105067 (Корпоративне управління на сучасному етапі), страница 4

Фахівці МФК вивчали щоденну практику корпоративного управління в банках та існуючі методи оцінки корпоративних клієнтів з позиції корпоративного управління. Результати дослідження дозволять вивести певні узагальнені показники по країні, а також звернуть увагу керівництва банків на питання, від яких залежать якість та ефективність корпоративного управління.

Банківська система є основним структурним елементом економічної системи будь-якої країни. Банки здійснюють фінансування підприємств, надають фінансові послуги широкому прошарку населення та забезпечують доступ до платіжних систем. Значення банків у національній економіці підсилюється тим фактом, що банківський сектор є досить регульованим, а також тим, що банки мають доступ до систем державних гарантій. Разом із тим, як зауважують експерти МФК, у банківському бізнесі приховано значну кількість ризиків, що можуть поставити під загрозу фінансову систему країни.

Враховуючи зазначене, важливим чинником є наявність у банках ефективних механізмів корпоративного управління, спрямованих на захист інтересів вкладників та зведення до мінімуму ризику виникнення непорозумінь між керівництвом банку, його власниками та клієнтами. Цих цілей, як правило, можна досягти за допомогою схем страхування вкладів, вимог щодо адекватності капіталу, вимог до розкриття інформації, систем внутрішнього контролю та нагляду.

Згідно зі світовою практикою, корпоративне управління у банківському секторі включає способи, якими державні установи, спостережні ради та вище керівництво банків регулюють діяльність банківських установ та впливають на те, як банки формують корпоративні цілі для забезпечення стійких економічних прибутків своїм власникам; проводять щоденні операції; захищають інтереси вкладників; враховують інтереси інших зацікавлених осіб; спрямовують корпоративну діяльність на підвищення надійності та відповідності чинному законодавству.

Фахівці корпорації останнім часом приділяють значну увагу корпоративному управлінню у банківському секторі. Це пояснюється тим, що банки мають уніфіковані структуру та діяльність, які вимагають високого рівня відповідальності та прозорості. За-провадивши найкращі принципи корпоративного управління, банківські установи можуть стати прикладом для інших економічних суб’єктів та сприяти підвищенню рівня корпоративних відносин своїх клієнтів. Розвиток корпоративного управління у банківському секторі сприятиме підвищенню доступності до банківських кредитів, зниженню ризиків та підвищенню прибутків банків.

Основними завданнями дослідження корпоративного управління в банківському секторі України, проведеного МФК на початку 2010 р., були: оцінка ступеня застосування банками найкращої практики корпоративного управління; ви-значення, якою мірою банки застосовують принципи корпоративного управління при аналізі своїх корпоративних клієнтів; встановлення бази для наступного проекту технічної допомоги.

У ході дослідження було розіслано 128 анкет зареєстрованим та ліцензованим вітчизняним банкам по всій країні. Анкети не розсилалися банківським установам з переважною часткою іноземного капіталу. У результаті було отримано відповіді від 50 банків, після чого проводилися індивідуальні опитування працівників окремих установ. У кінцевій вибірці представлено 32% всієї сукупності банків України, 41% загальної капітальної бази сектора та 45% всіх банківських активів. 48% опитаних банків мають менше 50 акціонерів і лише 24% – понад 500. У 50% опитаних банків кількість працівників не перевищує 400 осіб.

Банки обізнані з українськими принципами корпоративного управління та міжнародною практикою у цій сфері. Вони розуміють переваги корпоративного управління для своєї внутрішньої діяльності та зовнішнього спілкування, а також залучення фінансування. За останні роки українські банківські установи покращили стан своєї внутрішньої документації, але у цьому напрямку ще необхідно працювати. Банківський сектор виказує готовність і надалі покращувати корпоративне управління. Проте цьому процесу заважають недостатність ресурсів, тиск з боку регулюючих органів, недосконалість законодавства.

Дослідження доводить, що вітчизняні банки рухаються в напрямку розподілу функцій та обов’язків між загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням. Певні труднощі виникають під час визначення ролі спостережних рад, які в багатьох випадках не належним чином структуровані. Більшість банків оцінюють результати роботи членів правління, забуваючи при цьому про оцінку діяльності спостережних рад. Експерти МФК зауважують, що банкам необхідно приділяти більше уваги врегулюванню внутрішніх конфліктів інтересів, виваженіше підходити до питання розкриття інформації про розміри оплати праці членів спостережних рад.

