, насамперед, на адаптацію даної сфери до вимог СОТ і стосуються зовнішньоекономічної політики, а не практики здійснення зовнішньоекономічних зв’язків. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2006 р. «Про прийняття за основу проекту Постанови Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про хід виконання заходів щодо вступу України до СОТ», на початок 2006 р. погоджено 95% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори щодо доступу до ринку послуг. Україною підписано 35 з 46 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, а також з Європейським Союзом. Після тривалих і суперечливих переговорів стосовно встановлення тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю 19 травня 2006 р. підписано двосторонній протокол з Австралією.