64632 (Історико-культурна спадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі)

Курсова робота

На тему:

"Історико-культурна спадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі"

Київ 2007

Вступ

Історико-культурна спадщина Кримського півострова – це найдавніші міста, це перехрестя культур та цивілізацій, поєднання історії далекої та недавньої. Але Крим – це також заповідні ліси, вихід до двох морів, мальовничі Кримські гори та цілющі мінеральні води. Саме тому на протязі останніх десятків років переважаючий розвиток курортно-лікувального туризму обумовлював другорядність вивчення історико-культурного потенціалу Криму.

На сьогоднішній день ця тема є досить актуальною, адже історико-культурні ресурси все більше перетворюються на вагомий чинник відновлення психічного здоров’я людей у всьому світі в цілому, і в нашій країні зокрема. Частково питання цінності історико-культурної спадщини Кримського півострова часів античності і середньовіччя досліджуються в працях Толстікова В.П., Якобсона А.Л., Зубаря В.М. та інших науковців. Проблеми оцінки історико-культурної спадщини висвітлюються в працях О.О. Бейдика, С. Кузика та В.І. Стафійчука.

Об’єктом дослідження даної теми є історико-культурна спадщина Кримського півострова часів античності та середньовіччя.

Предметом дослідження виступають пам’ятки історії і культури, археологічні, містобудівні та інші пам’ятки, залишені по собі народами, які населяли територію півострова в період часу, визначений істориками як античність та середньовіччя; а також використання вищезазначених пам’яток у туризмі.

В роботі було використано такі методи дослідження: монографічний, дедуктивний, індуктивний, аналітичний, систематичний, системно-структурний, статистичний, порівняльно-географічний, порівняльний, суспільно-географічного районування, метод сучасних комп'ютерних технологій.

Мета роботи – визначити і дослідити найбільш значущі історико-культурні пам’ятки Криму, залишені різними народами за певний проміжок часу (VI ст до н.е. - XV н.е.) та ступінь цих об’єктів в туристичних маршрутах.

Головними завданнями роботи є

• виявлення та вивчення пам'яток історії і культури Криму часів античності та середньовіччя

• дослідження історії формування історико-культурної спадщини даного періоду

• оцінка сучасного стану, охорони та використання об’єктів дослідження в туризмі

Робота складається з трьох розділів:

1) Теоретико-методологічний – включає в себе визначення поняття історико-культурної спадщини, методи та проблеми оцінки історико-культурних ресурсів.

2) Основний розділ – етапи формування історико-культурної спадщини Криму часів античності та середньовіччя, які були визначені, взявши за критерій поділу народи, що населяли територію Криму в даний період часу.

3) Останній розділ – сучасний стан використання історико-культурних ресурсів Криму (історико-культурний потенціал спадщини античності та середньовіччя, ступінь збереженості та охорона історико-культурної спадщини Криму, а також питання історико-культурної спадщини півострову як об’єкту туризму).

Отже, в даній курсовій роботі представлена спроба дослідження історико-культурної спадщини Кримського півострову часів античності і середньовіччя, аналіз ступеню збереженості пам’яток історії і культури, а також приклади використання історико-культурних об’єктів цієї доби в туризмі на сучасному етапі розвитку туристської справи в Україні.

1. Теоретико-методологічні основи дослідження історико-культурних ресурсів

1. Поняття історико-культурних ресурсів

Історико-культурні ресурси є важливою складовою туристсько-рекреаційного потенціалу. Пам’ятки історії і культури відіграють особливу роль в розвитку туристичної діяльності, являючи собою наочне свідчення таланту українського народу, його тисячолітньої історії. Крім того, історико-культурні ресурси являють собою важливе джерело поповнення державного та регіонального бюджетів.

