73185 (Наукова фантастика в новелах Едгара По), страница 3

Едгар По мав дивний дар: в його творчості поєднувалися дві стихії, які не можливо поєднати, розкріпачена уява поета-романтика та допитлива скрупульозність аналітика. Кращої «суміші» для того, щоб стати засновником наукової фантастики, не знайти. Надаючи Едгару По цей титул, критики відзначають, що він першим блискуче продемонстрував, як можна органічно ввести науку в тканину художнього твору.

До науково-фантастичних новел Едгара По відносять такі, як «Незвичайна пригода якогось Ганса Пфааля» («The Unparalleled Adventure of One Hans Pfaal», 1835), «Пригода Артура Гордона Піма» (The narrative of Arthur Gordon Pym of Nantuchet, 1838), «Небувалий аеростат», «Спуск у Мальмстрем» (A descent into the Maelstroum) та інші, у яких письменник звертається до науки сучасного йому миру, виявляють надзвичайно більшу винахідливість і звичайну майстерність стилю; але фантазія По занадто слабка й бліда в порівнянні з розвитком техніки того часу – вона іноді зводиться просто до логічного розгортання вже відомих винаходів («Небувалий аеростат») або перерахуванню фактів («1002 казка Шехеразади», 1845).

Наука для По-лише засіб прояву незбагненного, що допомагає додати цьому незбагненному (корабель, що росте, як тіло, безодня, що поглинає кораблі на Південному полюсі, та ін.) більшу частку ймовірності завдяки використанню точних географічних даних, хімічних рецептів, відомостей про морську справу і т.д. Наука тут відіграє декоративну роль, оскільки По прагне лише до наукоподібності й містифікації читача, причому в науково-фантастичних оповіданнях розгортається та ж тема неминучої загибелі героїв. По, будучи в «страшних оповіданнях» і поезії завершувачем романтизму, зробив в царині фантастики вплив на ряд західноєвропейських письменників. Від «Золотого жука» з пошуками скарбу й криптограмами література приходить до «Острова скарбів» Стівенсона, від «Ганса Пфалля» – до «Подорожі на місяць» Ж. Верна, до географічної декоративності ряду романів та ін.

Втім, у часи По читачів ще можна було зрозуміти. Затишок був лише видимим, вирішальний штурм космосу наближався неминуче – і нервова напруга просто шукала собі виходу.

По змішує науку й фантастику в «Незвичайній пригоді якогось Ганса Пфааля», виготовлювача хутр власного винаходу. Ледве не розорившись, він будує повітряну кулю та долітає до місяця живим і здоровим, звідки через п'ять років відправляє доповідь комітету астрономів Роттердама.

Дія в новелі, пофарбована гумором і іронією, відбувається в Роттердамі. Один раз жителі міста стають свідками неординарної події: над ними нависає предмет, що має форму «дурного ковпака», з якого якийсь незнайомець скидає лист, адресований губернаторові Супербусу ван Ундердуну. Лист відправлений з Місяця якимось Гансом Пфаллем, ремісником, який щез із Роттердама п'ять років тому. У листі розповідається про те, як, опинившись у важких матеріальних обставинах, зацькований кредиторами, Пфалль наважився на ризикований крок. Зібравши грошей, простудіювавши відповідні наукові праці, він власноруч будує повітряну кулю і таємно залишає Роттердам. Лист являє доскональний, у формі щоденника, звіт про політ, в результаті якого Пфалль досягає Місяця. У цій повісті, та й в інших прозаїчних творах По виявилася приваблива риса його манери. Письменник залучає читача «силою подробиць». Фантастичний сюжет «сполучається» з конкретними деталями щодо будови і оснащення кулі, особливостей навігації, відчуттів людини, яка летить високо над Землею. По створює враження суворо документальної оснащеності описаного.

Повітроплавальна тематика присутня й у новелі «Історія з повітряною кулею», що розповідає про переліт через Атлантичний океан. Конкретні свідчення мандрівників лежать і в основі «Оповідання про пригоди Артура Гордона Піма» (1838), де подорож у далекі країни на кораблі було вбрано у форму щоденникових записів, жвавими, барвистими, художніми описами. Це й інше оповідання (наприклад, «Щоденник Джуліуса Родмена») багато в чому визначили принципи того напрямку в літературі, які сьогодні називають науковою фантастикою.

