Правильно говорять: «Смертна людина, мистецтво – безсмертно».

Висновок

Софокл – великий грецький драматург, що подарував нам один з самих чудових творів людської цивілізації, – трагедію «Цар Едіп». В центрі сюжету коштує людина, визначаючи тему трагедії – тему етичного самовизначення особи.

Софокл розкриває перед нами питання уселенського масштабу: хто вершить долю людини – боги, або ж він сам? У пошуках відповіді на це вічне питання герой трагедії Едіп пішов з рідного міста, практично прирікаючи себе на вірну загибель. Боги передрекли йому убити свого батька і одружуватися на своїй матері. Він знайшов, як йому здавалося, вірне рішення: піти з рідного будинку.

Але Едіп, на жаль, не зрозумів найголовнішого: боги визначають лише загальну подобу долі людини, її напрям, одну з можливих гіпотетичних версій майбутньої реальності. Все інше залежить лише від самої людини, від його особи, від того, що в нім приховане.

Своїм пророкуванням боги Олімпу вказали Едіпові, що він здатний убити батька і одружуватися на матері, і саме тому він має бути постійно напоготові, не даючи вирватися тим воістину страшним здібностям, які в нім поміщені. Але він прийняв все буквально і не побачив тієї істини. І лише в найостанніший момент, у момент духовного прозріння він розуміє, яким сліпим він був тоді, і на знак цього виколює собі очі. Тим самим він виражає головну ідею трагедії: не боги вершать долю людини, але він сам.

Доля, невідворотність – ніщо в порівнянні з людиною, що розуміє і усвідомлює своє етичне і духовне єство.

Список літератури

1. Аверинцев С.С. Плутарх и античная биография. – М., 1973.

2. Анпеткова-Шарова Г.Г., Чекалова Е.И. Античная литература. – Л., 1989.

3. Античная литература. – 4‑е изд. / Под ред. А.А. Тахо-Годи. – М., 1986.

4. Античная литература. Греция: Антология: В 2‑х ч. / Сост. Н.А. Фёдоров, В.И. Мирошенкова. – М., 1989.

5. Античная поэтика. – М., 1991.

6. Гаспаров М.Л. Занимательная Греция. – М., 1995.

7. Каллистов Д.П. Античный театр. – Л., 1970.

8. Козаржевский А.Н. Античное ораторское искусство. Пособие по спецкурсу. – М., 1980.

9. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.

10. Лосев А.Ф. Античная драма. – М., 1970.

11. Лосев А.Ф. Гомер. – М., 1960.

12. Мифологический словарь. / Под ред. Е.М. Мелетинского. – М., 1991.

13. Мифы народов мира: В 2‑х т. – М., 1982.

14. Парандовский Я. Мифология. – М., 1971.

15. Покровская З.А. Античный философский эпос. Лекции по спецкурсу. – М., 1979.

16. Радциг С.И. История древнегреческой литературы. – М., 1977.

17. Словарь античности. / Пер. с нем. – М., 1994.

18. Тахо-Годи А.А. Греческая мифология. – М., 1989.

19. Тронский И.М. История античной литературы. – 4‑е изд. – М., 1983.

20. Фёдоров Н.А. История античной литературы. Методические указания. – М., 1977.

21. Фёдоров Н.А., Мирошенкова В.И. Античная литература. Рим: Хрестоматия. – М., 1981.

22. Чистякова Н.А. Античная эпиграмма. Пособие по спецкурсу. – М., 1979.

23. Чистякова Н.А., Вулих Н.В. История античной литературы. – М., 1972.