Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку уваги учнів старшого шкільного віку

1.1 Поняття уваги. Загальні положення

1.2 Фізіологічні основи уваги

1.3 Основні види уваги

1.4 Основні властивості уваги

1.5 Особливості розвитку уваги учнів старшого шкільного віку

Розділ 2. Експериментальне вивчення рівня розвитку уваги учнів старшого шкільного віку

2.1 Методичні рекомендації до проведення дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, увага виражає переважний зв'язок психічної діяльності з визначеним об'єктом, на якому вона зосереджена як у фокусі. На людину постійно впливає безліч самих різноманітних подразників. Свідомість людини не в змозі охопити одночасно з достатньою ясністю всі ці об'єкти. З безлічі навколишніх об'єктів – предметів і явищ – людина виділяє ті, які представляють для неї інтерес, відповідають її потребам і життєвим планам. Будь-яка діяльність людини вимагає виділення об'єкта і зосередженості на ньому.

Спрямованість і зосередженість свідомості на певних об'єктах або певній діяльності при відверненні від всього іншого називають увагою.

Якщо людина не мобілізує своєї уваги, то в її роботі неминучі помилки, а в сприйнятті – неточності і пропуски. Не зосередивши уваги, ми можемо дивитися і не бачити, слухати і не чути, їсти і не відчувати смаку. Увага організовує нашу психіку на все різноманіття відчуттів.

З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. Увагою визначаються:

• точність і деталізація сприйняття (увага є своєрідним підсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображення);

• міцність і вибірковість пам'яті (увага виступає як чинник, сприяючий збереженню потрібної інформації в короткочасній і оперативній пам'яті);

• спрямованість і продуктивність мислення (увага виступає як обов'язковий чинник правильного розуміння і рішення задачі).

Увага нерозривно пов'язана зі свідомістю в цілому.

Залежно від активності особистості виділяють мимовільну, довільну і післядовільну увагу.

Мимовільна увага виникає без наміру людини побачити або почути що-небудь, без заздалегідь поставленої мети, зусиль волі. Вона може бути викликана несподіванкою або новизною подразника, його силою, рухливістю, контрастом між подразниками.

Довільна увага – активне, цілеспрямоване зосередження свідомості, підтримка рівня якого пов'язана з певними вольовими зусиллями, необхідними для боротьби з сильнішими діями. Подразником у цій ситуації є думка або наказ, який вимовлений про себе і викликає відповідне збудження в корі головного мозку. Довільна увага залежить від стану нервової системи (знижується при засмученому, надмірно збудженому стані і визначається мотиваційними чинниками: силою потреби, відношенням до об'єкта пізнання і установкою (неусвідомлюваною готовністю сприймати предмети і явища дійсності певним чином). Цей вид уваги необхідний для засвоєння трудових навиків, від нього залежить працездатність.

Увага нерозривно пов'язана з діяльністю. На ранніх стадіях філогенетичного розвитку увага безпосередньо включається в практичну діяльність; вона спочатку виникає у вигляді настороженості, готовності до дій по першому сигналу, а може означати і загальмованість, яка служить для підготовки до дій.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає вивчення розвитку уваги учнів старшого шкільного віку.

Предмет дослідження – особливості розвитку уваги учнів старшого шкільного віку.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми розвитку уваги в учнів старших класів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.

• сформулювати адекватну гіпотезу теоретико-емпіричного дослідження;

• здійснити емпіричну перевірку сформульованої гіпотези;

• сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином:

Особливості вивчення рівня розвитку уваги старших школярів проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб'єктивних якостях конкретного учня.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми в старших класах загальноосвітньої школи.

Методи дослідження.

1. Теоретичні (аналізу та синтезу, порівняльно-типологічний, системний, структурно-функціональний, понятійно-категоріальний);

2. Емпіричні (методика-тест Бурдона в модифікації П. А. Рудника, методика вивчення обсягу уваги, методика з дослідження вибірковості уваги, спостереження).

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку уваги учнів старшого шкільного віку

1.1 Поняття уваги. Загальні положення

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожен з цих процесів має свій специфічний зміст. Увага - важлива сторона усіх пізнавальних процесів, і при цьому та, в якій вони виступають як діяльність, що вона спрямована на певний об'єкт.

Спрямованість психічної діяльності людини на певні об'єкти і зосередженість на них називається увагою (9; 123)

Вчені по різному визначають місце уваги серед інших психічних явищ, але більшість схильні вважати, наприклад С. Л. Рубінштейн, що увага - динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності. П Я Гальперін визначає увагу як автоматизовану дію контролю. І В. Страхов вважає , що „увагу не можна відокремити від психічних процесів і станів". К Ф Добринін ставить увагу в тісний зв'язок з особистістю. Він вважає, що селективність, організованість уваги, зосередженість і концентрація психічної діяльності, об'єм і розподілення і переключення уваги знаходяться в залежності від організованості особистості. К. В. Мішанова також підтверджує зв'язок між організованістю особистості і організованістю уваги.(12; 74)

На людину одночасно впливає величезний потік різноманітної інформації, яку вона неспроможна організовано сприймати, якщо заздалегідь не здійснить відповідного відбору найбільш суттєвої інформації. В результаті такого відбору із усього потоку інформації виділяється лише основна, яка повинна дійти до свідомості; до іншої ж інформації людина ставиться як до другорядної, що доповнює основну, або як до зайвої, яка заважає сприймати основну.

