74067 (Морально-етичні проблеми роману Генріха Белля "Більярд о пів на десяту")

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

Кафедра української та зарубіжної літератур

Курсова робота

із зарубіжної літератури

Морально-етичні проблеми роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»

Виконавець: Дячок Д.В.

керівник:

кандидат філологічних наук,

доцент Авксентьєва Г.А.

Одеса – 2008

Зміст

Вступ

Розділ І. Морально-етична концепція Генріха Белля

1.1 Світогляд письменника

1.2 Етичні проблеми творчості

1.3 Проблематика роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»

Розділ ІІ. Характери та мотиви поведінки персонажів роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»

2.1 Характери персонажів

2.2 Морально-етична концепція персонажів

2.3 Аморальність війни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Видатний письменник Генріх Белль є талановитим творцем в літературі ХХ сторіччя і посідає чільне місце серед класиків німецької літератури. Перший літературний досвід Г. Белля відноситься до 1937 року – під час роботи учнем у букіністичному магазині в Кельні. Але більш плідну творчу діяльність письменник почав повернувшись із фронту, опублікувавши перше оповідання «Звістка» в 1947 році.

Як публіцист Генріх Белль виступив з початку 1950-х років, коли широку літературну популярність набув його ранній маніфест «Вірність літературі руїн». Белль – майстер прози, а особливо військової, що є основною темою його творчості. У 1972 році творча діяльність письменника була відзначена врученням йому Нобелівської премії за творчість, в якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури. Як сказав у своїй промові Карл Рагнар Гіров: «Це відродження, порівнянно з воскресінням повсталої з попелу культури, що, здавалося, була приречена на повну загибель і проте, до нашої загальної радості й користі, дала нові корені». Таким чином осмислення творчості цього письменника, особливо стосовно розвитку німецько-українських зв’язків, є важливим з позиції сучасного європейського літературознавства, цим обумовлена актуальність курсової роботи.

Творчість Генріха Белля досліджували такі відомі критики ХХ століття, як Т.Л. Мотильова, М. Бажан, Л. Гінзбург, Е.А. Кацева, А.А. Гуніна, А.В. Карельський; здійснювали переклади: Л.Б. Чорна, Н. Португалова, М. Гимпелевич, Л. Лунгіна. Добре проаналізованим є творчий шлях, життя письменника. Жанр військового роману у творчості Г. Белля є малодослідженим, а морально-етичні проблеми в романі «Більярд о пів на десяту» – не достатньо вивчениими. У цьому і полягає новизна нашої роботи.

Об’єктом курсової роботи є роман Генріха Белля «Більярд о пів на десяту».

Предметом дослідження є літературознавче тлумачення поняття морально-естетичних проблем та засобів їх вираження.

У даній роботі ми ставимо за мету дослідити і проаналізувати морально-етичні проблеми роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту».

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

• проаналізувати жанрову специфіку творчості письменника;

• визначити основну проблематику роману “Більярд о пів на десяту”;

• дослідити образи і мотиви твору;

• дати літературознавче тлумачення поняття “морально-етичні проблеми”;

• дослідити морально-етичні проблеми роману;

• визначити місце і роль роману “Більярд о пів на десяту” в загальному літературному процесі ХХ ст.;

• охарактеризувати творчий доробок митця.

Методологічну основу курсової роботи становлять праці літературознавців, щодо аналізу морально-естетичних проблем роману. Це праці Т.Л. Мотильової, Л. Гінзбург.

У курсовому дослідженні використані історико-генетичний, історико-функціональний та історико-типологічний методи дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання її результатів при вивченні творчості Генріха Белля на уроках та літературознавчих факультативах, позаурочних заняттях у загальноосвітніх школах, а також при вивченні історії зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах.

Дослідження проводиться відповідно методологічним принципам цілісного аналізу, коли художній твір сприймається, як одне ціле, в якому всі елементи взаємодіють і співвіднесені з цілим.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел, який налічує 19 позицій.

Розділ І. Морально-етична концепція Генріха Белля

1.1 Світогляд письменника

Генріх Белль (1917 - 1985) – видатний і талановитий німецький прозаїк та новеліст другої половини ХХ століття. Народився в Кьольні в багатодітній сім’ї, восьмою дитиною. Його прадіди втекли із Англії при правлінні Генріха ХІІ, тому що вони були католиками, яких переслідували увесь час гоніннями.

Служив Г. Белль на Східному та Західному фронтах, кілька разів був поранений та полонений. Після повернення до свого рідного міста навчався в університеті, а у 1949 році вийшла його перша книга «Поїзд прийшов вчасно», яка отримала позитивний відгук у критиків. Далі вийшли «Де ти був, Адаме?» (1951), а також деякі новели у збірнику «Мандрівнику, коли ти прийдеш в Спа…?» (1949), присвячені післявоєнному часу. Їх герої – солдати, які намагаються втекти від страхіття війни, але вмирають. У складному сплетінні сюжету Белль дає естетичну оцінку гуманізму та варварству.

