112320 (Вплив особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра)

Зміст

Вступ

1. Вплив особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра

1.1 Комунікації: поняття й основні підходи в психології

1.2 Види педагогічних комунікацій

1.3 Специфіка спілкування в музично-педагогічному процесі

1.4 Молодший шкільний вік: індивідуальність та її розвиток

1.5 Вікові особливості в сприйнятті вербальних і невербальних компонентів у спілкуванні

1.6 Розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках художньо-естетичного циклу (музики)

2. Особливості особистісних властивостей і міжособистісних відносин молодших школярів, їхній зв’язок з особливостями комунікацій у музично-педагогічному процесі

2.1 Мета, завдання та процедура дослідження

2.2 Обробка та аналіз отриманих результатів за методикою "Соціально-комунікативної компетентності"

2.3 Обробка та аналіз результатів за методикою Фландерса

2.4 Зіставлення та узагальнення аналізу невербального поводження педагога й результатів методики Фландерса

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Сучасний стан утворення характеризується тенденцією гуманізації й гуманітаризації навчання. Цей процес проявляється насамперед у встановленні субъектно-субъектних відносин, тобто учень розглядається не як об'єкт для педагогічних впливів, а як суб'єкт зі своїм внутрішнімсвітом, системою цінностей, індивідуальними особливостями, обєктом є педагогічні комунікації.

Таким чином, спілкування між учнем і вчителем ми розглядаємо не тільки як взаємодію, але і як взаємовплив один на одного.

Молодший шкільний вік є найбільш відповідальним етапом шкільного дитинства. Висока сензитивность цього вікового періоду визначає більші потенційні можливості різнобічного розвитку дитини.Основні досягнення цього віку обумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальної для наступного років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинен хотіти вчитися, уміти вчитися й вірити у свої сили. Педагогічне спілкування складається з 2-х компонентів: вербального й невербального. З одного боку, вони доповнюють один одного, з іншого боку - суперечать.

У музично-педагогічному процесі частка так званої невербалики значно збільшується. У таких навчальних предметах, як математика, фізика, література й інші, у навчальній взаємодії переважає вербальне спілкування. На уроках музики, з огляду на їхню специфіку (спів, слухання музики, виконання на музичному інструменті, диригування), безсумнівно, переважає невербальна взаємодія. Мистецтво як специфічна форма невербальної комунікації є могутнім засобом не тільки эстетического виховання, але й морально-ідеологічного формування особистості, засобом ефективної агітації й пропаганди будь-яких ідеологічних позицій. Іншими словами, мистецтво як інструмент впливу на психіку може бути вжите як у благо, так і в зло, залежно від намірів авторів і виконавців. Мета - виявити вплив особливостей педагогічних комунікацій на розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики. Особливості видів педагогічних комунікацій будуть: 1) взаємозалежні з розвитком особистісних властивостей і соціальним статусом молодших школярів. Задачі: вивчити літературу по темі дослідження; вивчити особливості вербальної й невербальної комунікації вчителя музики; вивчити особливості індивідуальності молодшого школяра; розглянути вплив особливостей педагогічних комунікацій на розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики; розробити психолого-педагогічні рекомендації, спрямовані на оптимізацію взаємодії педагога й учнів.

Уперше на рівні експериментального дослідження розглядається взаємозв'язок стилю педагогічних комунікацій з розвитком індивідуальності молодших школярів на уроках художньо-естетичного впливу.

Аналіз видів вербальних і невербальних компонентів педагогічного спілкування, використовуваних на уроках музики, дозволить визначити психолого-педагогічні рекомендації для вчителів, спрямовані на формування мотиваційної сфери молодших школярів у зв'язку із предметами художньо-естетичного циклу (уроки музики) і більш повне розкриття індивідуальності молодшого школяра.

Ми обрали методи дослідження, які адекватні тематиці даної роботи, а саме: вивчення й аналіз літератури; метод спостереження; методи психологічного дослідження з використанням стандартних психологічних методик. Таким чином, актуальність даної роботи обумовлена значимістю проблеми впливу педагога на розвиток особистості й міжособистісних відносин молодших школярів, її малою розробленістю; а також значимістю й нерозробленістю проблем невербальної комунікації в музично-педагогічному процесі.

Виходячи із цього, ми обрали темою: вплив і взаємозв’язок особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра на уроках музики.

1. Комунікації в педагогічному процесі

1.1 Комунікації: поняття й основні підходи в психології

Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. У спілкуванні виділяють три взаємозалежних сторони: комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються до язика як одному з найважливіших засобів спілкування; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поводження, переконання співрозмовника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння.

До засобів спілкування ставляться:

1. Язик-система слів, виражень і правил їхнього з'єднання в осмислені висловлення, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний зміст одній і тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.

4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови.

5. Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій,ступеня довіри.

