113411 (616823), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Коригуюча функція. Опитування є вдалим тоді, коли в разі необхідності воно стимулює учнів до зміни стилю своїх занять. Для цього треба регулярно інформувати учнів про їх успішність. У такому випадку кожен може спів ставити свою роботу з роботою однокласників, побачити своє положення. З’являється стимул не відставати від інших.

Процес оцінювання тоді відповідає всім вимогам, коли він створює умови для коригуванням вчителем своєї діяльності. На основі результатів опитування педагог приймає рішення щодо того, чи є необхідність змінювати власну діяльність. Якщо учні працюють в міру своїх сил і отримують гарні оцінки – значить, підхід є правильним. Коли учні працюють спустивши рукава і отримують гарні оцінки, то необхідно посилити вимогливість. Якщо учні працюють з повною віддачею і не можуть отримати відмінні оцінки, чи немає необхідності знизити вимогливість? Таким чином, завдяки оцінюванню має здійснюватися корекція діяльності як учня, так і педагога.

2. Мотиваційно-виховний потенціал оцінки

Сучасні зміни, що відбуваються в освіті, істотно впливають на процеси, пов’язані з перевіркою, контролем та оцінкою знань, умінь і навичок учнів. Учені відмовляються від “рутинних” форм спонукання до учіння за допомогою оцінок. Дійсно, кількісна оцінка є реальним показником досягнень учня, а постійна увага до оцінки з боку педагогів та батьків впливає на бажання учня соціально утвердити себе, довести свою інтелектуальну спроможність. Учені, що досліджують проблему розвитку особистості, доводять: найбільш вагомими факторами розвитку особистості школяра є мотиви його діяльності, зокрема пізнавальної. Йдеться про інтерес до навчання, бажання здобути глибокі знання, потребу стати висококваліфікованим спеціалістом, цілеспрямованість у здобутті певної професії тощо. Саме тому майстром педагогічної праці вважається той вчитель, який вміє “перевести” стимули у мотиви навчальної діяльності [13,16]. Однак необхідно зауважити, що сучасні дослідники проблем експертизи знань, умінь і навичок школярів дедалі частіше звертають увагу на зміст факторів, які впливають на підвищення якості навчання, пов’язуючи їх або зі стимулами, або з мотивами пізнавальної діяльності. Зрозуміло, якщо висока оцінка є результатом розвиненої мотиваційної сфери, можна без сумніву стверджувати, що в учня досить розвинені мотиви пізнавальної діяльності.

У сучасній педагогічній практиці в загальноосвітніх школах найчастіше оцінки виставляються за виконання домашнього завдання. Педагогам досить часто важко розібратися в прогалинах у знаннях учнів з кожного предмета. В свою чергу учень також усвідомлює, що рівень його знань не дозволяє йому рухатися далі. Якщо учню не надати своєчасну допомогу, він поступово здобуде “загальну оцінку” як слабкий або невстигаючий. У даному випадку оцінка перестає стимулювати пізнавальну діяльність школяра. Як зробити оцінку стимулюючою – одна з актуальних проблем педагогічного сьогодення. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати, що до важливих педагогічних умов ефективного використання оцінки належать: систематичне здійснення контролю; диференціація й індивідуалізація контролю, необхідність глибокого обґрунтування оцінки (повнота інформації про оцінку); гнучке використання оцінки (врахування індивідуальних можливостей кожного учня); вияв викладачем щирої радості (або суму) при виставленні оцінки (щире співпереживання).

Високий показник неуспішності в загальноосвітній школі інколи ототожнюють з “кризою” діяльності педагогічного колективу. Нині школа має створити такі педагогічні умови навчання, які позитивно будуть впливати на розвиток пізнавальних і творчих здібностей. У цьому контексті актуальними є ідеї Ш.О.Амонашвілі, який, досліджуючи виховну і навчальну функції оцінювання, вказав на тісний зв’язок цього процесу з навчально-пізнавальною діяльністю. Дуже сучасно звучать й ідеї видатного педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського у зв’язку із затребуваністю особистісно орієнтованої моделі навчання, основи якої були закладені у вітчизняній педагогіці працями Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва та ін. Особистісно зорієнтований підхід встановлює, що в центрі навчання знаходиться сам учень як особистість – його мотиви, цілі та бажання, неповторний психологічний склад. Реалізація особистісно орієнтованої моделі навчання, що розглядає учня як суб’єкт, передбачає організацію навчальної діяльності, спрямованої на співробітництво її учасників. Виходячи саме з інтересів учня, учитель формує, направляє і коригує всю їх навчальну діяльність, домагаючись якісного засвоєння школярами матеріалу, який вивчається, для чого необхідний високий рівень мотивації навчання.

