112774 (Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціальна педагогіка на сучасному етапі розвитку

1.1 Соціальна педагогіка в системі педагогічних наук

1.2 Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні

1.3 Прогноз розвитку соціальної педагогіки як наукової дисципліни: обґрунтування й висновки

Розділ 2. Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками

2.1 Шкільна дезадаптація при депресивних станах у дітей і підлітків

2.2 Основні принципи профілактики й реадаптації при шкільної дизадаптації, обумовленої депресивними станами в дітей і підлітків

2.3 Порядок проведення діагностики типів важковиховуваних дітей

2.4 Психокорекційна робота з молодшими школярами

2.5 Корекція рольових позицій дитини в родині

2.6 Психокорекційна робота з підлітками

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Як відомо, практично в кожному класі завжди є учні, виховання яких представляє особливу складність для вчителя. Такі школярі звичайно погано вчаться, конфліктують з однокласниками або педагогами, часто пропускають уроки без поважних причин, а часом роблять аморальні вчинки й навіть правопорушення.

Методи педагогічного впливу на соціально дезадаптованих учнів, на жаль, не часто дають бажаний ефект. Це пояснюється тим, що міри, прийняті вчителями й вихователями, не враховують глибинних причин відхилень у поведінці дітей. Тільки на основі ретельної психологічної діагностики можлива розробка корекційної програми ресоціалізації учнів, що становить основу виховної роботи з ними.

Зазвичай приділяється значна увага методам діагностики типу важко виховуваності виходячи з детермінант поводження учнів. Незважаючи на те, що детермінанти відхилень у розвитку особистості й поведінці багатоаспектні, потрібно виявити їхні основні параметри й розробити діагностичний інструментарій, призначений для їхнього виявлення.

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що в даний час наша країна переживає як політичну так і економічну нестабільність. Це все відображається зазвичай на самому впливовому прошарку суспільства - на дітях і підлітках. Адже вони найбільш глибоко сприймають всі процеси в суспільстві, сім’ї, бачать негаразди та проблеми. Відповідно це все відбивається на їхній поведінці, яка не завжди є адекватною нормам і правилам. Отже, вивчення методів виховання дезадаптованих дітей є нагальна проблема, яку ми розглянемо в даній роботі.

Мета роботи - дослідження методів роботи з дезадаптованими дітьми.

Відповідно до мети поставлено завдання, а саме:

розглянути предмет соціальної педагогіки в системі педагогічних наук

вивчити стан соціальної роботи в Україні

провести аналіз дезадаптованої поведінки дітей і підлітків

вивчити методи виховання таких дітей

дати висновки та рекомендації

Об’єктом дослідження є діти та підлітки.

Предметом дослідження є принципи та методи виховання дезадаптованих дітей, їх поведінка.

Отримані результати курсової роботи можна використовувати в роботі педагогічних працівників навчальних закладів. Однак найбільш прийнятні дані методики для психологів-практиків.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 20 найменувань. Основний зміст курсової роботи викладено на 34 сторінках. Загальний обсяг роботи - 39 сторінок.

Розділ 1. Соціальна педагогіка на сучасному етапі розвитку

1.1 Соціальна педагогіка в системі педагогічних наук

Соціальна педагогіка, проходячи складний період визначення своєї соціокультурної сутності в умовах інформаційного суспільства, вичленовування із загально педагогічного знання, вимагає акцентування уваги фахівців не тільки на тім, що поєднує соціальну педагогіку з іншими педагогічними галузями, але й на її специфіці.

Сучасні українські фахівці (И.Д. Звєрєва, А.И. Капська, Л.Г. Коваль, Л.И. Мищик, С.Я. Харченко, С.Р. Хлібик, Л.А. Штефан) уточнюють зв'язок соціальної педагогіки скоріше із граничними для педагогіки в цілому науками - антропологією, філософією, соціологією, психологією, чим з іншими педагогічними галузями.

Складність періоду становлення науки полягає, по-перше, в об'єктивному різноманітті точок зору на предмет соціальної педагогіки, що відбиває принцип демократичності її розвитку; по-друге, у неприйнятті окремими вченими відокремлення соціальної галузі в соціальних, по суті, науках. Тому, з метою адекватного сприйняття науковою громадськістю, на наш погляд, будь-які соціально-педагогічні концепції повинні супроводжуватися викладом точки зору автора на предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки.

