59754 (Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років), страница 4

У 60-х роках негритянський рух досяг небаченого розмаху. З південних штатів воно поширилося на північ і на захід. Від ненасильницьких форм боротьби (бойкот міського транспорту, магазинів, сегрегованих шкіл, масові демонстрації тощо) чорношкіре населення перейшло до стихійних повстань, що охопили багато великих міст у десятках штатів країни. Похід на Вашингтон у 1963 році – демонстрація на захист рівноправності чорношкірих американців – зібрав 250 тисяч учасників. На багатьох гаслах демонстрантів – вимоги ширшого доступу до праці ( див. додаток 1).

Поліція і національна гвардія жорстоко розправлялися з учасниками цих виступів, що вийшли з-під контролю негритянських організацій. Реакційні, расистські сили залякували біле населення погрозою негритянської революції в країні.

У ході боротьби були висунуті вимоги надання чорним американцям рівних прав з білими в економічній, політичній і соціальній областях, зокрема забезпечення рівноправ’я при одержанні роботи та освіти, поліпшення житлових умов, пропорційне представництво в місцевих і федеральних органах влади. Тиск негритянського руху змусив конгрес прийняти ряд законів про громадянські права. Так, у 1964 р. вступив у дію закон про заборону расової дискримінації в громадських місцях. У наступному році конгрес прийняв закон, що усунув найбільш істотні перешкоди при здійсненні чорними громадянами права на участь у виборах. Спеціальним законом у 1966 р. була заборонена дискримінація при оренді житла.

Підйом негритянського руху висунув нових керівників. Найбільш значною фігурою серед них став священик Мартін Лютер Кінг, лідер Конференції християнського керівництва на Півдні, відзначений за свої заслуги Нобелівською премією світу [12,285]. Кінг був прихильником ненасильницьких дій. Під впливом боротьби чорних американців і змін, що відбувалися у світі, він прийшов до розуміння необхідності союзу негритянського народу і робочого руху як вирішальної умови успіху визвольної боротьби своїх співгромадян. Під керівництвом Кінга рух проти расизму оформляється організовано у виді "Конференції християнського керівництва на Півдні". У квітні 1968 р. У Мемфісі (штат Теннессі) Мартін Лютер Кінг був убитий. Його поховання, в якому брали участь близько 150 тис. чоловік, перетворилося в політичну демонстрацію протесту проти сваволі відносно чорношкірого населення.

У негритянському русі не було організаційної й ідейної єдності. Значним впливом користувалися дрібнобуржуазні ідеологи і керівники. Одні з них схиляли маси до бунтарства, інші - до ізоляції від білих трудящих та до чорного націоналізму, треті - до примирення з існуючою дійсністю і прийняттю "чорного капіталізму". Велику популярність у негритянському середовищі завоювало гасло "Влада чорним!", але в залежності від ідеологічної орієнтації його розуміли по-різному. Одні вважали, що за цим гаслом криється вимога пропорційного представництва чорношкірого населення у всіх органах державної влади, інші бачили в ньому заклик до насильницького захоплення влади збройним шляхом.

У 1966 р. у США виникла організація "Чорні пантери", що поставила своїм завданням боротьбу з усіма формами гноблення чорношкірого населення [12,285]. Спочатку вона прагнула додати руху пролетарський характер, частина її членів виявила велику цікавість до марксизму. Незабаром на "Чорних пантер" обрушилися суворі репресії, а в самій організації через відсутність чіткої ідейної платформи наступив розбрід.

Літо 1967 року ознаменувалося масовими вбивствами борців за права чорних. У попередні кілька років населення негритянських гетто піднімалося проти расової дискримінації і гноблення чорних. Де б не виникали вогнища боротьби, влада мала одну відповідь - кулі, сльозоточивий газ та поліцейські кийки. У негритянських кварталах Уоттса в Лос-Анджелесі 34 убитих, 4000 заарештованих.

У липні 1967 року в Ньюарке (штат Нью-Джерсі) вбито 26 чоловік, поранено 1200. Через тиждень п'яте за величиною місто в США Детройт стало ареною найжорстокішого насильства. 43 чоловік убитих, 2000 поранених, 7200 арештованих, більш чотирьох тисяч пожеж знищили більшу частину міста [11,130].

У 1963-1968 роках під час розправ з демонстрантами, що домагалися дотримання прав людини для чорношкірого населення і протестували проти війни у В'єтнамі, було убито 220 чоловік.

Прогресивні сили США у вирішенні негритянської проблеми припустилися двох помилок – спочатку намагалися розчинити негрів у фермерському середовищі, а потім – робітничому, тобто посадити всіх негрів на землю як фермерів, а потім допомогти їм формально влитися в американський робітничий клас.

Інша крайність у підходах до негритянської проблеми виявилась у прагненні до сепаратизму, котрий сповідувала значна кількість негритянських лідерів. Відповідно до їхньої теорії, біле та чорношкіре населення внутрішньо протилежні та ворожі одне одному.

