Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Кафедра екології та охорони природи

Терещенко Катерина Олександрівна

Етноботанічні характеристики рідкісних видів рослин флори Чернігівщини

КУРСОВА РОБОТА

Науковий керівник:

к. б. н, доцент кафедри екології та

охорони природи

Карпенко Ю.О

Чернігів – 2006

Зміст

Вступ

1 Систематичний огляд видів рослин, які мають етноботанічне значення

2 Етноботанічна характеристика окремих видів рослин

2.1 Квітка богині весни Остари й освідчення в коханні — конвалія

2.2 Цариця вод і квітка русалок – лілея

2.3 Сніг і підсніжник

2.4 Ряст

2.5 Сон-трава

3 Використання етноботанічного матеріалу у виховній роботі з біології в школі

Висновки

Список використаної літератур

Вступ

Чернігівщина. Край зачарованої Десни, розміщений на границі лісової та лісостепової зон, край з досить теплим літом і помірно м'якою зимою. Природа неначе створила його для того, щоб людина використовувала дари її природи, любила та шанувала її.

Чернігівщина — край річок, лісів та боліт. Близько 1200 річок басейну Дніпра нараховується на території області. Це — славетна Десна та ії притоки Убіль, Мена, Снов, Сейм, Остер та інші. Численні "голубі очі" Чернігівщини — її озера та ставки, водосховища.

На Чернігівській землі створено чимало природно-заповідних територій і об'єктів, в яких охороняються ліси і водойми, типові рослинні угруповання і фауністичні комплекси. Значна увага приділена охороні раритетної компоненти нашого біорізноманіття — рідкісних видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань.

Багатовікова історія нашого краю багата на легенди та перекази, які безпосередньо стосуються і рослин.

Етноботаніка – це наука, яка займається вивченням різних переказів, повір`їв, легенд про біологічні об`єкти, а саме про рослини.

Досить цікавим матеріалом є вивчення рідкісних видів рослин. Про більшість із них також існують легенди та перекази.

Мета нашої роботи – узагальнити відомості про етноботанічні особливості окремих видів рослин.

Завданнями роботи є:

1. дати систематичний огляд видів рослин, які мають етноботанічне значення;

2. навести легенди про деякі рідкісні види рослин;

3. розробити виховний захід з використанням легенд та переказів про рослини.

1 Систематичний огляд видів рослин, які мають етноботанічне значення

Відділ Квіткові, або Покритонасінні (Magnoliophyta, або Angiospermae)

Характерними особливостями рослин цього відділу, що відрізняють їх від усіх інших відділів вищих рослин, є такі:

1) насінні зачатки, вміщені в більш або менш замкнуту порожнину (зав'язь), утворену однією або кількома зрослими карпелами (плодолистками);

2) пилкові зерна вловлюються не самим мікропіле насінних зачатків, а приймочкою;

3) гаметофіти позбавлені гаметангіїв і розвиваються в результаті мінімальної кількості мітотичних поділів;

4) так зване «подвійне запліднення», яке характеризується тим, що в результаті потрійного злиття (злиття одного з двох сперміїв з двома полярними ядрами) утворюється триплоїдне первинне ядро ендосперму — спеціальної поживної тканини для зародка, що розвивається, яка притаманна лише для покритонасінних. Від інших насінних рослин покритонасінні відрізняються досить сильно, і проміжні форми між ними до цього часу не знайдені.

Дані з цілком достовірних викопних залишків покритонасінних належать до епохи нижньої крейди. Вважають, що вони виникли задовго до барремського віку, найшвидше ще до крейдового періоду. Аналіз географічного поширення і філогенетичних відносин (філогенетичної фітогеографії) найбільш архаїчних груп нині живучих покритонасінних, або квіткових, привів А. Л. Тахтаджяна до висновку, що первинний центр формування і диференціації цих рослин знаходиться скоріше всього десь в Південно-Східній Азії (включаючи Малазію) і Меланезії.

У відділі Magnoliophyta 2 класи, 533 родини, близько 13 000 родів і, очевидно, не менше 250 000 видів.

Клас магноліопсиди, або Дводольні (Magnoliopsida, або Dicotyledones)

Зародок у магноліопсид з 2 сім'ядолями, іноді з 1 сім'ядолею, рідко з 3—4 сім'ядолями. Сім'ядолі звичайно з 3 провідними пучками. Листки з пірчастим, рідше пальчатим, жилкуванням, іноді жилкування дугоподібне або паралельне, звичайно незамкнуте. Черешок звичайно чітко виражений. Листових слідів 1—3, іноді більше. Профілли і брактеоли звичайно парні. Провідна система стебла звичайно складається з одного кільця провідних пучків, як правило, з камбієм. У флоемі звичайно є паренхіма. Кора і серцевина стебла звичайно добре диференційовані. Первинний (зародковий) корінець звичайно розвивається в головний корінь. Чохлик і епідерма кореня мають в онтогенезі спільне походження (за винятком порядку Nymphaeales). Деревні або трав'янисті рослини, іноді вторинні деревні рослини. Квітки найчастіше 5- або (рідше) 4-членні, і лише у деяких переважно примітивних таксонів 3-член-ні. Нектарники різних типів. Оболонка пилкових зерен звичайно 3-кольпатна або похідних від неї типів; значно рідше (у небагатьох примітивних таксонів) дистально 1-кольпатна.