У питаннях розкриття інформації банківські установи в цілому дотримуються вимог законодавства. Однак вони будують свою інформаційну політику без урахування потреб різних цільових аудиторій. Доступ до інформації вимагає багато зусиль з боку зацікавлених у її отриманні осіб. У до-слідженні підкреслюється, що банки мають надалі покращувати розкриття інформації про структуру власного капіталу, матеріальні операції та операції з пов’язаними особами, а також вдосконалювати вже впроваджені системи внутрішнього контролю.

Розглядаючи питання прав акціонерів банків, експерти МФК зазначають, що дрібні власники акцій відносно добре представлені у складі спостережних рад. Разом із тим міноритарним акціонерам банків важко реалізувати свої капітальні вигоди. Банки, головним чином націлені на задоволення потреб крупних акціонерів, могли б приділяти більше уваги інтересам своїх працівників та вкладників. При оцінці ризиків їм доцільно враховувати ступінь корпоративного управління у корпоративних клієнтів.

Представники комерційних банків позитивно оцінили результати дослідження, однак зазначили, що банки є одними з найбільш публічних фінансових установ в Україні. Вони постійно оприлюднюють інформацію про свою діяльність у значних обсягах, що дає можливість проводити її аналіз. Крім того, банківські установи викуповують акції у своїх акціонерів, чого практично не відбувається в акціонерних товариствах інших секторів економіки.

Банкіри висловили побажання щодо проведення дослідження корпоративного управління у банківській сфері в розрізі поділу банків за структурою акціонерного капіталу, а також приділення особливої уваги діяльності спостережних рад. У свою чергу, представники МФК повідомили, що корпорація розпочинає дворічну програму технічної допомоги банкам України, які бажають підвищити рівень корпоративного управління. У її рамках передбачається проведення семінарів, тренінгів, поглиблена робота з обраними банками та співпраця з банківськими асоціаціями.

2.4 Суб`єкти та об`єкти корпоративного контролю в умовах трансформації економіки

Незважаючи на стабільне зростання валового внутрішнього продукту на 5,9% в 2007 р., 9,2% – у 2008, і 4,6% – у 2009 р., економіка України проходить етап трансформування до ринкової і все ще залишається за своєю суттю перехідною, про що свідчать, у першу чергу, слабка ринкова інфраструктура, нестабільна та недосконала нормативна база, активне адміністративне регулювання економіки, яке шкодить створенню конкурентного середовища. Внаслідок того, що в країні не сформувалися ефективно діючі ринкові механізми регулювання економіки, не закінчився процес перерозподілу власності, не усталилися і моделі корпоративного управління і контролю.

Організаційним формуванням корпоративного типу, як складним системам, поряд із характерними для всіх підприємств на етапі трансформації економіки суперечностями, властиві і деякі специфічні особливості, які, за певних обставин, можуть стати причиною конфліктів і кризи на підприємстві, а, з іншого боку, можуть зіграти ролі ключового фактора успіху і стимулу розвитку.

Невідповідність існуючої системи корпоративного контролю запитам сучасної системи корпоративного управління обумовила проведення досліджень для уточнення сутності, завдань, суб`єктів і об`єктів корпоративного контролю.

Корпоративний контроль – специфічна форма контролю в корпораціях, він охоплює не тільки внутрішні управлінські взаємовідносини, а й зовнішні. Корпоративний контроль неможливо трактувати у вузькому значенні, його слід розглядати з позицій діалектичного розвитку, різних точок зору і у взаємозв`язку з іншими управлінськими функціями.

Важливо зазначити, що акціонери, кредитори, громадськість, державні органи не управляють АТ у загально-прийнятому сенсі (виробництвом, збутом, персоналом), а впливають на нього переважно за рахунок тих елементів, що є об`єктами їхніх інтересів. Функції управління планування, організацію, мотивацію, контроль та координацію здійснюють менеджери. Термін «контроль» як функція управління має інший смисловий відтінок, аніж цей же термін, який визначає взаємовідносини АТ та його акціонерів. Як функція управління, контроль – це управлінська діяльність, завдання якої полягає в кількісній та якісній оцінці та обліку результатів роботи організації. В цьому контексті контроль встановлює міру відповідності (факту плану чи нормі), тобто має інформаційний, оціночний аспект.

Контроль, що здійснюється за господарським товариством власниками, керівництвом та державними органами, має на меті надання надійної інформації зацікавленим особам (акціонерам, керівництву, інвесторам, працівникам, суспільству) та забезпечення захисту і збереження цінних ресурсів, і особливо вкладеного капіталу. Контроль здійснюється системою, яка за умови належного функціонування включає правовий режим, прийняття управлінських рішень, права власників, надійну фінансову звітність та корпоративну культуру.

