Міністерство освіти та науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Історичний факультет

Кафедра політології

Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів.

(за творами Платона та Арістотеля)

(курсова робота)

Салахян Анни

Студентки ІІІ - го курсу

Денної форми навчання

(308 група)

Науковий керівник –

Круглашов А.М.

Чернівці 2004

ПЛАН

1. Вступ.

2. Загальна характеристика уявлень про «ідеальну державу» Давньої Греції.

3. Творчість Платона

а) Біографія Платона

б) Вчення Платона про суспільство і державу.

1. Творчість Арістотеля

а) Життєвий шлях Арістотеля

б) Політико-правові погляди на державу в “Політиці” Арістотеля.

1. Порівняльна характеристика ідеальної держави Арістотеля і Платона.

2. Висновок.

3. Список використаної літератури.

ВСТУП

Центральним поняттям курсової роботи буде “держава”. Але це буде держава не у сьогоднішньому її вигляді, з усіма її інститутами та функціями. Це буде держава, яка з’явилася у Давній Греції, яка дала поштовх для розвитку демократії. Цю державу, а саме її сутність та значення розглядали багато мислителів того часу. До них та до їх праць і варто буде звернутися у дослідженні даної теми. Держава – базовий інститут політичної системи і політичної організації суспільства. Держава створюється з метою налагодження стосунків у суспільстві, вона створюється для здійснення політичної влади домінуючою частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення соціальних потреб. Виникнення та існування держави пов’язується з будь-якими соціальним розшаруванням суспільства, з його поділом на ті чи інші частини, які поряд із спільними, зокрема загально соціальними та загальнолюдськими особливостями, мають також і свої особливі, деколи навіть протилежні потреби та інтереси [20; с. 97]. Держави різних історичних епох і народів мало схожі між собою, але вони мають деякі спільні ознаки, властиві кожній з них. Це, на приклад: відділення публічної влади від суспільства, її нетотожність з організацією всього населення, поява професіоналів-управлінців, класовий характер, територія, суверенітет, збирання податків, обов’язковість членства в державі. Це риси та особливості, які характерні державам різних історичних епох. У нашій же роботі буде звернена особлива увага на державу Давньої Греції. Для ефективного опрацювання даної теми варто буде звернутися до праць мислителів, які висвітлювали тему держави, а саме, “ідеальної держави”. Серед таких мислителів хотілося б виділити Платона та Арістотеля.

Отже, тема даного дослідження – “Ідеальна держава у працях давньогрецьких мислителів”. Завдання дослідження – дослідити погляди Платона та Арістотеля на державу. Опрацювати їх погляди, порівняти, виявити недоліки та переваги у працях цих мислителів. Крім того, може здатися, що тема ця є лише теоретичною і не заслуговує на “перші місця серед актуальних на сьогоднішній день”. Але це не так. Саме в цих працях ми можемо сьогодні знайти відповіді на багато питань, які є зараз дуже важливими для устрою нашої держави, які можна було б застосувати і сьогодні. Тому, не дивлячись на історичні рамки діяльності даних мислителів, тема, вибрана нами є актуальною і на сьогоднішній день.

Літератури, яка б торкалася даної теми – є чимало. Це, насамперед, “Держава” Платона та “Політика” Арістотеля. Для того, щоб дати об’єктивну оцінку творам цих мислителів, варто також звернутися і до критики цих авторів. Серед таких критиків можна виділити Нерсесянца В.С., зокрема, його працю “Политическое учение Древней Греции”. Саме тут міститься критика різних авторів та мислителів політичної науки, серед яких є і Платон, і Арістотель. Ще однією цікавою працею є праця Доватура А.І. “Политики и политии Аристотеля”. Автор подає більш широкий огляд даної проблеми, тобто проблеми бачення ідеальної держави Арістотелем. Крім того, в аналізі теми “ідеальної держави”, використовувалися і періодичні видання, які подані у списку літератури.

Наступна робота буде складатися з чотирьох розділів, висновку, списку літератури. У першому розділі буде подана коротка характеристика поглядів різних мислителів на “ідеальну державу” в Давньої Греції. У другому розділі наша увага буде звернена до Платона. У першому підрозділі буде розглянуто біографію Платона, а у другому – творчість та погляди мислителя на ідеальну державу. Третій розділ буде стосуватися Арістотеля, який так само буде поділений на два підрозділи: перший – життєвий шлях Арістотеля, другий – його погляди на державу та суспільство. У третьому розділі, враховуючи усі переваги та недоліки у поглядах двох мислителів, буде подана порівняльна характеристика “ідеальної держави” Платона та Арістотеля. На початку роботи – вступ, у якому чітко викладені мета та завдання дослідження, а також коротка характеристика використаної літератури; в кінці роботи – висновки та список літератури.

РОЗДІЛ І

Загальна характеристика уявлень про «ідеальну державу» Давньої Греції

Вивчення історії Давньої Греції з початку зародження цивілізації і ранньої державності на рубежі III-II тисячоріч до н.е. і до падіння елліністичних держав, захоплених Римом і Парфією, дає можливість простежити загальні закономірності її розвитку. Разом з тим воно дозволяє виявити ряд кардинальних особливостей, що виділяють грецьку цивілізацію як неповторну історичну реальність, що відрізняється від країн Давнього Сходу, з одного боку, і від Давнього Риму —з іншої. Грецька цивілізація, так само як ранньокласове суспільство і держава в країнах Давнього Сходу, виростала на ґрунті розкладання родових відносин через майнову і соціальну диференціацію, формування різних за їхньою роллю у виробництві соціальних груп, через створення органів державної влади, що виражали інтереси пануючого класу.

Однак зародження ранньокласового суспільства і держави в Греції проходило в іншім природному середовищі і на іншій племінній основі [2; с. 54].