За визначенням, історико-культурні рекреаційні ресурси – це пам’ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Вони відзначаються великою різноманітністю і включають історико-архітектурні, археологічні та історичні пам’ятки, твори монументального мистецтва, етнографічні особливості території, традиційні промисли і ремесла (народні традиції, вірування, образотворче мистецтво тощо). [2]

До складу архітектурно-історичних РТР входять шість основних типів архітектурно-містобудівних споруд (споруди громадської, промислової, культової архітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники). [1]

Пам’ятками історії і культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу та розвитком суспільства і держави, витвори матеріальної і духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність. [2]

Серед всіх видів історико-культурних ресурсів, виділених О.О. Бейдиком, даної теми безпосередньо стосується історико-архітектурна спадщина, що є однією з видів суспільно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів. При визначенні видів історико-архітектурної спадщини, пам’яткоохоронна методика базується на історико-географічному, мистецькому, науковому критерії, а також враховує інші аспекти суспільно-історичної значущості об’єктів історико-культурної спадщини. Для кожного з видів пам’яток той чи інший аспект суспільної цінності буде визначальним. Стосовно ж пам’яток містобудування та архітектури, кожна окрема пам’ятка в сукупності певною мірою становитиме і історичну, і наукову, і мистецьку цінність. Таким чином, пам’яткою архітектури є будь-який твір архітектурно-будівельної діяльності людини, який становить ля суспільства історичну, наукову, мистецьку або іншу культурну цінність. Розуміння сутності пам’ятки архітектури, усвідомлення її суспільної значущості є важливою передумовою вирішення комплексну питань, пов’язаних з її охороною, реставрацією та використанням.

Історична цінність пам’яток архітектури полягає передусім в їх пізнавальній ролі як джерел історичної інформації. Пам’ятки архітектури своїми формами, «ритмами», образами здатні відбивати матеріальне й духовне життя суспільства певного історичного періоду: суспільний устрій, рівень розвитку економіки, світогляд, культуру, побут, традиції населення. Як результат колективної творчості іноді цілого покоління, пам’ятка архітектури вбирає в себе цілий пласт суспільного досвіду, інтегрує науку і культуру багатьох поколінь людей. Навіть кожен окремо взятий історико-архітектурний об’єкт є хранителем певного досвіду, певних культурно-історичних традицій нації. Ця функція значно підсилюється, якщо ми розглядаємо історико-архітектурні комплекси, історичні центри міст або останні в цілому.

Важливим показником, який визначає наукову значущість пам’ятки архітектури, є хронологічний: чим давніша пам’ятка, чим вищий відсоток автентичності, збереженості її матеріальної структури, тим вищий ступінь наукової, історичної, туристсько-пізнавальної цінності об’єкта. Суттєвим є урахування наукової значущості матеріальної структури пам’яток архітектури зі складною історією будівництва – таких, які не раз перебудовувалися.

Важливим аспектом суспільної значущості пам’яток архітектури є естетична цінність, яка обумовлена художніми достоїнствами архітектурної форми, виразністю архітектурних деталей декоративних елементів. Таким чином, історична, наукова, естетична, художня цінність пам'ятки становлять суть її історико-культурного змісту. Крім перелічених чинників суспільно-історичної цінності історико-архітектурних об’єктів, на збереженні пам’яток і їх історико-культурному змісті позначається утилітарна значущість (можливість їх використання в сучасних умовах). Отже, історико-архітектурні об’єкти, архітектурна форма і матеріальна структура яких втілює в собі культурно-мистецькі досягнення певного історичного періоду або ж увібрали нашарування наступних етапів розвитку і є хранителями інформації, що становить історико-культурний, рекреаційно-пізнавальний інтерес, мають бути збережені як документи історії, твори архітектури і мистецтва, рекреаційно-туристські об’єкти.

Таким чином, пам’ятки архітектури та містобудування є характерні, традиційні або ексклюзивні, унікальні, громадські, культові, промислово-виробничі, військові споруди, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники (пам’ятники монументального мистецтва), які зберегли свою автентичність і становлять історичну, наукову, мистецьку та іншу історико-культурну цінність.

Ще одним видом історико-культурних ресурсів, виділення якого знайшло підтримку лише серед деяких науковців, на думку О.О. Бейдика, є подійні РТР.

Подійні рекреаційно-туристські ресурси – найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в історії певної території (держава, регіон, місто), у даному дослідженні – знакові прояви часу та території; складова диверсифікованого ресурсно-рекреаційного поля. Подійні РТР включають політичні, військові, культурні, економічні, екологічні події «за модулем». Подійні РТР – специфічний вид інформаційних ресурсів, які можуть відображуватися в меморіальному літописі відповідної території.

Історичні події – сфера дослідження історичної науки. А оскільки об’єктом і предметом історико-географічного, історичного (в ряді випадків і рекреаційно-географічного) пізнання є минуле (у даному дослідженні – події, що вже відбулись), яке неможливо спостерігати безпосередньо, інформація про нього міститься в історичних, історико-географічних, рекреаційно-географічних джерелах. До них належить уся сукупність речових, письмових, образотворчих, фонічних та інших пам'яток і матеріалів, в яких так чи інакше відбито минуле.

Події можуть підсилюватись матеріальними пам'ятками, а можуть зберігатись лише в нечисленних і забутих літературних джерелах, а то і взагалі лише в пам’яті населення та окремих свідків. [1]

Таким чином, історико-культурні ресурси – це і матеріальні, і духовні пам'ятки народу, які відіграють велику роль як у формуванні світогляду народу, так і для задоволення матеріальних, в т. ч. і туристичних потреб. [2]

1. Оцінка історико-культурної спадщини. Проблеми оцінки

Важливим теоретичним аспектом методології дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів є оцінка історико-культурної спадщини, адже пам’ятки історії і культури є важливими рекреаційними ресурсами, які в багатьох випадках є основою рекреаційної індустрії. Якщо питанню економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів приділяється достатньо уваги в науковій літературі, то оцінка історико-культурних ресурсів залишається практично не розробленою.

В світовій практиці прийнята якісна оцінка історико-культурних пам’яток, які в залежності від художнього та історичного значення, стану збереження та унікальності розподіляються на 7 груп, причому найвищим балом оцінені історико-культурні об’єкти світового значення. Всього таких об’єктів, взятих на облік ЮНЕСКО, декілька сотень. На основі рекомендацій ЮНЕСКО в окремих країнах розроблені власні оціночні критерії історико-культурної спадщини. В колишньому СРСР існував поділ історико-культурних об'єктів на пам'ятки загальносоюзного, республіканського та місцевого значення. Формально всі вони перебували під охороною держави, а фактично більшість з них методично руйнувалася. [2]

Оцінка історико-культурного потенціалу повинна включати кількісні та якісні показники. Існує пряма залежність між рекреаційною цінністю території і кількістю та якістю пам’яток історії та культури, розташованих на ній. В зв'язку з цим пропонується оцінювати території за густотою пам’яток історії та культури на 100 км² площі. Враховуючи, що різні території мають різну кількість якісно відмінних історико-культурних пам’яток, необхідно окремо визначити густоту пам’яток найвищого класу (загальнонаціонального та міжнародного класу).

С. Кузик оцінює історико-культурні об'єкти на основі визначення їх рекреаційного значення, а також ступеня придатності та доступності їх для організації культурно-пізнавальних занять. Таким чином, автор досліджує не вартість конкретного історико-культурного об'єкту, а визначає пізнавальну цінність об'єкта, необхідну для організації рекреаційних занять. Сутність даної методики полягає в тому, що оціночні бальні шкали побудовані на розділенні компонентів, які складають окремі блоки історико-культурних ресурсів, у відповідності до їх важливості і тривалості часу, необхідного на їх огляд. Чим довший час огляду, тим вище пізнавальна цінність об’єкта. Шляхом сумування окремих балів за компонентами історико-культурних рекреаційних ресурсів отримується загальна сума балів, яка характеризує пізнавальну цінність історико-культурних ресурсів окремої місцевості.

Недоліком даної методики є ігнорування художньої та історичної цінності історико-культурних об’єктів та дещо механічне поєднання різних за сутністю історико-культурних об’єктів. [2]

Підсумовуючи вищесказане, можна говорити про слабку розробленість методів і критеріїв оцінки історико-культурної спадщини, що ускладнюється розбіжностями в підходах до проблеми.

На даному етапі дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів відбувається переосмислення ролі історико-культурної спадщини, яка набуває все більшого значення, а в деяких регіонах країни є основним джерелом прибутку на ринку туристичних послуг. На сьогоднішній день теоретико-методологічні основи дослідження історико-культурних ресурсів потребують подальшого обґрунтування та комплексного вивчення, про що свідчить неоднорідність підходів до оцінки історико-культурної спадщини.

2. Етапи формування історико-культурної спадщини Криму часів античності і середньовіччя