71685 (Основні тенденції та перспективи розвитку естрадно-вокального ансамблю України), страница 2

Якщо доля-музика говорить від імені інтернаціональної аудиторії, то джазова культура довгий час була голосом конкретного етнічного середовища – афро-американського населення США. Вплив фольклорних традицій відчувається в ній ще сильніше, ніж в році. Джаз також спосіб життя. Його основа – імпровізація, яка для музиканта є формою пізнання світу через звуки. Саме від джазу доля перейняла свої основні риси – потяг до імпровізації і колективних форм творчості. Проте, на відміну від року, джазова імпровізація розрахована на камерне спілкування із слухачем (навіть в умовах великого концертного залу). Від публіки джазовий музикант чекає не фанатичного поклонництва (на що нерідко претендує доля-музикант), а зрілого розуміння, не спалаху емоцій, а занурення в духовний світ виконавця. Джазові музиканти виступають, як правило, в невеликих залах і клубах, прагнучи сформувати “свою” публіку і орієнтуючись на тонких знавців. Виникнувши більше століття тому, джаз в XX-му столітті перейшов початкові етнічні межі. Зараз це інтернаціональний вид творчості з багатьма регіональними і стильовими різновидами.

У 50-х роках минулого століття поп-музикою (англ. pop music, від popular music – “популярна, загальнодоступна музика”) називали долю-музику; пізніше ці поняття розділилися. Поп-музіка – розважальна масова музика, яка використовує стилі, жанри і форми року. У цьому її відмінність від популярної музики в широкому розумінні слова – найбільш відомих музичних творів (у тому числі і класичних). Провести межу між рок- і поп-музикою непросто, хоча на практиці дорогий прихильник музики легко відрізнить два цих полюси музичної культури.

Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку – тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі).

Існує три типи синтезу, кожний з яких об’єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:

– синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;

– синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах – реальної особи);

– синтез окремих пар мистецтв, пов’язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) 1.

При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами.

Синтез мистецтв – це не механічне об’єднання окремих видів мистецтва, це – створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об’єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв – архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.

У наш час взаємодія архітектури з іншими видами мистецтва розширює свої кордони, включає різні компоненти внутрішнього і зовнішнього облаштування споруди. Діапазон просторового синтезу розширюється як з боку архітектури (завдяки одночасному створенню грандіозних комплексів і ансамблів), так і з боку образотворчих мистецтв (живопис, скульптура) і необразотворчих (музика та ін.), пластичних і непластичних мистецтв.

На сьогодні сфера синтетичного мистецтва розширюється. Цей процес знаходить своє відображення в тому, що елемент синтетичного все частіше з’являється в різних мистецтвах, а також в тому, що з’являються нові синтетичні мистецтва.

Внутрішньою основою будь-якого синтезу мистецтв є діяльність людини, що дозволяє абсолютно несхожим видам творчості об’єднатися в органічну єдність і робить цю синтетичну єдність цікавою, правдивою і переконливою. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства веде до синтезу і таких мистецтв, які самі по собі не мають синтетичного характеру.

Синтез мистецтв може розглядатися і як особливий тип художньої творчості, який об’єднує групи синтетичних мистецтв, – театру, кіно, телебачення, естради, цирку. Загальною рисою кожного з цих мистецтв є синтетичність, але у кожного з них є свої специфічні видові особливості, і характер синтезу у кожного з цих видів мистецтва інший.

Існують суттєві, принципіальні відмінності між поняттями синтезу в просторових мистецтвах і синтетичних. При всій значущості синтезу архітектури і образотворчого мистецтва в розвитку естетичної культури очевидним є той факт, що кожне з цих видів мистецтва може існувати і існує самостійно. Виразна образність архітектурної споруди стає якісно новою, коли вона виступає у взаємодії з іншими мистецтвами. Але архітектура так само, як і живопис, і скульптура, існує як самостійний вид мистецтва зі своїм арсеналом виражальних засобів. Особливістю ж синтетичних мистецтв є те, що вони поза таким органічним об’єднанням різних видів мистецтва не можуть існувати. Синтез є основою цих мистецтв. При художньому об’єднанні мистецтв кожне з них робить свій внесок у цей синтез, що найочевидніше у видовищних видах мистецтва. Навколо акторської дії об’єднуються і служать йому всі інші мистецтва – музика і т. д. (власне, всі існуючі мистецтва можна включити в сценічну дію).

