113411 (Педагогічна роль оцінки на сучасному етапі)

Курсова робота

Педагогічна роль оцінки на сучасному етапі

План

Вступ

Розділ І. Поняття оцінки у вітчизняній та зарубіжній дидактиці

1. Оцінка як педагогічна категорія

2. Історія поглядів вітчизняних дидактів на сутність та роль оцінки

3. Теорія та практика оцінювання в європейських країнах

Розділ ІІ. Роль оцінки у навчально-виховному процесі

1.Основні функції оцінювання та контролю в сучасній школі

2. Мотиваційно-виховний потенціал оцінки

Розділ ІІІ. Сучасна ситуація щодо оцінювання знань, умінь та навичок школярів

1. Основні проблеми оцінювання у шкільній практиці

2. Альтернативні інноваційні підходи до оцінювання

Висновки

Література

Вступ

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є побудова такої системи обліку, перевірки та оцінювання навчальних досягнень учнів, яка забезпечує систематичне отримання об’єктивної інформації про їхню навчально-пізнавальну діяльність.

Проблема контролю рівня знань завжди була актуальною для педагогічної науки. До того ж вона найбільш досліджена (Ш.О.Амонашвілі, Ю.К. Чабанський, В.І.Лозова, Є.І. Перовський, В.М.Полонський, Д.Н.Румянцева, М.М.Фіцула, А.В.Хуторський, М.Д. Ярмаченко та ін.). Експериментальній перевірці підлягали форми і методи контролю, їх функції і специфіка з урахуванням конкретного навчального предмету, віку, навіть типу навчального закладу (Ш.О. Амонашвілі, Н.Д. Карапузова, Л.С. Рибалко, Л.М. Титаренко та ін.)

Однак у зв’язку із введенням 12-бальної системи оцінювання реальних навчальних можливостей учнів, а також особистісно зорієнтованим спрямуванням навчального процесу дану проблему слід віднести до тих, що потребують не простого вдосконалення, а інноваційних підходів щодо її вирішення.

Підвищення ефективності навчального процесу залежить певною мірою від правильної організації контролю навчальних досягнень учнів, що передбачає перевірку, облік та оцінювання. Без чітко налагодженої системи контролю, яка б забезпечувала отримання та аналіз необхідної інформації про процес і результати учіння, неможливе його управління.

Таким чином, актуальність теми полягає в тому, що реформа системи оцінювання, а також суспільні процеси в Україні вимагають перегляду традиційних трактувань оцінки і оцінювання, посилення уваги до цієї складової навчально-виховного процесу, оскільки в сучасній шкільній практиці із оцінюванням пов’язано чимало важливих проблем, які потребують нагального розв’язання. Цим зумовлені завдання і мета дослідження. Головною метою роботи є дослідження педагогічної ролі оцінки в сучасній шкільній практиці. З цього і випливають завдання даної роботи:

обґрунтувати актуальність теми;

проаналізувати та узагальнити педагогічні погляди сучасних дидактів щодо сутності й ролі оцінки у навчально-виховному процесі;

визначити та дослідити основні функції оцінки на сучасному етапі;

виділити основні проблеми оцінювання, з якими стикається сучасний вчитель.

Результати дослідження можуть бути використані студентами та вчителями-практиками з метою оптимізації процесу оцінювання знань, умінь та навичок учнів, розширення їх дидактичних можливостей, впровадження елементів інноваційних технологій у процес навчання.

Розділ І. Поняття оцінки у вітчизняній та зарубіжній дидактиці

1.Оцінка як педагогічна категорія

Контроль та оцінка в будь-якому виді діяльності завжди суттєво безпосередньо впливають на її якість та ефективність, на ставлення людини до виконання обов’язків, на розвиток почуття відповідальності за стан справ і мотивації цілеспрямованої діяльності. Такого ставлення до себе вимагає і педагогічний процес. Контроль має бути систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, розвитковим, керівним, оцінювальним, всебічним, об’єктивним [21,403]. Він повинен обіймати всі ланки педагогічного процесу і сприяти його вдосконаленню. Тому “контроль” і “оцінка” є педагогічними поняттями. Більшість сучасних педагогів такі як А.М.Алексюк, Ю.К.Бабанський, В.В.Воронов, С.У.Гончаренко, К.Ігнекамп, Ч.Купісевич, В.Оконь, І.П.Підласий, І.Ф.Харламов підкреслюють особливу значущість контролю та оцінки для здійснення навчально-виховного процесу в сучасних умовах.

