117875 (Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Факультет історії, політології та міжнародних відносин

Кафедра політології та соціології

Салахян Анна Михайлівна

Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки.

(Кваліфікаційна робота)

До захисту в ДЕК Науковий керівник -

допускається к.і.н., доцент

_______________ підпис Буркут І.Г.

Протокол №___ від ____ травня 2005

Чернівці 2005

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................С. 3

Розділ І. Природа Карабахського конфлікту........................С. 11

Розділ ІІ. Причини та розвиток вірмено-азербайджанського конфлікту:

2.1. Зародження конфлікту.................................................С. 22

2.2. Сучасний період розгортання конфлікту...................С. 34

Розділ ІІІ. Результати та шляхи регулювання Карабахського конфлікту..........................................................................................С.50

Висновки...........................................................................................С. 65

Список використаної літератури.....................................................С. 68

ВСТУП

Світ вступає в пору глобальних змін, відзначених винятково суперечливими тенденціями. Регіональні і континентальні об'єднання держав шукають шляхи розширення співробітництва й послаблення деяких спірних моментів, що здебільшого пов'язані з протистоянням суверенітетів і зіткненням націоналістичних інтересів. Національні кордони в їхньому колишньому понятті зникають під впливом сучасних засобів комунікації і світової торгівлі, а також рішень держав поступитися частиною своїх виняткових прерогатив більш великим політичним об'єднанням, у які вони входять. У той же самий час з нестримною силою лунають нові націоналістичні заяви і домагання на суверенітет, а єдності держав загрожують жорстокі етнічні, релігійні, соціальні, культурні чи лінгвістичні звади. Соціальному миру, з одного боку, загрожують нові заяви про дискримінацію і відчуження, а з іншого боку – акти тероризму, спрямовані на те, щоб зірвати процес змін і руху вперед, що здійснюється демократичним шляхом.

У січні 2005 році виповнилося п’ятнадцять років з початку вірмено-азербайджанського збройного конфлікту, або як його ще називають – Карабахської війни. Війни призупиненої, але все ще незавершеної, тому що мирний договір не підписаний, і територіальні суперечки не вирішені. Актуальність вивчення подій навколо Нагірного Карабаху зумовлена багатьма факторами.

Як і всі подібні конфлікти, де один в одного стріляли ті, хто ще вчора сиділи за однією партою чи працювали разом, Карабахська війна відрізнялася особливою жорстокістю обох сторін. І дуже важко зараз з'ясувати, хто ж був прав і хто винен у цій братовбивчій війні.

Назва Нагірного Карабаху, цього невеличкого регіону, була ще навіть до недавніх пір мало відомого поза радянським Закавказзям, а вже сьогодні цей регіон сконцентрував у собі запеклі етнополітичні суперечки, що поряд з іншими причинами призвели до дезинтеграцї Радянського Союзу, а потім підсилилися після його розпаду. Битва за Нагірний Карабах є найтривалішою й однією із самих кривавих конфліктів у державах-спадкоємицях Радянського Союзу. Відповідно до останніх оцінок, число смертельних випадків у ньому досягло 15000 чоловік, а загальне число біженців, вигнаних зі своїх будинків, перевищило мільйон. З погляду міжнародного права цей конфлікт являє приклад протиріч між двома фундаментальними принципами: з одного боку, права народу на самовизначення, а з іншого боку, принципу територіальної цілісності, відповідно до якого можлива тільки мирна зміна кордонів за згодою конфліктуючих сторін.

Звичайно, за ступенем людських страждань і матеріальних руйнувань на території колишнього Радянського Союзу найвище місце посідає Чечня. Проте з усіх кавказьких конфліктів карабахський має найбільше стратегічне і загальнорегіональне значення. Цей конфлікт – єдиний на території колишнього Радянського Союзу, у який безпосередньо були втягнуті дві незалежні держави. Більш того, наприкінці 1990-х років нагірно-карабахський конфлікт сприяв формуванню на Кавказі і навкола нього конфронтуючих угруповань держав. Конфлікт відіграє центральну роль у новій геополітиці в Євразії і є джерелом зростаючої загрози регіональної безпеки Кавказу і всього Середнього Сходу. Але незважаючи на своє значення, конфлікт не одержав помітного відображення ні в засобах масової інформації, ні в академічних виданнях і багато практиків, аналітиків і теоретиків міжнародної політики мають про нього досить неоднозначне уявлення.

Взагалі, проблема міжнаціональних, етнополітичних конфліктів на пострадянській території є досить актуальною. Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Чечня – це неповний перелік відомих зон етнополітичних конфліктів. За багатьма об'єктивними показниками вони мають приблизно однакову природу виникнення і динаміку розвитку, що логічно підказує і відповідні загальні механізми їхнього своєчасного попередження і вирішення.

Крім цілого ряду історичних передумов, етнополітичні конфлікти в країнах СНД свідчать про непідготовленість держави і суспільства до сприйняття і правового вирішення проблем національностей, національних меншостей, що опинилися у різному соціально-психологічному становищі після розпаду Радянського Союзу.

Етнополітичні та міжнаціональні конфлікти сконцентрували в собі весь комплекс пострадянських кризових проблем соціально-економічного і духовно-психологічного характеру. Під етнічними прапорами продовжується боротьба політичних еліт, кланів і груп, що робить часом вирішальний вплив на процес адаптації населення до нових політико-правових і соціально-економічних реалій життєдіяльності держави, етносів і людини.

Нинішній стан міжнаціональних, етнополітичних процесів у країнах СНД може привести до серйозних негативних наслідків. Кожний з конфліктів обернувся масовим кровопролиттям. Приклад Нагірного Карабаху не став винятком.

Навпаки, його можна вважати синонімом конфлікту, який не припиняється, а спроби вирішення котрого залишаються безуспішними. Незадовільність пропонованих дотепер рішень і підходів вимагає радикально переглянути існуючі механізми політичного реагування, але для цього, як перший крок, необхідне з'ясування характеру самого конфлікту й аналіз наявного досвіду його вирішення.

Вивчення й аналіз цього конфлікту не втратили своєї актуальності й понині, а не втратило тому що питання Нагірного Карабаху не є історією, і воно ще й до сьогодні не знайшло свого офіційного вирішення.

Отже, спробуємо дослідити поставлену проблему. Як відомо, в політології є чимало методів дослідження проблеми. У даній роботі пропонується розглянути поставлену проблему за схемою, яка дозволяє дати об’єктивну оцінку вірмено-азербайджанського конфлікту та, по можливості прогноз розгортання або процес врегулювання цього конфлікту.

Схема дослідження конфліктної ситуації буде складатися з таких елементів:

політична ситуація (вірмено-азербайджанський конфлікт) – події (повстання, військові дії, переговорні процеси) – учасники (Вірменія, Азербайджан, Нагірний Карабах, посередники) – інтереси кожного з них, їхні ресурси, взаємозв’язки (для Нагірного Карабаху – самовизначення народу, для Азербайджану – збереження цілісності державних кордонів, для міжнародних організацій та посередників – збереження миру) – мета, завдання – критерії успіху – альтернативні вирішення (надання повної незалежності Нагірного Карабаху, передача території Вірменії, збереження цілісності Азербайджану) – прогнози – стратегія дій (в даному випадку стратегія військових дій).

На нашу думку, тільки працюючи за цією схемою, та розглядаючи кожну її складову, можна чітко описати конфлікт, всі його чинники, його передумови, інтереси кожної сторони. Проаналізувавши факти, зможемо дати прогноз.

Отже, мета дослідження – розглянути та проаналізувати вірмено-азербайджанський конфлікт, опрацювати різні погляди на цю проблему, визначити зародження конфлікту, варіанти його врегулювання, по можливості дати прогноз на вирішення конфлікту. Серед завдань нашої кваліфікаційної роботи треба виділити такі: по-перше, визначити характер конфлікту, по-друге – проаналізувати причини та охарактеризувати протікання конфлікту, і, по-третє – розкрити результати та визначити альтернативні варіанти розв’язання конфлікту.

Об’єктом дослідження виступає комплекс вірмено-азербайджанських суперечностей довкола Нагірного Карабаху, а політика Вірменії та Азербайджану є предметом дослідження.

Нагірно-Карабахському конфлікту присвячено чимало досліджень вірменських, азербайджанських, російських політологів, істориків та спеціалістів з міжнародного права. Цікавить дана проблематика і науковців західних країн, праці яких можна знайти в Інтернеті. Серед праць, які використовувалися з Інтернету, можна виділити працю С. Корнелла “Конфлікт у Нагірному Карабаху: динаміка і перспективи вирішення”¹. Праця Арама Айвазяна (англ. мовою – “Possible Solutions to the Nagorno-Karabagh Problem: a Strategic Perspective”) розкриває можливі перспективи вирішення конфлікту Нагірного Карабаху². Ці дві праці здебільшого звертають свою увагу на перспективах вирішення вірмено-азербайджанського конфлікту. Різняться ці праці тим, що перша намагається вирішити проблему з точки зору азербайджанської сторони, а друга праця – Айвазяна Арама, відповідно, відштовхується від позицій вірменських лідерів.

Була також використана праця вірменського науковця Сурена Золяна “Нагорный Карабах: проблема и конфликт”, яка була досить корисною для нашого дослідження. Дослідження цього науковця було здійснено в рамках гранта Центрально-Європейського Університету у 1993-1995 рр. та охоплює часові рамки до 1994 року. Але, звичайно, не втратила актуальності праця автора і понині.