Висновки

В курсовій роботі розглянуто суспільно – політичний рух, який виник з метою поліпшення становища окремих верств американського суспільства, зокрема чорношкірого населення США, молоді та студентства. Рух отримав найбільшого розмаху в післявоєнний період, коли активізується боротьба за громадянські та політичні свободи у всьому світі.

Характерною особливістю боротьби за расову рівність є виведення на перший план загальнокласових проблем та завдань, які об’єднують трудящих різних рас та етнічних груп. Активізація боротьби проти расової дискримінації була викликана рядом факторів. По-перше змінилась соціальна структура афро-американського населення, яке складало 10 – 11% населення країни. Якщо раніше афро-американці в основному проживали в сільській місцевості південних штатів, то після війни відбувається масове переселення чорношкірого населення до міст. Активна участь під прапором США у війні, переселення до міст, зростання національно-визвольного руху в колоніях та залежних країнах, зокрема в Африці, – все це сприяло зростанню самосвідомості чорношкірого населення США. Більш за все викликала обурення расова сегрегація – політика примусового розділення темношкірого та білого населення, яка існувала у південних штатах в учбових закладах, сфері побутового обслуговування, транспорті тощо.

Масового характеру набув студентський рух. Головне місце в програмах цього руху займали заклики боротьби проти соціальної несправедливості, бідності, расової дискримінації, війни у В’єтнамі, за повагу прав національних, конфесіональних та інших меншин, удосконалення системи освіти тощо. Досягнення молодіжного руху США в тому, що, діючи пліч-о-пліч з рухом афро-американців за громадянські права та антивоєнним рухом, він зумів співдіяти активізації прогресивних сил суспільства.

Масовий антивоєнний рух спричинив зростання ультраправих рухів і настроїв, що живили расизм та антикомунізм.

Антивоєнна боротьба, разом з іншими рухами соціального протесту наприкінці 60-років мала великий вплив на життя американського суспільства. Ця боротьба в значній мірі спів діяла тому, що в повсякденній свідомості американців розпочинається складний процес розмитості стереотипних уявлень про “бездоганність” Америки – “ захисниці свободи та демократії”.

Поряд з іншими міжнародними політичними та економічними факторами, широкий розмах антивоєнного руху призвів до того, що імперіалістична буржуазія США в післявоєнні роки в значній мірі втратила свободу дій, вимушена була пристосовуватись до зміненого співвідношення сил на міжнародній арені та в США.

Антивоєнний рух, розгортаючись в умовах підйому соціального протесту 60-х років, переріс традиційний буржуазний пацифізм. Посилювались антиімперіалістичні тенденції, які все тісніше переплітались із загальнодемократичною боротьбою американського народу. Тим самим антивоєнний рух став серйозним політичним фактором, який вплинув, як на моральні погляди суспільства, так і на політику правлячих кіл США.

Список використаної літератури

1. Алпровиц Гар. Атомная дипломатия: Хиросима и Постдам. Редактор А. В. Карпов.- М., 1968.-272с.

2. Большая Советская Энциклопедия (в 30 томах). Гл. ред. А. М. Прохоров. М., 1972.- Т.7.- 608с.

3. Большая Советская Энциклопедия (в 30 томах). Гл. ред. А. М. Прохоров. М.,1974.- Т.16.- 616с.

4. Большая Советская Энциклопедия (в 30 томах). Гл. ред. А. М. Прохоров. М., 1976.- Т.24.- 608с.

5. Всемирная история. Т. XII/ Под ред. Р. Ф. Иванова и др.- М., 1979.- 671с.

6. Газін В. П., Копілов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 2002 роки). К., 2004.- 624с.

7. Зарубежные молодежные организации. / Сост. В. И. Камышанов, М. О. Литовская.- М., 1989.- 492[4]с.

8. Зарубежные молодежные организации. / Сост. М. О. Литовская, Ф. М. Мухамотишин.- М., 1985.- 430с.

9. История США. В 4-х томах. Т. 4. 1945 – 1980.- М., 1987.- 744с.

10. Калужский М., Краснова Е.Социальные гетто андеграунда // Вокруг света.- 2005.- №4.

11. Книга для чтения по новейшей истории, 1945 – 1978 / Под ред. Н. Н. Яковлева.- М., 1981.- 303с.

12. Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1939– 975. Под ред. С. М. Стецкевича.- 575с.

13. Новейшая история стран Европы и Америки: ХХ век: В 3 ч. / Под ред. А. М. Родригеса, М. В. Пономарева.- М.,2004.- Ч.2: 1945- 2000.- 336с.

14. Новейшая история стран Европы и Америки: ХХ век: В 2 ч. / Под ред. А. М. Родригеса, М. В. Пономарева.- М.,2003.- Ч.1: 1900- 1945.- 464с.

15. Пивовар С. Ф., Слюсаренко А. Г., Стельмах С. П. Всесвітня історія. Новітній період. 1945-1997рр.- К., 1998.- 256с.

16. Современные Соединенные Штаты Америки.- М., 1988.- 542с.

17. Сучков М. Е. Хрестоматия по новейшей истории. Ч. 2 (1945 - 1974). Сост. М. Е. Сучков. Под ред. проф. Н. Н. Яковлева.- М., 1976.- 288с.