Цей вибір найбільш суттєвих подразників як вважає А. Р. Лурія. - і підтвердження від сторонніх подразників, - це звуження поля дії подразників на людину і складає основну функцію уваги.(8; 239)

Проте під спрямованістю психічної діяльності слід розуміти не лише вибір цієї діяльності, а й збереження цього вибору протягом певного часу. Викликати увагу учнів старших класів на уроках не так вже й важко, значно важче зберегти її протягом усього заняття. Для цього вчителю слід застосовувати різноманітні активізуючи прийоми (9; 134)

Спрямованість психіки на певний об'єкт супроводжується й зосередженістю, яка виявляється у заглибленні людини у дану діяльність, відволіканні від усього стороннього, не пов'язаного з нею. Змістом уваги завжди є об'єкти, які ми одночасно відчуваємо, сприймаємо, уявляємо, мислено аналізуємо і по відношенню до яких у нас виникають певні почуття. Звідси випливає , що увага якось незвичайно пов'язана з іншими психологічними процесами. Тут проявляється двобічний зв'язок. З одного боку, якраз завдяки увазі наші відчуття, сприймання, уявлення стають більш чіткими, правильними. Увага сприяє тому, що в них вірно відображаються предмети і явища зовнішнього світу. Завдяки увазі наші почуття стають більш змістовними, міцними і глибокими, а воля дисциплінованою. З іншого наші почуття, сприймання, мислення, стають змістом уваги, активно на неї впливають, посилюють чи послаблюють її.

Увага відіграє виключно важливу роль в житті і діяльності людей. Увага є однією з важливих умов успішного навчання учнів старших класів, у свою чергу , вона розвивається і виховується в процесі навчання.

1.2 Фізіологічні основи уваги

Радянська психологія успадкувала від дореволюційної вітчизняної психології різноманітні погляди на природу уваги. В них мало місце ідеалістичне трактування цього явища, яке ще в перші роки існування Радянської влади посилено пропагувалося Г.Г.Черпаковим, що очолював тоді Маяковський інститут експериментальної психології. Він розумів увагу як самостійний активний процес особистості, але обумовлений дією вищої надприродної сили. Увага - це творчий акт душі - вважають Ванда і Джемс, а за ними і Челпанов. Теорії Г. Лейбніца, І. Канта, В. Вундта і У. Джемса підкреслюють активний характер уваги , але проголошують її фактором, який покликаний все пояснити, але сам вже є непояснювальними, є дещо первинне , а головне - надприродне (отже, ненаукове) Гальперін. (5; . 220-228)

З критикою ідеалістичних поглядів на природу уваги вже у 20-х роках виступає академік В.М. Бехтєрев. Розвиваючи матеріалістичну лінію Сєченова у трактуванні питань уваги, він доводить, що увага, як і інші психічні явища, має рефлекторну природу, підлягає об'єктивним законам психічного життя людини.

Підкреслюючи особливу важливість об'єктивного вивчення уваги, Бехтєрев провів цілий ряд експериментальних досліджень, використавши для цього спеціально розроблену ним методику.

Деякі радянські психологи 20-х років пов'язували увагу з установкою. Така точка зору на увагу була в робота К.К.Корнілова. Виявляється ця тенденція і в ранніх роботах Л.С.Виготського, розрізняв в зв'язку з увагою два види установки : сенсорну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняттю і моторну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняття. Але вже в ті роки радянські психологи намагалися показати залежність установки від суспільного досвіду людини. Так, П.П. Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві інтереси людини. (1; 235)

Особливо чітко думка про залежність уваги від вимог, які висувають до людини соціальні умови, була виказана М.Ф. Добриніним. Він пише, що „ Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередження її на об'єкті, що має для особистості певне значення ( стійке або ситуативне)". Такою ж розуміння уваги притримується і ряд інших психологів. Так, велике значення цьому надають І.В. Поляков і Л.С. Ходаківський.

Природу уваги пояснює у своєму вченні про вищу нервову діяльність академіка І. П. Павлов. Увага зв'язана зі збереження певних ділянок мозку і гальмування інших, що і забезпечує спрямованість психічної діяльності. Простішим випадком такої спрямованості можна вважати орієнтувальним рефлекс , який І. П. Павлов образно назвав рефлексом „ Що таке?".

Спостерігаючи поведінку мавп, І. П. Павлов відмічав, що і тварини охоплені „постійним устремлінням дослідження. Мавпи наполегливо годинами займаються розв'язанням тих або інших задач, які їм пропонують". У людини цей рефлекс йде дуже далеко, „ проявляючись, на кінець, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає і обіцяє нам високий безмежний орієнтир в навколишнього світі". (10; 151)

Зрозуміти фізіологічну основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим явище осередку оптимального збудження. Він формується таким чином: під впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкуль виникають осередки збудження різної сили - осередки середньої сили створюють спільно те, що І. П. Павлов назвав осередком оптимального, тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І. П. Павлов підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою збудженою ділянкою мозку, а ще декількома збудженими центрами, зв'язаними між собою. Зосереджене в певному осередку оптимальне збудження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники, що безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле гальмування, ні.

Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є постійним; він характеризується рухливістю, може пересуватися з однієї ділянки мозку на іншу. Характеризуючи цю особливість, І. П. Павлов писав: „ Якщо можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається химерно неправильних образів світла пляма, що постійно змінюється у формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або менш значною тінню."(10; 153-155)

Подальші пояснення фізіологічного механізму уваги знаходимо у вченні О.О.Ухтомського про домінанту, згідно з яким в мозку завжди наявним є домінуючим, панівний осередок збудження, що йдуть в даний момент до мозку, та у зв'язку з цим ще більше домінує над ними. Домінантний осередок збудження характеризується значно більшою стійкістю у порівнянні з осередком оптимального збудження завдяки сумації збуджень. Він і є фізіологічною основою зосередженої і найбільш концентрованої уваги.