100130 (Закордонний менеджмент)

Курсова робота

на тему:

„Закордонний менеджмент”

Зміст

Вступ…………………………………………….........................................………3

Розділ 1. Американський менеджмент………………….........................……….4

Розділ 2. Специфіка західноєвропейського менеджменту……..........................9

Розділ 3. Менеджмент Японії…………………………………….......................13

Висновки……………………………………………............................................18

Література……………………………………………..........................................22

Вступ

За всю історію існування менеджменту багато закордонних країн накопичили значний досвід теорії та практики управління в промисловості,сільському господарстві,торгівлі та інших областях з врахуванням своїх специфічних особливостей. Нажаль, наша вітчизняна наука управління розвивалася самостійно і відокремлено,часто ігноруючи закордонний досвід мистецтва управління.

Створення власної моделі менеджменту вимагає, з одного боку, вивчення всього цінного, що зосереджене в зарубіжній теорії та практиці, а з другого- використання його кращих досягнень в своїй діяльності.

Вивчення світового досвіду формування моделей менеджменту, зокрема менеджменту США, Японії та західноєвропейських країн, є необхідною передумовою становлення власної національної моделі менеджменту.В цьому полягає актуальність даної теми.

Метою курсової роботи є виявлення специфічних особливостей менеджменту закордонних країн.

Згідно мети можна визначити такі цілі курсової роботи :

Виявити основні відмінності у менеджменті США, Японії та західноєвропейських країн;

Визначити сильні та слабкі його сторони;

Підкреслити необхідність вивчення світового досвіду управлінської науки.

Найбільший вклад у формування систем менеджменту закордонних країн здійснили такі вчені: Абрахам Маслоу, Анрі Файоль , Лютер Гьюлік, Ліндал Урвік, Пітер Друкер, Дж.М.Кейнс, Людвіг Ерхард та ін.

Структура курсової роботи – вступ, три розділи і висновки.

Розділ 1. Американський менеджмент

Вивчення американської моделі менеджменту містить значний інтерес.Американський менеджмент дозволив США зайняти лідируюче становище серед країн західного світу і Японії. Крім цього, визначальним є те, що саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту.

Походження і розвиток теорії менеджменту

В 80-і рр. 20 ст. промислова революція охопила всю Північну Америку. Початок розвитку теорії індустріального менеджменту відноситься до 1886 р., коли Генрі Р.Таун (1844-1924) на щорічних зборах Американської спільноти інжинерів-механіків представив доклад на тему “Іпжинер як економіст”. Тут вн вперше відмітив, що спеціальність менеджера по своїй практичній значимості рівноцінна інжинерній праці, а менеджмент є самостійною наукою.

З іменем американського інжинера Ф.У.Тейлора зв”язане становлення і розвиток школи наукового управління. Американський менеджмент увібрав у себе основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи, яка здійснила значний вплив на формування всіх інших напрямків американської теорії управління.

У 20-30 рр. поступово склалося розуміння необхідності зміни відношення до становища працівника на підприємстві. Формування нової “школи людських відносин” зв’язане з іменем соціолога і психолога Е.Мейо,а також Мері Фоллетт, Абрахама Х.Маслоу, Фредеріка Герцберга.

Термін “менеджмент людських ресурсів” виник в 60-і рр.. Американський соціолог Р.Е.Майлз протиставив модель “людські відносини” моделі “людські ресурси”. Модель “людські ресурси” розглядається як стратегічна, що сприяє рішенню основних цілей організації і орієнтована на активну позицію особистості в організації.

Сучасний американський менеджмент

В такому вигляді, який склався зараз, американський менеджмент базується на трьох основних аспектах:

Наявність ринку

Індустріальний спосіб організації виробництва

Корпорація як основна форма підприємництва

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва як корпорація (акціонерне підприємство), що виникла на початку 19 ст..Корпорації отримали статус юридичної особи, а їх акціонери отримали право на частину прибутку, пропорційну кількості акцій.

Американські корпорації широко використовують в своїй діяльності стратегічне управління.Це поняття ввели у 60-70 рр., а в 80-і рр. воно охопило всі корпорації.

Слово “стратегія” виникло від грецького strategos- мистецтво генерала. Стратегія - це спосіб використовування засобів і ресурсів, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Стратегію можна визначити як генеральну програму дій, виявляючу пріоритети проблем і ресурсів для досягнення цілі корпорації.

Стратегія формує головні цілі і основні шляхи їх досягнення таким чином, що корпорація отримує єдиний напрямок дій. Поява нових цілей потребує пошуку і розробки нових стратегій.

