158412 (622759), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Але чому вийшло так, що ні один з цих великих та видатних філософів не домігся поставленої мети? Відповідь може бути неоднозначна, але можна сказати точно, що держава, що не живе за законами справедливості, не може примиритися із загальнолюдськими, справедливими, чи якщо треба, божественними істинами. У кращому випадку між цими істинами буде завуальоване протистояння, у гіршому – відкрита боротьба, що поведе державу у прірву, а справедливість – до тимчасового зникнення, тому що в громадянській війні немає місця чесності та справедливості.

Арістотель писав: “Людина за своєю природою є істотою політичною, а той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, - або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина.” А надлюдина, в розумінні філософа, скоріше всього це мудрець, порівняний з цією людиною. Цей мудрець самодостатній, і щоб не трапилося, сприймає все як належне у стані відмови від мирських благ. Образ одержує поширення й у християнстві у вигляді праведників та святих [14; с. 33]. Такі люди знаходяться на ступінь вище за інших, тому що завжди живуть за законами справедливості, але не за встановленнями держави, що легко фабрикуються правителями. Хотілося б, звичайно, щоб таких людей, а саме таких “надлюдей” було якомога більше, а якби всі стали подібними, то зникла б і потреба в апараті придушення – державі. Проте, - це ще одна утопія, така ж недосяжна, як і сама ідеальна держава.

ВИСНОВКИ

На переломі ХХІ століття наше суспільство знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень. Таким періодам властиве переосмислення людьми оточуючого світу, відродження старих та становлення нових філософських вчень, саме тому виник інтерес розглянути та проаналізувати творчість античних філософів Платона та Арістотеля. Саме це і було зроблено в даній роботі. Світ у працях Платона та Арістотеля – це світ краху системи грецьких міст-полісів та виникнення імперії Олександра Македонського. З цієї точки зору було дуже цікаво, вивчаючи філософські та політичні погляди Платона та Арістотеля, зрозуміти світогляд цих філософів не в закінченому вигляді, а прослідкувати їх розвиток, побачити як події суспільного життя в епоху Платона та Арістотеля знаходили своє відображення у становленні їхніх філософських та політичних систем. Тим більше, що властивий цим двом мислителям, особливо Платону, антидогматизм та особливий стиль у викладенні поглядів дозволяє не тільки ознайомитись з кінцевими результатами їх творчих пошуків, але й прослідкувати за ходом їх думок та суджень [7; с. 432].

Розквіт філософської та політичної думки Платона та Арістотеля завжди поєднувався в них з досить активною політичною діяльністю. Як справжні греки, вони нескінченно віддані своїм патріотичним інтересам та всіма силами хотіли зберегти Грецію саме класичного періоду. Але вже тут вони стикнулися з досить суворою долею грецького класичного полісу, який стрімко йшов до своєї неминучої гибелі.

Бажання зберегти Грецію класичного періоду не було лише формальним висвітленням на папері. Нашу увагу також привертає і те, що як Платон, так і Арістотель, мали можливість практично реалізовувати свої філософські та політичні системи. Платон доклав чимало зусиль в просвіті сіракузького тирана Діонісія Молодшого, Арістотель – мав надзвичайно великий вплив на імператора Олександра Македонського. В Арістотеля були ще учні, крім Олександра, і саме з ними, своїми учнями, Арістотель пропонував законодавчі системи для нових грецьких полісів та колоній. Вже, проаналізувавши всі погляди Арістотеля, можна впевнено сказати, що нас може лише дивувати, як послідовно та природно співпадали в Арістотеля філософська теорія та життєва практика. Вплив Арістотеля на розвиток політичної думки Заходу досить значний: по суті, саме він у своїй “Політиці” підготував його ідейний фундамент, роздивився політичну реальність такою, якою вона є. Що ж стосується Платона, то він виявився значно ближчим до утопічних (хоча праці Арістотеля теж не позбавлені утопічних рис) поглядів, розвиваючи підхід до політики, заснований на постулюванні ідеалу, та ігноруючи реальність.

