71685 (611971), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Популярність пісні «Червона рута» у виконанні «Смерічки» в серпні 1971 році спонукали львів’ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки «Червона рута». Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму простий — кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса виступив соліст «Смерічки» Василь Зінкевич, а в ролі Оксани — співачка, викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Разом зі «Смерічкою» у фільмі знімались ВІА «Карпати» з Чернівців, вокальний ансамбль «Росинка» і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці. Ансамбль «Смерічка» у телефільмі виконував пісні В. Івасюка: «Червона рута» і «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук), «Водограй» (солісти М. Ісак і Н. Яремчук); пісні Л. Дутківського «У Карпатах ходить осінь» (солістка С. Ротару), «Незрівняний світ краси» і «Якщо мине любов» (соліст Н. Яремчук); пісню В. Громцева «Залишені квіти» (соліст В. Зінкевич).
Після зйомок телефільму Л. Дутковському запропонували разом з «Смерічкою» та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Левко, порадившись з аматорами «Смерічки», вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С. Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, «Червоною рутою».
У Чернівецькій філармонії восени 1971 року було створено ВІА «Червона рута» з солісткою С. Ротару. Взявши в основу свого репертуару популярні пісні ансамблю «Смерічка», серед яких «У Карпатах ходить осінь» Л. Дутківського, «Пісня буде поміж нас», «Водограй», «Червона рута» В. Івасюка, «Залишені квіти» В. Громцева та ін., новостворений вокально-інструментальний ансамбль поїхав на гастролі завойовувати всесоюзного глядача.
В 1971 році пісня «Червона рута» у виконанні «Смерічки» стала піснею року. Центральне телебачення (ЦТ) запросило в Москву композитора Володимира Івасюка, солістів «Смерічки» Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у фінальній телепередачі конкурсу «Пісня-71» під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю. Силантьєв).
На початку 1972 року «Смерічка» взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі «Алло ми шукаємо таланти». Пісня Л. Дутківського «Горянка» на слова Д. Леонтюка (солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич) принесла перемогу ансамблю «Смерічка» в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал «Музыкальная жизнь» писав: «…«Горянка» Л. Дутківського — фірмова пісня «Смерічки», вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому ж, головному для «Смерічки», принципі — поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами…» [16]. В грудні цього ж року Центральне телебачення запросило ансамбль «Смерічка» на фінальний телеконкурс «Пісня-72» з піснею Л. Дутківського «Незрівняний світ краси». Та він вважав, що пісня В. Івасюка «Водограй» у виконанні «Смерічки» краща і більш популярна. Тому у розмові наполегливо переконав редактора популярної телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути тільки «Водограй». У виконанні «Смерічки» та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука «Водограй» В. Івасюка став піснею 1972 року. Газета «Комсомольское знамя» писала: «…У Вижницю прийшла телеграма — «Смерічку» запрошували для участі в передачі Центрального телебачення «Пісня-72». Була запропонована й пісня «Незрівняний світ» Левка Дутківського. Але ансамбль виступив з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Дутківський був проти того, щоби виконувалась його пісня. Вважав, що «Водограй» кращий. В цьому він весь — Левко Дутківський, беззмінний керівник популярного колективу…» [17]. Після запису телепередачі «Пісня-72» в Москві «Смерічку» разом з білоруськими «Піснярами» запросили дати сольний концерт в Колонному залі Будинку Спілок. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А. Шилова та В. Кирилов. Концерт пройшов з величезним успіхом. Москвичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії. А вже після концерту, під час дружньої вечері керівник ансамблю «Пісняри» Володимир Мулявін порадив Левку Дутковському разом з ансамблем «Смерічка» перейти на професійну сцену, бо самодіяльна сцена мала свої творчі і технічні обмеження… Заключним акордом самодіяльної вижницької «Смерічки» був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА «Червона рута» Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Пізніше Газета «Культура і життя» писала:
«…Понад п’ятсот майстрів мистецтв і учасників художньої самодіяльності виступили у звітних концертах у столиці України… Від співучої родини Вовчуків… до вокально–інструментальних ансамблів «Смерічка» з Вижниці та «Червона рута» Чернівецької обласної філармонії. (Софія Ротару виконала пісні «Я люблю тебя Россия» Д. Тухманова, слова М. Ножкіна і «Ти повернешся коханий» керівника «Смерічки» Левка Дутківського на слова Анатолія Фартушняка)… Вперше «Червону руту» і «Водограй» виконав Вижницький самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутківського. І цього разу ансамбль та солісти Назар Яремчук і Василь Зінкевич донесли до сердець слухачів ліричний характер та щирість пісень…» [18].
