132941 (Проблема самосвідомості особистості), страница 2

Отже, існують мотиви - стимули, тобто, що спонукують, часом гостро емоційні, але позбавлені смыслообразующей функції, і смислообразующие мотиви або мотиви- мети, що теж спонукують діяльність, але при цьому, що надають їй особистісний зміст. Ієрархія цих мотивів складають мотиваційну сферу особистості, центральну в структурі особистості А. Н. Леонтьева, оскільки ієрархія діяльностей здійснюється за допомогою адекватної їй ієрархії смислообразующих мотивів. На його думку "структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію "головних, усередині себе ієрархизованних, мотиваційних ліній. Внутрішні відносини головних мотиваційних ліній ... утворюють як би загальний "психологічний" профіль особистості".

Усе це дозволяє А. Н. Леонтьеву виділити три основні параметри особистості:

• широта зв'язків людину з миром (за допомогою його діяльностей);

• ступінь ієрархизованних цих зв'язків, перетворені в ієрархію смислообразующих мотивів (мотивів-цілей);

• загальна структура цих зв'язків, точніше мотивів-мет.

Процес становлення особистості по А. Н. Леонтьеву є процес "становлення зв'язної системи особистісних значень"[ 12,98с. ].

Концепція особистості В. А. Ядова. Цю концепцію скоріше можна віднести до соціально-психологічної, у якій ураховуються й загальнопсихологічні особливості структури особистості й конкретно-соціальні умови, у яких ця особистість формується. В основу концепції автором покладені настановні або диспозиційні механізми регуляції соціальної поведінки особистості, про яких говорилося вище. Це означає, що поведінка особистості регулюється її диспозиційні системою, однак, у кожній конкретній ситуації залежно від її мети провідна роль належить певному рівню диспозицій. Оскільки сама диспозиція (установка) формується при наявності потреби й відповідної їй ситуації, у якій вона може бути реалізована, то ієрархії диспозицій відповідають ієрархія потреб, з одного боку, і ієрархія ситуацій, з іншої.

Що стосується ієрархії потреб, те їх класифікація здійснюється В.А. Ядовым за принципом предметної спрямованості людських потреб як потреб фізичного й соціального існування. Основою класифікації, за словами автора, з одного боку, виступає поділ потреб на біогенні й социогенниє, а з іншого - виділення різних видів социогенних потреб на основі включення особистості в усі більш що розширюються сфери діяльності, спілкування. На цій підставі виділяються наступні види потреб:

• психофізіологічні, вітальні потреби,

• потреби в найближчім сімейнім оточенні,

• потреби включення в численні малі групи й колективи,

• потреби включення в цілісну соціальну систему.

Умови діяльності або ситуації, у яких можуть бути реалізовані дані потреби також, утворюють ієрархічну структуру. За основу класифікації автор пропонує, ухвалює "тривалість часу, протягом якого зберігається основна якість даних умов", іншими словами, стійкість ситуації.

Нижчий рівень цієї структури становлять найменш стійкі "предметні ситуації". Протягом короткого проміжутка часу людей переходить із однієї ситуації в іншу.

Наступний рівень - це "умови групового спілкування". Ці ситуації більш стійкі, оскільки основні вимоги групи, закріплені в "груповій моралі", зберігаються незмінними в плині значного часу.

Ще більш стійкі в часі умови діяльності в тієї або іншій соціальній сфері - праці, дозвілля, сімейного життя.

Максимально стійкими виявляються загальні соціальні умови життєдіяльності людину - економічні, політичні, культурні. Ці умови перетерплюють значні зміни в рамках "історичного" часу.

Оскільки, як відзначалося вище, диспозиції особистості являють собою продукт "зіткнення" потреб і ситуацій, у яких потреби задовольняються, то формується відповідна ієрархія (система) диспозицій.

Перший, нижчий рівень утворюють елементарні фіксовані установки. Вони формуються на основі потреб фізичного існування й найпростіших, предметних ситуацій. Ці установки позбавлені модальності й не усвідомлювані. Вони лише лежать в основі свідомих процесів.