Не можна не погодитися з опонентами соціальної педагогіки, що не буває "несоціальної" педагогіки як такої, як, втім, і філософії, культурології, психології, антропології. Однак прикметник "соціальна" вказує не на джерело їхнього походження або характер, а на предметну спрямованость галузі даної науки. Тому предметом дослідження соціальної педагогіки, на наш погляд, є соціальне виховання. Специфіка соціального виховання складається з його об'єкта, мети й методу. Об'єктом є людина, група, суспільство, тобто всі соціальні суб'єкти, метою - розвиток їхньої соціальності (соціальних якостей, соціальних ціннісних орієнтацій), методом - створення спільно (соціально) сприятливих для цього умов у всіх соціокультурних сферах соціуму. Таким чином, предмет соціальної педагогіки по меті значно більше предмета педагогіки й одночасно становить його частину.

Якщо розглядати теоретико-методологічним ядром педагогічних наук загальну педагогіку з усіма її структурними частинами, а прикладні педагогіки (сімейна, етно-, конфесіональна й ін.) - радіусами, що розходяться від її центра, то соціальна педагогіка, на наш погляд, являє собою "пояс", що охоплює всі існуючі прикладні педагогіки й ті, які тільки формуються (регіональна, наприклад, європейська; глобальна). По зовнішньому колу соціальна педагогіка граничить із соціальними галузями суміжних з педагогікою наук - соціальною філософією, соціальної культурології, соціальною антропологією, соціальною психологією, педагогічною соціологією й іншими.

Природно, що в практичному своєму застосуванні соціальна педагогіка спирається на теоретико-методологічну базу загальної педагогіки, створюючи умови для розвитку просоціальних якостей і відносин (теорія виховання) і освоєння соціальних знань, умінь, навичок (теорія навчання) всіх соціальних суб'єктів у різних соціокультурних сферах. Наприклад, соціально-педагогічним аспектом у сімейній педагогіці, є проблема соціального розвитку в родині не тільки дитини, але й всіх її членів, а також родини як єдиного соціального суб'єкта. Результатом сімейного соціального виховання є соціальність як деяка протилежність індивідуальності, що дозволяє гармонізувати відносини з іншими унікальними індивідуумами в сімейному мікросоціумі. Основні витрати - сімейна дезадаптація й обмеження соціального розвитку людини тільки сімейними цінностями (різновид соціальних). Що стосується виховних впливів школи - цього центра державної педагогіки, з діяльністю якого часто ототожнюють педагогіку в цілому, то тут соціальна її галузь займається питаннями "соціальної культури" освітньої установи. Інакше кажучи, соціальна педагогіка досліджує й регулює, по-перше, виховні впливи "непедагогічного" середовища суспільства (у тому числі економіки, політики, мистецтва й т.д.), направляючи їх на зміцнення й розвиток соціальності людини й різних груп. По-друге, вона аналізує соціальні умови педагогічного середовища, що в цілому й становить предмет соціальної педагогіки.

Досліджуючи виховний потенціал соціуму й соціальні обставини виховання в теорії, регулюючи їх через соціально-педагогічну практику, соціальна педагогіка створює умови гармонізації соціального розвитку, насамперед людини протягом життя у всіх соціальних середовищах, а також - умови гармонізації соціальності людини, групи, суспільства, регіону, світового співтовариства.

Таким чином, соціальна педагогіка носить методологічний характер щодо прикладних педагогічних галузей у створенні умов для формування соціальності індивіда, групи.

Взаємозалежна із соціальними галузями інших наук, соціальна педагогіка має можливість збагачуватися їхніми наробітками щодо соціального розвитку людини, групи, суспільства й збагачувати ними суміжні педагогічні галузі, потенційно впливаючи через них на динаміку педагогічного ядра.

Такий опосередкований зв'язок загальної педагогіки й соціальної зміцнює, з одного боку, цілісність системи педагогічних галузей, "неподільність" границь педагогіки щодо інших соціальних наук, а, з іншого боку, забезпечує розвиток педагогіки відповідно до соціокультурних потреб суспільства, регіону, миру.

1.2 Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні

Сьогодні практично немає соціальних груп населення, які почували себе соціально захищеними, благополучними. І в першу чергу це стосується дітей і молоді. Це формує надзвичайно високий попит на фахівців, що вміють професійно оцінити проблему й допомогти її вирішити, діагностувати й прогнозувати соціальний розвиток суспільства.

