114816 (Формування творчої особистості як наукова проблема), страница 2

У нинішній час все більше приділяється уваги проблемам розвитку особистості, її онто - і соціогенезу, персоногенезу і суб'ектогенезу, професіоналізму. Акмеологія, як нова галузь наукового знання, дає можливість обгрунтованіше розглядати ці парадигми розвитку особистості, визначати такі важливі моменти ж професійна самосвідомість, "Я" - концепція, акме особистості та ін. Актуальним є питання про розробку акмеологічної концепції формування професійної свідомості. Дотепер цей рівень в основному формується у професіонала з великим стажем роботи. Тому важливо запропонувати технологію формування професійної свідомості на більш ранніх етапах професіоналізації особистості. і вважати початком процесу професіоналізації не момент "входу у професію", а ранні етапи розвитку особистості. Проблема самосвідомості не може бути всебічно вивчена без розгляду "Я" - концепції та їх співвідношення в структурі особистості. Центром самосвідомості дорослої людини стає її особистість. Акмеологія розглядає тут питання про з'ясування характеристик, які повинні бути розвинені у дошкільному, шкільному віці та в юності. Відповідно, суб'єкт у всіх відношеннях зможе успішно виявляти себе на ступені зрілості. "Я" концепція - результат взаємодії біологічних, психологічних і психо-соціальних впливів у ході розвитку [1,65]. Ю.О.Гагін обґрунтовує суть останнього поняття в такому змісті "Я" концепція - усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе як основа взаємодії її з іншими людьми і відношення до самого себе. Я - концепція - образ власного Я, що включає когнітивний, емоційний і оціночно-вольовий компоненти. Їй властиве реальне Я й ідеальне Я. У зв'язку з цим поняття Я-концепція широко використовується в педагогічній акмеології, де реальне (дійсне) та ідеальне (можливе) розглядаються як втілення істотних рис людини (як індивіда, особистості, індивідуальності), необхідних для проектування її самовдосконалення. Становлення Я-концепції проходить у процесі становлення людини як індивідуальності. Як індивід і як особистість, де людина неповторна, не як поодинокий індивід, але як індивідуальність, яка перероблювала в себе особистість і підкорила її собі [6,162-163].

Провідні вчені в галузі акмеології (Н.В. Кузьміна, А.О. Деркач, В.М.Максимова, Ю.О.Гагін, С.Д. Пожарський, В.П, Бранський, Г.І.Хозяїнов, 0.0. Бодальов та ін.) підкреслюють, що важливим є наукове вивчення феномена "Акме", коли проходить виявлення загального і відмінного у різних людей. Схожість може бути виявлена при розгляді мікро-, мезо-, макросоціумів, у яких перебуває людина від народження і протягом всього її життя. Вони впливають на фізичний розвиток, на період досягнення особистістю зрілості, на формування творчого відношення до діяльності та своєрідність індивідуальності. І все це пов'язано з уродженими особливостями людини та її активною участю в самовдосконаленні. Але і при схожості зовнішніх умов, у яких проходить життя, індивідуальні, особистісні та суб'єктно-діяльнісні зміни здійснюються в неоднаковому темпі й відрізняються на кожному етапі кількісними і якісними показниками у різних людей. Тому значимим е визначення груп завдань, що пов'язані з виявленням загального і відмінного у досягненні "Акме" людьми і виявлення чинників, які визначають якісно-кількісні характеристики "Акме". Вченими проводиться науковий аналіз тієї сукупності характеристик, які пов'язані з оволодінням професією, з досягненням майстерності. Осягнення суті професіоналізму і розуміння шляхів, які ведуть до його вершин, мас теоретичне і практичне значення.

При цьому важливо розробити таку систему критеріїв та відповідний інструментарій, який дав би змогу визначити рівень професіоналізму. Вивчення діяльності суперпрофесіоналів, їх особистісних особливостей сприяє визначити те загальне, що їх об'єднує. Модель суперпрофесіоналізму в цій чи іншій сфері може бути орієнтиром для досягнення "Акме" іншими людьми цієї професії. Отже узагальнене завдання; всебічне вивчення професіоналізму, виявлення його рівня, визначення шляхів і засобів досягнення "Акме" в професійній діяльності. Наступним етапом є виявлення залежності між особливосгями професіоналізму зрілої людини та іншими проявами її поза сферою професійної діяльності.

Предмет акмеології, як узагальнено відзначає Н.В. Кузьміна, є цілісна людина в пору самореалізаціЇ її творчої зрілості. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способу досягнення шуканих результатів. У цей період процеси виховання, навчання постійно замінюються процесами самореалізації у формі самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення, спрямованими на розвиток творчого потенціалу. Так, процеси саморегуляції в педагогічних кадрах проходять у духовній, фізичній і професійній сферах на трьох рівнях: 1) на етапі здобуття професійної освіти у навчальному закладі; 2) в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; 3)в період самостійної професійної діяльності (з перших кроків професійної діяльності – до досягнення вершин у реалізації творчого потенціалу).

