97079 (613699), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Строк діяльності новоутвореної зони — 5 років. Згідно з уточнен­ням, зробленим в Указі Президента України (листопад 1997 p.), датою початку експерименту в Північнокримській зоні «Сиваш» є 18 вересня 1996 p.—дата державної реєстрації адміністрації ПЕЕЗ, а не 30 черв­ня 1995 p., коли було прийнято рішення про заснування економічної зо­ни.

Слід відзначити, що СЕЗ “Сиваш” відноситься до підприємницької ВЕЗ і спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної торговельно-економічної діяльності підприємцям та надання пільг для створення нових виробництв.

Так у місті Армянську - своєрідному “місті-супутнику” двох найбільших хімічних підприємств - Кримського ВО “Титан” та Сивашського аніліно-фарбового заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету. Найбільш потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий та Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЗ і формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки створенню цїєї СЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і створити 400 нових. Для Криму це важливо.За два роки зареєстровано 11 суб”єктів СЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри працювати в СЕЗ “Сиваш” - 22. За структурою зайнятості лідирують підприємства хімічної промисловості, сільського господарства, будівництва та транспорту.

Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру, оскільки:

• розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні ресурси Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового розвитку, в тому числі експортноспроможних виробництв;

• у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він забезпечує транзитні зв’язки між крупними територіально-господарчими комплексами та містами колишнього СРСР в рамках кооперації їх підприємств, що сприяє розвитку промисловості і немісцевого значення;

• виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе також Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою територією у виробничій, організаційно-господарській і торговельно-розподільчій сферах.

Порівнюючи цілі заснування ПЕЕЗ «Сиваш» з тими, які звичайно ставляться при створенні спеціальної (вільної) економічної зони, можна побачити певні розбіжності. Як правило, СЕЗ має на меті активізацію зовнішньоекономічного співробітництва, тоді як у даному конкретному випадку ПЕЕЗ стає механізмом формування точок економічного зростан­ня на базовому адміністративному рівні, який зорієнтовано, в першу чер­гу, на національні інвестиції.

Управління економічною зоною «Сиваш» покладено на її адмініст­рацію, місцеві Ради народних депутатів у межах їх повноважень, спос­тережну раду з контролю за проведенням експерименту і Кабінет Міністрів України. Адміністрація ПЕЕЗ е державною компанією та юридич­ною особою, майно якої складається з майна, переданого засновником (державна власність), коштів від плати за реєстрацію суб'єктів зони, доходів, одержаних від її власної господарської діяльності, та інших за­лучених коштів. Контроль за ходом експерименту покладено на спосте­режну раду, яка повинна щокварталу розглядати результати діяльності ПЕЕЗ «Сиваш».

Основу механізму СЕЗ становить економічний режим діяльності її суб'єктів. За визначенням, він складається з пільгових митного, подат­кового, валютно-фінансового і організаційно-правового режимів, їх нор­ми встановлено Законом України «Про деякі питання валютного регулю­вання та оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» (лютий 1996 p.).

Пільги митного режиму ПЕЕЗ полягають у звільненні сировини, ма­теріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб'єктів цієї зони, від обкладання ввізним митом і ПДВ.

Єдиною відмінністю податкового режиму ПЕЕЗ «Сиваш» від загаль­ноукраїнського є можливість зменшення суб'єктам, які реалізують ін­вестиційні проекти на її території, суми податку на реінвестований прибуток на 50 %.

Додатковим, але досить важливим стимулом до інвестування ПЕЕЗ є спеціальні умови оренди землі на її території. Зокрема, адміністрацією ПЕЕЗ «Сиваш» передбачено:

— для новоутворених суб'єктів зони, що використовують високі тех­нології (хімічна промисловість, енергетика, агропромислове виробницт­во), можуть знижуватися тарифи за оренду комунальної власності та платежі за комунальні послуги;

— малоприбуткові, низькорентабельні та трудомісткі підприємства можуть повністю звільнюватися від орендних платежів;

— орендна плата може зменшуватися на період здійснення будів­ництва, а в разі оренди неосвоєних ділянок таке зменшення становитиме 5 -10 %;

— у разі будівництва елементів транспортної та виробничої інфра­структур, засобів комунікації, закладів соціально-культурного призна­чення та освіти може надаватися знижка орендної плати в розмірі до 10 — 15 %.

