97079 (Створення та особливості функціонування вільних економічних зон в Україні)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з міжнародних економічних відносин

на тему:

«Створення та особливості функціонування вільних

економічних зон в Україні»

Виконав:

Студент II курсу 4 групи

Факультету ЕіМ

Мішин Є. М.

Науковий керівник:

к.е.н., доц.

Случинська І. П.

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

1.1. Суть та причини виникнення вільних економічних зон…………..6

1.2. Еволюційний розвиток спеціальних економічних зон……………10

1.3. Різновиди вільних економічних зон і їх основні характеристики..15

Розділ ІІ. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ

2.1. Види ВЕЗ в Україні………………………………………………….21

2.2.ВЕЗ Донецької області……………………………………………….23

2.3. ВЕЗ «Сиваш»………………………………………………………...27

Розділ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ

3.1. Сучасний проблемний стан ВЕЗ в Україні………………………..34

3.2. Пропозиції по розробці нової інвестиційної схеми вільних економічних зон в Україні………………………………………………39

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………46

ДОДАТКИ……………………………………………………………………48

ВСТУП.

Надання спеціального режиму господарювання окремим територіям та видам економічної діяльності достатньо широко використовується при проведенні економічної політики в країнах з різними рівнями розвитку ринкових відносин. Як показує світовий досвід, стимулювати надходження іноземних інвестицій у короткі строки можливо шляхом створення особливих утворень з преференційним режимом інвестування, так званих вільних економічних зон (ВЕЗ). Результати функціонування ВЕЗ, яких було створено у XX сторіччі понад 1 тисячу, досить неоднозначні та суперечливі, особливо в країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою.

Аналіз результатів функціонування ВЕЗ демонструє, що визначними для ВЕЗ є вибір місця її розташування та набір наданих у зоні преференцій. Велику роль відіграє також інвестиційна і соціально-економічна політика держави щодо ВЕЗ у перші роки функціонування зони. Щоб уникнути помилок у даних питаннях (бо ціна таких помилок може бути надзвичайно великою), розробка державної політики повинна спиратися на комплексні теоретико-економічні дослідження методології створення та функціонування ВЕЗ. Незважаючи на численні публікації з даного питання, створення такої методології далеке від завершення. Особливо актуальною ця проблема є для країн з перехідною економікою.

Відповідно до прийнятого 13 жовтня 1992 p. Закону України "Про загальні засади створення І функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" Україна приєдналася до процесу формування ВЕЗ. Найбільш масштабним експериментом, який до цього часу реалізовувався в Україні у сфері регіонального економічного розвитку, безсумнівно є запровадження спеціальних правових режимів у рамках 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (ТПР) у 9 регіонах країни. Незважаючи на тривалість цього експерименту (більшість СЕЗ і ТПР було створено у 1998-1999 рр.) та його поширеність на різні за структурою економіки та станом розвитку регіони (спецрежими охопили понад 10% території України), оцінки результатів застосування такого інструменту є більш ніж суперечливими.

Мета курсової роботи. Метою роботи є визначення світового досвіду формування ВЕЗ, характеристика діяльності ВЕЗ в Україні і, на основі цього, аналіз необхідноті існування ВЕЗ вУкраїні.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- дослідити світовий досвід функціонування різноманітних видів ВЕЗ і теоретико-методологічні підходи до їх створення;

- проаналізувати практику формування та розвитку ВЕЗ в Україні;

- оцінити переваги та недоліки традиційних підходів до створення і управління ВЕЗ з урахуванням специфіки країн з перехідною економікою;

- виявити ключові організаційно-економічні проблеми, які виникли у процесі створення та функціонування ВЕЗ в Україні і оптимізувати можливі напрями їх розв'язання;

- визначити перспективи розвитку ВЕЗ в Україні та доцільність їх заснування.

Об’єкт дослідження - вільні економічні зони як специфічні територіально-господарські комплекси та ті особливі форми виробничо-інвестиційної діяльності, що виникають при їх функціонуванні в умовах перехідної економіки.

Предметом дослідження є основні домінанти формування і функціонування вільних економічних зон в українській економіці.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у курсовій роботі мети використовувались загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження, а саме: метод логічно-теоретичного аналізу (у підрозділі 1.1 при визначенні терміну "вільні економічні зони"); методи кількісного та якісного порівняння (у підрозділі 1.2 для аналізу наявного досвіду створення та функціонування ВЕЗ); методи аналізу та синтезу, історичних аналогій (у підрозділах 1.2 і 1.3); методи економічної теорії (розділ 2); методи кількісного аналізу і методи прогнозування (у розділі 3).

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН.