Творчий потенціал, як приховані можливості у вирішенні спроектованих завдань, спочатку розвивається, нагромаджується, пізніше реалізується у творчій діяльності. В процесі виявлення творчого потенціалу зріла людина його формує, розвиваючи здібності й особистісні якості, напрацьовуючи власні інтегративні схеми синтезу знань із різних джерел; системи знань у формі вигідній для застосування при вирішенні практичних і теоретичних завдань; способів здійснення внутрішнього зворотного зв'язку (мета – діяльність – результат, їх узгодження і непогодження). Отже, самореалізація творчого потенціалу проходить за допомогою суб'єктивних інтегративних схем, систем, моделей. Суб'єктивні інтегративні схеми, системи формуються під впливом систематичного навчання під керівництвом викладача і власних . вольових, інтелектуальних фізичних зусиль у процесі розвитку людини. Як стверджується вченими-акмеологами (0.0. Бодальов, Г.І. ХозяЇнов, і Н.В. Кузьміна, С.Д. Пожарський та ін.) важливим є визначення тих характеристик, які повинні бути сформовані у людини в дошкільному і шкільному віці, щоб пізніше у період зрілості вона змогла проявити себе всебічно. Це важливо, адже характеристики людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності на певних етапах зрілості пов'язані причинно-наслідковими залежностями з особливостями розвитку на попередніх етапах. Одночасно все це пов'язано і певним способом обумовлено загальними і частковими обставинами, в яких проходить життя людини. Глобальним завданням, як підкреслює О.О. Бодальов, є розробка такої стратегії організації життя людини, яка дала б їй змогу досягнути творчих вершин [5]. Далі вчений додає, що стан зрілості не з'являється у людини несподівано і зразу. На нього і на те, який він, "працює" все попереднє життя людини. Не тільки від природної схильності, але і від прожитого життя більшою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцності пройде людина до ступеня зрілості; які ціннісні орієнтації і відношення стануть ядром її особистості; які здібності, а також який запас знань, умінь і навичок будуть характеризувати її як суб'єкта діяльності, коли вона буде дорослою.

На думку Г.І. Хозяїнова, основними елементами виявлення творчого потенціалу вважається: рівень продуктивності; інтегративні схеми; психологічні передумови у вирішенні творчих завдань; здібності; структура компетентності; когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта, вирішення творчих завдань; структура умілості; соціальний вплив на досягнення творчого результату; психологічна готовність до перебудови в діяльності; способи обліку обмежень і розпоряджень у вирішенні творчих завдань, які диктуються професією, виробництвом і моральними принципами. А.О. Деркач результати своїх досліджень у цьому аспекті обґрунтовує з таких позицій. Він вважає, що високий творчий потенціал, який виявляється в професійній діяльності, творчому пошуку, вмінні приймати ефективні і нестандартні рішення, прямо пов'язані з рівнем професіоналізму особистості та діяльності. Вчений підкреслює, що пріоритетними характеристиками творчого потенціалу є: творча спрямованість професійних інтересів; потреба в новаторській діяльності; здібність до новацій; високий рівень загального і деяких спеціальних видів інтелекту; здібність до формування асоціативних зв'язків; розвинена уява; сильна вольова регуляція поведінки і діяльності; самостійність; уміння управляти своїм станом, в тому числі стимулювати свою творчу активність [2,171 ].

Н.В.Кузьміна виділяє такі елементи вияву творчого потенціалу спеціалістів:

1) індивідуальні властивості досліджених (стать, вік, структура сім'ї, порядок народження, стан здоров'я);

2) рівень продуктивності діяльності у вирішенні досліджуваних класів, творчих завдань (вищий, високий, достатній, середній, нижчий від середнього);

3) інтегративні схеми інформаційного самозабезпечення, рольової взаємодії, аналізу зворотного зв'язку у вирішенні творчих завдань;

4) психологічні передумови продуктивного вирішення творчих завдань (система відношень, настанови, цінності, спрямованість, мотивація);

5) здібності, структура компетентності;

6)когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта реалізації творчих завдань;

7) структура умінь (гностичні, проектні, конструктивні, комунікативні, організаторські);

8) вплив контексту (тобто професійного, непрофесійного, сімейного і оточення);

9) соціальний вплив - оцінка, заохочення, соціальна роль;

10) психологічна готовність до перебудови діяльності в пошуках нових способів вирішення творчих завдань (самооцінка, інтегральність, екстремальність, догматизм, інтуїція);

11) способи обліку системи обмежень і наказів (приписування до вирішення творчих завдань, які диктуються професією і виробництвом);

12) способи обліку системи приписів і обмежень до вирішення завдань, які диктуються моральними принципами [12].

