118717 (Політика і етика: соціально-філософський аспект)

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченко

Кафедра філософії

Курсова робота:

Політика і етика: соціально філософський аспект

Пудич Катерини Віталіївни

студентки 53-ї групи

факультету історії та права

ПІМСО: суспільствознавство

Науковий керівник:

Харченко Юлія Володимирівна

Кіровоград 2010

План

Вступ

Розділ І. Місце і роль моралі в контексті становлення суспільства

1.1 Філософсько-історичне підґрунтя феномену політичної етики

1.2 Проблеми взаємодії моральної та політичної свідомості

Розділ ІІ. Специфіка моральних принципів у сучасному суспільстві

2.1 « Моральний компроміс» як «категоричний імператив» політичної етики.

2.2 Політика і мораль в умовах реформування сучасного українського суспільства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політика і етика, етика і політика - співвідношення цих понять традиційно розглядається як проблема адекватності критеріїв моралі, тобто, способів оцінки дії з позицій існуючих у суспільстві норм, сфері політичної діяльності. У цій роботі дається аналіз співвідношення цих понять у соціально-філософському вимірі.

Ця тема є актуальною в умовах сучасних політичних процесів в світі та в Україні. Політика і політичне життя є найбільш древніми темами з всього корпусу соціально-філософської проблематики. Виникнення перших політичних вчень за часом майже збігається з появою філософії. Історія соціальної філософії починається з постановки проблем, пов'язаних з державою і політикою. І до сьогоднішнього дня політичні проблеми представляють один з найважливіших тематичних розділів соціально-філософського знання, незважаючи на те, що в сучасному соціальному пізнанні вже існує цілий блок політичних наук. Ці науки вирішують проблеми, пов'язані з темою політичних відносин, політичних систем і політичних технологій. При відсутності жорстких меж між філософією політики і політичною наукою, існують такі проблеми, які входять у простір компетенції філософа більшою мірою, ніж політолога.

Лозунги сучасної політики звучно і гарно лунають звідусіль, особливо в період передвиборних гонок - мир, свобода, достаток, справедливість. Проте якими є цілі приходу політиків до влади насправді? І якими засобами політики добиваються прийняття рішень на користь своїх ідей? Політика партій, об'єднань і держав повинна бути спрямована на досягнення державних цілей, що, на жаль, не завжди здійснюється в сучасні політиці. І методи досягнення цих цілей не завжди відповідають моральним нормам.

В той же час, будучи сферою соціального вибору груп, індивідів, організацій, політика тісно пов'язана з мораллю. Вибір проектів бажаного майбутнього, значимість тих або інших локальних цілей, визначення коштів і методів їхнього досягнення ґрунтується на моральних поданнях людини, групи про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі й достоїнстві.

Таким чином можна визначити лінії перетину моралі і політики:

- Мораль і політика відносяться до найбільш ранніх соціальних регуляторів громадського життя. Зближає їх те, що й та й інша відносяться до сфери соціального вибору, тому досить рухливі й мінливі.

- Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Упорядковану поводження людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, зразків поводження), які є загальнообов'язковими для всіх людей.

Політика й мораль розрізняються способом формування й засобами реалізації.

- Сфера моральних відносин - це в основному взаємозв'язок між окремими особистостями, вимогами до індивіда з боку суспільства в цілому, окремих груп, узгодження особистого інтересу із суспільним, затвердження соціального в індивідуальному. Політичні відносини не покликані виражати індивідуальність кожного, але конкретно виражають групові інтереси. Мораль же виражає духовні й особистісні потреби суспільства. Норми моралі складаються на основі подання людей про добро й зло, совісті, справедливості. Вони стають обов'язковими для всіх у міру усвідомлення й визнання їхньою більшістю членів суспільства. Політичні й правові норми встановлюються державою й звичайно фіксуються в законах, після їхнього опублікування їм повинні коритися всі. Норми моралі не закріплюються в спеціальних актах, а існують у свідомість людей. У більшості випадків вони дотримуються добровільно на основі розуміння людьми справедливості їхнього приписання, завдяки внутрішньому переконанню й чинності суспільної думки. Політико-правовим нормам люди дотримуються добровільно лише в зрілому цивільному суспільстві, розуміючи їхню справедливість. Однак для їхнього дотримання держава вправі застосовувати засоби примусу.

