115084 (Екологічне виховання в школі), страница 2

1. Оптимізація умов життєдіяльності людства шляхом збереження і поліпшення властивостей природного середовища;

2. Перехід виробництва на безвідходні технології і замкнуті цикли

ресурсоспоживання;

3. Раціональне використання природних ресурсів, яке забезпечує їх охорону, відновлення і розширене відтворення;

4. Захист і збереження генофонду рослинного і тваринного світу.

І.Я. Блехцин і В.Я.Мінєєв визначають екологізацію як принцип екологізму, який полягає у визнанні тісного взаємозв'язку різних форм і проявів сучасного життя з навколишнім середовищем [1, c. 14].

В.П. Максаковський вважає, що екологізація припускає розгляд людини в нерозривному зв'язку з середовищем. «Екологізація, як напрям, - відзначає він, - також характерна для всього міждисциплінарного комплексу наук, який досліджує взаємодію суспільства, виробництва і навколишнього середовища або екорозвиток [24, c. 45]».

Підсумовуючи вислови дослідників з приводу трактування терміну «екологізація», слід зазначити, що він одержав безліч тлумачень: екологізація науки, техніка, освіти. На думку Н.Ф. Реймерса, загальна екологізація означає різнобічний, системніший, ніж раніше, підхід до об'єктивного світу і більше усвідомлення ролі природи в житті людини [31, c. 54].

За словами Н.М.Мамедова: «Слід надати пильну увагу таким питанням, як екологізація системи освіти, формування екологічної свідомості, підвищення соціально-екологічної відповідальності особи [25, c. 27]».

У своїх поглядах на екологічну освіту Н.М. Мамедов вважає, що екологізація припускає включення екологічних аспектів у всі освітні предмети, екологізацію процесу навчання, екологізацію середовища освітніх установ, екологізацію взаємостосунків вчитель-учень [25, c. 24].

В той же час ряд дослідників вважає, що екологізація освіти не є механічним додаванням до загальної освіти, а виступає органічною складовою частиною системи освіти в цілому.

Кажучи про реалізацію екологічного підходу в шкільній освіті. В.В.Николіна відзначає, що разом з екологізацією всіх шкільних дисциплін необхідно одночасне включення в учбові плани інтегрованих екологічних курсів: «Природокористування», «Екологія», «Глобальна екологія» [26, c. 59].

Як вважає В.С. Преображенській, програма по екологізації повинна бути орієнтована, перш за все, на екологічне виховання громадянина. Він відзначає, проте, що екологізація змісту підручників виявилася не легкою справою, бо вимагає глибокого професійного вивчення, яке не можна замінити біглим читанням декількох вітчизняних і зарубіжних напівпопулярних книжок [30, c. 38].

На мій погляд, таке масове захоплення «екологізацією» приводить, часом, до механічного насичення шкільних підручників природоохоронним матеріалом. Однобічність такого підходу очевидна, оскільки природоохоронне навчання і виховання в недалекому минулому відчутного результату не принесло. Тому треба дуже відповідально підходити до цієї справи, не повторюючи помилок авторів книг про екологію попередніх років.

В процесі екологізації шкільних дисциплін, у тому числі і географії, небезпечної тенденцією стало посилене упровадження в зміст шкільних предметів фактів негативного впливу людини на навколишнє середовище. Ця обставина не може не насторожувати педагогів.

На цю обставину зверталася увага в матеріалах міжвузівської конференції в Іваново (1984). Зокрема було підкреслено, що екологізація шкільних дисциплін здійснюється шляхом упровадження до складу шкільних предметів знань про негативні дії людини і шляхів їх подолання, тобто про раціональне природокористування і охорону природи.

Із засобів масової інформації на голови широких верств населення, у тому числі і школярів, обрушуються численні приклади наслідків таких дій, часто невідповідних дійсності, з тим, щоб обчорнити, перш за все обстановку в Україні. На жаль, не лише журналісти, але й деякі педагоги ратують за насичення шкільних підручників «негативом». Я – супротивник таких поглядів, бо з педагогічної точки зору це неприпустимо. Замість мотивації захисту середовища, школярів, переконують в безвихідності ситуації, а у результаті порочності будь-якого виду діяльності людини в природі.

