Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Коливання ціни праці убік її зниження приводять до зворотних результатів: обмежується приплив робочої сили на ринок праці, зменшується його пропозиція, знижуються податкові надходження і т.д.

У процесі саморегулювання ринку праці не менш важлива роль прибутку підприємця, що є покупцем на ринку праці. Цілком природно його прагнення отримати з найманої праці максимальну вигоду при мінімальних витратах. Ця вигода втілюється в розмірах норми прибутку, що показує розміри доходу стосовно витрат підприємців. Підприємець буде прагнути туди, де норма прибутку вище, і залишати сфери, де вона нижче. Однак у будь-якому випадку, створюючи нову чи розширюючи стару фірму, підприємець втягує в ринок праці нових працівників, збільшуючи його масштаби. Разом з тим, прагнучи зменшити витрати на найм робочої сили, він модернізує виробництво, удосконалює організацію праці, отже з урахуванням підвищених вимог ускладнюється система утворення (тобто потенційний ринок праці).

Доход фірми є економічною основою її інвестиційної активності. По розмірах доходу можна змело судити про ступінь успіху підприємця. Падіння прибутковості фірми (якщо не прийняті екстрені заходи) закінчується її банкрутством і викиданням персоналу фірми на вулицю. Практика ринкової економіки дає чимало тому прикладів. Коливання норми прибутку в залежності від циклу ділової кон'юнктури те стискають, те розширюють ринок праці, регулюючи його кількісно-якісний склад. Фахівці відзначають, що при сприятливій діловій кон'юнктурі оживляється процес капітальних вкладень у народне господарство. При цьому попит на працю різко зростає, підвищується заробітна плата, що залучає найманих робітників у динамічні галузі доти , поки вони не насичуються робочою силою.

З цього випливає, що регулюючою силою, що підвищує чи знижує ціну праці і визначальної динаміку ринку праці, є прибуток підприємця. Саме тому вона стає об'єктом конкуренції між підприємцями. Це той самий економічний механізм, що регулює рух норми прибутку, що визначає ціну праці. Остання спонукує найманих робітників переходити з одних фірм на інші, змінювати професії і т.п.

Ціна праці також коливається в залежності від попиту та пропозиції праці на ринку, як це уже відзначалося в Розділі 1. Але тут потрібно враховувати і те, що попит на працю підприємець пред'являє, коли найм працівників дає йому приріст доходів після продажу зробленої продукції на ринку. Якщо даний приріст скорочується з насиченням ринку, то підприємець відчуває це через зниження приросту прибутку й ослаблення конкурентноздатності фірми. Тому він повинний скорочувати виробництво і персонал. Глибинні причини руху попиту та пропозиції праці на ринку праці - у прагненні підприємця вижити, звільняючи частину працівників і збільшуючи тим самим пропозиція праці і резервуючи одночасно деяке число вакантних робочих місць. У цьому випадку пропозиція робочих рук на ринку праці зростає при збереженні потенційного попиту на них з боку зарезервованих робочих місць.

100%

80%

60%

Національний

доход

40%

20%

0 20% 40% 60% 80% 100%

Населення

Рис. 2 Крива Лоренца.

Таким чином, механізм саморегулювання ринку праці приводить його до такого стану, коли ріст загального рівня безробіття сполучається з ростом питомої ваги резерву виробничих потужностей. При економічному підйомі резервні робочі місця поглинають значну частину безробітних, але це породжує інфляцію, з'їдає зростання доходів найманих робітників за рахунок швидкої втрати грошима купівельної спроможності. Усі заходи для стримування інфляції в остаточному підсумку ведуть до росту безробіття.

Ціна праці, норма прибутку, попит та пропозиція праці, конкуренція - усі ці фактори саморегулювання ринку праці формують доход населення і розподіляють суспільне багатство. Найбільші економісти Заходу визнають нерівність у розподілі доходів і багатства. Причому під багатством вони розуміють наявне спонукуване і нерухоме майно, гроші, цінні папери, а під доходом - загальну суму грошей, зароблену чи отриману іншим шляхом протягом якого-небудь періоду. Західні економісти використовують так називану криву Лоренца (див. Рис.2) для вивчення розподілу доходів між різними групами населення. Статистика різних країн показує, що велика частина населення має мінімальні доходи, а менша - дуже високі. Тому крива Лоренца (якщо розглядати її з економіко-математичної точки зору) при просуванні від найбідніших шарів населення до найбагатшого одержує усе більший кутовий коефіцієнт нахилу дотичної, тобто підніметься всі крутіше.