Крім того, при укладанні інвестиційного контракту передбачається використовувати такі максимальні строки оренди: для житлового будів­ництва і підприємств АПК — до 30 років, для промислового сектора — до 50, для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення — до 40 років. Названі пільги застосовуються тільки до суб'єктів підпри­ємницької діяльності, які зареєстровані на території ПЕЕЗ «Сиваш» згідно з чинним законодавством України і здійснюють у ній інвестиційні проекти, затверджені Кабінетом Міністрів України. Реєстрацію суб'єк­тів цієї зони проводить її адміністрація.

Нормативно-правова база ПЕЕЗ «Сиваш», сформована протягом 1995—1998 pp., не містить чітких формулювань поняття «експеримен­тальна економічна зона», якісно та кількісно визначених цілей її засну­вання, а також її функціонального типу і галузевої спеціалізації з чіт­ким переліком пріоритетів. Як наслідок, поняття «суб'єкт зони» стає ду­же неконкретним, що посилюється відсутністю узгодженої системи кри­теріїв відбору інвестиційних проектів (бізнес-планів).

Указом Президента України (червень 1995 p.), постановою Кабіне­ту Міністрів України (квітень 1996 p.) та іншими документами передбачалося, що створення ПЕЕЗ «Сиваш» супроводжуватиметься відповід­ним державним фінансуванням, оскільки до Державного бюджету Ук­раїни, починаючи з 1996 p., мали включатися (і частково включалися) необхідні суми цільових видатків.

На третьому році існування ПЕЕЗ «Сиваш» (тобто в 1998 p.) ви­конавчою владою України було прийнято рішення про заснування ще кількох СЕЗ, і в тому числі — комплексних виробничих, туристично-рекреаційних і підприємницьких.

18 вересня 2001 року завершився експеримент у рамках Північнокримської експериментальної економічної зони "Сиваш", який тривав п‘ять років. Однак, що до цього часу не оприлюднено офіційної оцінки його результатів. По закінченні експерименту формат зони „Сиваш” змінено на територію пріоритетного розвитку.

Сьогодні СЕЗ розглядаються Україною як один з інструментів досягнення відкритості національної економіки світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва. До цілей, які держава ставить при створенні СЕЗ, належать розв'язання проблем зайнятості та формування нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі; стимулювання припливу іноземних інвестицій; активізація обміну знан­нями і технологіями, тобто досягнення нової інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток імпортозаміщення; збільшення обсягів зовнішніх надходжень і поліпшення платіжного ба­лансу; ефективне використання місцевих ресурсів, тощо.

Розділ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ

3.1. Сучасний проблемний стан ВЕЗ в Україні

Тема скасування спеціальних режимів для інвестиційної діяльності — спеціальних еко­номічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетно­го розвитку (ТПР) в Україні — була започат­кована чи не в перший день роботи першого пост-революційного Уряду. Необхідність кар­динальної зміни державної політики у сфері СЕЗ і ТПР була очевидною. Зрештою 28 бе­резня 2005р. Верховна Рада підтримала Уря­довий пакет змін і доповнень до Закону "Про державний бюджет на 2005 рік", який, зокре­ма, скасовував фіскальні пільги для усіх СЕЗ і ТПР та вилучав положення про гарантії незмінності умов гри для інвесторів.

Слід зауважити, що протягом останніх 5 років до теми ліквідації СЕЗ і ТПР в Україні урядовці публічно зверталися саме тоді, коли виникали проблеми у бюд­жетній сфері. У 2005 році Уряд повторив цю традиційну помилку, оперуючи виключно бюджетними аргументами: мовляв, СЕЗ і ТПР використовуються виключно для ухи­ляння від сплати податків.

Знову ж таки традиційно поза увагою Уряду залишився вплив, який СЕЗ і ТПР мали на економічний розвиток окремих територій. Адже саме завдяки пільговим умовам в Ук­раїні вдалося врятувати деякі моно-функціональні міста й створити робочі місця на проблемних територіях. Йдеться, зокре­ма, про проекти у рамках СЕЗ "Сиваш", "Яворів", "Закарпаття".

Полярність думок щодо доцільності існуван­ня СЕЗ і ТПР в Україні пояснюється і тим, що більшість дискусій досі проходили радше на емоційному рівні, аніж на грунтовному аналізі стану справ. Показовим є те, що Уряд спочатку (у березні 2005р.) прийняв рішення щодо скасування податкових пільг у рамках спецрежимів, а лише 4 місяці опісля (13 липня) завершив аналіз діяльності суб'єктів СЕЗ і ТПР. При цьому цей аналіз обмежився лише порівнянням планових по­казників, зазначених в інвестиційних дого­ворах, з фактичним їх виконанням.