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або довідатися інформацію, вплинути на співрозмовника)спонукає людину вступити в контакт із іншими людьми.

2. Орієнтування з метою спілкування, у ситуації спілкування.

3. Орієнтування в особистості співрозмовника.

4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (звичайно несвідомо),що саме скаже.

5. Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує, як говорити, як поводитися.

6. Сприйняття й оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотнього зв'язку.

7. Коректування напрямку, стилю, методів спілкування.

Якщо яку-небудь із ланок акту спілкування порушено,то мовцеві не вдається домогтися очікуваних результатів спілкування – воно виявиться неефективним. Ці вміння називають "соціальним інтелектом", "практично-психологічним розумом","комунікативною компетентністю", "комунікабельністю".

Виділяють наступні види спілкування:

1. "Контакт масок" -формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співрозмовника, використовуючи звичні маски (увічливості, строгості, байдужості, скромності)-набір виражень особи, жестів, стандартних фраз, що дозволяють сховати щирі емоції, відношення до співрозмовника. Іноді такий контакт виправданий, щоб "не зачіпати" один одного без потреби, щоб "відгородитися" від співрозмовника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людини як потрібний або об'єкт, що заважає: якщо потрібний, - то активно вступають у контакт, якщо мішають – відіпхнуть або підуть агресивні грубі репліки. Якщо одержали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього й не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані й зміст, і засоби спілкування й замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника, але нецікаві справи більше значимі, чим можливі особистісні розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми й не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по вираженню особи, інтонації, рухам.

6. Маніпуляційне спілкування спрямоване на витяг вигоди від співрозмовника, використовуючи різні прийоми: пестощі, залякування, демонстрація доброти,залежно від особливостей особистості співрозмовника.

7. Світське спілкування.Суть його в безпредметності,тобто люди говорять не те, що думають, а те, що покладено говорити в подібних випадках; це спілкування закрите,тому що точки зору людей на те або інше питання не мають ніякого значення й не визначають характеру комунікацій.

Отже, спілкування – базова категорія, логічний центр загальної системи психологічної проблематики, однак, недостатньо розроблена.

1.2 Види педагогічних комунікацій

Поява будь-якої людини, яка відважилась виступити перед аудиторією, викликає в неї насамперед інтерес до того, як він виглядає, що і як робить, словом, як поводиться.

Це цілком зрозуміло, оскільки ніякої іншої інформації він ще запропонувати не встигає. А не сприймати глядачі-слухачі не можуть – для того вони й зібралися. І далі, коли виступаючий вимовляє свої перші слова, в основному вловлюється не стільки їхній зміст, а те, як вони звучать, яка поведінкова картина супроводжує їх.

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним пресом взаєморозуміння між людьми, здійснюється по наступних основних каналах: мовний і немовний канали спілкування. Мова, як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації, і як спосіб взаємодії співрозмовників.

У структуру мовного спілкування входять:

1.Значення й зміст слів, фраз. Відіграє важливу роль точність уживання слова, його виразність і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність вимови звуків, слів, виразність і зміст інтонації.

2.Мовні звукові явища: темп мови (швидкий, середній, уповільнений), модуляція висоти голосу (плавна, різка), тональність голосу (висока, низька), ритм (рівномірний, переривчастий), тембр (розкотистий, хрипкий, скрипливий), інтонація, дикція мови.

3.Виразні якості голосу: характерні специфічні звуки, що виникають при спілкуванні(сміх, плач, шепіт, подихи; розділові звуки – це кашель; нульові звуки – це паузи, а також звуки назалізації – "хм-хм", "э-э-э".

Дослідження показують, що в щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки й інтонації 38%, немовна взаємодія – 53%.

Невербальні засоби спілкування вивчають наступні науки:

а) кинесика (жести, міміка, хода, поза, візуальний контакт);

б) просодика й экстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, паузи, подих, сміх, плач,тобто інтонаційні характеристики голосу);

в) токесика (тактильні взаємодії);

г) проксемика (орієнтації, дистанція, тобто просторова організація спілкування).

Більшість дослідників поділяють думку, що словесний канал використається для передачі інформації, у той час як невербальний канал застосовується для "обговорення" міжособистісних відносин, а в деяких випадках використається замість словесних повідомлень. Невербальне спілкування коштовне тим, що воно проявляється, як правило, несвідомо й мимовільно, обумовлено імпульсами нашої підсвідомості; таким чином, відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цьому язику більше, ніж вербальному каналу спілкування.

От 10 основних категорій інформації про мовці, які в рамках невербального каналу акустичним шляхом передаються слухачеві, незалежно від того, що говорить людина: індивідуально-особистісна, естетична, емоційна, психологічна, соціально-ієрархічна, вікова, полова, медична, просторова.

А зараз розглянемо найбільш важливі позиції самовідбиття вчителем свого психолого-поведінкового вигляду.