Із чисто літературної точки зору «Ганса Пфааля» шедевром назвати не можна, але метод, яким користувався письменник, виявився надзвичайно корисним для подальшого; може бути, що саме у творчості По наукова фантастика знайшли своє справжнє обличчя. Аналізуючи місячні фантазії попередників, По писав: «Всі згадані брошури переслідують сатиричну мету… у жодній з них не зроблено спроби надати за допомогою наукових подробиць правдоподібний характер самій подорожі на Місяць. Автори роблять вигляд, що вони люди цілком обізнані в області астрономії».

Про новелу «Незвичайна пригода якогось Ганса Пфааля» Е. По писав: «Своєрідність «Ганса Пфааля» полягає в спробі досягти цієї правдоподібності, користуючись науковими принципами у тій мірі, у якій це допускає фантастичний характер самої книги». Те ж саме можна сказати про більшість інших прозаїчних творів По, чи йде мова про «гротески» або про «логічні оповідання», як він називав цикл, присвячений Дюпену. Навіть для його притч характерні суворий розрахунок композиції і своєрідний фактографізм, що не допускає надмірно сміливих польотів уяви. Так, у новелі «Король Чума», де, здається, всевладні умовність і похмура символіка, насправді підкреслюють картину епідемії холери, яку По спостерігав у Балтиморі влітку 1835 року.

Навіть помиляючись, Едгар По в усьому залишається науковим фантастом. Наприклад, він припускає існування повітря, нехай і розрідженого, на всьому шляху проходження від Землі до Місяця. Цю гіпотезу навряд чи можна було б серйозно захищати навіть у ті роки (Торрічеллі провів досліди з перевірки «товщини» земної атмосфери, оціненої всього в кілька миль, за 200 років до виходу у світ оповідання По), однак автор «Ганса Пфааля» розбирає свою гіпотезу зі старанністю, що зробила б честь і фахівцеві. Те ж стосується і опису використання його героєм апарата «для згущення повітря», експериментів із тваринами на борту, де детально описана космічна навігація. Якими б наївними не були описи польоту на Місяць на повітряній кулі, перед нами – твір справді наукової фантастики.

До речі, сама ідея після польоту братів Монгольфьє втратила свій фантастичний ореол в очах читача; повітряні кулі були в усіх на вустах – чому б не злітати в них і на Місяць?

У примітці до «Ганса Пфааля» Едгар По присвятив розбору «Місячної містифікації» Локка цілих шість сторінок. Те, що два жарти (а в тексті «Пфааля» ясно сказано, що прибуття космічного мандрівника відбулося 1 квітня!) з'явилися практично одночасно, змусило багатьох читачів припустити, що оповідання написані одним автором. Едгар По відхрестився від твору Локка, після чого піддав його нищівній критиці з наукового погляду. Висновок виявився настільки ж невтішний для читачів, як і категоричний: «Якщо публіка могла хоч на хвилину повірити (Локку), то це лише доводить її глибоку необізнаність у царині астрономії».

І ці рядки написані науковим фантастом, що прозорливо побачив принципову різницю між двома типами фантазії: тієї, що пробуджує уяву, підштовхує думку, – і містифікацією, яка затуманює свідомість. На жаль, у наступні роки довіряли і не такому, особливо це стосувалося «звісток з космосу».

Едгар По-поет прекрасного, котре, на його погляд, гине в суспільстві цивілізації. Він був романтиком, намагався віддалити кордони можливого для людської істоти, виводив за грані реального, але у той же час зберігав за героєм людяність. По був по суті й письменником фантастом, що доводить науковий опис подорож Пфааля на Місяць. У його творах виступає точний математичний розрахунок, усе саме фантастичне підпорядковано законам реального світу. Контраст між надзвичайністю та її фактографічним описом – у творчості По заслуговує на особливу увагу. Із повсякдення, непоміченого багатьма, художник творить фантастику реального життя.