У театральному мистецтві взаємодіють драматична література, мистецтво режисури, акторська майстерність, музика, живопис, архітектура і т.д. Синтетичність театрального мистецтва не просто в тому, що театр використовує різні види мистецтва, а в тому, що мистецтва ці є необхідними компонентами сценічного образу. Театральне мистецтво взаємодіє з іншими видами мистецтва і посилює свій вплив на глядача, використовуючи їхні виражальні засоби і техніку. Використання сучасним театром виражальних засобів живопису, скульптури, архітектури, музики допомагає створенню художньої цілісності спектаклю, але переслідує різні цілі.

Взаємодія окремих видів мистецтва існує в різних взаєминах – і в розвитку синтетичних мистецтв, і у використанні окремими мистецтвами виражальних засобів та художньої мови інших видів мистецтва.

Поп-музіка орієнтується на посередній смак, тому при ии створенні використовуються вже випробувані музичні стандарти. Проте з кожного правила існують виключення, і якнайкращі представники поп-музики, такі, як, наприклад, шведська група АВВА або австралійська Bee Gees, – є високопрофесійними музикантами, чиї композиції користуються заслуженою популярністю.

Вокальна (вокально-инструментальная) мініатюра, що набула широкого поширення в концертній практиці. На естраді нерідко вирішується як сценічна "ігрова" мініатюра за допомогою пластики, костюма, світла, мізансцен ("театр пісні"); великого значення набуває особа, особливості таланту і майстерності виконавця, який у ряді випадків стає "співавтором" композитора.

Жанри і форми пісні різноманітні: романс, балада, народна пісня, куплет, частушка, шансонетка і др.; різноманітні і способи виконання: сольна, ансамблева (дуети, хори, вок.-инстр. ансамблі).

Радянська естрада в ці роки мозаїчна як ніколи. У 30-і роки продовжують жити і розвиватися романс, циганська пісня, кітч, танцювально-побутова пісня.

Війна (1941-1945гг.) Ісаковський М. - "Священна війна". Загальновідома роль пісень в дні Великої Вітчизняної. Кращі з них все ж таки не марші, а лірика, пісні про рідних і близьких, про будинок, про коханих - "Землянка" Листів, "Дорогі" Новіков, "Темна ніч" Богословський. Війна розкрила різноманіття таланту такого російського автора, як Соловьев-седой. За чотири військові роки він в співдружності з поетом А.Фатьяновим написав близько 60 пісень, серед яких "Солов'ї", "На сонячній поляночке" і ін. Пісня звучала на фронтових концертах, в госпіталях, в польових умовах. Серед найбільш улюблених виконавців - Круч, Русланова, Бернес. Розцвітає талант Шульженко - "Андрюша" (І.Жак), "Синя хусточка" (Е.Петербургський).

Ліричний настрій зберігався і в післявоєнні роки - (46-52гг.) "Де ж ви тепер, друзі-однополчани" Соловьев-седой, "Самотня гармонія" Мокроусов, "Яким ти був" і "Ой, квітне калина" Дунаєвського (з музики до фільму "Кубанські козаки"), "За фабричною заставою" Фрадкин, "Летять перелітні птахи" Блантер. Паралельно з ліричною піснею процвітає "офіційна" пісня, пісня "муцзыкальных плакатів", пісня торжеств і ходів - "Гімн демократичної молоді" Новіков, "Якби хлопці" Соловьев-седой". Провідним композитором цієї офіціозної пісні стали С.Туліков "Ленін завжди з тобою", В.Мураделі "Партія - наш рульовий". Услід за викриттям культу особи Сталіна знов замість гимнов-славлений почали переважати пісні ліричні. Наприклад, музичним символом 6 Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Москві (1957) стала некваплива, мрійлива мелодія Соловьева-Седого "Підмосковні вечори".

Доба "Відлиги" принесла цілу групу нових імен, молодих авторів, кожен з яких став широко відомий. 60-і рр. Островський "А у нас у дворі" і "Як проводжають пароплави", Калмановський "Я люблю тебе, життя", Френкель "Російське поле" і "Журавлі", Петров "Я крокую по Млськве", Шаїнський "Дрозди" і ін. Провідною фігурою 60-х стає А.Пахмутова "Пісня про тривожну молодість", "Пісня геологів", Головне, хлоп'ята, серцем не старіти", "Надія", "Як молоді ми були" і ін.

З середини 50-х акутуальною стаэ пісня в танцювальних ритмах (фокстрот, танго, вальс).