Існують також розходження в ступені нерівності доходів між різними країнами, наприклад, у США, воно помітніше, ніж у країнах Західної Європи. Основною причиною цих розходжень є той факт, що в європейських країнах держава більш широка використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших шарів, використовуючи систему оподатковування й інші механізми для скорочення нерівності, формованого ринком.

У цьому зв'язку прихильники ринкового саморегулювання (неоконсерватизма) вважають неприпустимим глибоке втручання держави в економіку. Допомога держави бідним глушить їхню трудову активність, породжує соціальне утриманство і сповільнює економічний ріст. Податковий прес на доходи підприємців обмежує засобу на впровадження нових технологій і нововведень, знижує прибутковість виробництва і сприяє відтоку капіталу в інші країни. Тому цілком природно поглиблення нерівності доходів, ріст інфляції і безробіття, резервування робочих місць.

Фактично такий підхід до регулювання ринку праці якої-небудь країни з ринковою економікою близький до теорії соціального дарвінізму, що поширює на суспільство принцип природного добору і виживання найсильнішого. Це приваблива сторона ринкового саморегулювання, тому що вона яскраво й образно відбиває ті властивості ринку, що генерують економічний прогрес. Однак такий принцип життя рослинного і тваринного світу суспільством стосовно до свого життя цілком не може бути прийнятий. Тому усунення убогості, бідності і росту нерівності є об'єктивно необхідним фактором для досягнення необхідного балансу інтересів і соціальної стабільності в суспільстві.

2.2 Методи державного регулювання

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.

Пасивна політика зайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомоги безробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттю з урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпечення безробітному прожиткового мінімуму.

Стосовно до ринкової економіки ідеї економічного лібералізму тобто політики невтручання держави в економіку найбільше повно обґрунтував А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства". Відповідно до його трактування, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить "невидима рука" - особистий інтерес, пов'язаний із прагненням до прибутку. Як уже говорилося, ця концепція не є надбанням історії: з її виходять сучасні теорії монетаризму і раціональних чекань.

Але в роботах Дж.М. Кейнса ця теорія зазнала критики і значній модифікації. Він заперечував факт існування в умовах досконалої конкуренції стосовно до ринку праці внутрішніх механізмів пристосування, що приводять до його рівноваги в умовах повної зайнятості. Кейнс, виступаючи за активне втручання держави в трудові відносини, вважав, що тільки тверда негнучка заробітна плата забезпечує стан рівноваги національного доходу. Хоча при цьому і зберігається змушене безробіття, що пояснюється недостатністю сукупного попиту на працю, але ліквідується нестабільність, властивій системі зробленої конкуренції.

Стосовно до сьогоднішніх українських умов політика держави на ринку праці не повинна замикатися на пошуку оптимальної глибини втручання в трудові відносини. Регулююче вплив держави не повинний перешкоджати реалізації вимог економічної ефективності, що припускають мобільність робочої сили, вивільнення зайвих працівників. Досить високий ступінь зайнятості населення повинний забезпечуватися не збереженням зайвої чисельності працівників, а створенням нових робочих місць, зниженням потреби населення в робочих місцях і т.п.

Досягнення оптимальне високої, раціональною-раціональній-структурно-раціональної, економічно ефективної і соціально-обоснованої зайнятості - невід'ємна складова частина процесу відновлення української економіки. Стимулами цього процесу повинні бути ринкові відносини і цілеспрямовані міри господарської політики на всіх рівнях. Якщо в розвитих країнах проблеми зайнятості можуть найчастіше зважуватися обособлено, без кардинальних змін економічної стратегії, то в Україні для цього потрібно корінне перетворення економіки. Це може бути реалізовано лише при фінансовій стабілізації, підтримці й інтенсифікації економічного росту, збільшенні ресурсів для інвестиційної активності і рішенні соціальних проблем. Необхідно ефективна взаємодія працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів рішення проблем зайнятості.