Відомо, сучасна епоха глобалістики потребує педагогічних кадрів, які повноцінно реалізують соціальний і професійний ефект освіти щодо формування особистості учня, здібного до творчості, самореалізації і підготовляє його до стрімких перемін у планетарному просторі. Це, безумовно, ставить нові професійні завдання вдосконалення як самого педагога, так і учня. Нагадаємо, самовдосконалення освітньої творчої діяльності педагогічних кадрів традиційно здійснюється на трьох рівнях (зміст їх – далі).

Процеси самореалізації в професійній сфері (починаючи зі вступу у вищий навчальний заклад), характеризується тим, що на зміну процесам виховання, навчання пріоритетну роль займає самовиховання, самонавчання, самопізнання. Відповідні названі процеси сприяють самовдосконаленню майбутнього спеціаліста чи вже працюючого педагога. Самовдосконалення, як відомо, завжди пов'язується із усвідомленням необхідності здійснювати успішну діяльність в інтересах суспільства. А останнє потребує вироблення проекту щодо розвитку творчого потенціалу, чітке визначення її усвідомлення цілей самовдосконалення. Оригінальне, на нашу думку, процес самовдосконалення обґрунтовують ІО.М. Орлов, Г.І. Хозяїнов [15; 17].

Самовдосконалення людини розглядається вченими як одна з основ досягнення вершин творчого потенціалу. Цілями самовдосконалення вважаються: прагнення до гармонії власних рис; досягнення згоди із самим собою; досягнення гармонії й навколишнім світом; ліквідація поганих звичок; контроль своїх потреб; розвиток здібностей; оволодіння саногенним мисленням; сходження до індивідуальності. Деталізуємо окремі з них. Безперечно, провідним є вміння здійснювати аналіз власних рис, визначати, яка з них перебуває у початковому стані, а яка надмірно розвинена, що може деформувати характер і виявляти себе в поведінці. Тому слід систематично задуматися і при потребі коректувати їх та прагнуги до гармонізації власних рис. Велика місія належить досягненню злагоди з самим собою. Адже це потребує прийняття самого себе таким, який я є, та виробити в себе терпимість до змін з наступною корекцією в Я - концепції окремих положень.

Вагомим пріоритетом у професійній діяльності є вміння людини розвивати загальні та часткові здібності. Особливо це важливо з позицій реалізації можливостей людини у творчості. Останнє пов'язано із формуванням індивідуальності людини і оволодіння саногенним мисленням. Для досягнення названих цілей самовдосконалення необхідна зміна мислення, що пов'язано з більш глибоким усвідомленням самого себе. Відповідно, з цього погляду психологи розділяють мислення на два типи: 1) патогенне, 2) саногенне. Перше з них - це звичайне мислення, що перебуває у силі звичного і програмується логічним підходом. Крім того, таке мислення характеризується відсутністю рефлексії як здібності розглядати себе зі сторони. Такому мисленню характерне збереження в собі негативних утворень (ревнощі, образи, страх...). Важливо вміти ослабити риси патогенного мислення і оволодівати саногенним мисленням. Воно буде сприяти оздоровленню психіки, тобто збереженню і зміцненню здоров'я людини та спрямовує її активність на творчу діяльність. Саногенне мислення – це мислення, що народжує здоров'я [Ю.М. Орлов].

Кожна людина, яка займається самовдосконаленням, повинна чітко визначити свої цілі таким способом, щоб у будь-якому випадку і різних обставинах їх досягнення сприяло успіху. Розглядаючи самовдосконалення людини як розвиток творчого потенціалу, зосередимося на суті поняття самовиховання. Якщо сприймати це .поняття як свідому діяльність, яка спрямована на реалізацію людиною себе як особистості, то самовиховання в цьому аспекті охоплює і самонавчання, і пізнання людиною власного Я. Виходячи з цих позицій та враховуючи досягнення вчених у відповідному напрямі, розкриємо коротко етапи і методи самовиховання.

Перший етап - вивчення і пізнання себе як особистості. Основні методи цього етапу самовиховання; самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, застосування тестів, які дають можливість вимірювати рівні розвитку психологічних властивостей особистості (тести досягнень, тести інтелекту і креативносгі, тести критеріально-орієнтовані та особистісні).

Другий етап - розробка програми самовиховання. Напрями професійного самовиховання: вдосконалення загальних особистісних якостей і властивостей та спеціальних і професійних якостей; розвиток індивідуальних рис; зміцнення здоров'я. Визначення мети і завдань за кожним напрямом самовиховання.

З метою розроблення програми професійного самовиховання, особливо молодими педагогами, наводимо для прикладу можливі орієнтовні блоки якостей особистості у відповідності зі структурою особистості, зокрема:

1. Загальні якості особистості:

1.1. Ідейність. Громадянськість. Моральність.

1.2.. Педагогічна моральність. Педагогічна переконаність.