64306 (611462), страница 2
Текст из файла (страница 2)
З квітами цими молодиці вирушали рано-вранці на початку свята до священного джерела й умивалися, щоб якомога довше зберегти свіжість і чарівність обличчя. Це середньовічне повір'я так глибоко вкорінилося у деяких місцевостях Саксонії, наприклад в Альтмарку, де й тепер можна бачити дівчат, що йдуть перед Пасхою вмиватися джерельною водою з метою зберегти свою вроду.
Із зникненням язичництва богиню Остару замінила в народному переказі Пресвята Діва й досі існує повір'я, що в ясні місячні ночі, коли вся земля огорнута глибоким сном, Цариця Небесна, оточена вінцем із блискучих, мов срібло, конвалій, з'являється іноді тому із щасливих смертних, кому готує яку-небудь несподівану радість...
А в Англії в Сусексі склалася цікава легенда про бій св. Леонарда, одного із сподвижників Хлодвіга, котрий прийняв християнство, із страшним драконом Сінь побіля Толбіака.
Три дні й три ночі св. Леонард невтомно бився з ним, іноді зовсім втрачаючи силу й надію перемогти. Та нарешті з допомогою Божою, на четвертий день із задоволенням побачив, як страшне чудовисько, тягнучи за собою довгого хвоста, щезає у глибині лісів, аби більше звідти не з'являтися. Це була перемога християнства над язичницькими примарами.
Ця боротьба св. Леонардові не обійшлася марно: його руки й тіло були жорстоко зранені іклами й кігтями дракона, а на місцях боротьби було безліч слідів крові з його ран.
Та Господь відзначив ці плями пролитої святителем крові й освятив їх, виростивши на тому місці квіти цноти й святості — конвалії. Благочестиві мандрівники й досі зустрічають ці сліди битви повсюди у лісі, забарвлені в біле, уважно прислухаючись, вони здатні, як стверджують, чути, як сніжно-білі дзвіночки конвалії видзвонюють переможний гімн...
Мов відлуння середньовічних звичаїв у деяких селах Франції ми й тепер зустрічаємо звичай відзначити щорічно «свято конвалії». Воно завжди відбувається першу неділю травня.
Цього дня після полудня мешканці кількох сусідніх сіл збираються у найближчий ліс по конвалії. Вирушають не лише молоді, але й старі, пильнуючи, щоб не розходились у лісі, а нарвавши конвалій, до ночі повертаються додому.
Наступного дня конваліями прикрашають у будинках вікна, каміни й столи, причому до конвалії часто додають і бузок. Потім збирають на стіл і запрошують молодь снідати. Співають пісні на честь першопричини свята — конвалії, символу весни. Сміх і розваги зрештою закінчуються танцями.
Ось тут конвалія знову стає предметом ритуалу. Запрошує на танець, звісно, хлопець, але погодитись чи ні — справа дівчини, й вона відповідає на запрошення мовчки, з допомогою конвалії.
Це відбувається так. У кожної і в кожного — по букетику конвалій. Дівчата прикріплюють його до ліфа, а хлопці — у петличку сюртука.
Коли хлопець запрошує дівчину до танцю, то вона, на знак згоди, віддає йому свій букетик, а він передає свій, й вони прикріплюють конвалію знову. Раз вибравши одне одного, молоді люди вже не розлучаються й танцюють усі танці разом.
Тепер такий вибір означає лиш взаємну симпатію і обмежується танцями протягом усього вечора; та колись букетик конвалії мав значно глибше значення: він означав певним чином згоду молодих людей на взаємний шлюб, і сам цей вечір закінчувався оголошенням — хто кого вибрав і хто з ким одружується.
Якщо хлопець, наприклад, хотів висловити дівчині свої почуття, то він просив у неї шпильку й пришпилював її букетик навпроти серця. Відмова дати йому шпильку означала, що дівчина не хоче бути його дружиною.
Якщо хлопець був гордий або ж сором'язливий, то перш ніж попросити у дівчини шпильку, він пропонував їй свій букет. Дівчина взяла букет й приколола до грудей,— отже, виявила йому свою симпатію і згоду на шлюб.
Кинути конвалії на землю мало різноманітне значення: цим жестом можна було висловити і холод почуттів, і незгоду на шлюб, але наступити при цьому на них ногою — означало антипатію, відразу й навіть озлобу.
Ще віддаленішим відгуком тих середньовічних свят став у двадцятих роках минулого століття звичай мешканців Ганновера влаштовувати прогулянки в заміський ліс Ейлерейде, в якому конвалії росли в такій кількості, що утворювали подекуди суцільні галявини.
Марною, стверджують сучасники, була б спроба змалювати чарівність таких галявин, засипаних, мов снігом, білими квітами, і дивовижний, п'янкий аромат, що линув звідти. На місці веселощів ставились намети, де можна було випити кави, майтранку, лимонаду та інших напоїв, а також намети для куріння й закусок. Свято закінчувалось, як і згадані свята у Франції, танцями, серед яких улюбленим був так званий німецький вальс-Landler.
