158474 (Культура і релігія), страница 4

Величезна роль мистецтва в розвитку людства полягала у тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа у тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке дотримання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не допускалося, що заважало виявленню ініціативи, свободи особистості. Мистецтво ж за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості. Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її справжньою реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним щонайкраще передавати суспільно необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що спияє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу – в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність [6, c.87]

ВИСНОВКИ

У ході культурної практики кожна людина повинна соціаль­но визначити цінності і смисл приватного життя, міжосо­бистісних стосунків, моралі, побутової етики, тобто освоїти повсякденний пласт культури. У той же час суспільне буття і свідомість являють собою сукупність спеціалізованих сфер куль­тури, що включає процеси соціального порядку, життєзабезпечення та економічної, політичної і правової взаємодії, а також філософії, соціології, психології тощо.

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" походить від латинського cultura – обробка, виховання, освіта). Загальне визначення культури – це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.

У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру ставлення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вбачають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).

Людина є діяльною істо­тою, що живе у світі, перетвореному нею не тільки за законами самої матеріальної дійсності, а й відповідно до потреб, можли­востей, переконань самої людини, тобто згідно з її свідомістю. У світогляді людини відображається її намагання побачити світ як впорядковану цілісність, що включає в себе й саму людину, а також її духовний світ – знання, естетичні, етичні, релігійні, повсякденно-практичні переживання. Фундамен­тальними питаннями будь-якого світогляду є питання про основу буття, про виникнення світу і людини, про місце й призначення людини.

Релігія, ставши частиною культурного універсума, усередині себе, у межах власної області синтезує визначені явища мистецтва, моралі, філософії, науки і тим самим як би успадковує традиції міфології. Ці традиції чітко відтворюються в релігійному міфі. А в ті епохи, що є для релігії "зоряною годиною", вона домінує, охоплює майже всю область культури.

Своєрідний вплив релігії на суспільство, його підсистеми, на індивіда й особистість родоплемінних, народно-національних, регіональних, світових релігій, а також окремих релігійних напрямків і конфесій. У їхньому віровченні, культі, організації, етиці маються специфічні риси, що знаходять вираження в правилах відносини до світу, у повсякденному поводженні послідовників у різних областях суспільного й особистого життя, накладають печатку на "людину економічного", "людини політичного", "людини морального", "людини художнього". Неоднакової була система мотивації, а тому і спрямованість і ефективність господарської діяльності в іудаїзмі, християнстві, ісламі, католицизмі, кальвінізмі, православ'ї, старообрядництві й інших релігійних напрямках. По-різному включалися в міжетнічні, міжнаціональні відносини родоплемінні, народно-національні (індуїзм, конфуціанство, сикхизм та ін.), світові релігії (буддизм, християнство, іслам), їхні напрямки і конфесії. Маються помітні відмінності в моралі, у моральних відносинах буддиста, християнина, мусульманина, синтоїста, даосиста, послідовника родоплемінної релігії. По-своєму розвивалося мистецтво, його види і жанри, художні образи в зіткненні з тими чи іншими релігіями.

Релігія являє собою системне утворення, що включає ряд елементів і зв'язків: свідомість зі своїми рисами і рівнями, позакультові і культові діяльність і відносини, установи для орієнтації в нерелігійних і релігійних областях. Функціонування названих елементів і зв'язків давало відповідні їм, їхньому змісту і спрямованості результати. Достовірні знання дозволяли будувати ефективну програму дії, підвищували творчий потенціал культури, а омани не сприяли перетворенню природи, суспільства і людину відповідно до об'єктивних закономірностей розвитку, приводили до несприятливих наслідків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Актуальне проблемы культуры ХХ века. – М., - 1993

2. Бердяєв Н.А. Филосрфия творчества, культуры и искусства: В 2т. – М., - 1997

3. Борисова З.О. Основи релігієзнавства: Навчально-методичний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006 - 288с.

4. Гэнасе А. Культура и релігія. – М., 1975

5. Качан М.С. Философия культуры. – СПб., 1996

6. Кохановский В.П. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений (издание 5-е, перераб. и доп.). – Ростов-н/Д: Феникс, 2003.-576с.

7. Крапивенский С.Э. Общий курс философии: Учебник для студентов и аспирантов нефил. специальностей. – Волгоград: Издательство Волгоградского университета, 1998. – 475с.

8. Малахина С.М. Язык искусства в контексте культуры. – СПб., 1995

9. Основы религиоведения: Учеб./Ю.Ф. Борунков, И.Н. Яблоков, К.И. Никонов и др.; Под. ред. И.Н. Яблокова: 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1998. – 480с.

10. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник: Видання друге, перероблене та доповнене – К.: Центр навчальної літератури, 2006 - 624с.

11. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник: Вид 2-те, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005 – 392с.

12. Релігієзнавство: Навч. посіб./ М.Ф. Рибачук, М.І. Корюшко, Л.Б. Пилявець та ін., За ред. док-ра філософ. наук, проф. М.Ф. Рибачка. – К.: Освіта, 1997 – 239с.

13. Сапронов П.А. Культурология: Курс лекций по теории и истории культуры. – СПб.: СОЮЗ, 1998. – 560с.

14. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 416с.

15. Філософія: Навчальний посібник/ І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В Бойченко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624с.

16. Яковлєв Е.Г. Искусство и мирове религии. – М., 1985