Вступ

В історії культури США період з 90-х років 18 століття до 60-х років ХІХ став епохою романтизму. На американський романтизм вплинула американська буржуазна революція 1776–1784 років, він став відгуком на неї. Величезне значення для розвитку американського романтизму й реалізму мала діяльність Едгара По. Коли мова заходить про літературу американського романтизму, його ім'я називають одним із перших. Він справедливо вважається одним із засновників американської новели як жанру літератури. Питанням вивчення фантастики взагалі і її місця у творчості Е. По зокрема, займалися такі російські й закордонні дослідники як Т. Кестхейи, Ю.В. Ковальов, Е. Брандіс, В. Гаків, А. Вуліс, Е. Герцик, Л.В. Карасьов.

Серед новел Едгара По – детективні, науково-фантастичні, психологічні оповідання. Фантастичні новели письменника умовно можна розділили на такі групи: новели, центральним у яких є «незвичайне», «надприродне», «жахливе», «психологічні», «науково-фантастичні» і «готичні» новели.

До заслуги письменника варто віднести розробку ряду прийомів, що лягли в основу науково-фантастичного жанру й зберігають свою «працездатність» дотепер. Здебільшого вони відносяться до галузі взаємодії вимислу й факту, до способів «перетворення» неймовірного в правдоподібне та знаходять застосування головним чином у технологічній фантастиці.

Таким чином, актуальність вибраної теми визначається наступними положеннями:

1) науково-фантастичні новели Едгара По і в наш час визивають інтерес у читачів, в тому числі і у школярів, але вітчизняному літературознавстві приділяло їм недостатньо уваги;

2) творчість Едгара По демонструє дивовижне розмаїття нових для тогочасної Америки прийомів, і варто проаналізувати структуру й стиль його науково-фантастичних новел у взаємозв'язку із світом ідей, прозрінь і прагнень письменника, що відображували культурно-історичні процеси в країні.

Об'єктом дослідження курсової роботи є фантастичні новели Едгара По, а предметом наукова фантастика в новелах Эдгара По.

Метою даної роботи є аналіз прийомів, за допомогою яких Едгар По створює наукову фантастику.

Відповідно до мети дослідження в роботі ставляться наступні завдання:

1. дослідити тлумачення поняття «новела» в науковій літературі;

2. розмежувати такі поняття як «містика», «фантастика», «авторський вимисел»;

3. визначити та проаналізувати у творах Е. По ознаки науково-фантастичного жанру

4. розкрити специфіку змісту й особливості стилю фантастичних новел Е. По;

У роботі використовуються наступні методи:

• описово-аналітичний;

• аналіз теоретичної літератури з проблеми, яка розглядається;

• порівняльний аналіз.

Матеріалом дослідження є новели Едгара По «Спуск у Мальмстрем», «Пригода Артура Гордона Піма», «Обдурювання як точна наука», «Незвичайна пригода якогось Ганса Пфааля», «Золотий жук», «Король Чума», «Небувалий аеростат», «Система доктора Смоля і професора Пер’є».

Структура роботи визначається цілями і задачами. Робота складається зі вступу, двох розділів, присвячених аналізу фантастичних новел Едгара По і виявленню в них науково-фантастичних елементів.

У вступі обґрунтовується актуальність вибору теми дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання, структура роботи.

У першому розділі розглядаються основні теоретичні питання – новела як жанр літератури, особливості фантастики, містики і авторської вигадки, поняття фантастики і фантастичного.

Другий розділ присвячений аналізу фантастичних новел Едгара По, різноманітним проявленням науково-фантастичного в них.

У висновках викладено основні результати дослідження, визначено істинне значення наукової фантастики Едгара По в літературному процесі.

1. Поняття «фантастичної новели» в працях вітчизняних і зарубіжних дослідників

Теорія малої і мінімальної прози – одне із найбільш обговорюваних на сьогоднішній день питань. Численні літературні експерименти з малою формою викликали значні зміни в традиційній системі жанрових координат. Питання про жанрову диференціацію творів художньої літератури розглядається зі стародавності до наших днів, на кожному етапі вносячи свої виправлення, знаходячи нові рішення і вибираючи різні кути зору. Незмінними завжди є основні родові категорії літератури – епос, лірика і драма, але їхнє жанрове наповнення у ході літературного розвитку трансформується, змушуючи по-новому оцінювати жанрові рамки, ієрархію жанрів, їхнє співвідношення один з одним. При вивченні літературних явищ виявилися зміни не тільки в якісно-змістовних компонентах кожного жанру, але і у кількісних показниках сформованих прозаїчних форм. Це стосується в першу чергу малих жанрів.