Усі дороги до лісу тими днями заповнювали натовпи міщан різного віку, які потім з раннього ранку до пізнього вечора снували по лісу, збираючи конвалію. І ніхто не повертався додому без букетів цих квітів, якими потім прикрашали всі кімнати й навіть двері будинків...
Конвалія — улюблена квітка й парижан. Першого травня, коли робітники на знак солідарності з іншими трудівниками світу з'являються з червоними гвоздиками в петлиці, решта парижан ходять, прикрашені білими конваліями, немов емблемою «освідчення сердець», тому навіть перше травня називається в Парижі „днем конвалій”.
Цього дня попит на конвалії буває такий великий, що її привозять з провінції цілими вагонами, не враховуючи тих мільйонів квітів, які штучно вирощуються в теплицях на околицях Парижа.
На того, хто не має в цей день у руках, на грудях чи в петлиці конвалії, всі дивляться з якимось подивом...
Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінчення весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.
Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і, голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.
У зв'язку з цією язичницькою легендою виник, мабуть, і християнський переказ про походження конвалії з пекучих сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона проливала, стоячи біля хреста розп'ятого Сина. Пекучі її сльози падали великими краплями на землю, й на місці їхнього падіння виникали чисті білі конвалії, котрі, осипаючись, перетворювалися на червоні, що нагадують краплини крові, плоди...
З конвалією пов'язана в деяких місцях Німеччини легенда про білу діву, котра показує таємні скарби.
Ця біла діва з'являється там у місячні ночі з букетом конвалій і тримається поблизу місця, де сховано скарб.
Таке з'явлення, наприклад, спостерігається кожні сім років біля замку Вольфарствейлер у Гессені і, що найбільш цікаво, деякі ділянки, котрі належали кільком волостям тієї місцевості (наприклад, ОрГегосіе), зобов'язані, згідно з давньою угодою, щорічно вносити як процент за користування землею по букетові конвалій.
Очевидно, був колись якийсь шляхетний барон — володар тих земель, котрий, не бажаючи обтяжувати селян грошовим податком за користування землею, запровадив щорічний оброк у вигляді букета конвалії. Сам цей барон і сама угода давно зникли, але залишилась легенда. Орендна плата у вигляді букета квітів і далі сумлінно вноситься, як і колись.
Форма квітки конвалії у вигляді дзвіночка, що нагадує також і краплю, послужила тому, що цій рослині почали приписувати цілющі властивості.
Задля пояснення треба завважити, що у середньовіччя цілющість рослини, хоч як це дивно, визначали за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, що мали звивисту або заокруглену форму, як, наприклад, полин, вероніка, родовик, вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя, такі як (заячий) холодок, кріп,— засобом, що зміцнює волосся; квіти, форма яких певним чином нагадувала око,— троянда, маргаритка або очанка — вважалися ліками для хворих очей. Чебрець і аконіт — оскільки трохи схожі на вухо — від вушних захворювань, щавель, схожий на язик— від хвороб язика, а кропива, оскільки вкрита жалкими волосинками, вважалась чудовим засобом від кольок.
От і конвалія, що має форму краплі, вважалася чудовим засобом проти паралічу. Для виготовлення ліків квіти конвалії треба було збирати до сходу сонця, поки вони ще покриті росою, й робити настій на мальвазії.
Але те, що середньовічні лікарі якось знайшли навпомацки, виявилось у наш час справді могутнім засобом проти аритмії. У вигляді усім тепер відомих крапель конвалії ці ліки — серйозний суперник дигіталіну — настою наперстянки (гїідііаііа), що був протягом тривалого часу єдиними ліками серцевих хвороб.
Крім того, англійці виготовляють із настояних на воді квітів конвалії щось на зразок еліксиру, відомого під назвою золотої води, оскільки він продається в позолочених та посріблених флаконах і вживається для зміцнення нервів і проти головного болю. Цей еліксир також вживався як запобіжний засіб проти різних заразних хвороб.
Нарешті, висушені стебла й квіти конвалії, розтерті на порошок, нюхали при нежиті й головних болях, а разом із каштаном були основою «шнеєберзького» нюхального тютюну.
Одначе, приносячи у тому чи іншому вигляді користь людині, квіти конвалії вкрай шкідливі для домашньої птиці. Траплялись випадки, що кури та інша птиця, надзьобавшись того цвіту, отруювались і гинули.
Та найцікавіше, що запах конвалії — убивчий для деяких квітів.
А втім, ворожість, якщо можна так висловитись, одних квітів до інших через різні запахи — непоодиноке явище. Так, троянда й резеда не терплять одна одну. Аби переконатися в цьому, варто щойно зірвані квіти поставити разом в одну склянку води. Не мине й півгодини, як вони почнуть в'янути, тим часом розташованим неподалік іншим квітам — не завадить нічого.
Так само вбивчо діє своїм запахом на інші квіти й конвалія: вона немилосердно нищить майже усіх своїх сусідів, що пахнуть; особливо ж не любить бузку, тому бузок, поставлений до однієї вази з конвалією, завжди швидко блякне.