Після 1950 року письменник звернувся до соціальної дійсності ФРН. Роман «І не сказав жодного слова»(1953) був початком його намагань літературного відображення головних сил у ФРН.

Війни та поразки, які двічі в ХХ сторіччі пережила Німеччина, наклали відбиток на творчість багатьох німецьких письменників. Генріх Белль належить до числа письменників, які увійшли до літератури із своєю власною темою, цілком визначеною манерою і, що головне, з визначеним, сформованим світоглядом. Вже перші твори письменника звернули на себе увагу читаючої публіки та літературної критики, не тільки на батьківщині Белля та Західній Німеччині, а й далеко за її кордонами. Було цілком зрозуміло, що у німецьку літературу увійшов великий художник з великим самобутнім талантом.

У ранніх творах письменника було чітко видно бажання перемогти головного недруга людства – війну. Починаючи з роману «І не сказав жодного слова», Белль звертається до дійсності. І все ж таки немає жодного твору, в якому він не звернувся до теми війни. Майже усіх своїх героїв Г. Белль змальовує нещасливими, тому що він не може бачити щасливих людей в тій дійсності, в якій він жив. А щоб пояснити це, художник постійно звертається до минулого, до війни.

Письменник почав свою літературну діяльність, повернувшись з фронту. У 1947 році з’явились перші друковані його роботи, а в 1951 році він одержав першу в його житті премію - вона була присуджена йому «Групою 47». Це було неформальне об’єднання молодих письменників, яким хотілося створити нову літературу, що відповідає запитам того часу; відраза до недавнього минулого Німеччини, до фашизму малася на увазі сама собою.

Секрет популярності Белля як художника складається саме в щиросердній причетності до того, що хвилює мільйони людей. Його творчість по всій суті глибоко демократична й ця властивість виражена в нього в умінні не тільки передавати, але й розділяти заповітні, затаєні думи й почуття своїх героїв[1, 6].

Ранні розповіді Белля за характером схожі з розповідями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони становлять собою подібні, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.

Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» («Billiard um halbzehn», 1959) від манери Trummer literatur («літератури руїн»), Белль розповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління – панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр. «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від ранніх здобутків Белля – і не тільки масштабом подачі матеріалу, але й формальною ускладненістю.

В 60-і р. здобутки Белля стають композиційно ще більш складними. Дія повісті «Очима клоуна» («Ansichten eines Clowns», 1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, що говорить по телефону, й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства [5,10].

Більш об’ємний і набагато більш складний порівняно з попередніми здобутками роман «Груповий портрет з дамою» («Gruppenbild mit Dame», 1971), написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю й документів про Лені Пфейффере, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти чоловік. «Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів, яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури..

На той час, як Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині й навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль відіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму.

Перші його романи – «Поїзд прийшов вчасно» (Der Zug war p nktlich, 1949), «Де ти був, Адаме?» (Wo warst du, Adam?, 1951), «І не сказав ні єдиного слова» (Und sagte kein einziges Wort, 1954) – звучать жагучим обвинуваченням жахам і хаосу війни. Коли Белль відійшов від теми війни й виживання, манера його написання змінилася. У книзі «Більярд о пів на десяту» (Billiard um Halbzehn, 1959), що часто називають кращим його романом, Белль використовує складні оповідальні прийоми, стискаючи в один-єдиний день весь досвід трьох поколінь заможної німецької родини. У романі «Очима клоуна» (Ansichten eines Clowns, 1963) розкривається манера поведінки католицького істеблішменту [5, 11], «Груповий портрет з дамою» (Gruppenbild mit Dame, 1971), самий об'ємний і найбільш новаторський роман Белля, поданий у формі докладного бюрократичного звіту, де біля шістдесяти чоловік характеризують якусь персону, створюючи тим самим мозаїчну панораму німецького життя після Першої світової війни. «Загублена честь Катерини Блум» (Die Verlorene Ehre der Katharina Blum, 1974) – іронічна замальовка на тему бульварної преси й наклепницьких пліток.

Літературна критика вказувала на те, що герої Генріха Белля духовно близькі героям Гансу Фалди. Дійсно, письменник поетизує внутрішній світ простої людини, протиставляючи його світу корисливих і жадібних капіталістів.

Але значний вплив на творчість письменника мав Томас Манн. Можна сміло стверджувати, що без аналітичного методу Манна, без його гуманістичної філософії й без його іронії неможлива була б творчість Белля в тому вигляді, у якому вона зараз представлена.

Разом з тим, як уже було сказано, Генріх Белль – самобутній художник, що вступив у літературу зі своєю яскраво вираженою манерою й сформованим стилем. Прозу Белля, ні за яких умов не можна поплутати із прозою будь-якого іншого письменника. Його образи можна легко уявити собі зорово. Перед вами проходять одна за одною картини насичені бурхливим життям.