Перспективи зайнятості визначаються динамікою і рівнем економічної ефективності виробництва, тому більш раціональне використання працівників є пріоритетним напрямком у порівнянні зі збереженням існуючих робочих місць. Скорочення зайвих працівників і збільшення за рахунок цього числа безробітних (при їх достатній матеріальній підтримці) у багатьох відносинах ефективніше, чим збереження на підприємствах схованого резерву робочої сили.

Для рішення всіх цих задач держава повинна прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити і підтримувати, або формувати "крапки росту" в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Варто також враховувати, що можливості держави в області створення нових робочих місць менше можливостей приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, воно повинно стимулювати активність підприємців. У той же час державі необхідно обмежувати визначеними рамками їхнє поводження на ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення і регулюючи в складних ситуаціях вивільнення робочої сили.

Дуже важливо уникнути такого положення, при якому поновлення економічного росту буде відбуватися при високому і застійному безробітті. Загострення проблеми зайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитися вивільнення робочої сили на підприємствах. Для рішення цих проблем знадобиться докорінний перелом у динаміку інвестицій, активізація роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринкових перетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічний ріст, розширюватися потребу народного господарства в робочій силі.

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

• поява ринково орієнтованою, захищеною державою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

• залучення внутрішніх і іноземних інвестицій;

• забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Реалізація цих вимог можлива лише на основі використання розвитого ринкового господарського механізму в сполученні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалювання територіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірності розвитку продуктивних сил по регіонах, надмірній спеціалізації регіонів, більш повне використання місцевих ресурсів і можливостей з обліком особистого трудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочої сили, що вимагає визначеного регулювання, тому що велика небезпека посилення розходжень у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіциту кадрів у регіонах зі складним рівнем проживання.

Можливості регіонів у поліпшенні територіального розміщення виробництва обмежені. Основне значення для цього мають перелив капіталу, взаємодія фінансового і промислового капіталу, діяльність фінансово-промислових груп і інших економічних об'єднань.

Для забезпечення зайнятості населення велике значення сфери послуг. Однак дотепер розвивається переважно одне посередництво, а не виробничі послуги. Відбувається це через відсутність діючої системи підтримки малого бізнесу, недостатнього рівня платоспроможного попиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостей одержання відповідних професій.

Значно знижують трудову мотивацію працівників зрівняльні тенденції, що виявляються як у старих, так і в нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натуралізована оплата. Різко зросли розходження між оплатою праці керівного складу і рядових працівників. Має місце необхідність гарантувати виплату заробітку, формувати стосовно до нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищені витрати праці, стимулювати ріст його якості. Особливою проблемою є доцільність ув'язування заробітку різних категорій працівників з рентабельністю виробництва.

Умовою рішення цих задач є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічного росту, але і розвиток законодавства і відповідна зміна суспільних відносин до даних проблем.

Розділ 3. Структура й особливості ринку робочої сили України

В даний час рівень безробіття (по офіційним даним) досить високий, хоча він і поступово знижується (по офіційним даним - що зовсім не значить об'єктивним). Оцінити дійсні масштаби безробіття досить важко. Поряд із зареєстрованою існує приховане безробіття (змушені відпустки і неповний робочий тиждень). У той же час велика прихована, офіційно не фіксуєма "тіньова" зайнятість по найманню й індивідуальній трудовій діяльності. Неможливість її обліку створює перекручене представлення про зменшення зайнятості. Значна частина працівників, що не мають офіційного трудового доходу, або має "тіньовий доход", або за ним зберігається тимчасово не функціонуюче робоче місце. Безробіття реально не стало гострою соціальною проблемою в суспільному масштабі (хоча в різних регіонах країни ситуація істотно розрізняється).

Дотепер переважає звільнення працівників за власним бажанням, а не внаслідок скорочення потреби підприємств у робочій силі. У той же час процес переміщення робочої сили з "легального" сектора економіки в "тіньовий" (навіть при тенденції до його уповільнення) у цілому має негативний характер, хоча і неоднозначний по наслідках. З одного боку, він дозволяє зберегти чи навіть збільшити доход працівника, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційній економіці і забезпечити задоволення тих потреб суспільства, що вона по тим чи іншим причинам не може задовольнити. З іншого боку, виснажуються трудові ресурси країни в цілому, підсилюються диспропорції в економіці, знижується збирання податків і т.д.

Характеристики

Список файлов курсовой работы