Підклас Магноліїдні (Magnoliidae)

Об'єднує групу порядків квіткових рослин, які мають низку досить архаїчних примітивних ознак. Цими ознаками є наявність ациклічних, геміциклічних, рідше циклічних, квіток з яскравим забарвленням простої або подвійної оцвітини з численними тичинками, розташованими в центропетальній послідовності, а типовим є апокарпний гінецей; стиглий пилок 2—3-клітинний. Сюди належать дерева, кущі або трави безсудинні або з судинами, членики яких мають драбинчасту перфорацію.

Порядок Лататтєцвіті (Nymphaeales)

Водяні й болотяні кореневищні трав'янисті багаторічні рослини з двостатевими спіральноциклічними квітками з багатьма тичинками і синкарпним або апокарпним гінецеєм з сидячою променястою або голівчастою приймочкою; плоди — багатолистянки або горішки. Порядок містить 3 родини, з них 1 переважно в тропіках.

Родина Лататтєві (Nymphaeaceae). Водяні й болотні багаторічні рослини з добре розвинутими кореневищами. Листки на довгих черешках, великі, плавають на поверхні води, рідше занурені в воду; в останньому випадку вони розсічені на дрібні часточки. Квітки поодинокі, великі, двостатеві, правильні; оцвітина звичайно подвійна, з нечітким поділом на чашечку і віночок; чашолистків 3—6; пелюсток багато; вони поступово переходять у тичинки, яких багато, рідше 6; маточка утворена з багатьох зрослих плодолистків, рідше вони вільні, зав'язь нижня, напівнижня або верхня; плоди багатолистянки.

Лататтєві — давня, переважно тропічна родина, що налічує близько 100 видів, віднесених до 7—8 родів. В Україні найбільш поширені в старицях річок і в озерах: латаття біле (Nymphaea alba) з чотирилистою чашечкою і численними білими пелюстками.

Підклас Ранункулідні (Ranunculidae)

Частіше всього трав'янисті рослини переважно з двостатевими ациклічними або частково циклічними квітками з багатьма тичинками і маточками або їх кілька з вільними або зрослими карпелами; насіння з ендоспермом або без нього. Ранункуліди за рядом ознак близькі до магноліїд, але більш розвинуті. Охоплюють 4 порядки, 4 підпорядки, 12 родин, 16 підродин і значну кількість родів та понад 3000 видів.

Порядок Макоцвіті (Papaverales)

Макоцвіті споріднені з жовтецевими і барбарисовими. Рисами, що зближують родини цих порядків, є насамперед велика кількість вільних тичинок, невизначена кількість (у первісних форм) часток оцвітини, численні насінні зачатки тощо. До порядку належать три родини, з яких тут розглядається одна — Макові. До цієї родини відноситься ряст.

Порядок Жовтецевоцвіті (Ranunculales)

Охоплює 3 підпорядки, 8 родин і 12 підродин.

Підродина Анемонові (Anemonoideae). Охоплює близько 20 родів переважно в позатропічних областях; в Україні представлено 5 родів з такими спільними ознаками: плід — збірна сім'янка, квітки правильні; оцвітина проста, віночкоподібна, рідше подвійна.

Досить поширений у соснових лісах сон широколистий, або сон-трава (Pulsatilla latifolia), з великими поодинокими рожевувато-бузковими квітками, що з'являються в квітні раніше від прикореневих пальчастих листків.

Клас Ліліопсиди, aбo Однодольні (Liliopsida, або Monocotyledones)

