97315 (Форми передачі технологій у зовнішньоекономічній діяльності)

Міністерство освіти і науки України

Одеський державний економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

З міжнародної економіки

Тема: "Форми передачі технологій у ЗЕД"

Студ. ІV курсу

Факультета Міжнародної Економіки

Спеціальності Міжнародна Економіка

44 групи

Якуніної Марії

Науковий керівник:

проф.Козак Ю.Г.

Одеса 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність та форми міжнародного технологічного обміну

1.1 Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами

1.2 Міжнародні ліцензійні операції

1.3 Лізинг

1.4 Франчайзинг

2. Особливості міжнародного технологічного обміну в сучасних умовах

2.1 Досвід країн Західної Європи

2.2 Міжнародне регулювання ринку технологій ( TRIPS )

2.3 Формування технополісів, технопарків та кластерів

3. Сучасні тенденції розвитку передачі технологій в Україні

3.1 Аналіз розвитку передачі технологій

3.2 Пропозиції щодо поліпшення розвитку інноваційних технологій в Україні

Висновок

Література

Додатки

Вступ

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спрямованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його "технологічний вимір". Технологічний детермінізм позбувся свого ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжнародну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки.

В економічній літературі термін "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Інноваційна діяльність — це комплекс практичних дій, спрямованих на використання науково-технічних результатів для отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління та ін.

Інноваційний процес є ширшим поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов’язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і такі, що з’являються або можуть з’явитися. Американський економіст Д. Брайт зазначав, що це — єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дають змогу створити продукцію, яка б задовольняла щораз вищі, мінливі вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям. Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп’ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції.

Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємствам збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані. У цьому зв’язку прискорення інноваційних процесів є важливою складовою державної політики в усіх розвинених країнах. Науково-технологічний, технічний рівень нині значною мірою визначає міжнародне становище країни, її місце на світовому ринку, стабільність національної економіки в цілому. Інтенсивне науково-технологічне суперництво останнім часом спостерігається не тільки між країнами з різними соціальними та ідеологічними систе-мами, а й між країнами з розвиненою економікою — США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони здійснювали і здійснюють продуману інноваційну політику, що дає значні економічні результати. Так, рівень технологічного розвитку Японії з 60-х років підвищився (порівняно з технологічним рівнем США) з 22 % до більш як 60 %. Значно збільшились масштаби підготовки кадрів науково-технічних працівників, кількість працівників, зайнятих у сфері НДЕКР. Швидко зросла кількість виданих патентів. Позитивне сальдо у торгівлі наукомісткою продукцією в Японії досягло 27 млрд. дол., у США — 12 млрд. дол.

У США та Японії кількість науково-технічних працівників, зайнятих у сфері НДЕКР, у розрахунку на 10000 працюючих наприкінці 90-х років XX ст. сягала 76 чол., у Німеччині — 59, у Франції — 50, у Великобританії — 36, в Італії — 37 чол.

До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау — сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих. До ноу-хау можна зараховувати і технічні рішення, що виконуються на рівні винаходів, які з різноманітних причин було запатентовано. Таким чином, характерним для цього поняття є новизна технічних знань та досвіду, їх корисність для вирішення конкретних виробничих та комерційних завдань. Оскільки ноу-хау не підкріплено патентами, важливе значення в процесі його реалізації має дотримання конфіденційності інформації, документації, креслень тощо.

1. Сутність та форми міжнародного технологічного обміну

Під міжнародним технологічним обміном розуміються сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень.

Країни, що розвиваються, щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку, змушені розвивати свою технічну базу в тому ж напрямі, що і розвинуті країни.

Купівля передової іноземної технології є важливим засобом подолання технічної відсталості, створення власної промисловості, яка здатна задовольни ти потреби внутрішнього ринку і зменшити залежність від імпорту.

Поглиблення міжнародного науково-технічного поділу праці приводить до дедалі більшої спеціалізації фірм у вузьких галузях науки і техніки. Обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн.

На міжнародному ринку технологій передача технологій здійснюється комерційним і некомерційним шляхом.

Некомерційні форми технологічного обміну:

• технічні, наукові і професійні журнали, патентні видання, періодика й інша спеціальна література;

• бази і банки даних;

• міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конференції;

• обмін делегаціями;

• міграція вчених і фахівців;

• стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях;

• навчання студентів і аспірантів;

• діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

До форм технології, що підлягає міжнародному обміну на комерційній основі, відносяться:

1. Матеріальні види технологій:

• підприємства "під ключ";

• технологічні лінії;

• агрегати, устаткування, інструменти та ін..

Цей тип технологічного обміну пов’язаний з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм і виробництв.