Після звітного концерту у Києві, митці Чернівецької області були відзначені грамотами і званнями. Перший в Україні «Народний вокально-інструментальний ансамбль» — «Смерічка» був нагороджений «Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР». Соліст «Смерічки» В. Зінкевич Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Чернівецьке обласне управління культури очолюване В. Королюком також представило до почесного звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР» керівника «Смерічки» Левка Дутківського. Та цього почесного звання йому не присвоїли. Пізніше виявилось, що посприяли цьому заздрісні “друзі-стукачі” та Вижницька районна влада…
1 квітня 1973 року Левко Дутківський разом зі «Смерічкою» та солістами Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком, який перевівшись в університеті на заочне навчання, перейшов на постійну роботу в Чернівецьку обласну філармонію.
«На початку 1970-х років «Смерічка» був найпопулярнішим ансамблем у Радянському Союзі, а В. Івасюк — улюбленим композитором молоді».
Пісні з репертуару ансамблю «Смерічка», і не тільки Івасюкові, були на той час такі популярні, що їх масово копіювали і брали до свого репертуару багато інших, навіть дуже відомих, популярних виконавців.
В 1970 році вийшла перша платівка-міньйон «Смерічки» — це була взагалі перша в Україні і друга в СРСР платівка в новому тоді жанрі ВІА. Наступний 1971 рік був найуспішнішим в історії «Смерічки» — знято музичний фільм «Червона рута», в якому солісти ансамблю зіграли головні ролі. А пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР. Через рік, в фіналі «Пісні-72» звучав «Водограй». В тому ж році «Смерічка» перемогла в телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» і ансамблю присвоїли звання народного. В 1973 році «Смерічка» змінила статус з самодіяльного на професійний — аснамбль запросили до Чернівецької філармонії. Через рік «Мелодія» випустила LP з найкращим доробком гурту. Та виснажливі гастролі не сприяють творчому зростові колективу, першим в 1975 році не витримує Зінкевич, через два роки на телебачення переходить Дутківський. Наступає чорна полоса в житті колективу.
В 1979 році філармонія запрошує Дутківського реставрувати «Смерічку». Він звільнює весь склад гурту, залишивши тільки солістів — Назарія Яремчука та Павла Дворського. А до ансамблю запрошуються співак Віктор Морозов, барабанщик Ігор Лесько, гітарист Ігор Луцейко, басист Олександр Соколов, звукорежисер Володимир Критович, скрипаль та клавішник Роман Лозинський, гітарист та клавішник Володимир Прокопик. Досить швидко «Смерічка» повертає собі звання «взірцевого» поп-гурту України. В 1981 році Яремчук повіз на «Братіславську ліру» пісню Раймонда Паулса «Я тебя рисую» і повернувся з призом глядацьких симпатій. Наступного року «Смерічку» нагороджено комсомольською премією ім. Островського.
В 1983 році Дутківський стає директором філармонії, художнє керівництво «Смерічкою» переходить в руки Яремчука, музичною частиною завідував Соколов, потім Прокопик. В 1984 році гурт став лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік дипломантом XII Всесвітнього фестивалю молоді. В 1988 році йде новатор Морозов, згодом Орест Хома і один з кращих саксофоністів України Юрій Яремчук. З тих часів було записано два LP 1985 та 1990 років та кілька міні-відеоальбоми19.
Згодом у 1994 році Володимир Прокопик в парі з Павлом Дворським виділився в окрему концертну одиницю. Того ж року дебютував новий склад «Смерічки» на чолі з автором-виконавцем Олегом Шаком.
2.2 Українські естрадні ансамблі кінця ХХ – початку ХХІ ст.
ВІА «Кобза»
У 60-80-ті роки минулого століття на українській естраді з’явилося багато вокально-інструментальних ансамблів (ВІА), і гарних серед них теж було чимало. Але було кілька найбільш талановитих, виразних, яскравих, професійних – вони мали безліч прихильників тоді, вони викликають повагу до себе й сьогодні (тим більше, якщо продовжують виступати). До числа цих кращих завжди належав, без сумніву, і ВІА Кобза. Невипадково ж саме Кобзою записано платівку – перший в Україні стерео-диск, і саме Кобза була першою українською групою, що мала професійний тур на Заході (ще за часів Радянського Союзу)20.
Гурт "Ватра"
Так сталось, що Львівська філармонія об’єднала під одною назвою три зовсім різних колективи. Закладена Богданом Кудлою перша Ватра, поряд з традиційним для того часу національним ВІА-репертуаром, досить вдало експериментувала - на платівці 1974-го року заслуговують уваги пісні у виконанні Лесі Боровець та завуальована пісня січових стрільців "Гей, ви хлопці молодії". Та й сама платівка стала своєрідною рекордсменкою серед записаних на "Мелодії" українськими виконавцями - маленькими тиражами вона передруковувалася ще майже 15 років. Та в тому, мабуть, заслуга і наступних Ватр.
