103713 (Організація виробництва)

М іністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

«МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ»

Факультет: «Економіка підприємства»

Курсова робота

з дисципліни:

«Організація виробництва»

Виконав:

студент 4-го курсу, групи ВЕ-61

Лесько Ірина Миколаївна

^{(прізвище, ім’я по-батькові повністю)}

Перевірив:

Мінкін О.Ю.

Захищено з оцінкою:

Київ 2010 р.

Зміст

Теоретична частина курсової роботи

1. Види руху предмету праці

2. Розрахунок параметрів одно предметної безперервно-потокової лінії

Практична частина курсової роботи

3. Задача 1

4. Задача 2

5. Задача 3

6.Задача 4

1. Висновок

2. Література

Теоретична частина курсової роботи

1. Класифікація поточних ліній

Потоковий метод — це прогресивна, найефективніша форма організації виробничого процесу, яка ґрунтується на ритмічній повторювальності та узгодженості в часі основних і допоміжних операцій, що виконуються на спеціалізованих робочих місцях, котрі розташовані за ходом технологічного процесу, де передавання предметів праці з операції на операцію здійснюється з мінімальними витратами часу спеціальними транспортними засобами.

За потокового методу предмет праці в процесі обробки переміщується за встановленим найкоротшим маршрутом у заздалегідь фіксованому темпі. При цьому максимально втілюються основні принципи раціональної організації виробничого процесу: спеціалізації, прямоточності, паралельності, безперервності, пропорційності та ритмічності.

Характерними ознаками потокового методу є:

• глибоке розчленовування виробничого процесу на операції;

• чітка спеціалізація робочих місць на виконанні визначених операцій;

• пропорційність виконання операцій на всіх робочих місцях;

• розташування устаткування за ходом технологічного процесу;

• наявність спеціального міжопераційного транспорту для переміщення предметів праці з операції на операцію;

• високий рівень безперервності виробничого процесу, що досягається забезпеченням рівності або кратності тривалості операцій такту потоку.

Потокове виробництво є економічно доцільною формою організації процесу виготовлення виробів та їх елементів, основними ознаками якого є:

1. закріплення за певною групою робочих місць одного найменування або обмеженої кількості найменувань виробів, деталей або складальних одиниць, споріднених конструктивно і технологічно, а кожної окремої операції за певним спеціалізованим робочим місцем, що забезпечується виконанням принципу спеціалізації;

2. виконання на кожному робочому місці однієї або невеликої кількості технологічно споріднених операцій, що зумовлює вузьку спеціалізацію робочих місць і самих робітників;

3. розташування робочих місць за ходом технологічного процесу, що забезпечує найкоротший шлях руху деталей під час обробки;

4. переміщення предметів праці з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними (передаточними) партіями відповідно до встановлених ритмів роботи потокової лінії, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності;

5. високий рівень механізації та автоматизації основних і допоміжних операцій завдяки вузькій спеціалізації робочих місць;

6. підтримання ритму виробництва міжопераційним транспортом поряд з функцією переміщення.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, яка є сукупністю робочих місць, розташованих за ходом технологічного процесу, призначених для виконання закріплених за ними операцій і пов’язаних між собою спеціальними видами міжопераційних транспортних засобів.

За потоковою лінією закріплюється виготовлення одного або обмеженої кількості найменувань предметів праці.

Види потокових ліній розподілені за класифікаційними групами:

1. За ступенем спеціалізації потокові лінії розрізняють на однопредметні і багатопредметні.

2. За методом обробки та чергування виробів багатопредметні лінії підрозділяються на змінно-потокові та групові.

3. За ступенем безперервності технологічного процесу розрізняють безперервні та перервні (прямоточні) лінії.

4. За способом підтримки ритму розрізняють лінії з регламентованим та вільним ритмом.

5. За способом транспортування предметів між операціями розрізняють поточні лінії з засобами безперервної дії (конвеєри), з транспортними засобами дискретної дії (неконвеєрні лінії) та лінії без транспортних засобів.

6. Залежно від функцій, що виконуються транспортними засобами безперервної дії, розрізняють лінії з: транспортним, робочим та розподільчим конвеєрами.

7. За місцем виконання операцій розрізняють потокові лінії з робочими конвеєрами та зі зняттям предметів.

8. За характером переміщення розрізняють конвеєрні лінії з безперервним та пульсуючим рухом.

9. За рівнем механізації процесів розрізняють автоматичні і напівавтоматичні потокові лінії.

10. За рівнем охоплення виробництва виділяють: дільничні, цехові, міжцехові, наскрізні потокові лінії.

Організаційно-технічні особливості потокових ліній

На потокових лініях на основі використання спеціальних датчиків широко застосовується автоматизована система обліку готової продукції, що дає можливість не тільки враховувати обсяги, а й здійснювати оперативне регулювання виробництва. Раціональна система обслуговування робочих місць, відсутність або зведення до мінімуму простоїв через переналагодження устаткування, чіткий режим роботи потокових ліній забезпечують найповніше використання робочого часу, зростання продуктивності праці.

1. Розрахунок часових параметрів подій та робіт сітьової моделі

Сітьове планування й управління (СПУ) використовується для планування робіт зі створення складних технічних систем, що дозволяє:

• забезпечити наочне й зручне сприйняття плану розробки;

• ефективно використати ресурси;

• виконати розробку в найкоротший термін;

• сконцентрувати увага керівництва на критичних роботах і виконати всю розробку у встановлений строк;

• управляти будь-якою роботою по створенню складної системи.