- Моральні норми виступають у вигляді узагальнених правил поведінки, властивих для всіх ситуацій. Політичні й правові норми визначають правила взаємин держави й цивільного суспільства; партійні норми - правила поведінки членів організації й т.д.

Проблеми співвідношення політики та моралі винесені на розгляд в багатьох монографіях та публікаціях. Розглянемо деякі з них.

Розглядаючи історію проблематики даної роботи не можна було не використати ґрунтовних праць древніх мислителів, зокрема, Арістотеля (384-322 до н.е.). Праця «Велика етика», мала великий вплив на розвиток західноєвропейської філософії, і присвячена моральним проблемам особистості і обґрунтуванню головного принципу етики Арістотеля - розумної поведінки та поміркованості.

Ґрунтовною і корисною для написання цієї роботи була праця сучасного французького філософа Поля Рікера (1913-2005) «Мораль, етика і політика». В ній автор зачіпає проблему співвідношення термінів «мораль», «етика» та «політика». У процесі роздумів він намагається дати відповіді на питання, що таке політична філософія, які є функції політики та методи її впровадження з соціально-філософської точки зору.

В працях німецького соціолога Нікласа Лумана (1927—1998) бачимо детальний опис суспільства як всеохоплюючої соціальної системи. В такій системі існує ряд підсистем, таких як масмедіа, політика, наука і т.д., що по-різному взаємодіють між собою.

Німецький професор політології Бернард Сутор в праці «Мала політична етика» переконливо трактує політичну етику, як вона затребувана сучасним демократичним, плюралістичним суспільством, не звільняючи політику від моральної відповідальності (навпаки, виявляючи міру такої відповідальності), позбавляє її від надмірної, невластивою морального навантаження, Моральну ж свідомість - від недоречного наставництва з боку політики. Вона націлює "всього лише" на те, щоб право і інститути формували політично мислячого і політично діючого громадянина (схильного рахуватися з загальним благом) і, не претендуючи на моральне ядро особистості, все ж таки забезпечували в суспільстві необхідний мінімум моралі, а отже, і необхідний мінімум духовності, У всьому іншому надаючи людині ту свободу, якої він міг би, керуючись вказівками власної совісті, користуватися для морального самовизначення та особистісного саморозвитку.

Об’єктом дослідження є проблема взаємодії етики і політики.

Предметом даного дослідження є соціально-філософський аспект феноменів політики та етики.

Отже, завданнями даної курсової роботи є:

• встановлення місця моралі в духовному житті суспільства;

• аналіз взаємодії моральної та політичної свідомості;

• обґрунтування специфіки моральних принципів у сучасному суспільстві;

• встановлення сутності морального компромісу як категоричного імперативу політичної етики;

• Обґрунтування взаємозалежності політики і моралі в умовах реформування українського суспільства.

Розділ І. Місце і роль моралі в контексті становлення суспільства

1.1 Філософсько-історичне підґрунтя феномену політичної етики

Вивчення термінів політики і етики, співвідношення цих сфер, їх взаємовпливу і розвитку йде давно. Основна специфіка цих питань полягає в тому, що вони розташовані як в площині теоретичного дослідження, так і в області практичної політичної діяльності. Важливо відмітити ще одну особливість, яка полягає в тому, що питання співвідношення політичної і етичної сфери завжди є актуальними, оскільки кожен конкретний політичний вчинок оцінюється безпосередньо з позиції політичної етики.

Класичне грецьке поняття етика (від греч. ethos - звичай, моральний характер) позначено як вчення про моральність, мораль [2; 14] Уперше позначена Аристотелем як область "практичної філософії", що відповідає на питання: що ми повинні робити? У своєму первинному розумінні етика дозволяла робити етично (морально) правильні вчинки, завершувати реальний світ шляхом надбудови до царства того, що повинно бути. Саме з цим розумінням пов'язане те, що на зорі історії людства були запропоновані основні ідеальні образи, образи того "що має бути", які лягли в основу політичної філософії і науки.

Поняття етики тісно пов'язане з поняттям цінності і спочатку передбачалося, що саме етичній людині доступне розуміння цінності, воля людини може бути дієвою тільки будучи спрямованою на цінність. Поняття цінності зв'язувалося з суттю і умовою повноцінного буття речей, що згодом було піддане безлічі оцінок і поставлене в залежність від конкретних умов, що дозволило розробляти різні класифікації цінностей і поставити питання про можливість їх переоцінки.

Класичне поняття політика (від греч. politike - мистецтво управління державою) позначалося як мистецтво, а згодом наука про цілі і завдання держави, а також про засоби досягнення цілей і вирішення конкретних завдань. Визнаючись спочатку як мистецтво, політика пройшла довгий історичний шлях, перш ніж бути вписаною в систему гуманітарних наук, яку окрім політики утворюють історія, право, соціологія, психологія і інші науки [16]

Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного світу, до його інститутів, стосунків, політичного світогляду і поведінки членів того чи іншого суспільства, в сукупності складають політичну етику. Політична етика - це нормативна основа політичної діяльності, що зачіпає такі засадничі проблеми, як справедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні права і обов'язки керівників і громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношення свободи, рівності і справедливості і так далі. "Хто шукає порятунку своєї душі і інших душ, - писав М. Вебер, - той шукає його не на шляху політики, яка має абсолютно інші завдання, - такі, які можна дозволити тільки за допомогою насильства. Геній або демон політики живе у внутрішній напрузі з богом любові, у тому числі і християнським богом в його церковному прояві, - напрузі, яка у будь-який момент може вибухнути непримиренним конфліктом" [17] Звідси виникає питання: чи можна взагалі говорити про політичну етику як таку, чи правомірне застосування до сфери політики категорій етики і морально-етичних цінностей? Якщо так, то які їх взаємозалежність і взаємообумовленість? Якщо ні, то чи можна говорити про людський вимір в політиці? Як бачимо, питань багато, і в різні часи на них намагалися дати відповіді найвизначніші люди епох.

Приступаючи безпосередньо до історичного аналізу розвитку політичної етики важливо визначити його основні передумови, які необхідно мати на увазі при його здійсненні. По-перше, розуміння політики і етики відноситься до певного історичного контексту, тобто пов'язано з контекстом історичної ситуації. Це, передусім, означає, що теоретичне осмислення і практична діяльність культурно обумовлені і залежать як від міри розуміння політики і етики, міри розвитку суспільства і подій, що спонукали до осмислення цих питань. По-друге, обговорення політичної етики здійснюється з позицій цілей політики (держави), які обумовлені досвідом філософського осмислення найзагальніших уявлень про людину, про суспільство, про цінності. По-третє, необхідно враховувати і те, що теоретичне опрацювання питань політичної етики здійснюється конкретними авторами, деякі з яких закладають основи розуміння і основні напрями її подальшого розвитку. З цим "суб'єктивним" чинником безпосередньо пов'язано питання про історичну періодизацію дослідження.

Слід зазначити, що в історії політичної думки на поставлені вище питання давалися дуже неоднозначні відповіді. Визначаючи як головну мету політики забезпечення "вищого блага" громадян полісу і наказуючи їй морально-виховну роль, Аристотель, зокрема, стверджував: "Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі".

Якщо в традиції, що йде від Платона і Аристотеля, розглядаються мораль і політика як єдине ціле, спрямоване на справедливість, то християнська традиція розводить поняття "етика" і "політика", втілені в "богове" і "кесарево" [2;126]

Уперше в чітко сформульованій і різко обкресленій формі проблему співвідношення етики і політики поставив Н. Макіавеллі [1;10] Він розробив особливе політичне мистецтво створення твердої державної влади будь-якими засобами, не рахуючись з якими б то не було моральними принципами. Основна норма макіавеллізму - "мета виправдовує засоби". Для користі і на користь держави правитель повинен органічно поєднувати в собі хитрість і силу, тобто бути одночасно лисицею і левом. Він може не зберігати вірність своєму слову, удаватися до лукавства і віроломства і так далі, одним словом, використовувати усі засоби, які здатні зміцнити державу. Для Н. Макіавеллі вища цінність - це держава, перед якою цінність окремо взятої особи або які б то не було інші цінності повинні відступити на задній план або ж повністю ігноруватися. Одним словом, вигнавши етику з сфери політики, Н. Макіавеллі замінив її ціннісно-нейтральним підходом. Більше того, ці аргументи були використані для обґрунтування тези про те, що в політиці мета виправдовує засоби. Н. Макіавеллі визнається класиком чорних політичних технологій.

Політична філософія Нового часу окреслена працями англійських філософів і політиків Т. Гоббса і Дж. Локка, що беруть участь в розробці теорії громадського договору [7; 315]