Також, у його романах відсутні й прямі авторські узагальнення. Замість них письменник використає літературний прийом «символізації»

Випадковість зовсім виключна з творчості письменника, хоча трагізм в них присутній. Місце випадковості в світі Белля займає непередбачене. Так, наприклад, архітектор Фемель-старший («Більярд о пів на десяту») наперед розміркував про своє життя, а воно так і складається, ніби в шокуючій відповідності з його розрахунками. Але все ж таки він глибоко в душі чекає на щось непередбачене.

Генріх Белль – письменник післявоєнних часів. Тому майже усі його розповіді написані на післявоєнну тему. Він ненавидів гітлерівський режим і не міг спокійно на це дивитись. А як ми знаємо, що душа поета, а особливо такого як Генріх Белль, не може просто мовчати і співчувати. Його настільки вражало все те, що відбувається на його батьківщині, що він просто не міг мовчати. Він є письменником ХХ століття, тому й вважається сучасним. Але, на жаль, його неповторні, цікаві, збентежуючі та прекрасні твори майже не видаються.

1.2 Етичні проблеми творчості

Генріх Белль – як і всі кращі письменники післявоєнного покоління, що працюють у Західній Німеччині, – присвятив свою творчість розвінчанню німецького мілітаризму. Ненависть до війни – почуття, що одухотворює його. Коли в 1945 році тридцятирічний Белль виступив з першими своїми оповіданнями й коли після того через чотири роки, з'явився перший його роман «Де ти був, Адаме?», – здавалося, що фронтові спогади невідступно переслідують молодого прозаїка, що військова тема безроздільно заволоділа ним. У наступному творі Белля ця військова тема, або вірніше антивоєнна тема розширилася й поглибилася. У книгах «І не сказав жодного слова...», «Хліб ранніх років», «Будинок без господаря» перед нами постав образ Західної Німеччини. Сироти, що народилися після смерті їхніх батьків, уже ходять у школу; удови утішилися, або так і зостарилися безутішними. Будинки, розбиті бомбуваннями, відбудовані знову. Але війна раз у раз нагадує про себе своїми наслідками.

У своїх романах Генріх Белль виносить звинувачуючий вирок кривавому фашистському періоду і разом з тим розвінчує роки, які були перед приходом до влади Гітлера: егоїзм, безробіття, поліцейські безчинства, якими Німеччина була представлена в кінці 20-х – на початку 30-х років. У чомусь Белль перегукується з Фалладой, Келлерманом, Ремарком, однак справа тут не в літературних впливах, а в повторенні життєвих ситуацій: положення простої людини мало в чому змінилося, а люди із часом кращими не стали.

Наслідки війни, як показує Белль, – це не тільки смерть одних людей і каліцтва інших, не тільки руйнування інших міст, втрата матеріальних цінностей. Від війни постраждали й ті, хто навіть не був на фронті: вона залишила свій слід у багатьох пустих душах. Про ці душі, морально прибитих, внутрішньо скалічених, Белль пише з надзвичайною силою художницької пристрасті. Це його власний, особливий аспект боротьби з війною. Письменник уболіває разом з жертвами війни й нещадний, у кожній новій книзі, усе більше до її винуватців.

Про Белля часто кажуть: «Генріх Белль – співець маленької людини» [4, 5]. Так, дійсно, в романах та повістях німецького письменника діють не історичні герої. Його персонажі – люди простих професій, одноманітного життя. Це тому що письменник вірить у природну доброту людини. Він не рідко пише про людей морально пригнічених, він полюбляє чисті, добрі душі. Так звана «маленька людина», обездолена війною, виявилася знедоленою і в післявоєнний час. Її крихітні радощі примарні, його самотність безмірна, і оточують його загальна дріб'язковість і байдужість. І тому, читаючи його твори, в яких письменник так точно та зрозуміло розповідає про життя «маленьких людей», їх характери, що вони стають великими людьми, яких не можна назвати «маленькими».

Так, наприклад, розповіді письменника про післявоєнне західнонімецьке життя складають якби продовження біографії улюбленого персонажа його «воєнних» розповідей. Ми бачимо вчорашнього «хлопчика», то у ролі мілкого спекулянта на «чорному ринку», то робітника по податкам за собак, то в ролі шофера і т. д.

Ні, Белль – не співець «маленької людини». Скоріше Белль –письменник, що звинувачує ті умови, які придушують, втоптують у бруд честь «простої людини», штовхають її на шлях війни заради корисливої мети…

Вихідним переживанням для нього як для письменника був розпад буржуазного суспільства. Адже й економічна криза на рубежі тридцятих років, і торжество фашизму, і війна були результатом цього розпаду.

Белль вважав, що письменники його покоління мало чому можуть навчитися у тих прославлених майстрів, які були в еміграції й не повернулися в Німеччину після війни.

З іншого боку, західнонімецькі критики люблять повторювати, що Генріх Белль правовірний католик, що релігійність визначає й колорит його романів, і їхнє ідейне спрямування. Дійсно, Белль уважає себе католиком. Дійсно, персонажі його романів нерідко звертаються до Бога, як до символу нерушимої справедливості й моральної чистоти. Бог для Белля – свого роду норматив, що показує наскільки відхилилося суспільство від вірного курсу.