Під мотивацією у психолого-педагогічній науці розуміється процес, у результаті якого будь-яка діяльність (у даному випадку – навчальна) “здобуває для індивіда відомий особистісний зміст, створює стійкість інтересу до неї і перетворює зовні задані цілі його діяльності у внутрішні потреби особистості” [5,97]. Інакше кажучи, мотивація є немов би внутрішньою рушійною силою дій і вчинків суб’єкта, без якої особистісна орієнтація неможлива. Саме тому слід насамперед розвивати мотивацію і керувати нею, враховувати її при побудові педагогічного процесу. Серед безлічі мотиваційних факторів одне з найбільш важливих місць займає відмітка як результат оцінювання навчальної діяльності школярів. Однак саме з відміткою, як свідчить практика пов’язано багато шкільних проблем. Недарма педагоги-гуманісти називають відмітку “батогом і пряником”, за допомогою яких учитель намагається впливати на дитину, керувати її навчальною діяльністю. В.О.Сухомлинський пише з цього приводу: “ З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною з’являється ідол – відмітка. Для однієї дитини він добрий, поблажливий, для іншого – жорстокий, безжальний невблаганний... Він намагається задовольнити його чи – на худий кінець – обдурити ідола і поступово звикає учитися не для особистої радості, а для відмітки” [19,102]. Тому до відмітки слід ставитися дуже обережно, оскільки вона може підірвати віру дитини у свої сили, надію на успіх навчання, любов до вчителя, що є одним з найдужчих мотиваційних факторів, згубно позначитися на ставленні до школи і навчання, сприяти формуванню в дитини комплексу неповноцінності.

Як відзначають учені, мотивація великою мірою залежить і від емоційного тла навчання. Дитина, а особливо молодший школяр, у силу вікових особливостей особливо гостро має потребу в почутті комфорту захищеності під час перебування в школі, емпатії з боку вчителів і однокласників. Якщо ж тло навчальної діяльності негативне, то дитина привчається халтурити, обдурювати, ухилятися від навчання, причому сама сприймає це як гру. Погана ж відмітка, поряд з іншими факторами, саме і створює негативне тло навчання, породжує почуття страху, невпевненості, що найчастіше призводить до так званих шкільних стресів.

Крім того, якщо не ставити погану відмітку за недостатньо гарну роботу, у свідомості дітей поступово складається переконання, що виконане завдання не є пройденим етапом, що завершився остаточним “вироком” учителя. Перед дитиною не закривається дорога до успіху: те, що він не зміг зробити зараз, він зробить у майбутньому, може бути вже сьогодні чи завтра. Почуття незавершеності для дитини є сильним мотиваційним фактором, оскільки залишає йому надію, дає шанс. Така “відкрита перспектива” спонукає його прагнути до виконання роботи ще і ще раз – доти, поки вона не завершиться позитивним результатом, що і виразиться у відповідній відмітці.

Цілком природно виникає питання: коли ж це варто робити. Очевидно, відповідь варто шукати, виходячи з взаємозв’язку дії оцінювання із контролем. У сучасній школі традиційно застосовується вид контролю, при якому помилки у процесі навчання залишаються невиявленими і невиправленими, оскільки при розімкнутому управлінні процесом навчання (термін В.П.Безпалько) не ставиться завдання діагностики всіх проміжних станів процесу засвоєння знань учнями [5,121]. В останні десятиліття все частіше звучать думки вчених про необхідність поопераційного контролю, що Безпалько називає “замкненим”. Поопераційний контроль забезпечує “постійне спостереження за основними характеристиками дії, яка формується, у ході самого процесу навчальної діяльності учня і корекцію цієї діяльності у випадку відхилення заданих значень характеристик від заздалегідь визначеної еталонної величини” [5,122]. В умовах сучасної школи варто розумно сполучити обидва види контролю – і за кінцевим результатом, і поопераційний, але мета цих двох видів контролю повинна бути різною, а відмітка має виставлятися не за кожний із них. Причому оцінювання результатів навчальної діяльності школярів під час проведення поопераційного контролю може здійснюватися за такими критеріями, як кількість і характер помилок і реальний час виконання вправ. Оцінювання ж результатів навчальної діяльності під час проведення контролю за кінцевим результатом варто здійснювати за допомогою відмітки за прийнятою в даній освітній системі шкалі. Такий спосіб оцінювання навчальних досягнень школярів приведе до створення емоційного комфорту в процесі навчання, а значить – до підвищення мотивації навчання, розвитку повноцінної, інтелектуальної особистості, якій притаманне почуття власної гідності, що відповідає цілям сучасної освіти [12,74].