В II тис. до н.е. ранньокласове суспільство, що вийшло з родових відносин, і примітивна державність розвивалися, як і в більшості країн Давнього Сходу, через монархічні держави з бюрократичним апаратом і вузьким прошарком аристократії. Цей шлях розвитку для древніх греків виявився безвихідним. На відміну від давньосхідних країн, де монархічні режими і відповідна їм соціальна структура виявилися стійкими насамперед тому, що саме вони змогли забезпечити сприятливі умови для організації землеробства шляхом створення іригаційної системи, в Ахейській Греції примітивні монархії з їхньою бюрократією й аристократією були мало зв'язані з організацією виробництва, являли собою паразитичні по більшій частині прошарки і були приречені на загибель. Ці примітивні монархії і ранньокласові суспільства в Греції, внутрішньо слабкі, зруйнувалися під зовнішніми ударами. На початку I тис. до н.е. у Греції виник грецький поліс, що виявився стійкою формою історичного існування, оскільки створював сприятливе середовище для становлення динамічної економіки, складної соціальної структури, прогресивних державних форм і високої культури. Як незалежне суверенне місто-держава грецький поліс почала випробовувати криза в IV ст. до н.е., але на новому етапі розвитку давньогрецької цивілізації — елліністичному — він одержав нові імпульси для свого існування, виявившись включеним у рамки великої територіальної держави, що забезпечувала стабільність його внутрішньої структури, автономію міста-поліса і його зовнішню безпеку. Як самоврядна одиниця з великою внутрішньою автономією і місцевими традиціями в рамках великої держави грецький поліс став однією з основних адміністративних одиниць римської середземноморської імперії і сприяв соціально-економічному і культурному прогресу багатьох народів Середземномор'я [15; с. 101].

Як центр усієї полісної громади грецьке місто було місцем проживання не тільки ремісників, торговців і іншого міського люду, але включав також і сільське населення, тобто ставав місцем проживання більшої частини населення поліса, що, таким чином, могло користуватися всіма благами міського життя.

Великим досягненням давніх греків у політичній галузі було формування такої організації державного устрою, як демократична республіка. Полісна демократія представляла собою розроблену політичну систему, що забезпечувала участь у державному керуванні основної маси громадян. Суверенітет громадського колективу в цілому здійснювався через наділення реальною владою Народних зборів. Організація судової і виконавчої влади виключала можливість зосередження її в руках окремих осіб, забезпечувала участь у виконавчих органах практично всіх громадян, незалежно від їхнього майнового стану. Афінська демократія проводила цілеспрямовану політику матеріальної і політичної підтримки збіднілих громадян, надаючи їм земельні ділянки, забезпечуючи їхню участь у керуванні невеликою платою (в обсязі прожиткового мінімуму). Звичайно, не можна ідеалізувати афінську, так само як і полісну, в цілому, демократію і вважати її еталоном демократії як таку. Як виявляється з вищевикладеної історії Греції, це була демократія лише для громадян, у той час як жінки, негромадське вільне населення (досить численне в Афінах) не говорячи, звичайно, про рабів, стояли поза демократичними інститутами і не брали ніякої участі в керуванні. Проте структура демократичної республіки, конкретний механізм її дії в політичному житті Греції був величезним кроком в історії політичних установ і державних форм, що забезпечують залучення значно більшого числа населення, ніж при будь-якому іншому державному устрої. І не випадково грецька й особливо афінська демократія привертає до себе велику увагу всіх істориків держави і права, що досліджують історію політичних установ і політичної думки [27; с. 76]. Одним з важливих досягнень політичної думки древніх греків було вироблення поняття громадянина, наділеного сукупністю невід'ємних юридичних прав: особистої свободи як повної незалежності від якої-небудь особи чи установи, права на земельну ділянку у своєму полісі, право на службу і носіння зброї, права брати участь у діяльності Народних зборів і керуванні державою. Усвідомлення цих прав, їхнє використання в повсякденному житті робило громадянина грецького поліса, за словами Арістотеля, політичною людиною, розширювало кругозір, збагачувало самосвідомість, стимулювало творчі здібності.

Великим виявився внесок древніх греків у розвиток світової історії політичної думки. Цікаві та важливі погляди на виникнення та розвиток держави, на її політичне становлення, різноманіття і глибина, написання чудових праць і вироблення плідних ідей, що ввійшли потім у скарбницю світової політичної думки, виділяють феномен давньогрецької цивілізації серед багатьох інших національних політичних систем [27; с. 98].

Особливо багато уваги греки приділяли розробці поглядів на ідеальну державу. Взагалі, в історії виникнення та розвитку стародавніх політичних поглядів виділяють 3 періоди. Ранній (9-6 ст. до н.е.) пов’язаний з часом становлення старогрецької державності. В цей час спостерігається раціоналізація політичних уявлень. Формуються нові підходи до проблем держави. Серед відомих мислителів, хто займався проблемами державності в цей період можна виділити Солона (638-559рр. до н. е.). Ідеальну державу він розглядав насамперед як державу, що керується законами: порядок і закон – найбільше благо для поліса в умовах гострої політичної боротьби між афінським демосом та знаттю, багатими і бідними, боржниками і кредиторами. Солон запровадив так звану цензову демократію, що повинна була панувати в ідеальній державі, яка була пронизана ідеєю компромісу між демосом та знаттю. Свої ідеї Солон відобразив у законах, створених ним, а також у реформах соціально-політичного ладу афінського полісу. Наступником Солона був Піфагор (580-500рр. до. н. е.), який також ідеалом держави вважав державу, де панує справедливий закон. Найгіршим злом він вважав безвладдя. Критикуючи анархію, Піфагор писав, що не можна обійтися без керівництва, начальства та належного виховання [15; с. 134].