Контроль як педагогічне поняття являє собою усвідомлене, планомірне спостереження та фіксацію вербальних і практичних дій вихованців з метою з’ясування рівня набуття ними соціального досвіду, опанування програмного матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками й уміннями та формування в них певних особистісних і професійних рис. Отже, сутність контролю, наприклад у навчанні, полягає у з’ясуванні рівня засвоєння програмного матеріалу, визначенні дієвості та ефективності організації навчального процесу, в оцінці якості викладання навчальних дисциплін. Контроль чи перевірку результатів навчання трактують у сучасній дидактиці як педагогічну діагностику.

К.Інгекамп так її визначає: “Педагогічна діагностика досліджує навчальний процес, в ході якого вивчаються передумови і результати навчального процесу, з метою оптимізації чи обґрунтування значення його результатів для суспільства” [9,78], тобто з’ясовуються рівень набуття знань суб’єктами учіння; формування у них практичних навичок, вмінь та їх міцність; рівень їхнього загального розвитку і вихованості; опрацювання й аналіз отриманих результатів; якість та ефективність роботи конкретних педагогів і всієї дидактичної системи; дієвість методичного й організаційно-методичного забезпечення навчального процесу, якість навчально-методичних посібників,, рекомендацій та інших дидактичних засобів; наявні прогалини в навчанні та шляхи їх усунення. Отже, як ми бачимо, це поняття є досить широким і охоплює багато явищ педагогічного процесу. У світлі нашої теми діагностика навчання цікавить нас насамперед тому, що “діагностування включає контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку явищ. Контролювання, оцінювання знань, умінь тих, хто навчається, включаються в діагностування як необхідні складові частини” [15,43].

Традиційно у вітчизняній дидактиці використовується таке трактування актуальних для цієї роботи понять: контроль – родове поняття; перевірка – процес контролю; оцінка – кількісна фіксація виявленого рівня знань та умінь; облік – документальна фіксація. Проаналізуємо ці поняття більш докладно.

Оцінка знань, умінь та навичок – це процес порівняння досягнутого учнями результату в навчанні з еталонними уявленнями, описаними в навчальній програмі [16,147]. Умовним відображенням оцінки є відмітка, яка зазвичай виражається в балах.

За рівнем узагальнення педагогічна оцінка поділяється на парціальну, фіксовану та інтегральну.

Парціальна оцінка - це вихідна форма педагогічної оцінки. Вона не становить собою кваліфікацію успішності учня в цілому, а стосується лише часткового знання, уміння, навички або окремого акту поведінки. Найчастіше парціальні оцінки висловлюються у словесній, вербальній оцінній формі суджень та можуть бути схвальними або засуджуючими.

Фіксована оцінка відображає проміжні або завершені успіхи учня, його старанність та дисципліну на уроці. Зазвичай виражається в балах.

Парціальна і фіксована оцінка є основою для педагогічної характеристики як інтегральної форми педагогічної оцінки, яка визначає в цілому особистість та поведінку учня.

За способом презентації педагогічна оцінка поділяється на безпосередню й опосередковану. Безпосередня оцінка звернена до того, кого оцінюють. При опосередкованій формі оцінювання одного з учнів відбувається через оцінку іншого учня.[16,148].

Контроль навчання як складова частина дидактичного процесу виконує певні функції, має види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості знань, навичок та вмінь. Для якісного здійснення контролю необхідно чітко визначити його предмет і критерії. Визначаючи предмет контролю, ми намагаємося врахувати характер і специфіку навчально-пізнавальної діяльності та індивідуально-психічні особливості учнів. Безперечно, основою вибору критеріїв повинні бути зміст навчальних програм, специфіка конкретного виду професійної діяльності. Визначені критерії мають давати відповіді на такі запитання:

Яким є рівень опанування учнем різних фактів, правил і відомостей, передбачених у навчальних програмах?

