162508 (Управління фінансами на прикладі Сумського НВО ім. М.В. Фрунзе), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Управління фінансами на прикладі Сумського НВО ім. М.В. Фрунзе", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "финансовые науки" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "финансовые науки" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "162508"
Текст 2 страницы из документа "162508"
Вiдповiдно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку капiтал пiдприємства відображається в пасиві балансу i складається з власного капiталу i зобов’язань. У складі власного капiталу видiляютъ: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капiтал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (рис. 1.1).
Kpiм цих складових елементів власного капiталу, П(С) БО2 визначає коригувалънi показники, якi вiдображаютъ рух власного капiталу пiдприємства у процесі його формування та управління. До цих показників вiдносятъ неоплачений i вилучений капiтал.
Основним елементом власного капiталу є статутний капiтал – що є показником, який характеризує розміри i фінансовий стан пiдприємства. Тобто це сума коштів, що внесені в майно пiдприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір статутного капiталу визначається за домовленicтю між засновниками, фіксується в установчих документах як сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) пiдприємства та реєструється у вiдповiдних органах.
Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ несе вiдповiдальнiсть за зобов'язання тільки майном товариства. Акціонерне товариство є найбільш прийнятною органiзацiйно-правовою формою для великих підприємств з великою кiлькiстю власників (акцiонерiв). Власниками товариства є акціонери, тобто особи, якi володіють його акціями. Акціонерами можуть бути:
-
фiзичнi особи;
-
юридичні особи;
-
держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.
Слід зазначити, що статутний капiтал є найбільш стабільною частиною власного капiталу акціонерного товариства. Його розмір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, якi не змінили своєї форми власності.
Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, – автономність бізнесу.
З точки зору економіста, зміст статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг чи продажу товарів. [17, с. 230–231].
Акцiонернi товариства також можуть змінювати розмір статутного капiталу (збільшувати i зменшувати). Збільшення статутного капiталу здійснюється шляхом:
-
емісії додаткової кількості акцій;
-
обміну облігацій товариства на його акції;
-
збільшення номінальної вартості капіталу.
Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:
-
зменшення номінальної вартості акцій;
-
зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу частини акцій у власників з метою анулювання.
Другою формою власного капіталу є пайовий капітал. Він відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств. Тобто пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.
Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові внески, які надходять від членів АТ.
Додатково вкладений капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «емісійний дохід». Емісійний дохід буде обліковуватися на відповідному субрахунку, який передбачається відкривати до рахунка «Додатковий капітал».
Інший додатковий капітал – це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних та юридичних осіб, та інші види додаткового капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал становить найбільшу частку у складі власного капіталу. [18, с. 241–243].
У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями: «Додатковий оплачений капітал» та «Інший додатковий капітал», тобто окремо відображається емісійний дохід та інші складові додаткового капіталу.
Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Резервний капiтал – це джерело, яке створюється для гapaнтії безперервної роботи i виконання зобов' язань перед третіми особами. Наявність цього джерела надає останнім упевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань.
Створення резервного капiталу може мати обов'язковий (передбачається законодавством) i добровільний характер – вiдповiдно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капiталу є обов'язковим тільки для акціонерних товариств i підприємств з іноземними iнвестицiями. Якщо в установчих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.
Розміри відрахувань у резервний капiтал визначають збори акцiонерiв i фіксуються в установчих документах товариства. При цьому АТ i спiльнi пiдприємства повинні дотримуватися мiнiмальної його межі. Розмір резервного капiталу ВАТ не може перевищувати 25% від статутного капiталу. При цьому щорічно пiдприємства повинні робити відрахування в резервний капiтал не менше 5% чистого прибутку до того періоду, поки його розмір не досягне розміру, визначеного товариством.
Резервний капiтал спрямовують для покриття збитків у звітному перiодi, для погашення облiгацiй i викупу акцій акціонерного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капiтал створюється підприємствами i на випадок лiквiдацiї пiдприємства для покриття кредиторської заборгованості.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума прибутку, яка peінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капiталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, i неасигновану, яка не має конкретного призначення.
Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені поточною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується таким чином:
Пн = Пн1 +Пч – Дп – В, (1.1)
де Пн – нерозподілений прибуток поточного року;
Пн1 – нерозподілений прибуток за попередній рік;
Пч – чистий прибуток поточного року;
Дп – дивіденди за поточний рік;
В-внески на поповнення резервного капіталу.
1.3 Формування і реалізація політики управління власним капіталом та оцінка вартості його елементів
Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії пiдприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерцiйної дiяльностi.
Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії i виплат засновникам i власникам капiталу (власного i позичкового) зводиться до вирішення таких питань:
-
вибір між джерелами формування капiталу (власні i позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (про цент);
-
вибір схеми мiнiмiзацiї податкових платежів;
-
вибір форми залучення зовнiшнiх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) i забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;
-
дивідендної політики, схем виплат власникам капiталу пiдприємства i пропорції між реінвестованим прибутком i прибутком, який сплачується власникам.
Політика управління складовими власного капiталу пiдприємства може здійснюватися в такій послiдовностi:
-
аналіз формування загального обсягу власного капiталу в перед плановому перiодi. На даному етапі вивчається вiдповiдність темпів приросту власного капiталу активам i обсягу виробленої (реалізованої) продукції;
-
вивчається спiввiдношення між зовнiшнiми i внутрiшнiми джерелами формування власного капiталу;
-
оцінюється достатність власного капiталу у звітному перiодi;
-
визначається загальна потреба у власному капiталу в плановому періоді;
-
у розрiзi основних елементів власного капiталу оцінюється вартість власного капiталу;
-
забезпечення загального обсягу власного капiталу в плановому перiодi може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капiталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;
-
оптимiзацiя спiввiдношення внутрiшнiх i зовнiшнiх джерел формування власного капiталу. [18, с. 252–253].
Розвиток пiдприємства вимагає насамперед мобiлiзацiї i підвищення ефективності використання власного капiталу, що забезпечує його фінансову стiйкiсть i достатній рівень платоспроможності. Це, у свою чергу, потребує оцінювання вартості власного капiталу в розрiзi окремих його елементів i в цілому.
Ефективне використання власного капіталу забезпечує фінансову стійкість і рівень платоспроможності підприємства. Тому першочергова увага повинна бути і приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.
Оцінювання вартості власного капіталу має такі особливості:
-
необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу і порівнювати з поточною ринковою вартістю;
-
оцінювання вартості додатково емітованих акцій;
-
суми виплат власникам капіталу входять до складу оподаткованого прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим;
-
залучення власного капіталу пов’язане з вищим рівнем фінансового ризику для інвесторів, що збільшує його вартість та розмір премії за ризик;
-
залучення власного капіталу, як правило, не пов’язано зі зворотнім грошовим потоком по основній його сумі, що означає вигідність використання даного джерела, незважаючи на вищу його вартість.
Розглянемо механізм оцінювання вартості елементів власного капіталу:
1. Вартість власного капіталу функціонуючого в звітному періоді, що визначається за формулою:
ВКзвіт = (Пч *100) / ВК, (1.2)
де ВКзвіт - вартість власного капіталу товариства, який використовується у звітному періоді, %;
Пч – сума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при його використанні;
ВК – середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.
Процес управління вартістю цього елементу власного капіталу визначається операційною діяльністю підприємства. Він пов’язаний із формуванням операційного прибутку підприємства, а також політикою розподілу цього прибутку.
2. Вартість власного капіталу функціонуючого в плановому періоді визначається за такою формулою:
ВКплан = ВКзвіт * І∆, (1.3)
ВКплан – вартість власного капіталу в плановому періоді, %;
ВКзвіт - вартість власного капіталу у звітному періоді, %;
І∆ - прогнозований індекс зростання виплат з чистого прибутку акціонерного товариства.
3. Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію звичайних акцій розраховується за формулою:
ВКзв.ак = (Кзв.ак*Дзв*І ∆пл*100) / (∑ВКзв.ак * (1-Вем)), (1.4)
де ВКзв.ак - вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %;
Кзв.ак - кількість додаткових звичайних акцій, шт.;
Дзв - сума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному періоді, грн;
І ∆пл – індекс зростання дивідендів у плановому періоді;
∑ВКзв.ак – сума власного капіталу, залученого від випуску звичайних акцій, грн;
Вем – витрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %.
Процес залучення власного капіталу через емісію простих акцій є найбільш дорогим, оскільки витрати по його обслуговуванню не зменшують базу оподаткування прибутку, а премія за ризик – найбільш висока, оскільки цей капітал при банкрутстві підприємства є найменш захищеним.
4. Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, що за ним заздалегідь визначений. Особливістю процесу визначення вартості даного елемента капіталу є те, що обслуговування зобов’язань за привілейованими акціями багато в чому співпаде з обслуговуванням зобов’язань за позиковим капіталом. Але суттєвим розходженням у характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати щодо обслуговування позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподаткування прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто не мають «податкового щита».
З урахуванням цих особливостей вартість додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:
ВКпр.акц = (Дпр.акц * 100) / (∑ВКпр.акц * (1-Вем.пр.акц)), (1.5)
де ВКпр.акц - вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, %;
Дпр.акц – сума дивідендів до виплати відповідно до контрактних зобов’язань акціонерного товариства;
∑ВКпр.акц – сума власного капіталу від привілейованих акцій;