Зміст стратегічного управління полягає, по-перше, в розробці довгострокової стратегії, необхідної для перемоги в конкурентній боротьбі, і по-друге, в здійсненні управління в реальному масштабі часу.

Концепція стратегічного управління заснована на системному і ситуаційному підходах до управління. Підприємство розглядається як “відкрита” система . Основою стратегічного планування є системний і ситуаційний аналіз зовнішного (макрооточення і конкуренти) і внутрішного (наукові розробки і дослідження, фінанси і кадри) середовища.

Важливою складовою частиною планової роботи корпорації є стратегічне планування, що виникло в умовах насичення ринку і сповільнення росту ряду корпорацій. Стратегічне планування стримує прагнення керівників до отримання максимального поточного прибутку, а не розв”язання довгострокових задач. Стратегічне планування дозволяє керівництву корпорації встановити пріоритети розподілу завжди обмежених ресурсів. Воно створює базу для прийняття ефективних управлінських рішень.

И 60-і рр. були дуже наполегливими вимоги працівників корпорацій про покращення їх соціально-економічного становища. Як наслідок виникла доктрина “виробничої демократії”, пов”язаної з залученням в управвління непрофесіоналів як самого підприємства, так і зовнішного середовища (споживачів, посередників). Інша назва “виробничої демократії” – партисипативне управління.

Партисипативне управління можна розглядати як один із загальних підходів до управління людиною в організації. Його ціллю є вдосксналення використання всього людського потенціалу організації.

Партисипативне управління передбачає розширення залученості працівників до управління :

Надання працівникам права самостійного прийняття рішень;

Надання працівникам права контролю за якістю і кількістю виконаної ними роботи;

Участь працівників у вдосконаленні діяльності як організації вцілому так і окремих її підрозділів.

Американські вчені продовжують ставити і розробляти реальні проблеми менеджменту. Так , Е.Петерсон і Е.Плоумен виділяють шість основних видів менеджменту:

Уряд (його діяльність відповідає загальному поняттю менеджменту, хоча слово “мепеджмент” не застосовується до діяльності уряду);

Державний менеджмент;

Воєнний менеджмент;

Асоціативний менеджмент;

Бізнес- менеджмент;

Менеджмент в державній власності.

Розвиваючи теорію управління , Петерсон і Плоумен дають визначення поняттю менеджмент як “психологічний процес здійснення керівництва підлеглими , через який задовольняються головні людські прагнення”.

Представник американського менеджменту Пітер Ф.Друкер рахує , що поняття менеджменту стосується тільки підприємства , яке випускає продукцію або послуги. Друкер сформулював основні принципи сучасного менеджменту:

Зміст менеджменту вцілому аналогічний в усіх країнах , але методи його різні. Національний менеджмент повинен враховувати свої власні традиції, культуру, історію.

В центрі уваги менеджменту знаходиться людина, яка направляє свої зусилля на підвищення ефективності своєї діяльності з метою досягнення ефективності роботи всієї організації.

Завданням менеджменту є спрямування дій всіх працівників на виконання загальних цілей підприємства.

Крім цього, завданням менеджменту є постійний розвиток здатностей, потреб всіх працівників фірми і можливостей їх задоволення.

Кожен працівник повинен нести відповідальність за свою роботу. Зв”язок між працівниками здійснюється через комунікації.

Вкінці діяльність фірми оцінюється через велику кількість різних способів.

Оцінка і результати діяльності фірми знаходять своє відображення не всередині фірми , а назовні її.

Друкер сформулював ряд обов”язкових функцій , які притаманні праці будь-якого менеджера:

Визначення цілей підприємства і шляхів їх досягнення;

Організація роботи персоналу фірми (визначення обсягу робіт і розподіл його між працівниками) ;

Формування системи мотивації і координація діяльності працівників;

Аналіз діяльності організації і контроль за роботою персоналу.

Менеджер не може бути “універсальним генієм” .Американська практика підбору керуючих працівників робить акцент на добрих організаторських здібностях , а не на знаннях спеціаліста.

Мистецтво менеджменту за методом Сільва

Останнім часом у практичному менеджменті , особливо американському , широко використовується психологічний підхід. Різновидом застосування психо-фізіології в менеджменті є застосування методу Сільва. Метод Сільва базується на

використанні розслабленого рівня мислення , що названий альфа .На цьому рівні інтуїтивна права півкуля головного мозку активізується і більш збалансовано співпрацює з логічною лівою півкулею.

Цей метод дозволяє підпорядкувати менеджеру свій розум в більшій мірі і примусити його краще працювати. Коли це відбувається, не тільки підвищується коефіцієнт інтелекту менеджера, але стає можливим також суб”єктивне спілкування. Керівник отримує здатність нейтралізувати причини дратівливості підлеглих, знизити невдоволення клієнтів, полегшити перепони у виробничому процесі.