Питання щодо міжнародного технологічного обміну матеріальними видами технологій відноситься до міжнародної торгівлі промисловими товарами.

1. Нематеріальні види технологій:

• патент – свідоцтво, яке видається відповідно державною установою винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;

• ліцензія – дозвіл, який видається власником технології, захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;

• копірайт – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- чи відео продукту на показ і відтворення своєї роботи;

• товарний знак – символ ( малюнок, графічне зображення, поєднання букв, тощо ) певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;

• ноу-хау – надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що є комерційною цінністю, застосовуються у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

1. Послуги:

• науково-технічні;

• інжинірингові;

• консультаційні;

• навчання персоналу та ін..

За призначенням технології поділяються на технології продукції, технології процесів, технології керування.

1.1 Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами

Поширеною формою міжнародного технологічного обміну є інжиніринг.

Інжиніринг – це комплекс інженерно-консультаційних послуг щодо використання технологічних та інших науково-технічних розробок.

Сутність міжнародної торгівлі інжиніринговими послугами полягає в наданні однією стороною іншій на основі договорів комерційних інженерно-розрахункових, консультаційних, інженерно-будівельних послуг щодо:

• підготовки виробництва;

• забезпечення процесу виробництва ( послуги з організації процесу виробництва, керування підприємством, навчання персоналу);

• забезпечення реалізації продукції;

• обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об’єктів.

Усі ці послуги мають інтелектуальний характер і спрямовані на оптимізацію інвестиційних проектів на всіх етапах їх реалізації.

Основними чинниками, що впливають на розвиток міжнародного ринку інжинірингових послуг є:

• прискорення науково-технічного прогресу, що призводить до істотних зрушень у структурі міжнародної торгівлі у бік збільшення торгівлі суміжними видами устаткування, що потребують спеціальних знань для вирішення технологічних і організаційних питань, починаючи від проектування підприємства до введення його в експлуатацію;

• зростання обсягу державних і приватних інвестицій, що дозволяє розширювати будівництво і вводити нові об’єкти, при проектуванні яких можуть знадобитися інжинірингові послуги;

• наявність вільного капіталу, розміщуваного на ринку інжинірингових послуг;

• високий попит на інжинірингові послуги з боку країн, що вступили на шлях самостійного економічного розвитку і не мають необхідного досвіду і кадрів фахівців для розвідки і розробки своїх природних ресурсів, розвитку паливно-енергетичної бази, створення галузей важкої промисловості тощо;

• прагнення великих ТНК до зовнішньоекономічної експансії, тобто розширення сфер впливу. Вони використовують надання технічних послуг як один із засобів проникнення в економіку інших країн. Наприклад, надання інжинірингових послуг якій-небудь країні спричинює згодом постачання машин і устаткування, вартість яких у 10 – 20 разів вища від вартості послуг, що обумовили їхнє постачання.;

• збільшення числа великих інженерних фірм з великими оборотами і широкою сферою діяльності, створення національних та міжнародних асоціацій інженерних фірм, що сприяють розвитку інжинірингу.

До особливостей ринку інжинірингових послуг як ринку технологій належать:

• результати торгівлі інжиніринговими послугами, втіленні не в речовинній формі продукту, як це має місце при торгівлі технологією, а в деякому корисному ефекті, що може мати чи не мати матеріальний носій, тобто інжиніринг є непрямою формою передачі технологій;

• інжинірингові послуги пов’язані з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації, розрахованих на проміжне споживання матеріальних благ та послуг;

• об’єктом купівлі-продажу є послуги, які пристосовані до використання в конкурентних умовах і передач в середньому доступних науково-технічних, виробничих, комерційних та інших знань та досвіду.

Наданням інжинірингових послуг займаються спеціалізовані фірми, великі промислові і будівельні компанії, організації. У розвинутих країнах нараховується багато тисяч фірм і організацій, що надають інженерно-технічні послуги.

Ринок інжинірингових послуг умовно поділяється на ринок інженерно-консультаційних послуг і ринок інженерно-будівельних послуг. Це зумовило розподіл фірм, компаній, що займаються наданням інжинірингових послуг, на інженерно-кунсультаційні й інженерно-будівельні.

Інженерно-консультаційні фірми надають технічні послуги у формі консультацій. Сферою їх діяльності є цивільне будівництво ( аеродроми, порти, транспортні магістралі, міське будівництво, тощо) і промислові об’єкти, що використовують специфічні технологічні процеси. Серед розвинутих країн значна частина інженерно-консультаційних послуг припадає на фірми Франції, Великобританії, Італії, Німеччини, які здебільшого орієнтуються на експорт послуг за межі ЄС.