Популярною мелодією стає, наприклад, пісенька А.Лепіна "П'ять хвилин" (з фільму "Карнавальна ніч", 1956), яку співала Л.Гурченко, перший вітчизняний твіст "Чорний кіт" Саульського. Відомі естрадні виконавці кінця 50-х-начала 70-х Н.Дорда, І.Бржевськая, Г.Веліканова, Г.Отс, М.Крісталінськая, Е.Пьеха, І.Кобзон, М.Магомаєв, Е.Камбурова, Е.Хиль, Л.Зикина, С.Ротару і ін.

Разом з піснею професійною розцвітала самодіяльна, "бардівська" або "авторська". Барди, як правило, смоединяли в одній особі автора слів, автора музики, співака і гітариста - Бюокуджава, Ю.Візбор, М.Ножкин, В.Висоцкий.

Набувають поширення дитячі естрадні мелодії - Шаїнський "Хай біжать незграбно", "Разом весело крокувати", "Коник", "Антошка" і ін.

У 50-60-і рр. почали з'являтися невеликі ансамблі, вокальні групи - "Дружба" А.Броневіцкого, жіночий квартет "Усмішка", "Орера" в Грузії і ін. Найбільш могутній напрям з початку 70-х рр. ВІА (біт-пісня) - потік поп-и рок-записей-подражание західному шлягеру ("Бітлз", "Роллінг стоунз" і ін.). Першою радянськими бит-группой стали ленингр. "Співаючі гітари" пр А.Васильева, "Веселі хлоп'ята" П.Слободкина, "Песняри" В.Мулявіна. Опісля два-три роки таких колективів налічувалися сотні. З ВІА співробітничали відомі автори - Фельцман ("Квіти"), Пахмутова ("Песняри"), Фрадкин ("Самоцвіти"). У ВІА відкрилися і свої молоді автори-виконавці - А.Градський, Ю.Антонов.

З 70-х рр. почали з'являтися радянські, загальносоюзного калібру, зірки - Кобзон, Ротару, Пугачова, Леонтьев.

До середини 80-х наголошується криза радянської пісні. Хоча вона знаходить нове життя то в "ретро"-звучании окремих груп - "Браво", "Доктор Ватсон", то в інтонаціях "кавалерійських" мелодій - "Любі", О.Газманова.

До кінця 80-х рр. слабшає цензура - це час рок-концертів "стадіонів". Потім нове розмежування - доля і розважальна "попса".

1.3 Синтез мистецтв у вокальних жанрах

Жанри та види мистецтва не тільки взаємодіють – вони доповнюють одне одного, спільними зусиллями створюють досить повну картину світу (що не під силу кожному з них окремо). Тобто окремі види мистецтва – це елементи єдиної системи, що “знаходяться між собою у взаєминах і зв’язках”; вони створюють єдність, цілісність, вони і відокремлені один від одного, і в той же час взаємозалежні.

Перший досвід історико-теоретичного дослідження взаємин між основними видами мистецтва, а також закономірності розпаду поезії на роди належить Гегелю (початок ХІХ ст.). Великий філософ дає найстрункішу і повну (порівняно зі своїми попередниками) систему класифікації, показує рух і трансформацію видів мистецтва від “нижчих” форм (архітектура) до “вищих” (живопис, поезія, музика). Третю частину своїх лекцій з естетики Гегель назвав “Система окремих мистецтв”, і з того часу термін “система” став загальновживаним. Треба відзначити, що цей термін показує характер взаємин між видами, підкреслюючи взаємозв’язок і взаємозалежність.

Мистецтва доповнюють і взаємозбагачують одне одного, але грані між ними є рухливими і мінливими, вони змінюються, але видова специфіка не зникає. Більше того, надмірне їх зближення, спроба зруйнувати кордони, що розділяють мистецтва, може завдати шкоди. Про це говорив ще Гете: “Ваятеля может сбить с пути живописец, живописца – мимист, и все трое могут так запутать друг друга, что ни один из них не устоит на ногах” 2. Особливо важливим це попередження є для митців, що працюють у синтетичних видах мистецтва.Характеризуючи синтез мистецтва, відомий російський вчений Ю. Б. Борєв виділяє кілька типів, або форм, такого синтезу.

Концентрація і трансляційне сполучення характерні для так званих “технічних мистецтв”.

Як уже буловыдзначено, виокремленню видів мистецтва передував синтетичний характер проявів творчості людини, що стало пізніше продуктом художнього розвитку. Первісний синкретизм, в якому трудова діяльність і початкові форми первісної художньої творчості були представлені в органічній єдності, відзначався і тим, що в ньому були органічно об’єднані різні типи художнього освоєння дійсності – мистецтва словесні і музичні, ранні форми хореографії і пантоміми та ін.