Якою мірою та які навчальні предмети суттєво вплинули на загальний розвиток особистості учня, на формування необхідних для повноцінної діяльності практичних навичок і вмінь?

Як оволоділи учні основними, наприклад професійними, навичками та вміннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності?

Наскільки ефективно учні застосовують свої знання, навички та вміння в практичній діяльності?

Як перебіг і зміст навчально-виховної діяльності впливають на загальний стан справ у освітньо-виховній системі, на формування громадських настанов ті переконань учнів, на розвиток мотиваційної сфери [21, 407].

У зв’язку з цим педагог повинен визначити участь кожного учня в розв’язанні навчально-пізнавальних та інших завдань колективу, верифікувати свою думку на їхню працю, інформувати батьків про те, як вони реалізують у своїй діяльності сподівання товаришів, колективу; створити атмосферу довіри та доброзичливості для учнів з метою забезпечення їм умов вільного висловлювання своїх думок і проблем, прохань і пропозицій; формулювати справедливі, конкретні, обґрунтовані та об’єктивні оцінки; забезпечувати умови для усунення помилок, недоліків; створити умови й атмосферу, сприятливі для розвитку як кожного учня, так і всього колективу.

Отже, чітко визначені критерії оцінки результатів перевірки сприяють конкретному визначенню рівня набуття учнями знань, навичок і вмінь, передбачених програмами, сприяють утвердженню творчого ставлення до дидактичного процесу, розвивають розумові та фізичні здібності, формують мотивацію учіння і досягнення успіхів у навчально-пізнавальній діяльності.

Слово “оцінка” означає характеристику цінності, рівня чи значення будь-яких об’єктів або процесів. Оцінити – означає встановити рівень чи якість чогось. У європейській педагогіці в проблемі оцінювання знань, навичок і вмінь звертається увага на відсутність універсальних та валідних її методик, піддається критиці суб’єктивізм, схвалюються такі методики, які сприяють розвитку особистості учня, формуванню позитивного “Я-образу”.

Вітчизняний педагог оцінює знання, навички та вміння учнів після контрольних дій шляхом їх перевірки. Оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчально-пізнавальної діяльності та бути об’єктивними, обґрунтованими і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального та диференційованого підходу в кожному випадку.

Оцінка – це процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описами в навчальних програмах, порадниках та інших нормативних документах [21,411]. Виставляються оцінки під час перевірки знань, навичок і вмінь учнів.

Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких є обов’язковим для педагога. Їх опрацювання, обґрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з най актуальніших завдань загальної дидактики та педагогічної психології на сучасному етапі. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчально-пізнавальної діяльності учнів та безпосередньо встановлюють її результативність. Ця проблема в дидактиці має стати однією зі стрижньових. Інакше дидактичний процес буде існувати сам по собі, його контроль буде здійснюватися задля контролю, а оцінки ніяк не впливатимуть ані на сам процес, ані на його учасників. Проте критерії оцінки глибоко і всебічно ще не обґрунтовані, тому ця сфера дидактики страждає на суб’єктивізм.

Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності учнів у навчальному процесу є індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об’єктивність, умотивованість оцінок, єдність вимог з боку контролюючих, оптимальність, всебічність, дієвість та гуманність.

Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань учнів слід враховувати:

Обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями й методологією навчального предмета, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає:

Пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв’язків і залежностей між ними;

Виокремлення значущих наукових проблем, усвідомлення їхньої глибини та визначення необхідності розв’язання;

Знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обґрунтування;

Якість засвоєння учнями методологічної і теоретичної основ навчального предмета, що передбачає:

Аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань;

Методологічну обґрунтованість мислення;

дієвість знань, наявність простих умінь, їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає:

конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичній діяльності;

змістовну характеристику методів, процедур і методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань тощо[21,413].

Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованим, оперативним та усвідомленими, а їхній рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.

Під час оцінки навичок учня педагог має враховувати:

наявність практичних навичок з навчального предмета, які сприяють успішному оволодінню професією;