Для планування використається сітьовий графік, зображений на мал. 2.1.

В основу побудови сітьового графіка покладені три поняття: робота, події, шлях.

Мал. 2.1. Сітьовий графік

Робота – це трудовий процес, що супроводжується витратами часу та ресурсів.

Розрізняють наступні види робіт:

• дійсна робота, що супроводжується витратами часу й ресурсів;

• робота очікування, що не вимагає витрат ресурсів, але забирає час;

• фіктивна робота, що не вимагає ні витрат часу, ні витрат ресурсів, вона показує логічний зв'язок між роботами.

На графіку дійсну роботу й роботу очікування позначають суцільною стрілкою, а фіктивну - штриховою стрілкою (мал. 2.1.).

Подія являє собою підсумок якої-небудь трудової діяльності. На сітьовому графіку події позначаються кружечками.

Розрізняють наступні види подій:

вихідні події всієї розробки (проекту) (на мал. 1 - це подія 1);

завершальна подія всієї розробки (проекту) (на мал. 1 - це подія 6);

проміжна подія - результат однієї або декількох робіт (на мал. 1 - це події 2-5);

початкова подія роботи - безпосередньо попередній даній роботі;

кінцева подія роботи - як результат даної роботи.

Шлях – будь-яка послідовність робіт у мережі.

Розрізняють шляхи трьох видів:

• повний шлях - це шлях, початок якого збігається з вихідною подією, а кінець - із завершальним;

• приватний шлях – шлях від вихідної події до події i або від події j до завершальної події, або шлях, що з'єднує дві яких-небудь події в мережі;

• критичний шлях - самий довгий шлях у сітьовому графіку від вихідної до завершальної події.

Критичний шлях визначає тривалість виконання всього завдання.

Усяка робота вимірюється кількісно в одиницях часу (днях, тижнях і т.д.)

Правила побудови сітьового графіка

При побудові сітьового графіка необхідно враховувати кілька правил.

1. Кожна робота повинна бути укладена між двома подіями. Не можна допускати, щоб різні роботи мали однакові коди (мал. 2.2).

Мал. 2.2. Приклад невірної побудови сітьового графіка

У подібних випадках у мережу вводять додаткові події й фіктивні роботи (мал. 2.3).

Мал. 2.3. Приклад правильної побудови сітьового графіка

Додаткові події на мал. 4 – 1^I й 1^II, а фіктивні роботи – (1^I – 2) і (1^II – 2).

2. Сітьовий графік варто вичерчувати з ліва на право. Кожна подія з більшим порядковим номером зображується правіше попереднього.

3. Якщо початок роботи (4 й 5) залежить від виконання робіт (1-4) і (2-3), то така ситуація зображується на графіку шляхом введення фіктивної роботи (3-4) (мал. 2.4).

Мал. 2.4. Приклад введення фіктивної роботи на сітьовому графіку

4. У сітьовому графіку бажано уникати взаємного перетинання стрілок.

5. У сітьовому графіку не можна допускати «тупиків», тобто подій, з яких не виходить ні однієї роботи (крім кінцевої) або в яке не входить жодна робота (крім початкового).

6. У сітьовому графіку не повинно бути замкнутих контурів, тобто кільцевих зв'язків між роботами (1-2-3-1) (мал. 2.5). При виявленні подібних помилок у мережі їх варто усунути.

Мал. 2.5. Приклад невірної побудови сітьового графіка

Для визначення тривалості виконання робіт необхідно користуватися відповідними нормативами. При відсутності нормативів використовуються імовірнісні оцінки, які надаються відповідальними виконавцями.

Використовуються наступні види оцінок: , і .

Очікуваний час виконання робіт визначається по наступних формулах:

(2.1)

(2.2)

де t_min – мінімально можливий час виконання даної роботи; t_max – максимальний час виконання даної роботи при вкрай невдалому збігу обставин; t_H.B – найбільш імовірний час виконання роботи за умови, що не виникне ніяких особливих і несподіваних труднощів.

Розрахунок параметрів сітьового графіка

Основними параметрами сітьового графіка є:

1. T_pi – ранній час здійснення i-ї події.

Це час, необхідний для виконання всіх попередніх робіт даній події.

(2.3)

де L – шлях; H – початкова (вихідна) подія всієї розробки;

i – подія;

1. T_пi – пізній час здійснення i-ї події.

Це такий час настання події, перевищення якого викликає аналогічну затримку настання завершальної події:

(2.4)

де – довжина критичного шляху; К – завершальна (кінцева) подія всієї розробки;

1. R_i – резерв часу події.

Це такий проміжок часу, на який може бути відстрочене настання i-ї події без порушення строків завершення розробки в цілому:

(2.5)

1. R_пij – повний резерв роботи ij.

Це максимальна кількість часу, на яку можна збільшити тривалість даної роботи, не змінюючи тривалості критичного шляху:

(2.6)

де t_ij – тривалість виконання роботи ij;

1. R_cij – вільний резерв роботи ij.

Це максимальна кількість часу, на яке можна збільшити тривалість даної роботи, не змінюючи при цьому ранніх строків початку наступних робіт:

(2.7)

1. K_нij – коефіцієнт напруженості роботи ij.

Він показує ступінь труднощів виконання роботи, у встановлений строк:

(2.8)