Вже в 1977 році в філармонію запросили створений за рік до цього Іваном Поповичем та Віктором Морозовим ВІА "Ровесник". Візиткою нової Ватри стала пісня Поповича "Люба-Люба", а про майстерність музикантів свідчить виконувана ними "Голуба рапсодія" Джорджа Гершвіна. Та через два роки майже весь склад Ватри перебрався в Чернівці у ВІА "Смерічка", Попович в Ужгород, а кращий трубач України Володимир Копоть подався до Києва.
А філармонія знову запросила до себе самодіяльний ВІА, на цей раз створені Романом Левицьким в 1977 році в БК автобусного заводу "Ритми Карпат". Керівником нової Ватри став композитор Ігор Білозір, основними вокалістами Оксана Білозір та Мар’ян Шуневич; в стартовому складі грали клавішник Зиновій Левковський, барабанщик Юрій Кедринський, гітарист Андрій Береза, скрипаль Ростислав Штинь, саксофоніст Олександр Сердюк (автор знаменитої "Чарівної бойківчанки"). Від першого міньйону 1981-го року і до другого 85-го, Ватра поступово ставала найпопулярнішим ВІА України, хоч їй так і не вдалося позбутися протиріч між суто "ватрівським" фолк-стилем, сольною програмою Оксани Білозір та патріотикою, котру нав’язувала ансамблю худрада філармонії. З часом, коли відмінили відсоткове обмеження власних пісень в репертуарі, на перший план все більше виходила Оксана Білозір, а сама Ватра сприймалася просто як акомпануючий склад. Все закінчилося тим, що Оксана залишила гурт і створила собі власний ансамбль "Оксана". А власне Ватра перетворилася на музичний центр під керівництвом Ігоря Білозіра, котрий саме захопився створенням експериментальної музики, синтезуючи стиль нью-ейдж з українським мелосом. Альбом обрядових пісень "Від Миколая до Йордана" у виконанні Ігора Білозіра та Ватри в 1996 році випустив лейбл Гал Рекордс.
Колишніми музикантами Ватри були створені нові групи - Львівські музики, Гурт Олега Кульчицького, а ще раніше Жайвір.
9 травня 2000 року русифіковані мажори жорстоко побили Ігоря Білозіра, і він через 20 днів помер у львівській реанімації. Його смерть мала міжнародний резонанс і викликала громадські заворушення у Львові.
ВІА Ватра і надалі входить до складу однойменного музично-мистецького центру "Ватра", керівництво яким перейшло до Ольги Білозір. Станом на 2002 рік у складі гурту: музичний керівник, скрипаль Андрій Кучерепа, клавішник і саксофоніст Роман Антонів, басист Сергій Мосесов, гітарист Ярослав Ковалів, барабанщик Ростислав Драла, вокалісти Ольга Буньо та Володимир Питель21.
Музичний стиль, вагомими складовими якого є індивідуалізованість, унікальність світогляду, його цілісність, виступає як психологічно зумовлена специфічність художнього мислення, виражена відповідною системною організацією потенціалу музичного мовлення в процесі створення й виконавської інтерпретації твору.
Специфіка жанрово-стильової багатогранності естрадного музичного мистецтва полягає у могутньому емоційно-естетичному впливові на сприйняття особистості, завдяки винятковому ритмічному багатству, інтонаційній своєрідності, мистецтву імпровізації, окремим специфічним прийомам інструментування, що характерні для більшості видатних естрадних музичних творів.
Так, унікальність стилів рок-музики як художнього феномену привертає увагу не тільки музикантів та мистецтвознавців, а й соціологів, психологів і, що важливо, педагогів. Б. Брилін розглядає рок-музику як надзвичайно ефективний засіб естетичного виховання. На думку вченого, її високохудожні зразки свідчать про те, що в рок-мистецтві, як і в будь-якому іншому (класичному чи народному), існує емоційно-естетична мотивація творчого вибору, що запобігає витісненню власне творчості й перетворенню її на суто раціональний акт, порушенню сутності художнього процесу даного жанру. Завдяки року межі творчих пошуків виконавців-професіоналів значно розширилися, зумовивши виникнення нових оригінальних форм.
Еволюція засобів музичної виразності й укорінення найбільш стійких прийомів творчої імпровізації зумовили популяризацію окремих видів і стилів рок-музики, що виникли внаслідок поєднання елементів року з іншими видами музики (джаз-рок, арт-рок, рок-барокко тощо).
Кожний з естрадних стилів та жанрів має специфічні художні особливості й засоби виразності, характеризується безпосереднім контактом із публікою, “відкритістю” майстерності, здатністю до миттєвого перевтілення.
Величезний творчий потенціал має джаз. Поглиблення змістовності музики, її художньо-образної сфери впливає на виконавський стиль музикантів: вражають сонорні ефекти джазових ансамблів, масштабність біг-бендових партитур. Джаз викладають у багатьох музичних училищах і, факультативно, в деяких консерваторіях. Кращі джазові обробки й естрадні аранжування класичних, народних мелодій збагачують і розширюють виховний потенціал музичного мистецтва, сприяючи залученню до нього широких мас слухачів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