В даному випадку ми стикаємося з недотриманням загальнодидактичного принципу – врахування вікових особливостей школярів в учбово-виховному процесі.

Я підтримую думку В.Б.Калініна, який вважає крайністю інформувати учнів про проблеми, непідкріпляючи це відомостями про можливість і шляхи рішення цих проблем. «Якщо діти не бачать позитивних прикладів рішення проблем, - говорить він, - якщо освіта не даватиме їм можливості знайти власний досвід вирішення екологічних проблем на рівні своєї сім'ї, своєї школи, своєї місцевості – це приведе до апатії, невірі у власні сили, зниженню соціальної активності. Отже в екологічній освіті...повинні бути збалансовані «світлі» і «темні» аспекти проблеми стану і охорони навколишнього середовища [16, c. 40] ...».

Н.А. Риков стверджував, що дуже важливо не тільки не залякувати дітей труднощами, але і вселяти в них оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає. «На жаль, - констатував він, - у виховній роботі на уроках біології, природознавства, географія, хімії і фізики зараз домінує використовування негативних прикладів дії на природу [33, c. 215] ...». «У екологічній освіті необхідно подолати виникле в суспільстві відчуття безвихідності екологічної ситуації [33, c. 216]…». Я розділяю його точку зору, тому що позитивна установка завжди важлива у вихованні та освіті. Безумовно, як позитивні, так і негативні емоції сприяють розвиткові особистості, але, мені здається, що позитив повинен переважати.

У ряді досліджень розкриваються особливості екологізації окремих курсів шкільної географії .

« Екологізація шкільної економічної географії – вважає Л.Д. Соркина, дозволить характеризувати природу не тільки як предмет праці, але і як оточуючу людину середовище [37, c. 74]».

Більш стримано висловлюється Н.Н. Родзевіч: «Екологізації физико-географічного матеріалу в процесі навчання допомагає постановка питань, які розкривають причини, інтенсивність і характер слідства антропогенних дій на природні комплекси, окремі компоненти і явища природи [32, c. 29]».

Полемізуючи з радикальними прихильниками екологізації географії, О.Г. Ісаченко помічає: «…доречно запитати: як потрібно відноситися до закликів екологізувати географію? [14, c. 96]» Він підкреслює, що чіткого наукового формулювання ці заклики не мають і, в значній мірі, диктуються свого роду модою на екологію. Можливо, в деякому розумінні він правий, й у такому разі наше завдання не пишно виловлюватися, а активно діяти, випрацьовуючи засоби екологізації географії. Йдеться про те, щоб привернути увагу географів до людини або, мабуть точніше, до природи як середовища людини, з особливим упором на ті негативні зміни, які людина в цьому середовищі виробила.

«Справа в тому, - продовжує O.Г. Ісаченко – що географія вже давним-давно екологізована — ще з тих часів, коли самої екології і в помині не було [14, c. 96]».

На мою думку, під екологізацією шкільній географії слід розуміти, таку дію на розум учня, при якому він засвоює єдність і неподільність природи Землі, необхідність оптимізації процесів взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем, опановує елементарні навики географічного прогнозування, розуміє цінності навколишнього середовища в найширшому значенні, виконує правила індивідуальної поведінки в природі, проявляє готовність особистої участі в процесі оптимізації взаємостосунків людини і навколишнього середовища, володіє просторовим мисленням в аспекті взаємодії суспільства і навколишнього середовища.

Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що більшість вчених дотримуються думки, що екологізація є процесом формування екологічної свідомості учня. При цьому вона не є механічним додаванням до загальної освіти, а виступає органічною складовою частиною системи освіти в цілому. Екологізація підручників є дуже не легка справа, бо часто автори не дотримуються балансу між «світлими» і «темними» аспектами проблеми стану і охорони навколишнього середовища, та залякують дітей труднощами. Задача підручників: вселяти у школярів оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає.