Отже, оцінка має багатий мотиваційний потенціал. Так, К.Г.Делікатний виділяє декілька аспектів цієї проблеми. З оцінкою пов’язаний розвиток прагнення до особистого успіху, що є важливою умовою виховання високої культури праці і сумлінного ставлення до своїх обов’язків. Але при цьому важливо дбати про те, щоб оцінка не ставала метою навчання, не перетворювалася на своєрідний фетиш. Високий бал, схвальні оцінні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка в старших класах відіграє роль вольового мотиву, забезпечуючи медалістам переваги під час вступу до вузу, кращі характеристики. Оцінка пов’язана з таким мотивом, як усвідомлення учнями перспектив щодо застосування ними знань у майбутньому. Стимулююча роль оцінки полягає і у позитивному впливі на формування у школяра вольових рис, зокрема наполегливості й зібраності. Разом з тим оцінка вказує на залежність учня від вчителя, якому надано право робити висновки про його знання і здібності, діяльність переваги й недоліки, у ній відбиваються професійні вміння, освіченість і культура педагога. Слід ще раз підкреслити, що оцінка, точніше відмітка, може породжувати в учнів побоювання, а іноді й страх, стресові стани, апатію, невіру у свої сили [7,21]. Процес гуманізації освіти вимагає від педагогів щирого і відкритого ставлення до учнів, особливо до тих, хто схильний до конфліктної поведінки. Не можна не погодитися з важливістю і необхідністю впровадження особистісно зорієнтованого підходу до навчання учнів на сучасному етапі, оскільки саме такий підхід дозволить встановити дружні стосунки і залучити учнів до співпраці.

У сучасних освітянських документах підкреслюється, що особистісно зорієнтована шкільна освіта передбачає:

Застосування нової педагогічної етики спілкування педагогів і учнів (взаємоповага, взаєморозуміння, творче співробітництво);

Обов’язкове особистісне спілкування;

Використання у спілкуванні діалогу (як домінуючої форми співпраці), що формує уміння вільно обмінюватися думками, моделювати життєві ситуації;

Орієнтацію у навчально-виховному процесі на розвиток творчості, творчої активності;

Утвердження всіма засобами цінності дитячої особистості;

Наявність у педагога уміння організовувати одночасно навчання учнів на різних рівнях складності і т. ін. [13, 17].

Безперечно, система оцінювання навчальних досягнень учнів має принципово змінитися на всіх рівнях шкільної освіти, але для цього педагоги мають оволодіти діагностичними методиками. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання учнів рефлексії (самооцінці власної діяльності). Нині загальноосвітній школі необхідні нова стратегія та ефективний інструментарій, що дозволить подолати суб’єктивізм і формалізм в навчанні, відповідатиме вимогам підготовки кваліфікованого спеціаліста, громадянина з високим рівнем культури, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів.

Розділ ІІІ. Сучасна ситуація щодо оцінювання знань, умінь та навичок школярів

1.Основні проблеми оцінювання у шкільній практиці

На перешкоді виконання вимог до оцінки стоїть фактор суб’єктивізму. Досвідчені педагоги знають, що за одні й ті самі знання можна отримати різні оцінки. Це залежить від багатьох факторів, у тому числі – від педагогічної майстерності, суб’єктивізму та формалізму педагогів.

Наприклад, можуть мати місце такі “ефекти” суб’єктивізму оцінки: контрасту, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого враження, останнього враження тощо.

Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів:

виставляти оцінки необхідно за наявний рівень знань, навичок і вмінь;

на оцінки не мають впливати “побічні” фактори;

не виставляти оцінки за інерцією, наприклад за колишні успіхи;

подолати хаотичність в оцінюванні заради оцінок і “плану”;

не допускати не вмотивованості оцінок;

Характеристики

Список файлов курсовой работы