Другий рівень диспозиційною системи - соціально фіксовані установки або соціальні установки. Провідними факторами їх формування є соціальні потреби, пов'язані із включенням особистості в первинні групи й відповідні їм соціальні ситуації. Соціальні установки утворюються на базі оцінки окремих соціальних об'єктів (або їх властивостей) і окремих соціальних ситуацій. По суті це "відносини особистості" по В. Н. Мясищеву. "[26,С.64].

Третій рівень системи становить загальна (домінуюча) спрямованість інтересів особистості. Вона формується на основі більш високих соціальних потреб і являє собою схильність до ідентифікації з тієї або іншою областю соціальної діяльності. В одних людей ми виявляємо домінуючу спрямованість інтересів у сферу професійної діяльності, в інших - родини, у треті - дозвілля (хобі) і т.д.

Вищий рівень диспозиційною системи утворює система ціннісних орієнтації на меті життєдіяльності й засобу їх досягнень. Вона формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреба включення в соціальне середовище) і відповідно до способу життя, у якім можуть бути реалізовані соціальні й індивідуальні цінності особистості. Саме цьому рівню належить вирішальна роль у саморегуляції поведінки.

Усі елементи й рівні диспозиційною системи не ізольовані друг від друга. Навпаки, вони тісно взаємодіють між собою, а сам механізм взаємозв'язку, на думку В. А. Ядова, слід розглядати як "механізм мотивації, що забезпечує доцільне керування поведінкою особистості, його саморегуляцію" [19,48с]. Найважливіша функція диспозиційною система полягає в регуляції соцального поведінки особистості. Сама поведінка являє собою складну структуру, усередині якої можна виділити трохи ієрархічно розташованих рівнів.

Перший рівень - це поведінкові акти, реакції суб'єкта на актуальну предметну ситуацію. Їхня доцільність детермінована необхідністю встановлення адаптивних відносин між середовищем і індивідом.

Наступний рівень поведінки - звична дія або вчинок, що формується із цілого ряду поведінкових актів. Учинок - це елементарна соціально значима одиниця поведінки, ціль якого у встановленні відповідності між соціальною ситуацією й соціальною потребою.

Цілеспрямована послідовність учинків утворює поведінка в тієї або іншій сфері діяльності, яка представляється для людини максимально значимої. Приміром , яскраво виражена професійна поведінка, що реалізує себе в стилі професійної діяльності.

Нарешті, цілісність поведінки в різних сферах життєдіяльності людину і є властиво прояв діяльності у всьому її обсязі. Цілепокладання на цьому рівні являє собою якийсь "життєвий план".

Завершуючи характеристику свій концепції особистості, В. А. Ядов підкреслює, що "диспозиционная регуляція соціальної поведінки є в той же час і диспозиційна мотивація, тобто механізм, що забезпечує доцільність формування різних станів готовності до поведінки. При цьому регуляція соціальної поведінки повинна бути витлумачена в контексті всієї диспозиційної системи особистості"[17,48с].

В.Н. Мясищев - психолог, психіатр, психотерапевт, розробив психологію стосунків. Він підкреслював, що система суспільних відносин формує суб'єктивні ставлення людини до всіх сторін дійсності. Відношення - одна з форм відображення людиною навколишнього його реальність."Психологічні відносини людини в розвиненому вигляді представляють цілісну систему індивідуальних, виборчих, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності".Відносини особистості - її потреби, інтереси, схильності є продуктом взаємодії людини з конкретною середовищем. Серед видів відносин він називає емоційне ставлення, інтерес і оціночне ставлення."Ставлення - сила, потенціал, що визначає ступінь інтересу, ступінь вираженості емоції, ступінь напруги бажання або потреби. Стосунки тому є рушійною силою особистості". Особливий інтерес викликала у нього проблема характеру.Він визначає його як стійку в кожної особистості систему відносин до різних сторін дійсності, яка виявляється в типових для особистості способи вираження цих відносин в її повсякденній поведінці. У структурі особистості він виділяв кілька планів.Перший - домінуючі відносини особистості, другий - психічний рівень, або рівень бажань і досягнень, третій рівень - динаміка реакцій (або темперамент).

