114816 (617327), страница 7
Текст из файла (страница 7)
У першу ланку (за Ананьєвим Б.Г.) входять середні спеціальні навчальні заклади, вузівська підготовка, аспірантура; у другу - оволодіння суміжною професією з елементами до навчання з професії; у третю - проходження удосконалення з тієї кваліфікації, якою людина не оволоділа раніше з врахуванням найновіших досягнень науки і техніки у цій галузі діяльності.
В останні роки широкого розповсюдження набуло обговорення набуло обговорення проблеми неперервної освіти [5]. У літературі зустрічаються і інші, близькі за значенням, терміни, такі, як "перманентна освіта", "підвищення кваліфікації", "перекваліфікація", "підготовка і перепідготовка кадрів", та ін. Усі вони стосуються освіти, що продовжується після шкільної.
Проблема неперервної освіти особливо актуальна в умовах сьогодення, бо як організаційний принцип побудови народної освіти в Україні, вона забезпечує можливість використання кожною людиною на протязі усього її життя різноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально поєднувати освіту з самоосвітою.
Результати проведених досліджень [1,4,6] з вікової психології дорослих свідчать, що людина в усі періоди її життя здатна набувати нові знання і розширювати розумовий кругозір, а у процесі трудової діяльності оволодівати новими і суміжними професіями при певних потребах. Ось чому для забезпечення таких можливостей необхідна єдина система освіти. Особливої уваги у цій системі заслуговує післядипломна освіта, що характерна для усіх етапів життя дорослої людини. Найбільш інтенсивним і цікавим є етап юності, особливо друга його фаза. Цей період здебільшого називають "студентським віком". Саме з нього починається зрілість. Даний період лише в останні роки почав досліджуватися вченими, а тому тут море проблем, як: адаптація студента до вузівського життя, до нових умов навчальної діяльності; входження у майбутню професію при поєднанні загальної і спеціальної підготовки; прояв активності і самостійності та багато інших. Усе це проблеми не лише педагогічні, але й психологічні, а взагалі - акмеологічні.
Вищі навчальні заклади сьогодні не можуть забезпечити фахівця, свого випускника таким об’ємом знань, якого вистачило б на усі випадки життя. У зв’язку з інтенсивним зростанням потоку інформації через кожні 5-10 років потрібно поновлювати знання, щоб відповідати необхідним вимогам життя. Проведені за кордоном дослідження свідчать, що навіть найвідоміші університети світу не можуть вважати, що вони випускають дійсно освічених людей, тобто, що їх освіта остаточно завершена. Вузи повинні випускати людей "схильних до навчання", тобто добре підготовлених до того, аби вчитися на протязі усього життя. Зробити це набагато складніше, чим просто дати освіту людям. Отже, вищі навчальні заклади змушені навчити студента вчитися, здобувати знання і прагнути до них.
Педагогічний процес включає, як відомо, навчання і учіння. Навчання здійснюється викладачем за усіма відомими законами процесу навчання, тобто організації пізнавальної діяльності того, хто навчається. Учіння здійснюється тим, хто вчиться. Він одночасно є і об’єктом педагогічного впливу, і суб’єктом навчальної діяльності. Основними параметрами, що характеризують людину як суб’єкта навчальної діяльності, є сприймання навчального матеріалу (змісту, методів подачі), особливості засвоєння знань і формування умінь. Схильність до навчання формується у процесі і навчання, і учіння. Дорослій людині частіше приходиться виступати у ролі суб’єкта навчальної діяльності, викликаної різними мотивами і цілями. Саме тому одним із шляхів неперервної освіти дорослих є самоосвіта.
Самоосвіта дорослих залежить від багатьох факторів, а саме: від досягнутого рівня освіти, ступеню оволодіння професією і професійною майстерністю, основами професіоналізму, прояву пізнавальних і професійних інтересів, єдності загальної і спеціальної освіти. Неперервна освіта включає спеціальну і загальну освіту. Спеціальна освіта спрямована на розв’язання прикладних завдань підвищення продуктивності праці, а загальна освіта дорослих, яка досягненням цивілізованого суспільства, спрямована на вирішення завдань всебічного розвитку особистості, формування гармонійно розвиненої особистості, що відрізняється духовним багатством.
