Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні.

ПЛАН

Вступ 3

Розділ 1 Ринок праці і механізм його функціонування 4

1.1 Механізм формування і функціонування ринку праці, теоретичні підходи до його аналізу 4

1.2 Ринок праці: функції, поняття попиту та пропозиції 10

1.3 Моделі ринку праці 15

Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці 18

2.1 Механізм саморегулювання ринку праці 18

2.2 Методи державного регулювання 22

Розділ 3. Структура й особливості ринку робочої сили України 27

Висновок 32

Список використаної літератури 34

Вступ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Довгий час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом "хто не працює, той не їсть". Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.

Але і тоді реалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності праці. Так, поряд з вимушеною незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість в інші.

Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, і зі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Ціль даного дослідження - показати сутність ринку та моделі його функціонування в макроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної роботи і кола порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити на всі поставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми.

Розділ 1 Ринок праці і механізм його функціонування

1.1 Механізм формування і функціонування ринку праці, теоретичні підходи до його аналізу

По визначенню ринок - це інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток. Останнім часом серед вітчизняних економістів (багато в чому під впливом західних учених) одержала поширення точка зору, що все економічно активне населення (зайняті плюс безробітні) є учасником ринку праці, пов'язуючи це твердження з поняттями фрикційного і структурного безробіття. На їхню думку, фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним, тому що працівники, які шукають роботу чи чекають одержання роботи в найближчому майбутньому, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а, отже, і більший реальний обсяг національного продукту.

З часом у структурі споживчого попиту відбуваються важливі зміни (які підігріваються постійно можливостями науково-технічного прогресу і їх реалізацією з метою одержання прибутку виробниками), що, у свою чергу, змінює структуру загального попиту на робочу силу. Виникає структурне безробіття, що змушує робітників проходити серйозну перепідготовку, для того щоб домогтися створюваного заново місця. Один з найважливіших принципів ринкової економіки - конкуренція викликає перевагу одних фахівців над іншими, що породжує основну з проблем нашого століття - безробіття, тому що знамените "рівність можливостей" на практиці далеко не завжди реально.

Існує також думка, що робочі місця на ринку праці не обертаються, тому що вони є об'єктами іншого ринку - ринку робочих місць. Його суб'єктами виступають лише фірми, оскільки оборот робочих місць здійснюється між ними. Наймані робітники в цьому обороті не беруть участь через відсутність впливу на оплату їхньої праці. Якщо не враховувати впливу профспілок, то кожен окремий працівник виявляється безпомічним пішаком у руках сучасних гігантських концернів, що нав'язують свої умови гри. З іншого боку, фахівці, що вступили на ринок праці, змушені вважатися з одночасною присутністю на ньому конкурентів. Таким чином, розбіжність контрагентів (продавець робочої сили і роботодавець як покупець на ринку праці), розходження об'єктів звертання (робоча сила і робочі місця) дають підстави вітчизняним ученим, що займається економікою праці, вважати ринки праці і робочих місць автономними. Сумарно вони формують пропозицію праці і попит на працю, співвідношення яких визначає загальну кон'юнктуру.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її дотримуються в основному неокласики (П.Самуельсон, М.Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-х рр. її підтримували також прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гілдер, А.Лаффер і ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна - у даному випадку робочої сили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в освіту і кваліфікацію (у людський капітал) - це аналоги інвестицій у машини й устаткування.

Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі Сея (Пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості вироблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців - тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію (конкуренція між виробниками) знижувалися пропорційно зниженню доходів (скорочення заробітної плати як зниження оплати ресурсу, щоб виробникам було вигідно робити продукцію при новому рівні цін). При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низькій, може легко знайти роботу. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати здатні підтримувати повну зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції, тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності від фази економічного циклу. Висувається і теза про "пошук" робочого місця як явища, що викликає нестабільність ринку через розбірливість і прагнення до максимальної вигоди найманих робітників. Однак і в цьому випадку неясно, чому таких працівників буває то 4-5%, а то всі 15%? Але головне питання, на яке не можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, - чому всі наймані робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силу по більш низькій ціні?

Іншого підходу до пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дану нерівновагу. Так, знижуючи податки, державу стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше - обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують одержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. Позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що домінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження заробітної плати (не говорячи про те, що наймачі дуже обережно відносяться до зниження заробітної плати, з огляду на його негативний вплив на взаємини в колективі і продуктивність праці робітників.) Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним, чи рівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скоріше випадковістю, а не закономірністю).

Представники школи монетаристів (насамперед, М.Фрідмен) виходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови їхнього односпрямованого, підвищувального руху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, який відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому негнучкими, перешкоджаючими нормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні.

Ще один розповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праці представлений школою інституціоналістів (Дж.Данлоп, Л.Ульман і ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут просліджується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, що приймає усе більше значення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни з домінуючим положенням одних галузей і відсутністю чи нерозвиненим станом інших.

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару "робоча сила" і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя. У той же час навряд чи можна погодитися з тими з них, що виходять з посилки про повну порівнянність ринку робочої сили з всіма іншими ринками ресурсів, наприклад, про заданість і незмінність ряду параметрів робочої сили, що приходить на ринок праці. Думають, зокрема, що кваліфікація працівника завжди здобувається до приходу його на ринок праці, а це далеко не завжди вірно, тому що в багатьох випадках працівник одержує кваліфікацію вже на виробництві, тобто після прийому на роботу. Це значить, що оцінити на ринку його потенціал досить складно. Інший постулат говорить, що продуктивність праці людини заздалегідь відома. Але і це не так, оскільки існує безліч методів мотивації, здатних підняти продуктивність праці. Очевидно також, що не тільки заробітна плата служить для працівника достатньою оцінкою його праці і відображенням ступеня його задоволеності своїм положенням на виробництві і на ринку праці. Це також ставить під сумнів спрощений ринково-ціновий підхід до людини.