Джерелом порушень особистості, її патології є проблеми, які виникають у процесі встановлення або реалізації відносин у різних сферах діяльності. В.Н. Мясищев запропонував новий підхід до діагностики та лікування патологій, основою якого стала психологія відносин."Не тільки при реактивних, а навіть при ендогенних захворюваннях нервове, включаючи психічний, стан людини залежить ... від особливостей її відносин до навколишнього світу і пов'язаних з цим реакцій на нього ... Ця психічна вторинна реакція може бути джерелом відчуття тривоги і гноблення,а іноді більшою мірою визначає декомпенсації,ніж первинна хвороба.Навпаки, стійкість особистості в боротьбі з хворобою підвищує опірність організму, сприяє рекомпенсації "[Мясищев В.Н., 1995. С.64].

1.2 Аналіз дослідження самосвідомості в зарубіжній літературі

Викликає інтерес і теорія особистості, розроблена У. Джемсом. На його думку, в основі людської натури лежить творчий потенціал індивідів. У розвиненому суспільстві людина має можливість вибору цілей.Ми можемо самі встановлювати собі цілі, пов'язані з різними компонентами нашого Я, і оцінювати успішність наших життєвих проявів щодо цих цілей. Отже, на думку Джемса, наша самооцінка залежить від того, ким ми хотіли б стати, яке становище хотіли б зайняти в цьому світі;ось що служить точкою відліку в нашій оцінці власних успіхів або невдач. Вільям Джемс першим із психологів почав розробляти проблематику Я-концепції. Крім того, вчений виступив прихильником широкого визначення особистості, виділяючи в ній пізнавати і пізнають елементи.Розуміючи особистість у самому широкому сенсі, він має на увазі під нею загальний підсумок того, що людина може назвати своїм, тобто не лише власне тіло і власні психічні сили, але й належні йому одяг і будинок, дружину і дітей, предків і друзів, свою добру славу і творчі твори і т.д. Джемс вважає, що особистість можна аналізувати з точки зору:

1) її складових елементів;

2) почуттів і емоцій, що викликаються ними (самооцінка);

3) вчинків, що викликаються ними (турбота про самого себе і самозбереження).

Складові елементи особистості можуть бути підрозділені, вважає У.Джемс, на три класи: фізичну, соціальну та духовну особистості, причому існує ієрархія: так, нижній рівень займає фізична, а верхній - духовна.

Фізична особа. У кожному з нас тілесна організація - істотний компонент нашої фізичної особи, а деякі частини тіла можуть бути названі «нашими» в найтіснішому значенні слова. Джемс погоджується зі старою приказкою: людська особистість складається з душі, тіла й плаття. Всі ми маємо несвідоме потяг охороняти наші тіла, одягати їх, піклуватися про батьків, дружині і дітях підберу собі власний куточок.

Соціальна особистість.Визнання в нас особистості з боку інших представників людського роду робить з нас громадську особистість. Ми не тільки стадні тварини, але і маємо природжену схильність звертати на себе увагу інших і виробляти на них сприятливе враження.У людини стільки соціальних особистостей, скільки індивідів визнають у ньому особистість і мають про неї уявлення.

Духовна особистість. Під духовної особистістю Джемс розуміє повне об'єднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей і властивостей.Це об'єднання в кожну окрему хвилину може стати об'єктом наших думок та викликати емоції, аналогічні емоціям, виробленим в нас іншими сторонами нашої особистості. Самий центр, саме «ядро» нашого Я - це відчуття активності, виявляється в деяких наших внутрішніх душевних станах.

За складовими елементами особистості в його викладі слідують характеризують її почуття і емоції.

Неповний перелік досягнень Джемса у розвитку персонологіі включає наступне:

• відкриття (спільні з Ланге) в області емоцій;

• включення дослідження інстинктів у науку про людському розумі як невід'ємної частини цієї науки;

• концепція звички як основного принципу ментальної організації;

• його психологія Я;

• знаменита формула: самоповага = успіх / домагання;

• трактування пам'яті;