Зародок з 1 сім'ядолею. Сім'ядолі звичайно з 2 головними провідними пучками. Листки звичайно з паралельним жилкуванням, рідше жилкування дугоподібне і ще рідше — пальчасте або пірчасте. Жилкування звичайно замкнуте. Листки звичайно не розчленовані на черешок і пластинку, рідше більш чи менш диференційовані, але в таких випадках «черешок» і «пластинка» не гомологічні черешкові і пластинці магноліопсид (вторинного походження), часто з основою у вигляді піхви. Кількість листових слідів звичайно значна. Профілли і брактеоли звичайно непарні. Провідна система стебла звичайно складається з багатьох окремих провідних пучків або іноді з 2 або більшої кількості кілець провідних пучків; провідні пучки звичайно позбавлені камбію (рідко спостерігається залишковий пучковий камбій). У флоемі немає паренхіми. Звичайно немає ясної диференціації кори і серцевини. Первинний корінець рано відмирає, замінюючись системою адвентивних коренів, які звичайно утворюють мичкувату кореневу систему. Чохлик і епідерма кореня мають в онтогенезі різне походження. Звичайно трави, іноді вторинні деревоподібні форми. Квітки звичайно 3-член-ні, іноді 4- або 2-членні. Нектарники переважно септальні. Оболонка пилкових зерен звичайно 1-кольпатна або похідних від неї типів (частіше над усе 1-поратна). Найбільш примітивним типом пилкових зерен ліліопсид є 1-кольпатна (тектонно-колумелятний пилок типу Butomus).

Клас однодольних, крім наявності однієї сім'ядолі в насінині, має ще такі характерні риси, властиві більшості його представників: паралельне або дуговидне жилкування листків (дуже рідко воно сітчасте); раннє відмирання головного кореня, натомість його розвиваються додаткові корені; судинно-волокнисті пучки замкнуті, тобто не мають камбію і розміщені в стеблі безладно; стебло і корінь не ростуть у товщину через відсутність камбію; тільки в окремих родів (юки, драцени) спостерігається вторинне потовщення стебла, але не за рахунок камбію, а внаслідок утворення вторинної меристеми в периметральній частині стебла. Квітки здебільшого тричленного типу, п'ятиколові.

Порядок Холодковоцвіті (Asparagales)

Походить від предків типу мелантієвих. До порядку належать 8 родин, поширених в обох півкулях переважно в областях з аридним і субаридним кліматом. В Україні зростають дико представники 4 родин; більшість з них весняні лісові рослини.

Родина Конвалієві (Convallariaceae). На відміну від інших; родин цього порядку у всіх конвалієвих плід — ягода.

Конвалія (Convallaria majalis). Відома лісова рослина з двома широкоовальними прикореневими листками і білими запашними квітками, зібраними в однобічну китицю. Всі частини конвалії отруйні: містять глікозид конвалятоксин, сапонін конвалямарин, ефірну олію і деякі кислоти. З листків і квіток конвалії виготовляють препарати, які застосовуються при захворюваннях серця Конвалія — улюблена декоративна рослина. Ефірна олія з її квіток використовується в парфюмерії для виготовлення духів, одеколону тощо.

2 Етноботанічна характеристика окремих видів рослин

2.1 Квітка богині весни Остари й освідчення в коханні — конвалія

«В гомоні зеленім ліс залопотів Під яскравим сонцем весь позолотів; Горда і цнотлива, до княжни подібна, Вийшла на узлісся конвалія срібна...»

Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кілька біленьких, немов із порцеляни, дзвіночків на довгій стеблині і двійко світло-зелених листків — от і все; а тим часом — яке диво, яка довершеність! Особливо ж гарна конвалія у своєму лісовому середовищі, на галявині серед негустого лісочка, оточена безліччю яскраво-зеленого листя. А яка вона гарна в букеті, обкладена своїм же листям!

Та найкраще, що в ній може бути,— п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів, з котрим можуть зрівнятися хіба що запахи фіалки й резеди. Щоправда, конвалію ніколи не можна залишати у кімнаті, де сплять, оскільки від її запаху починає боліти голова, зате як приємно вдихати той цілющий аромат на відкритому повітрі, особливо ж у лісі, коли він лине до вас з легеньким повівом вітерцю!

Тепер конвалія для нас — лиш прикраса, і хіба що зрідка букет на Трійцю, коли ми йдемо із ним молитися до церкви,— набуває деякої символіки. Поет каже:

«На Трійцю, давніх заповітів Оберігаючи ключі, Ніхто не з'явиться без квітів, До храму Божого йдучи. Бузок, конвалія, фіалка — Травневії дари природні, Улюблені й кохані палко, Прикрасять щедро храм Господній».

Та був час, і час дуже давній, коли конвалія, скажімо, у давніх германців була присвячена богині Остарі — богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.

На честь цієї богині на Пасху розкладали багаття й влаштовували свято, де всі молоді дівчата й хлопці прикрашали себе квітами конвалії як квітами щастя й кохання. Свято тривало, поки тримались конвалії, а потім, коли квіти в'яли, їх кидали у вогонь — ними приносили богині Остарі приємну жертву.

Німецький поет Ф. Вебер у поемі «Тринадцять Облич» про це розповідає:

«Бог кохання, о чистий Бальдер, наш привіт сприйми прихильно, квіти чисті, немов серце, ми кладем до ніг твоїх...» І, обходячи жертовний камінь, вони кидали священні трави, білі дзвіночки (конвалії) — ці світлі зірочки, ці яскраві іскри у вогонь.