Варто підкреслити, що в багатьох теоретичних роботах жанри оповідання і новела ототожнюються. Так, дослідник В.П. Скобелєв дає наступне визначення: «Оповідання (новела) являє собою інтенсивний тип організації художнього часу і простору, що припускає доцентрову зібраність дії, у ході якого здійснюється випробування, перевірка героя або взагалі якого-небудь соціально значущого явища за допомогою однієї або декількох однорідних ситуацій, так що читацька увага зводиться до вирішальних моментів у житті діючої особи або явища в цілому. Звідси концентрованість сюжетно-композиційної єдності, одноплановість мовного стилю і малий… обсяг як результат цієї концентрації» (36, с. 59).

Б. Томашевський спростив завдання, просто поставивши знак рівняння між новелою і оповіданням, заявивши: оповідання – російський термін для новели. У російському та українському літературознавстві оповідання часом змішується навіть із нарисом. Але спрощення приховує небезпеку. (16, с. 218)

У Словнику Літературознавчих Термінів дається наступне визначення новели (італ. Novella, буквально – новина): оповідальний прозаїчний (набагато рідше – віршований) жанр літератури, що представляє малу оповідальну форму. Нерідко термін «новела» вживається як синонім терміна «оповідання», але в багатьох роботах для терміна «новела» відзначається специфічний зміст. У новелі звичайно зображуються «приватні» вчинки і переживання людей, їх особисті, інтимні відносини. для новели характерний прозаїчний, нейтральний стиль, що відтворить багатогранність, стихії приватного життя. Дія новели розгортається у звичайному, повсякденному житті, але сюжет тяжіє до незвичайності, різко порушує розміряний плин повсякдення. (45, с. 239 – 240)

Новела – літературний жанр, форма невеликого за обсягом епічного оповідання, яку можна порівняти з оповіданням. Новела за своїм обсягом зіставляється з оповіданням, а по своїй структурі протиставляється йому. Можливість такого протиставлення виникла при переході до критичного реалізму. Новелу розуміли як невелике оповідання, дуже насичене подіями, про які ощадливо розповідається, із чіткою фабулою; для неї далека екстенсивність у зображенні дійсності і описовість; вона вкрай скупо зображує душу героя («подробиці почуття»). У новелі повинен бути виразний і несподіваний поворот, від якого дія відразу приходить до розв'язки. Новелу розуміли як строгий жанр, де не повинно бути жодного випадкового компоненту. В основі новели просто міг лежати анекдот, але саме митецькою строгістю своєї побудови новела перетворювала анекдотично дрібний зміст і надавала йому особливу значущість і типовість у формах самої не типовості, незвичайності. Як би не користувалися терміном «новела» в 19 ст., тепер вже виникли підстави для протиставлення новели просто оповіданню, тобто будь-якому короткому оповіданню без строгої побудови». (46, с. 307)

Вперше значення певного жанру оповідальної художньої творчості слово «новела» одержало в Італії, де вже в XIII ст. існували невеликі оповідання з повсякденного життя, які іноді поєднували у збірники. В XIV ст. цей жанр літератури і саме його поняття затвердив Бокаччо у своєму знаменитому «Декамероні»; звідси цей термін, разом з перекладами або переказами «Декамерона» із розробками жанру, які виникали у зв'язку з цим самостійно, переходить в усі європейські літератури. (46, с. 306)

Коротке оповідання (новела) був досить розповсюдженою в Америці жанровою формою в першій половині XIX століття. Оповідання (а друкувалися вони, головним чином, у популярних журналах, що також не могло не позначитися на розвитку жанру) були саме тим засобом, завдяки якому деякі самі характерні твори кращих американських письменників одержали схвалення публіки. Форма короткого цікавого оповідання стала типовою для американської літератури. У цьому жанрі працював Едгар Алан По-майстер цього жанру, дотепер неперевершений; Генрі Лонгфелло (Longfellow, Henry Wadsworth) і Натанієль Готорн (Hawthorne, Nathaniel) додали йому зачарованості англійської класики.