Всебічний розвиток особистості здійснюється на протязі усього життя людини і складається з розумового, фізичного, морального, трудового та естетичного виховання і розвитку. Моральне виховання - це прищеплення людині позитивних якостей особистості, зумовлених знаннями норм поведінки, тобто здійснення духовного розвитку. Трудове виховання готує людину до вибору професії, праці і життя, тобто здійснюється розвиток фізичних навичок і інтересу до професійної діяльності. Естетичне виховання - це виховання засобами прекрасного у природі, мистецтві, в оточуючій дійсності, де здійснюється розвиток почуттів і культурних потреб. Фізичне виховання спрямоване на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичного розвитку, забезпечення підготовки до праці і життя, тобто здійснення фізичного розвитку.
Як бачимо, складові частини всебічного виховання тісно пов’язані з розвитком. Взаємозв’язок виховання і розвитку має місце в усіх вікових періодах життя людини. Всебічний розвиток особистості здійснюється і в дорослому стані в періоди зрілості у процесі пізнання, праці і спілкування.
До початку зрілості (розумової, трудової, громадянської) людина проходить досить довгий шлях онтогенетичного (індивідуального) розвитку, який не завершується з переходом її до дорослості. Початок зрілості як суб’єкта пізнання, праці і спілкування не співпадає у часі. Так, може бути сформований інтелект і спостерігається громадянська інфантильність. Скажімо, розумна людина, але безвідповідальна. Сформованість людини як суб’єкта спілкування може давати низький розвиток інтелекту: чудовий співбесідник, а рівень розвитку знань і освіти низький.
Саме тому організація навчання дорослих на науковій основі базується на знаннях особливостей розумової діяльності людини на різних вікових етапах. Відомо, що коли мова йде про навчання та виховання дітей, то не виникає сумніву, що потрібно враховувати вікові особливості розвитку інтелекту. Коли ж це стосується дорослої людини, то довгий час вважалося, що її розвиток вже закінчився, а тому нічого враховувати не потрібно. Така думка панувала до виникнення акмеології, нової галузі психологічної науки, нової між дисциплінарної галузі знань у системі наук про людину, коли ще не існувало педагогічної психології дорослих.
За визначенням О.О. Бодальова, акмеологія виникла на межі природничих, суспільних та гуманітарних дисциплін і вивчає "феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступені її зрілості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня у цьому розвитку" [2, с. 73]. Саме психологія дорослих і стала основою нової науки акмеології.
Акме (axm) - древньогрецьке слово, що означає - вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Греки терміном "акме" називали той віковий період у житті людини, коли проявляється зрілість розквіт її сил і можливостей, коли вона знаходиться, так би мовити, на вершині діяльності. [3] Вершина зрілості людини, тобто її "акме" - це багатомірний стан досить великого і значного періоду життя людини, що охоплює понад 37 років, коли вона відбувається як громадянин, як спеціаліст-професіонал у тій чи іншій галузі діяльності, як бідна чи багата своїми зв’язками з оточуючим середовищем особистість, як чоловік чи дружина, як батько чи матір.
Щоб зрозуміти людину в цілому як володаря і носія усіх цих його іпостасей, осмислити усю складність залежностей між ними, необхідно мати єдину картину його вивчення на етапі зрілості різними науками. Саме на стиці цих наук і виникла акмеологія, в основі якої лежить психологія розвитку дорослої людини.
Психологія дорослих обрунтовує психологічні закономірності навчання на етапі зрілості, тобто відбір організаційних форм навчання, методів і прийомів, індивідуальних і групових варіантів роботи з дорослими.
Актуальність проблеми перекваліфікації кадрів потребує сьогодні розробки ряду питань, а саме: визначення психологічних основ засвоєння знань дорослими у специфічних умовах діяльності; формування у них умінь; оновлення постарівших з часом знань; перебудова позиції особистості, її спрямованості і орієнтації.
Ще в 1957 році Ананьєв Б.Г. визначив підхід до навчання дорослих, в основі якого лежало два механізми нервової системи: механізм тимчасових зв’язків і механізм аналізаторів. Це означає, що "для зміцнення наступності зв’язків між етапами виховання необхідна психологічна база у вигляді цілісної теорії психічного розвитку людини, що охоплює усі періоди її формування - від народження до зрілості" [1,162].
На сучасному етапі досить поширеним є поняття "соціалізація особистості", тобто засвоєння людиною досвіду соціального життя. Виділяють три стадії соціалізації людини - ранню, періоду навчання і завершення життєвого циклу - в залежності від провідного виду діяльності.