Бути чи не бути СЕЗам в Україні? Позиція «проти» базується на таких аргументах:

1. СЕЗ і ТПР займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції підприємств, розташованих у СЕЗ, 2002 року становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності, — 7,7%.

2. «Спеціальні економічні режими можуть руйнувати конкурентний порядок у державі, спотворюючи цим самим роботу цінового механізму», — вважають в Інституті реформ. Цю думку підтверджують недавні події в м’ясопереробній промисловості. Нагадаємо, що уряд рекомендував м’ясокомбінатам, які працюють поза «зонами», ініціювати антидемпінгове розслідування стосовно їхніх конкурентів, які працюють через СЕЗ і ТПР. Останні отримують імпортну сировину, яка на 20% дешевша, ніж українська. Прикладом внутрішнього демпінгу, який породили «зони», також може слугувати вироблення металевого профілю для покриття дахів. Підприємства, що виробляють таку продукцію, зазнають глибокої кризи, бо не можуть витримати конкуренції з розташованими в СЕЗ «Славутич».

3. За даними Мінекономіки, сума наданих «зонам» пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року -156,4 млн грн. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів. «Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Особливо гостро це питання стоїть щодо продовольчих товарів (м’ясо, молочна продукція, цукор)», — роблять висновок фахівці Інституту реформ. Пинзеник взагалі вважає, що всі СЕЗ і ТПР створювали виключно для того, щоб без мита імпортувати на територію України різноманітні товари.

4. Використання СЕЗ у світовій практиці можна порівняти з голковою терапією, коли за рахунок невеличкої території пожвавлюється економіка певного регіону. В Україні суттєвого пожвавлення інвестиційного клімату не спостерігається і в більшості СЕЗ, і загалом в країні.

5. Ніде у світовій практиці, крім Росії, СЕЗ для розвитку депресивних територій не створювалися, оскільки інвестори не згорають від бажання вкладати кошти в інфраструктуру, а воліють приходити на все готове. Світова практика свідчить, що для створення привабливої «зони» держава має вкласти від $20 млн до 70 млн на квадратний кілометр СЕЗ.

6. Противники «зон» стверджують, що працювати в них можуть тільки обрані. Конкретних фактів про те, що комусь не дали вкласти капітал у СЕЗ, не наводять, але слова Президента про «обраність» тих, хто працює в зонах, не можна заперечити. Крім того, експерти, як приклад, наводять той факт, що в деяких «зонах» віднедавна не зареєстровано жодного нового підприємства. Найбільше інвестицій залучено у Донбас — 53,7% від загального обсягу. Лише чверть з них — іноземні. Решта пов’язані з реінвестуванням прибутку вітчизняними підприємствами. При цьому більшість проектів припадало на традиційні для України галузі — металургію, будівництво, вугільну промисловість. Крім того, вільні економічні зони часто використовувалися для реалізації сумнівних схем імпорту (наприклад, м’яса).

Прихильники СЕЗів, навпаки, стверджують, що зони позитивно впливають на економіку та інвестиційний клімат. За даними Інституту регіональних досліджень НАН України, станом на 01.01.2005 року від початку функціонування органами управління СЕЗ та ТПР затверджено 768 інвестиційних проектів, у тому числі на ТПР — 556, у СЕЗ — 212, загальна кошторисна вартість яких становить 6,67 млрд. дол. США. Найбільшу частку в освоєних інвестиціях становить обладнання — 5,2 млрд. грн. (53,1%), кошти — 1,5 млрд. (15,3%), сировина та матеріали — 0,87 млрд. грн. (8,9%). Створено 52,1 тис. та збережено 85,5 тис. робочих місць; реалізовано товарів, робіт, послуг на суму 45,4 млрд. грн., зокрема на експорт — 15,8 млрд. грн. (34,8% від загального обсягу реалізованої продукції).

У період 2000—2004 років зростання інвестицій випереджало зростання ВВП у середньому в 2,5 разу. В 2005 році, зі скасуванням СЕЗ, це співвідношення знизилося до 0,7.

Характеристики

Список файлов курсовой работы