Щодо теоретичної основи у даній роботі, то тут використовуються праці М.М. Лєбєдєвої, доктора політичних наук, профессора МДІМВ, “Політичне врегулювання конфліктів: підходи, технології вирішення”. У цій праці М.М. Лєбєдєва розглянула особливості конфліктів ХХ століття, висвітлила сучасні наукові та практичні підходи у врегулюванні конфліктів; багато уваги у дослідженні науковця приділено типам конфліктів та процесу їх вирішення; і, звичайно, конфліктам на території колишнього Радянського Союзу. Тут М.М. Лєбєдєва також намагається подати якомога більше альтернативних варіантів вирішення цих конфліктів, а також часто наголошує на посередництві, вважає, що досить важливою є допомога “третьої сторони”. Розкривається тут також саме поняття та суть переговорів, як засобу врегулювання конфліктів.

Праця А.Г. Здравомислова “Міжнаціональні конфлікти на пострадянському просторі”,¹ а також ще одна праця цього дослідника – “Соціологія конфлікту”² також мали свій вплив на наше дослідження. Здебільшого А. Г. Здравомислов розглядає міжетнічні, міжнаціональні конфлікти на території колишнього Радянського Союзу. Також у всіх конфліктах намагається висвітлити та проаналізувати роль Російської Федерації, її позиції. Так, у своїх працях він неодноразово звертається до проблеми Нагірного Карабаху, і визначає роль РФ у розв’язанні цього конфлікту.

Досить змістовною та корисною стала для нас праця відомого російського політика та науковця Р.Г. Абдулатіпова “Етнополітичні конфлікти у країнах СНД: деякі миротворчі та правові механізми вирішення”.³ У цій праці розглядається генезис етнічних, етнонаціональних, міжетнічних, етнокультурних відносин у системі соціально-політичних процесів, інститутів. Звертається увага на вплив етнічного та етнонаціонального фактору на політичну владу, ідеї, політико-правові норми, відносини влади, діяльність політичних установ, партій, рухів у сфері етнонаціональних відносин.

Ще одним російським науковцем та дослідником, який розробляв теорії етносу та етнічності є В.А. Тішков. Зокрема, у своїй праці “Рэквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии”⁴. Автор переглядає пануючу у вітчизняній науці теорію етносу, пропонує нове трактування феномену етнічності. У роботі розглядаються проблеми соціально-культурної еволюції людства, природи державності та влади, антропології соціальних змін в контексті російських трансформації, піднімаються питання щодо природи націоналізму та конфліктів, розкриваються історико-культурні зародки насилля та тероризму.

При дослідженні проблеми буде використовувалися різні джерела та література. Головним джерелом виступали періодичні видання. Так, наприклад, була використана інформація з наступних газет, журналів: “Бакинский рабочий”, “Азербайджан”, “Зеркало”, “Эхо”, “Комсомольская правда”, “Независимая газета”. Важливими джерелами у досліджені виступали електронні сайти, серед них, зокрема: Кавказький Інтернет-портал (Вірменський сайт)¹, а також Азербайджанський сайт², який висвітлює усі новини, які стосуються проблеми Нагірного Карабаху, а також тут зібрано багато аналітичних публікацій, документів. Наступний сайт, інформація з якого теж використовувалася – це “Молодіжний сайт Арцаху”³, цей сайт носить більш історичний характер, тут зібрані історичні дані Арцаху. Досить важливим також для нашого дослідження виявився сай Міністерства Закордонних Справ Нагірного Карабаху⁴.

Використовувалися також у нашій роботі публікації документів та матеріалів по Нагірному Карабаху. Так, при аналізі першого етапу розвитку вірмено-азербайджанського конфлікту важливим був збірник документів та матеріалів по 1918-1923 рр.⁵ У збірник ввійшли матеріали, виявлені у фондах п’яти архівів Єревана, Москви, а також документи, взяті з періодики. Збірник є одним з найбільш повних публікацій, що відображують основні проблеми історії Арцаху 1918-1923 рр. Документи та матеріали доповнюють одне одного та складають цілісну картину, це дає читачу можливість на основі фактів отримати об’єктивне уявлення про історію того краю та самостійно судити про неї. Збірник розрахований як для спеціалістів, так і для широкого кола читачів. Щодо сучасного етапу розгортання конфлікту, то треба сказати, що документи, матеріали та статистичні дані вязті з сайту Мінемстерства Закордонних Справ Нагірного Карабаху.¹

Дана робота складається з трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі йдеться про природу Карабахського конфлікту. Класифікувавши різні види конфліктів, визначимо до якого виду належить вірмено-азербайджанський конфлікт. Це суттєво допоможе нам у подальшому розгляді даної проблеми.

У другому розділі, визначивши тип конфлікту, розглядаються його історичні передумови та причини. Розділ має назву “Причини та розвиток конфлікту”, він буде містити у собі також два підпункти: 1) зародження вірмено-азербайджанського конфлікту і 2) сучасний період розгортання конфлікту.