Метод Сільва- це метод психологічного автотренінгу. Менеджер, що пройшов підготовку за цим методом,- це людина з покращеним сприйманням, пам”яттю , проникливістю, здатна добиватися свого , або вміло уникаючи виникнення проблем , або ефективно вирішуючи їх. Його успіх веде за собою успіх його колег та підлеглих.

Американський менеджмент здійснив значний вклад у формування менеджменту як науки, навчальної дисципліни.Його сучасні ідеї висвітлюють основні досягнення різних шкіл управління .Проте неоцінимим є також досвід практичного американського менеджменту.Саме він забезпечив досягнення вражаючих результатів багатьма фірмами США.

Розділ 2. Специфіка західноєвропейського менеджменту

Західноєвропейські вчені і практики здійснили значний вклад у формування всіх чотирьох шкіл управління. Вони займалися розробкою принципів управління організацією. Так, англійський дослідник Р.Фелк сформулював сім принципів управління, які характерні для класичної школи і відомі як “діапазон контролю”.

Англійський вчений О.Шелдон прагнув створити теорію “управління в цілому”.На його думку, управління включає в себе : адміністрування (розробку політики і координацію функцій), власне управління (здійснення політики) і власне організацію. Особливу увагу він приділяв управлінню виробництвом, роботі з кадрами.

В Франції питанням наукового управління займалися Анрі Луї Ле Шательє (1850-1936), Шарль Фременвіль (1856-1936), Едуард Мішлен (1859-1940), а також Анрі Файоль.

Проблемами наукового управління виробництвом в Німеччині займався Вальтер Ратенау (1867-1922). Великий вклад у дослідження принципів організації здійснив німецький соціолог Макс Вебер, розробивши “ідеальний тип” адміністративної організації, названої ним “бюрократія”. Бюрократична форма організації заснована на спеціалізації функцій, ієрархії і кар”єрі.

В Англії, Голандії, Норвегії, Швеції та інших країнах Заходу широко розроблялося питання приваблення працівників до участі в управлінні.

Англійський соціолог М.Пулл розглядає участь найманих працівників в управлінні як один із факторів, що визначають їх поведінку. В цьому відношенні заслуговує на увагу система “співучасті” , яка складається з трьох елементів : створення “виробничих рад “ на підприємствах , включення представників найманих працівників в спостережні ради і включення “робочих директорів” в ради керівників.

Останнім часом велика увага приділяється колективній праці. Чітко окреслені управлінські групи, за кожною з яких закріплене коло питань. Так, німецька “модель Гарцбурга” передбачає перенесення відповідальності на нижчі рівні. Основна ідея “моделі Гарцбурга” – це передача права прийняття рішень найбільш компетентним працівникам, що підвищує якість рішень на всіх рівнях управління. Кожен працівник приймає управлінські рішення в рамках своїх обов”язків і компетенції. Прийняття ефективних рішень потребує від працівників постійного підвищення кваліфікації

Західноєвропейські вчені здійснили помітний вплив на

формування підходу до управління з позиції “соціальної людини”. Цей підхід дозволив вивчати поведінку людей з точки зору впливу на них групової поведінки. Творцями соціологічного підходу до управління прийнято рахувати трьох вчених: німецький професор М.Вебер, французький вчений Е.Дюркгейм та італієць В. Парето.

Вебер на основі глибокого аналізу різних організацій (урядових, церковних, воєнних, комерційних ) прийшов до висновку, що основу всіх соціальних організацій складають влада, ієрархія і бюрократія (включаючи правила, дисципліну і обов”язки).

Дюркгейм в своїх роботах підкреслював, що в будь-якій організації групи встановлюють свої норми, традиції і цінності і з їхньою допомогою контролюють поведінку людей.

Парето розглядав суспільство як соціальну систему з багатьма підсистемами. На його думку, соціальні системи підлягають зовнішному і внутрішньому впливу ссоціальних сил, тому вони прагнуть зберегти свою рівновагу. Парето називають основоположником підходу до організації і управління з допомогою “соціальних систем”.

В період світової економічної кризи 1929-1933 рр. англійський вчений Дж.М.Кейнс сформулював концепцію державного регулювання, основні положення якої були висвітлені в його книзі “Загальна теоря зайнятості, процента і грошей” (1936 р.). Кейнс обгрунтував необхідність державного втручання в економіку, розробив основні принципи , форми і методи механізму регулювання. в подальшому форми і методи державного втручання розвивалися і вдосконалювалися.