Та якщо деякі квіти так убивчо діють на своїх сусідів, то трапляється іноді й зворотне явище. Так, наприклад, резеда прекрасно почуває себе поряд з геліотропом і немовби підсилює його запах. Так само й конвалія в добрих стосунках із незабудкою і навіть додає їй особливої свіжості й чарівності.
У давньослов'янських землях, якими є Саксонія та Сілезія, конвалія по-вендськи має назву «струп»— кора, оскільки, як стверджують, нею в минулому з успіхом лікували захворювання шкіри, а в німецькій Богемії конвалію називають «цавка»— булочка, бо обвислі квіточки нагадують низку дрібних булочок. У тих же землях і, кажуть, у нас соком її коріння дівчата натирали й натирають собі щоки, щоб викликати рум'янець.
Приносячи людині насолоду у травні, конвалія останнім часом стала однією з найпопулярніших серед квітів, вирощуваних узимку. Для цього коріння дикої конвалії штучно культивують, потім пересаджують у горщик з вогким мохом і ставлять у теплому місці на печі або навіть на батареях водяного опалення в кімнатах, там рослина поступово розвивається й серед зими розквітає у всій своїй красі. Щоправда, квіти її пахнуть слабко, але все одно прекрасні. Вирощена таким чином конвалія, розміщена в корзиночці чи жардиньєрці,— одна з найвишуканіших кімнатних прикрас. А кому доводилося бачити квітки в теплицях, де її вирощують на продаж майже суцільним килимом, той знає, що то за видовище.
В штучних умовах конвалії часто культивують у посуді особливої форми, що має вигляд або кулі, або гарної вази, або яйця з отворами. Проростаючи з тих отворів, конвалія за дбайливого догляду так щільно обростає ці посудини, що їх самих і не видно. Особливо ж оригінальною й красивою є форма у вигляді яйця.
Такі величезних розмірів яйця з квітів конвалії, прикрашені білими й рожевими шовковими стрічками,— один із найчарівніших великодних подарунків і, виставлені перед святом у вікнах квіткових магазинів, вони завше приваблюють численних глядачів.
2.2 Цариця вод і квітка русалок – лілея
«Комиші береги обліпили,
На ставу — дзеркала молоді;
Сніжнобілі чаруночки лілій
Розцвіли у прозорій воді...»
Світанок. На озері тиша — ні вітру, ні хвилі. Вода, мов дзеркало, й посеред того дзеркала то там, то сям визирають, немовби голівки русалок, чудесні білі лілеї, з повними красивими бутонами, з круглим, наче з воску, листям-лататтям...
І наша уява мимоволі переносить нас на далекий північний захід, в Ельсінор, до замку Кронеборг, з його дивовижним, чистим, немов кристал, озером, порослим водяними ліліями (лілеями). Причинна Офелія у вінку з лілей і з цілими пучками цих квітів у руках, повільно, співаючи, заходить в озеро. Все глибше й глибше опускається в воду — зникає... Спливають над водою білі лілеї, що випали з рук, пливе зелена трава, відірвавшись од берега, й здалеку, тихо, ніби завмираючи, ще долинає її сумна пісня:
«Зайнялась давно вже днина,
Валентинів день настав,
Під вікном стоїть дівчина —
І пита — чи милий встав?»
Цю чарівну квітку завжди любила молодь. У давній Греції її вважали промовистим символом краси. Юні дівчата плели з лілей гірлянди, прикрашали ними волосся й свої туніки. Зі слів Феокрита, молоді грекині сплели вінок із лілей і для прекрасної Єлени на день її весілля з царем Менелаєм й прикрасили ним вхід до їхнього шлюбного приміщення.
Її любили і в стародавньому Римі. На фресці одного із храмів, нещодавно розкопаних у Помпеї, і досі можна побачити бутони лілей, що прикрашають божків та крилатих геніїв.
Чарівна водяна лілея, як стверджує одна грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання й ревнощі до незворушного Геркулеса. Від неї й походить наукова назва лілеї — німфея.
Очевидно, як відгомін легенди, у давньогерманських казках йдеться про те, що в ставах і озерах серед квітів та очеретів постійно живуть німфинікси. Верхня частина тіла водяних красунь — прекрасної постави жінка із завжди привітним обличчям, а нижня частина — потворний риб'ячий хвіст. Вони заманюють людей у воду й тягнуть на дно, у вологу дочасну могилу.
Але, з іншого боку, й сама ця чарівна квітка за своїми властивостями має чимало спільного з водяними дівами. Вона так само приваблює усіх своєю красою й так само губить тих, хто надто захоплюється її красою. Не раз необачні полювальники накладали головою, запливаючи надто далеко, щоб нарвати лілей: або не ставало сил вернутись на берег, або заплутувались у їхніх довгих підводних стеблах. Особливо страждають діти від свого непереборного бажання заволодіти квіткою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