1. Суть та причини виникнення вільних економічних зон

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, мор­ські й авіаційні порти, де для національних та іноземних підприємців ді­ють особливі пільгові економічні умови, які сприяють виконанню зовні­шньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань.

У документах Кіотської конвенції (1973 р.) під вільною економіч­ною зоною (або «зоною франко») розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території. Іншими словами, територія, де дотриму­ється принцип «митної екстериторіальності».

ВЕЗ (вільні економічні зони) як достатньо нове явище у світовій економіці в сучасному їх вигляді з’явились на початку 70-х років минулого століття. Однак відомо, що митна зона в Гібралтарі, так само як і зона кшталт порто-франко в Одесі, була створена ще на поч.. ХІХ ст.

За свідченнями фахівців, з тих далеких часів ВЕЗ у світі існувало більше 700, з-поміж яких тільки в Західній Європі було близько 100, зокрема у Швейцарії – 26, Іспанії – 22, Італії – 11, у Франції – 10, у Фінляндії – 7. Зараз ВЕЗ у різних їх варіантах існують у США, Франції, В’єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї, КНР та інших державах. Слід зазначити, що економіки названих країн та інших зазнали значного економічного розвитку з часу впровадження такої форми залучення інвестицій.

Поняття СЕЗ неоднаразово ставало предметом дискусій серед країн засновників спеціальних економічних зон. Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняття спеціальної економічної зони .

Це трапилось тому, що подекуди, в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищу надавалася власна назва і визначалося власне правове та економічне тлумачення цього терміну, які відзеркалювали особливості орієнтації зон.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

• стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;

• збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;

• активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

• переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;

• створення сучасної ринкової інфраструктури;

• поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

• прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому,

• збільшення життєвого рівня населення.

загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

• економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;

• соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;

• науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Ефективне функціонування СЕЗ багато в чому визначається заходами із створення сприятливого інвестиційного клімату в СЕЗ. Для цього необхідно забезпечити довгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захисту прав власності, сформувати ефективні форми взаємозв’язку місцевих органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарського розвитку і управління СЕЗ.

Принципи формування СЕЗ:

1. Спрямування на досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб’єктів при позитивному народогосподарському ефекті вцілому.

2. Гнучкість і динамічність управління СЕЗ.

3. Багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ.

4. Перспективність розвитку.

5. Відповідність пріоритетних напрямків розвитку СЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів і держави.

6. Врахування вимог національної безпеки.

Досвід функціонування спеціальних економічних зон показав, що внаслідок їнього створення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носить комплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносин він складається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція у світове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все, глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, а також можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій.

У розвинутих країнах зони створюються з метою реалізації регіональної політики (соціально-економічний розвиток депресивних районів; господарське освоєння нових територій, які містять цінні природш ресурси) або для прориву у високотехнологічних галузях. Слід зауважити, що при цьому рівень впливу зон на національну економіку вельми обмежений. У країнах з перехідною економікою ВЕЗ, як правило, являють собою полігони для апробації та впровадження принципів відкритої економіки, залучення не тільки інвестицій і сучасних технологій, а й передового управлінського досвіду. В обгрунтуванні проектів зон важливе місце належить перспективі досягнення макроекономічного ефекту. В умовах перманентного ринкового реформування економіки у посткомуністичних країнах важливим фактором ятя залучення інвестицій є наявність територіальних утворень з відносно стабільним та пільговим податковим режимом і законодавчою базою.

На відміну від розвинутих країн та країн, що розвиваються, у країнах з перехідною економікою створення ВЕЗ значно більшою мірою сприяє розв'язанню не тільки економічних та соціальних, а й внутрішньополітичних завдань (нерідко у позитивному плані), таких як: подолання сепаратистських тенденцій, запобігання міжетнічним конфліктам, демонстрація ліберального ставлення керівництва країни до регіонального напередодні президентських виборів шляхом роздавання „зональних повноважень" тощо. Надмірна заполітизованість прийняття рішень про створення багатьох ВЕЗ на шкоду економічній доцільності не сприяла розробці послідовних, науково обгрунтованих методологічних підходів до даного питання.

1.2. Еволюційний розвиток спеціальних економічних зон

Зараз в світі, функціонує по різним даним, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту 1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних механізмів зниження митних витрат.

При цьому головних чином припускало скорочення імпортних тарифів на деталі і компоненти для виробництва автомобілів. В зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари, що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством держави.

Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”. Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття 300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні” нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити додатково 2500 робочих місць.

Та для України, мабуть, найбільш цікавим є досвід Бразилії, в якій у 1967 р. Була створена вільна економічна зона іншого типу – “промисловий округ вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа – 3,6 млн. кв. м.; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона одержала швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв.