64632 (611508), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Херсонес. Херсонес Таврійський, заснований за останніми даними вихідцями з Гераклеї Понтійської та острова Делона у 422/421 р. до н.е. на місці нинішнього м. Севастополя, проіснував близько двох тисяч років. Він являвся крупним політичним, економічним, культурним центром регіону і відіграв значну роль в розвитку багатьох народів давнини.
На сьогоднішній день на місці колишнього давньогрецького полісу знаходиться Херсонеський державний історико-археологічний музей-заповідник, що розташований по вул. Давній у місті Севастополі. Це одна з найбільш визначних пам’яток давньої культури на території України, що має світове значення. До заповідника входять історико-археологічний музей, фонди якого складають 200 тис предметів, та городище. Серед експонатів багато унікальних, таких, як епіграфічна пам’ятка – мармурова плита з текстом присяги громадян Херсонесу (III ст. до н.е.), фрагменти фрескового розпису, зразки грецької мозаїки. Особливий інтерес у відвідувачів викликають розкопки античного міста з його вулицями, майданами та окремим спорудами; колони базиліки, монетний двір, театр III–II ст. до н.е. – єдиний античний театр, який вдалося знайти на території країни. В південно-східній частині міста добре збереглися ділянки оборонних стін, башта Зенона, ворота (IV–III ст. до н.е.).
Перші розкопки Херсонесу були здійснені у 1827 р., після 400 років з дня зруйнування міста, яке було знищене золотоординцями. Музей був заснований у 1892 р. Засновником його був вчений К.К. Костюшко-Валужанич, який був керівником розкопок на протязі 20 років. У 1978 р. рішенням українського уряду музей був перетворений на державний історико-археологічний заповідник, а у 1994 р. – на національний заповідник.
За більш ніж півтора століття серед розвалин античного Херсонесу були знайдені сотні унікальних знахідок, що стали надбанням світової культури. Цей факт констатували учасники міжнародної наукової конференції, присвяченій 170-річчю з початку археологічних розкопок в заповіднику «Херсонес Таврійський». В гарному стані дійшли до наших днів шедеври античного живопису, архітектури, предмети праці та побуту.
Завдяки самовідданій праці декількох поколінь вітчизняних археологів та істориків, можна познайомитися з історією та культурою цього унікального центра людської цивілізації, який в минулому столітті образно називала Російською Троєю, а нині UNESCO – Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури – включила його до числа 150 найбільш значимих давніх пам’яток, де він стоїть в одному ряду з такими «чудесами світу» як єгипетські піраміди, афінський Парфенон та римський Колізей.
Керкінітіда (Каркінітіда, Коронітіда). Це місто було, ймовірно, найдавнішим античним населеним пунктом північно-західної частини Кримського півострова. Автор одного з перших давньогрецьких географічних трактатів, Гекатей з Мілету, називає Каркінітиду «скіфським містом». Знаючи, що «Землеопис» Гекатея складений в другій половині VI ст. до н.е., ясно, що місто Керкінітіда було засновано не пізніше цього часу.
Невідомо, вихідцями з якого грецького полісу були засновники Керкінітіди. З цього приводу існує дві гіпотези. Одна з них стверджує, що засновниками Керкінітіди стали греки-дорійці, вихідці з Гераклеї Понтійської, яка була і метрополією Херсонесу. Друга гіпотеза стверджує, що Керкінітіду заснувало одне з іонійських міст. Ця гіпотеза основана на комплексі археологічних знахідок з ранніх шарів городища, склад якого дуже схожий на комплекси з інших іонійських колоній Причорномор’я. Припущення про Керкінітіду як про дорійську колонію базуються на знахідках більш пізнього часу, коли місто потрапило до залежності від Херсонесу, в результаті чого його культура потрапила під дорійський (він же херсонеський) вплив.
Залишки Керкінітіди відкриті на місці сучасного міста Євпаторії, на Карантинному мосту. На ранньому етапі життя, приблизно до середини IV ст. до н.е., Керкінітіда була невеликим самостійним полісом. В подальшому місто було включено до складу херсонеської держави. Існують різні версії того, як і коли саме це відбулося. Протягом III–II ст. до н.е. Керкінітіда не раз і не два потерпала від нападу скіфів і в кінці кінців була ними захоплена. Можливо, саме тому деякі джерела більш пізнього часу називають її «скіфським містом». В кінці II ст. полководець Діофанта вигнав скіфів з Керкінітіди. Подальша історія Керкінітіди невідома. Ймовірно, життя тут припинилося у II–III ст. н.е.
Місто знаходилося на мисі, що видавався в море, та з трьох боків було оточене водою. Загальна площа Керкінітіди перевищує 8 гектарів. Його будівництво велося по певному плану. Тут розкопані залишки будинків з внутрішніми двориками ті вимощені вулиці, вздовж яких тягнулися водостоки. Зі всіх боків місто було обнесено фортифікаційною стіною, підсиленою квадратними баштами розміром 5x5 м. В епоху залежності від Херсонесу культура Керкінітіди втрачає свою своєрідність та вбирає в себе «херсонеські» риси.
Паралельно із самою Керкінітідою росло і «місто мертвих» – некрополь, що примикав до оборонної стіни з північного заходу. В епоху незалежності жителі Керкінітіди ховали померлих в могилах, стінки яких були обкладені плитами, і ще одна перекривала могилу зверху. Після того, як місто увійшло до складу херсонеської держави, змінився і погребальний обряд. Тепер погребіння жителів міста стали схожі на могили херсонеситів. Окрім погребіння в простих або плитових могилах, часто тіла кремували, а прах поміщали в погребальні урни. Над могилами ставили нагріб’я, створені в майстернях Херсонеса. [6]
В епоху раннього середньовіччя на місці Керкінітіди знову виникла фортеця. У XIII ст. над Кримом пронісся смерч монголо-татарського нашестя. А в кінці XV ст. турки і татари, відновив на місці Керкінітіди місто-фортецю, назвали його Гьозльов. Невдовзі воно перетворилося на крупний центр работоргівлі.
Давньогрецькі поліси перестали існувати близько середини III ст..до н.е., перетворившись на середньовічні міста і залишивши по собі багату історико-культурну спадщину світового значення.
-
Залишки генуезької архітектури
Генуезькі колонії в Криму з’явилися у 1270–1280 рр. Найкрупнішою з них стала Кафа (Феодосія). В другій половині XIVст., скориставшись непорозумінням всередині Золотої Орди, генуезці вирішили розширити свої володіння. Вони захопили Чембало (Балаклаву), а у 1365 р. – Солдайю (Судак). Одночасно із Солдайєю генуезці підкорили великий сільськогосподарський округ, до складу якого входило 18 селищ. Ця територія склала Солдатське консульство, що підкорялося Кафі – головному адміністративному та торговому центру генуезьких володінь в Криму.
Головним їхнім товаром були раби. Їх поставляли татари, що здійснювали набіги на українські, російські та польсько-литовські землі. Під час осади генуезької Кафи в рядах золото ординців почалася чума. За допомогою катапульти кочівники закидали трупи померлих від чуми через стіни. В місті спалахнула епідемія. Генуезці тікали в Константинополь, потім в Європу, де «чорна смерть» унесла 75 млн. життів.
Найкраще в Криму збереглася Генуезька цитадель, що розташована в м. Судак. Кожного року тисячі туристів відвідують це місце, вшановуючи найкращі традиції досконалої інженерної думки західноєвропейського середньовіччя.
Площа фортеці – 29,5 га. Вона розташована на конусоподібній горі – давньому кораловому рифі. Зі сходу та півдня цитадель неприступна, із заходу – важкодоступна, з північного сходу доступу перешкоджає глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони. Нижній являє собою зовнішню масивну стіну висотою 6–8 м та товщиною 1,5–2 метри. Стіна укріплена чотирнадцятьма бойовими 15-метровими баштами та комплексом головних воріт. Верхній ярус складається з Консульського замку та башт, з’єднаних стіною, а також комплексу Вартової башти на самій вершині. Між цими ярусами розташовувалися вулиці та мирні міські будівлі, залишки міських кварталів можна ясно побачити і понині на сході та заході сонця. [5]
Місто завжди знаходилося на напіввоєнному або воєнному положенні. Відомо, що консул, що являвся комендантом фортеці, начальником гарнізону та завідуючим фінансами, не мав права проводити ні одної ночі поза територією міста. Після заходу сонця ворота фортеці замикалися та підіймався підйомний міст через рів.
Двоповерхова вартова башта на самій вершині в плані створює неправильний чотирикутник. Від башти залишилося лише 3 стіни – четверта зруйнувалася та впала в море. Збереглися сліди каміну, ніші, камінні сходи. Ще в середині XIX ст. на одній із стін чітко вимальовувалася фреска, що зображувала католицьку мадонну, серце якої пронизано сімома мечами. Судячи з усього, це була домашня капела, присвячена святій Діві Марії.
Поряд із Вартовою баштою розташована Кутова башта. Напис на плиті, вмурованій в стіну дозволяє точно датувати будівлю 1386-м роком. В стіні башти вбудовані ще 27 плит з хрестами різної форми. По обох її сторонах видовбані в скелі два басейни, які наповнювалися водою з невеликої річки.
Консульський замок – це цілий комплекс споруд, найбільш цікавий з тих, що збереглися у фортеці. Головна башта, що називається донжоном, займає весь поперечний простір верхньої частини фортеці та з’єднана товстими стінами з другої башти у північно-східному куті замку. На першому поверсі цієї башти є ніша з округлою верхівкою. Невелику плиту над нею колись прикрашало барельєфне зображення Георгія Победоносця, звідки і походить назва башти – Георгієвська. У консула, ймовірно, був свій дім поблизу замка, але у військовий час він жив тільки в донжоні, у великій кімнаті з каміном, розташованій на першому поверсі.
Дуже цікаві написи, що збереглися на воротах та баштах нижньої фортифікаційної стіни. Над брамою на камінній плиті викарбовано: «1389 року, дев’ятого дня липня, у часи правління відмінного та могутнього мужа господаря Батиста ді Зоалі, раніше Анголо, вельмишановного консула Солдайі. Богу подяка.». На плиті, вбудованій у північну стіну накреслено: «В перший день серпня, в часи правління відмінного та могутнього мужа господаря Якоба Торселло, вельмишановного консула і коменданта Солдайі.». Дату важко розібрати, але ще наприкінці XIX ст. можна було розібрати «1382» або «1385». На башті Бері або ді Франкі ді Пагано знаходилася плита з написом: «1414 року, в четвертий день липня, будівля дійсної фортеці уся завершена…» Кругла башта відрізняється від інших своєю напівкруглою формою, існує гіпотеза, що вона була збудована ще візантійцями. Під баштою виявлена більш давня кладка. Під час розкопок 1928 р. в найнижчому шарі землі виявилися залишки глиняного посуду та інші предмети таврського походження. Плита на башті Лукіні де Фліско Лавані говорить: «1409 року, в перший день серпня…». Західну стіну башти Коррадо Чікало раніше прикрашала плита із зображенням герба Генуї і орлів по боках. На плиті рік зведення башти – 1404.
Вражає своєю історією давній храм на території фортеці. За припущенням А.Л. Берт’є-Делагарда та інших вчених, спочатку тут була мечеть, збудована турками-сельджуками у 20-ті роки XIII століття. Потім вона, ймовірно, була перебудована на православний храм, а після цього – генуезцями – на храм католицький. Після взяття Судака турками вона знову перетворилася на мечеть. А після приєднання Криму до Росії тут послідовно була православна воєнна церква, німецька кірха, вірмено-католицький храм.
Під час штурму фортеці турками в храмі намагались врятуватися консул Христофоро ді Негро та близько тисячі захисників фортеці, але турки підпалили будівлю, та всі люди, що знаходилися в середині загинули.
Також збереглося чимало історичних відомостей про Гурзуф. У VI ст. візантійський письменник Прокопій Кесарійський в трактаті «О постройках Юстиниана» (імператора Візантії, що правив з 527 по 565 рр.) повідомляв, що імператор побудував у Тавриці укріплення Гурзувіти. У VIII ст. візантійську фортецю Гурзувіти зруйнували хазари, але вже у часи половців вона була відбудована. У XII ст. арабський географ Ібн Андрісі говорив про Гурзуфі як про успішне приморське місто. Таким він позначається і в списках генуезьких володінь, набутих після договору 1380 р. з татарами, що оселилися в Криму століттям раніше.
На жаль, Генуезька фортеця в Гурзуфі збереглася далеко не так добре, як цитадель в Судаку. Залишки її – напівзруйнована стіна, складена з дикого каменю. Вона знаходиться на сточеній часом Генуезькій скелі, що височіє майже в центрі поселення. Вона була збудована у VI ст., а в XV столітті турки майже повністю її знищили. Первинний вигляд фортеці важко уявити. Тому що каміння з її стін місцеві жителі брали для побудови будинків. Зі східної частини Генуезької скелі видовбаний тунель з виходом до моря.
Італійські поселення проіснували на території Криму трохи більше 200 років. Для історії це невеликий строк. Але величні руїни фортець, башти та неприступні куртини, які на диво гармонійно вписалися у гірський кримський пейзаж, стали невід’ємною складовою наших уявлень про півострів.
2.4. Внесок інших народів до історико-культурної спадщини Криму часів античності і середньовіччя
Вірменська спадщина. Перші свідчення про перебування вірменів в Криму відносять до часу наявності візантійців на півострові. Окремі представники цього народу, в основному купці та ремісники, проживали в містах Таврики, а один з патрійців – Вардан, який знаходився у VIII ст. в Херсонесі, пізніше, навіть, став імператором Східно-Римської імперії. Однак організована вірменська община почала виникати на півострові лише у XI–XIII ст. Свідченням присутності вірменів в Криму на початку минулого тисячоліття є написи на намогильних пам’ятниках, мармурових меморіальних дошках, які вмуровувалися в стіни храмів, а також дані писемних джерел. На підставі наявних даних можна стверджувати, що невелика група вірменів в цей період проживала в Солхаті (Старому Криму), але найбільш багаточисельна і сильна община знаходилася в Кафі. Вчені вважають, що вірмени жили в цьому місті ще до приходу генуезців, оскільки в самому серці цитаделі Кафи була церква св. Саркіса, а в міському Уставі 1316 р. згадується «водопровід єпископа вірменів». Тут же, в місті, у 1305 р. за наказом архімандриту Аветіка було створено два рукописи для збудованих на кошти прихожан церков Св. Трійці та церкви Богородиці в монастирі Гамджак. Вважається, що у XIII ст. постійне вірменське населення проживало і в Херсоні (Херсонесі).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