– хоча новели Е. По належать до жанру фантастичного, події в них цілком можна пояснити на основі законів розуму;

• сюжет у звичайному розумінні в багатьох новелах По відсутній, замість подій описуються відчуття, передчуття, наявні фантастичні події одержують цілком раціональне пояснення;

• предметом зображення в новелах По є людська душа, що жахнулася при зіткненні із світом, стан людської психіки, моральна свідомість особистості;

• дія в багатьох новелах По відбувається в ірреальному, загадковому світі, де зрушено звичні координати часу і простори та не владні закони логіки і здорового глузду;

• властивий багатьом письменникам романтизму прийом використання двох світів, який відображується протиставленням двох світів (реального і нереального), для Е. По-це субстанціональний стан, тобто такий, який характеризуються співіснуванням у нескінченності двох форм буття людини;

• Е. По змішує науку і фантастику. Наука для нього виступає лише засобом прояву незбагненного, що допомагає додати цьому незбагненному більшу частку ймовірності завдяки використанню точних географічних даних, хімічних рецептів, відомостей про морську справу й т. п., чим у черговий раз підтверджує наявність взаємозв'язку фантастичного і реального у своїй творчості.

Висновки

Метою даної роботи був аналіз прийомів, за допомогою яких Едгар По створює наукову фантастику. У зв'язку з цим, ставилися завдання розглянути різні підходи до визначення понять «новела», «містика», «фантастика», «авторська уява», визначити та проаналізувати у творах Е. По ознаки науково-фантастичного жанру, розкрити специфіку змісту й особливості стилю фантастичних новел Е. По

У результаті проведеного дослідження встановлені наступні факти:

• новела, як мала оповідальна форма в літературі, в Едгара По зображує конфлікт, основою якого найчастіше є не тільки подія, але й своєрідна психологічна колізія, тісно пов'язана з дією, своєрідний характер, людська душа і психіка, моральна свідомість особистості, що є предметом у новелах Е. По;

• уява співвідноситься як з фантастикою, так і з містикою, причому у творчості Е. По три жанри приймають часом вигадливі форми, одночасно події в них цілком пов'язані з реальністю, їх можна пояснити на основі законів розуму;

• частим прийомом для Е. По є змішання декількох світів, зокрема потойбічне і реальне, казкове і побутове, містичне і раціональне;

• у своїх новелах По поєднав сміливий політ уяви з математичним розрахунком і залізною логікою, він змішує науку і фантастику у своїй творчості;

• новели Е. По мають кілька жанрових підвидів – детективне, науково-фантастичне і психологічне оповідання, тоді як фантастичні новели Едгара По розділяються на новели, центральним у яких є «незвичайне», «надприродне», «жахливе», «психологічне»; «науково-фантастичні» і «готичні» новели.

Таким чином, все це й визначає особливе місце Едгара По-поета й математика, мрійника і логіка, фантазера і раціоналіста, шукача вищої краси та дотепного насмішника над каліцтвами життя – в історії світової класики.

У висновку ми можемо констатувати, що висновки, зроблені на підставі результатів теоретичних і практичних досліджень у двох розділах нашої роботи повністю збігаються з первісною установкою дослідження.

Список використаних джерел

1. По Э.А. Убийство на улице Морг: Рассказы / Пер. с англ. – М.: Московский рабочий, 1988. – 381 с.

2. Тугушева М.П. Под знаком четырех. О судьбе произведений Э. По, А.К. Дойла, А. Кристи, Ж. Сименона. – М.: Книга, 1991. – 286 с.

3. По Е.А. Крук. Ельдорадо. Дзвони. Золотий жук. Провалля і маятник. – Львів: «Сполом», 2000. – 128 с.

4. Цвєтан Тодоров. Поняття літератури та інші есе. – К.: Києво-Могилянська академія, 2006. – 164 с.

5. По Э.А. Собрание сочинений в четырех томах. Том 1. Поэзия: Перев. С англ. / Сост., коммент. С.И. Бэлзы; Оф. Ю. Бажанова. – М.: Пресса, 1993. – 384 с.

6. Боброва М.Н. Романтизм в американской литературе XIX в. – М: «Высшая школа» 1972

7. Богословский В.Н., Прозоров В.Г., Головенченко А.Ф. История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н.А. Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991. 637 с. С.: 326–428

8. Две тайны Эдгара По // Наука и религия 2002 №1 с. 48

9. Засурский Я.Н. Романтические традиции американской литературы XIX в. – М.: «Наука» 1982