Фактично систему корпоративного контролю можна також розглядати як систему «стримувань і противаг», яка необхідна для забезпечення консолідованої функціонально управлінської конфігурації підприємства, коли дотримується принцип інституційного розподілу та функціональної взаємодії гілок влади. Ефективна система стримувань і противаг, що визначає повноваження кожного учасника корпоративних взаємовідносин, рівність їх прав є складовою частиною корпоративного управління і побудована на загальних принципах розкриття інформації, підзвітності керівництва, розподілу обов`язків і належного внутрішнього контролю.

В.Миловідов та І.Шиткіна корпоративний контроль визначають як володіння такою кількістю прав в акціонерному товаристві, яка забезпечує постійний вплив на прийняття стратегічних управлінських рішень, визначення та формулювання таких рішень. Таким чином, контроль в цьому визначенні асоціюється з власністю на акції та можливістю управління такою власністю.

З таких позицій підходять до визначення поняття корпоративного контролю і більшість вітчизняних дослідників, які поняття системи корпоративного управління ототожнюють з поняттям системи корпоративного контролю і проводять її розгалуження на інсайдерську та аутсайдерську, або англоамериканську, західноєвропейську (німецьку), і японську, додаючи до цього переліку перехідну, притаманну країнам з перехідною економікою. Такий підхід властивий для робіт В.Євтушевського, Г.Козаченка, А.Воронкової, Е.Коренєва та інших. При цьому автори не враховують, що система управління, притаманна підприємству, зумовлює характер здійснення управлінської функції контролю в корпорації, а отже ототожнювати ці два поняття некоректно.

О.Радигін, М.Старовойтов відносять корпоративний контроль до одного з ключових механізмів корпоративного управління, розглядаючи концентрацію пакету акцій як корпоративний контроль, перехід якого шляхом злиття чи поглинання можна використовувати для підвищення ефективності корпоративного управління.

Г.Назарова робить висновок, що проблема контролю над власністю визначає характер взаємовідносин між суб`єктами корпоративного контролю і саме властиві українському суспільству відносини власності зумовлюють розподіл влади, політику кожного підприємства та його стратегічний розвиток. Т.Долгоп`ятова теж погоджується, що в ринкових умовах механізми корпоративного управління спрямовані на забезпечення реалізації прав власності та формування відповідних структур корпоративного контролю.

Оскільки в науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття корпоративного контролю, а існуючі визначення можуть бути піддані критиці, ми пропонуємо наступні визначення поняття корпоративного контролю та системи корпоративного контролю.

Корпоративний контроль – це управлінська функція корпорації, що полягає у здійсненні найоптимальнішим з точки зору витрат ресурсів та досягнення очікуваних результатів шляхом відстеження відхилень та корекції управлінських рішень, що впливають на баланс інтересів учасників корпоративних взаємовідносин, забезпечення ефективного зворотного зв`язку, тобто функції «діяльність корпорації – власник».

Система корпоративного контролю це складова система корпоративного управління, призначена для збалансування інтересів учасників корпоративних взаємовідносин у процесі їх участі в корпоративній діяльності, основними підсистемами якої виступають системи зовнішнього та внутрішнього контролю, включаючи підзвітність та комунікації.

Завдання системи корпоративного контролю полягає у виявленні відхилень від чинних законів, стандартів, а також порушень принципів корпоративного управління, а отже законності, ефективності, доцільності та економності управління ресурсами, і у приведенні системи корпоративного управління до функціонування у потрібному руслі. Відносини корпоративного контролю проявляються і у виявленні відхилень від прийнятих в суспільстві, визначених чинним законодавством та нормативно правовими документами акціонерного товариства стандартів корпоративної поведінки.

На нашу думку, консолідована і гнучка система корпоративного контролю складається з двох підсистем – внутрішньої і зовнішньої – і відповідних компонентів:

Зовнішня підсистема корпоративного контролю включає:

• систему регулятивних органів, повноваження та обов`язки яких, критерії взаємовідносин з учасниками ринку чітко визначені, як і забезпечено прозорість ієрархії взаємовідносин між ними;

• систему детальних стандартів діяльності учасників, прав інвесторів, корпоративної практики;

• широку диверсифіковану систему санкцій, що можуть застосовуватися до порушників чинного законодавства, стандартів корпоративної поведінки, балансу інтересів зацікавлених у діяльності АТ осіб. При цьому міри відповідальності мають бути не тільки чітко визначені в чинному законодавстві та внутрішніх нормативних документах АТ, але і варіюватися від дуже поміркованих до надзвичайно жорстких;

• систему розкриття інформації (або забезпечення прозорості діяльності компанії) в інтересах зацікавлених у діяльності АТ осіб.

Внутрішня підсистема корпоративного контролю включає систему раціонального розподілу влади і відповідальності (обов`язків та підзвітності) та систему належного внутрішнього контролю.