Отже, роблячи висновок, можна сказати, що проекти ідеальної держави двох мислителів розглянуті нами, є утопіями (в Платона в більшій мірі, в Арістотеля – в меншій), які представляють собою симбіоз рис вигаданих, надуманих ніби на противагу існуючим формам держави, з рисами реальними, такими, що відображають реальні історичні відносини всередині суспільства, сучасного для автору того чи іншого проекту. Усі проекти виникли в результаті ретельного вивчення сучасних автору та історичних державних формацій. В трактатах багато спільного, проте кожний філософ абсолютно самостійний; їх можна порівнювати, можна шукати відмінності та схожості, але в жодному разі не можна розглядати їх як одне ціле.

Всі вони (праці мислителів), безумовно, мають надзвичайно велику історичну, а також теоретичну цінність, адже саме на цих вченнях будувались в майбутньому багатоманітні трактати та теорії.

Платон та Арістотель зробили суттєвий вклад в розвиток політико-правових вчень, в теоретичну розробку проблем держави і права. Цим зумовлений їх помітний вплив на наступних авторів та їх видатне місце в історії політичних та правових вчень.

Список використаної літератури:

1. Александров Г.Ф. Аристотель. - М., 1940. – 765 с.

2. Античная философия. Специфические черты и современное значение. / Под ред. Кулэ М.Х. – Рига., 1988. – 184 с.

3. Античная гражданская община. / Под ред. Бестужева Н.Е. – М., 1986. – 151 с.

4. Аристотель. Метафизика. / Пер. и примечания Кубицкого А.В.- М., 1934.

5. Аристотель. Политика. / Пер. Скворцова Н.М. Соч. в 4х т. М., 1965.

6. Аристотель и античная литература. / Под ред. Гаспарова М.Л. – М., 1975.- 231 с.

7. Асмус В.Ф. История античной философии. – М., 1965. – 453 с.

8. Бергев А.А. Политическая мысль древнегреческой демократии. – М., 1966. – 230 с.

9. Богомолов А. Р. Античная философия. – С.-П., 1995. – 367 с.

10. Гуторив В.А. Политика Аристотеля // Вестник Ленинградского ун-та. Сер.6, научн. комммунизм, философия, право. – 1986. – Вып.3 – 111с.

11. Дынник М.А. Очерк истории философии классической Греции. – М., 1936. – 457 с.

12. Зубов В.П. Аристотель. – М., 1963. – 367 с.

13. История политических и правових учений. / Под ред. Нерсесянца В.С. – М., 2001. – 736 с.

14. Мельников А.П. Проблемы политологии в работе Аристотеля “Политика” // Вестник Белорусского ун-та. Сер. 3 История, философия, политология, экономика, право. – 1995. - №1. – 134 с.

15. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции. – М., 1979. – 640 с.

16. Ойзерман Т.И. Главные философские направления: теоретический анализ историко-философского процесса. – М., 1986. – 280 с.

17. Платон. Государство. / Пер. Лосева А.Н. Соч. в 3т. М., 1971

18. Платон и Аристотель // Зниние – сила. – 1990. -№8. – 76 с.

19. Политика и политии Аристотеля / Доватур А. А. – М., 1965. – 389 с.

20. Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997. – 400 с.

21. Політологія. Підручник. / За ред. Семківа О.І. – Л., 1994. – 592 с.

22. Свенцицкая И.С. Античная гражданская община. – М.,1986. – 151 с.

23. Справедливое государство Платона // Молодой коммунист, - 1972 - №9. – 98 с.

24. Становление и развитие полиса. Античная Греция. / Под ред. Голубцова Е.С. – М., 1983. 422 с.

25. Сюзюмов М.Л. Античная древность и среднее века. – Свердловск, 1982. – 160 с.

26. Таранов П. В. Энциклопедия высокого ума. – М., 1999. – 547 с.

27. Фролов Э.Д. Античное общество и государство. Проблемы социально-экономического развития. – М.,1986. – 184 с.

28. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 1993. – 265 с.

29. Чанышев Л.Н. Аристотель. – М., 1981. – 200 с

Характеристики

Список файлов курсовой работы