Розділ 2. Методи екологічна освіти в сучасній школі

Одним з основоположних дидактичних принципів є принцип зв'язку навчання з практикою.

Психологією давно встановлено, що знання тільки тоді включаються в загальну систему поглядів людини, переростають в переконання, коли вони проходять через сферу його відчуттів і переживань. Емоційне переживання ускладнюється, якщо суб'єкт є не тільки споглядальником, але учасником подій або процесів.

Таким чином, відношення до навколишнього середовища носить не тільки інтелектуальний, емоційно-вольовий, але і практично-дійовий характер.

Єдність інтелектуального, емоційно-вольового і діяльністного компонентів забезпечують переконання школярів в необхідності дбайливого відношення до оточуючого середовища.

М.М Мамедов вважає, що насущні запити практики в придбаних напрямах наукового пізнання визначають орієнтацію будь-якої освіти [25, c. 24].

Специфіка теоретичного і практичного освоєння дійсності повинна з випередженням відображатися на структурі і змісті освіти.

Рахуючи екологічне утворення складовою частиною сучасного світогляду, Г.О. Ягодін говорить: «.. найважливіша частина освіти полягає в конкретних діях [42, c. 35]...». Отже зараз ми розглянемо різні методи застосування екологічної освіти у сучасній школі.

2.1 Основні напрямки здійснення екологічного виховання молодшого школяра

Принцип природовідповідності є дуже важливим. Усі вікові періоди розвитку мають свої особливості, яких треба суворо дотримуватися при складанні планів учбової діяльності. Та авжеж психологія молодшого школяра суттєво різниться від психології підлітка і навпаки. Тому зараз я хочу запропонувати засоби упровадження екологічного виховання на уроках з природознавства молодших класів.

Розробки вчителів в даній проблемі йдуть по трьох напрямах.

Перший напрям. Створюється абсолютно новий курс, що не вливається в природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н. Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує немало літератури для пізнання екології. "Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі з світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і Червону Шапочку, але, мабуть , не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням) [9, c. 7] ". Мені здається, що цей метод буде також принадним для виховання дошкільників, і діти, читаючи казки будуть також отримувати корисні елементарні знання з екології.

Мені відомі багато екологічних казок, створених Б. Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В. Біанки. Можуть бути корисними і деякі російські та українські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - в гусеницю, гусениця - в лялечку, та - в метелика. Дуже екологічні взаємодії чарівника і його непокірного учня (учень - в зерно, чарівник - в курку; учень - в карася, чарівник - негайно в щуку; учень - в качку, а чарівник - в сокола). Це вже ілюстрація фрагментів харчових ланцюгів, елементи складних природних взаємодій типу "хижак - жертва".

Узявши ці міркування до уваги, Л.Н. Єрдаков вигадав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому ж ця казка про екологічний колобок? Колобок - цікавий персонаж. Він зроблений з тесту і явно не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажу можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає там у взаємостосунки з живою і неживою природою. На нього впливає середовище, а він, у свою чергу, якось його змінює.

Книга складається з 5 випусків. Всі вони яскраво ілюстровані художниками Якушевічами Л.О. і Т.О.. У першому випуску Еколобок, як і вважається, тікає в ліс. Справа відбувається взимку і йому холодно. В дорозі він зустрічає різних звірів, які мають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожен пропонує йому свій спосіб зігрітися. Врешті-решт Еколобок повертається до бабусі в теплий будинок.

Другий, третій випуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. У другому випуску Еколобок дізнається, як пристосовуються тварини жити в рихлому снігу. Сам Еколобок не може жити там, він тоне в ньому, скотившися з доріжки. Його рятують хлопчиська і відвезуть додому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Він бачить, як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші - ні. Сова не може дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати в снігу, а прокинулися і не змогли вибратися з своїх лунок.

У четвертому випуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптацію рослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до пекла. Еколобок не має певних пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показують йому як можна сховатися від пекучого проміння сонця.