З 1819 року, коли Вашингтон Ірвінг опублікував серію оповідань «Книга ескізів», новели або короткі оповідання займають значне місце у творчості всіх американських прозаїків романтизму, крім Купера. Новела стає масовим журнальним жанром, але не має, втім, якої-небудь ясної жанрової теорії. Багато із тих, хто намагався працювати у цьому жанрі, «ледь підозрювали, що між романом і новелою є інша різниця, крім кількості сторінок». (25, с. 164) Е. По поставив завдання виправити цю ситуацію. Його заслуга полягає у тому, що він додав жанру новели закінченість, створив ясну і чітку теорію, визначивши ті риси, які ми сьогодні вважаємо як істотні при визначенні американської романтичної новели. Свою теорію жанру По виклав у трьох критичних статтях про Готорна, опублікованих у 40-х роках XIX століття і у статті «Філософія творчості» у 1846 році.

Головним проголошувалося створення у читача потужного емоційного враження. «Основним принципом для цього була правильна побудова композиції твору і підбір художніх засобів, які найкращим чином слугували б створенню основного ефекту» (30, с. 234). Це емоційне потрясіння, яке створювалося у свідомості читача в кульмінаційний момент та якому служать всі засоби, що перебувають в арсеналі художника, сам По називав «totality effect». По думці По настання ефекту повинне збігатися з кульмінаційним моментом оповідання. Внаслідок чого несподівані драматичні розв'язки його творів викликали незабутнє емоційне враження у свідомості читачів. Основною метою автора стає при цьому максимально можливий емоційний вплив. Це завдання підкоряє собі всі основні параметри твору та весь арсенал художніх засобів автора.

У всьому творі також не повинно бути ані єдиного слова, яке вело б до єдиної задуманої мети. Кожна деталь відіграє величезну роль і жодною не можна зневажати. Тонка, тільки-но помітна тріщина на фасаді будинку Ашерів символізує собою процес розпаду, який ледь зароджується, та який закінчився повним розпадом будинку. В усіх новелах По сюжет будується рухом назад – від серцевини основного задуманого ефекту. Автор, насамперед, визначає фінал оповідання, момент найвищої напруги, катастрофу або дозвіл загадки, що згодом зв'яже і об'єднає попередні деталі. Художник будує сюжет, групуючи навколо центра похідні елементи оповідання, поступово зв'язані між собою.

У багатьох творах Е. По кульмінація завершує оповідання та письменник пояснює це тим, що досягнуту єдність враження не повинно було руйнувати, а, навпроти, відбити в пам'яті читача на найвищій ноті. Притому, що початок і розвиток дії буяють подробицями, а розв'язка виписана із граничною лаконічністю. Заключні картини в оповіданнях По розгортаються у прискореному темпі, сприяючи нарощуванню напруги, і у фіналі відбувається емоційний вибух, що підсилює враження.

Таким чином, ми бачимо, що словники дають не завжди точні визначення, що підтверджує факт відсутності єдиної думки вчених і дослідників щодо літературного жанру новели. При близькому розгляді виявляється, що жоден із зазначених критеріїв жанру новели не тільки не покриває всього розмаїття явищ, які входять у жанр, але й не характерний винятково для новели.

1.1 Поняття фантастики і фантастичного

Здається важливим для роботи в цілому розглянути, розмежувати і знайти загальні риси таких понять як «містика», «фантастика» і «уява художника».

Для початку розглянемо словникові дефініції слова «уява».

В енциклопедії А.Н. Ніколюкіна дається наступне визначення: «плід уяви (фантазії) автора, створення сюжетів і образів, що не мають прямих відповідностей у попереднім мистецтві і реальності. За допомогою уяви письменник втілює свій погляд на світ, а також демонструє творчу енергію» (47, с. 153).

Як видно із цього визначення творчість Е. По можна віднести до уяви, що й робить автор даної статті:

«Одночасно в літературі існують образи і сюжети, які не мають прямих аналогів ані в історії та попередній літературі, ані у близькій письменникам реальності (відзначені фантастичністю і екзотикою сюжети оповідань Е.Т. Гофмана, Е.А. По, Н.В. Гоголя, поем Дж. Байрона, А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова)». (47, с. 155)