У педагогічній сфері в 60 - 70 роки в країнах СРСР були початі спроби мати фахівців, орієнтованих на соціально-педагогічну роботу (організатори позакласної й позашкільної виховної роботи в школах, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, працівники позашкільних установ, гуртожитків, клубів, кімнат школяра й ін). Поступово формувалася й затверджувалася ідея цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, розвивалася ідея інтеграції, міжвідомчого підходу в соціальній діяльності, змінювався характер взаємодії школи з іншими інститутами. Однак розвиток продовжував стримуватися відсутністю професійно підготовлених кадрів, відсутності наукового підходу до рішення практичних проблем.

В 90-х роках з'явився новий рівень розвитку соціальної педагогіки, пов'язаний з державним рішенням проблеми, створенням системи соціальних служб із розгалуженої інфраструктурою їхнього кадрового забезпечення, введенням інституту соціальної педагогіки, початком підготовки фахівців в установах.

В Україні в 1990 році спеціальність "соціальна педагогіка" була включена в Класифікатор напрямків і спеціальностей вищого професійного утворення (Відповідно до Класифікатора напрямків і спеціальностей, спеціальності "соціальна педагогіка" привласнений номер 031300), була введена відповідна посада в тарифно-кваліфікаційний довідник.

Становлення інституту соціальної педагогіки вимагало розв’язання двох основних завдань:

формування сфери професійної діяльності соціальних педагогів,

створення системи підготовки фахівців для цієї сфери.

Наука - синтез теорії й практики. Під практичним аспектом педагогічної науки розуміється зміст педагогічної діяльності. "Ми особливо чітко переконані в тому, - відзначає Г.Е. Жураківський, - що якщо теорія педагогічної діяльності є наука, те сама педагогічна діяльність... - це мистецтво".

Як практичний аспект соціально-педагогічної науки виступає соціально-педагогічна діяльність.

Дослідженням теорії діяльності займалися філософи (М.С. Каган, А.В. Маргуліс і ін.), соціологи (И.С. Кін, Н.Ф. Наумова й ін.), психологи (Л.И. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, А.В. Петровский і ін.) і педагоги (Г.И. Щукіна й ін.).

Питаннями визначення змісту, методики й технології виховної діяльності присвятили свої роботи М.А. Галагузова, В.Е. Гмурман, Ю.В. Василькова, Л.С. Виготський, И.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, О.М. Леонтьев, А.С. Макаренко, А.О. Малько, Л.И. Міщик, С.М. Хлібик та інші науковці.

Термін "суб'єкт" уперше з'явився в роботах античних філософів, а тільки наприкінці 20-х рр. XX ст. почав використовуватися у вітчизняній соціально-педагогічній науці. У філософській літературі під суб'єктом розуміють організатора практичної діяльності, що спрямована на об'єкт. Провідними суб'єктами соціальної роботи виступають "соціальні педагоги", "соціальні працівники" і "фахівці із соціальної роботи".

Поняття "соціальний працівник" виникло в закордонній соціально-педагогічній науці наприкінці XІX ст., а "соціальний педагог" - в 20-е рр. XX ст.

Останнім часом виділені категорії громадян, яким виявляється соціально-педагогічна допомога: діти-інваліди, діти-сироти, діти-правопорушники, діти групи ризику, та категорія підлітків, що вимагає допомоги в процесі соціалізації.

Це неповнолітні із психологічними, інтелектуальними, педагогічними й соціальними відхиленнями від норми, а також ті, що мають фізичні, психічні й розумові порушення розвитку.

За останні 10 років визначилася система установ і видів соціально-педагогічної діяльності по наданню кваліфікованої допомоги дітям, що бідують у підтримці. Створено методологічні основи розвитку системи соціальної служби для молоді. Разом з тим відбувається подальший її розвиток.

У роботах Н.П. Бурою, М.А. Галагузовой, И.Д. Звєрєвій, П.А. Клиша, Л.Г. Коваль, А.А. Малько, Л.И. Мищик, Д.П. Павленка, С.Р. Хлебик і деяких інших дослідників до основних функцій у роботі соціального педагога відносяться: діагностична; інформаційна; прогностична; посередницька; корекційно-реабілітаційна; охоронно-захисна; запобіжно-профілактична; евристична; інформаційно-методична; виховна; соціально-терапевтична; організаційно-комунікативна; аналітико-дослідницька; медико-психологічна; організаторська.

Іноді до функцій соціально-педагогічної діяльності вчені помилково відносять і зміст даної діяльності - робота із проблемними родинами, обдарованими дітьми, у розважальній сфері й т.п. .

Методи й засоби, використовувані в діяльності соціальних педагогів: соціально-педагогічні технології колективної, групової, індивідуальної роботи.

Законодавчою основою практичної діяльності соціального педагога є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, ряд інших законів і нормативно-правових документів.