Соціальна зрілість - це період активної трудової діяльності людини, її участі у виробничому, суспільному, і культурному житті, формування її як суб’єкта спілкування, пізнання, специфічних особливостей пізнавальної сфери і необхідних вмінь і навичок.
Виходячи із завдань неперервної освіти, важливо відповісти на питання:
- чи можна навчити дорослу людину?
- як визначити оптимальні умови навчання дорослих?
- які закономірності педагогічного керування сприйняттям інфомації дорослими?
- які закономірності психічного і інтелектуального розвитку людини у різні періоди життя?
- які потенціальні можливості розвитку дорослих?
Вікова періодизація інтелектуального розвитку дорослих свідчить про те, що зріла людина піддається і навіть потребує і виховання, і навчання, але ж ступінь сприйняття засобів педагогічного впливу у різних вікових періодах неоднаковий.
Постає питання: як же навчити дорослих і які способи існують для цього? Дослідженнями доведено, що навчати дорослих можна як на вербальному (словесному), так і на моторному (рухливому) рівні. Вербальне навчання більш успішно здійснюється у юнацькому, ранньому і середньому періодах зрілості. Зниження успішності спостерігається у літніх людей. Моторне навчання має свої особливості. Зниження тут наступає на періоді середньої зрілості. Як бачимо, навчання на вербальному рівні більш ефективне чим на моторному для періоду зрілості.
Ресурси інтелектуального розвитку, потенційні можливості інтелекту дорослої людини знаходяться у системі обробки інформації, яка здійснюється у процесі навчання. Величезну роль у даному випадку відіграють вербально-логічне мислення і пам’ять. Якщо пам’ять недостатньо навантажується у шкільні роки у процесі навчальної діяльності, то у зрілому віці вона погіршується. Адже у процесі навчання важливо не лише зрозуміти матеріал, але й запам’ятати його, зберегти його зміст у пам’яті і вміти відтворити, коли це знадобиться. Тобто пам’ять потребує вправ, тренажу. І про це слід пам’ятати і тому, хто вчить, і тому, хто вчиться.
Головна функція мислення зводиться до переробки і обробки отриманої людиною інформації. Визначають три етапи обробки інформації, а саме:
1) накопичення інформації, яке здійснюється у процесі запам’ятовування, збереження і переведення інформації з короткочасної пам’яті у довгочасну;
2) переробка інформації за допомогою логічних операцій і концептуальних систем (знаків, символів та ін.);
3) творче осмислення інформації, висунення гіпотез і побудова програм їх вирішення.
На усіх цих етапах важливе значення має пам’ять, яка впливає на розвиток мислення. А тому оптимізація навчання дорослих повинна рунтуватися на закономірностях взаємозв’язків, усіх цих етапів, тобто накопичуючої і реалізуючої функцій. Пряме відношення до цього має дозування подачі навчального матеріалу (наочного і логічного) та відбір організаційних форм і методів навчання.
При впливі навчальної діяльності на інтелектуальний розвиток людини розрізняють такі поняття як навчання і научуваність, тобто схильність, сприйнятливість до навчання. Саме схильність до навчання є готовністю людини до подальшого навчання і праці. Інтелектуальний розвиток дорослої людини здійснюється не лише у процесі спеціально організованого навчання, але і в умовах життєдіяльності. А тому научуваність розглядається як схильність, сприйнятливість до навчання.
Який же із вікових періодів зрілості є сензитивним, тобто коли, у який віковий період доросла людина найбільш схильна до засобів педагогічного впливу, до учіння?
Найбільш оптимальним у цьому плані, як свідчать проведені нами дослідження, які співпадають з цілим рядом вітчизняних і зарубіжних досліджень [1,c. 43], є період ранньої зрілості, тобто 18-25 років. Але ж слід зауважити, що з віком відмічається інтеграція інтелектуальної системи. Крім цього, фактори - вік і освіта - діють разом. Вони спільно визначають сприйнятливість людини до зовнішніх умов життя, форм і засобів навчання, змінюючи ставлення до навчання, до змісту навчального матеріалу.
Сприйнятливість до засобів навчання, тобто научуваність, у людей різного віку, але з однаковим рівнем освіти, не однакова. Отримані нами матеріали в процесі дослідження свідчать, що слухачі ФПО на питання анкети "Чи легко Вам учитися?" дали позитивні відповіді - 73% у групі молодих за віком (25-30 років). Представники старшої вікової групи (40-50 років) жалілися на зниження пам’яті, швидку втомлюваність, розсіюваність уваги, тобто вчитися їм важче.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
