59754 (611135), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Великий вплив на підйом політичної активності наприкінці 50-х рр. мав рух за громадянські права негритянського населення. Боротьба негрів проти расизму, дискримінації і сегрегації одержала широку підтримку серед американського студентства, що сприймало гноблення чорних американців як втілення недоліків американського суспільства. Проявом солідарності з боротьбою негрів стали виступу студентів проти дискримінації негритянських студентів у вищих навчальних закладах.
В основі політичної активності студентства на рубежі 50-60-х рр. були ліберальні ідеологічні уявлення, але в той же час молодь відмовлялася зв'язувати свої інтереси з ліберальними колами та їх організаціями, вважаючи їх винними в зрадництві ідеалів і в капітуляції перед американською реакцією в роки маккартизму.
Серед прогресивно налаштованої молоді спостерігалося прагнення до організаційної й ідейно-політичної самостійності. Воно проявилося в створенні груп і організацій молодої інтелігенції і студентства, які ставили за мету активну політичну діяльність і вироблення ідейно-теоретичної платформи, що втілює їхнє представлення про шляхи перетворення американського суспільства. У 1958 р. Створена організація "Студенти - за демократичне суспільство" (СДС) [15,121]. Негритянські студенти, що брали участь у русі за громадянські права, створили в 1960 р. свою організацію - "Студентський координаційний комітет ненасильницьких дій" (СККНД), спочатку міжрасовий за складом, який до середини 60-х років перетворився в суто негритянську організацію [8,282].
60-ті рр. стали для США періодом різкого загострення соціально-політичних конфліктів. Розвиток державно-монополістичного капіталізму привело до росту невдоволення широких прошарків населення, підйому масових демократичних рухів. Їхньою складовою частиною був молодіжний і студентський рух. Молодь йшла в перших рядах руху за громадянські права негрів, за припинення агресії США в Південно-Східній Азії. Виступу студентів за свої права, за демократизацію системи освіти охопили університети та коледжі по всій країні. Зростання політичної активності молоді і студентів супроводжувалося помітними зрушеннями в їхній ідейно-політичній орієнтації. Найбільш помітною силою молодіжного протесту було студентство. Ідейні шукання прогресивно налаштованого студентства спрямовані на визначення шляхів ліквідації „недоліків” суспільства і на обґрунтування місця і ролі інтелігенції в суспільному житті.
Збереження надій на здійснення реформ з боку держави були причиною того, що на початку 60-х рр. СДС і СККНД співробітничали з "Студентами за демократичні дії", НСА, студентськими клубами.
Суто університетські проблеми займали певне місце у вимогах студентських радикалів-активістів, хоча вони були присвячені загальнополітичній та загальнокультурній проблематиці. Радикали виступали за введення студентського самоврядування в університетах, за лібералізацію навчального процесу й побуту студентів тощо. Різкій критиці піддався сам зміст вищої освіти, його відірваність від найважливіших соціальних і морально-етичних проблем американського суспільства. Особливо гостра боротьба розгорнулася проти підпорядкування університетів військово-промисловому комплексу США.
Протест молодіжних і студентських організацій викликала зовнішня політика адміністрації, спрямована на продовження "холодної війни" і гонки озброєнь, придушення боротьби народів Азії, Африки і Латинської Америки за волю і незалежність. Після невдалої спроби інтервенції на Кубу в квітні 1961 р. молодіжними і студентськими організаціями був створений "Комітет за справедливе відношення до Куби", що зумів провести кілька масових демонстрацій. У лютому 1962 р. "Союз студентів за мир" організував загальнонаціональний антивоєнний виступ біля Білого дому.
Становлення молодіжного і студентського руху як реальної політичної сили, здатної впливати на громадське життя, було зв'язано з підйомом масового руху проти війни у В'єтнамі. Агресія США в Південно-Східній Азії стала каталізатором масових суспільних рухів у США, загостривши багато соціально-політичних проблем американського суспільства. Війна була сприйнята студентством не як ізольоване явище, а як уособлення всієї агресивної зовнішньої політики правлячих кіл.
Війна мала і безпосередній вплив на життя студентів. Збільшення призову до армії, скорочення і скасування відстрочок від служби для студентів і випускників створювали для багатьох реальну загрозу потрапити у В'єтнам. Рух проти війни відображав небажання молодих людей піддавати себе небезпеці, гинути за далекі їм інтереси.
На початку 60-х років з'явилися перші комуни „хіпі” - молодих людей, що обрали неполітичні, пасивні форми соціального протесту, які марно розраховували на те, що саме цей шлях приведе їх до «тотального» розриву з ненависним «суспільницьким споживанням» [10,104]. Радикали-активісти та пасивні хіпі в ідейному відношенні мали багато спільного, вони переслідували однакові цілі, відкидаючи пануючу соціальну систему. Однак методи досягнення цих цілей були протилежними. Одні бачили вихід в активному втручанні в політичну боротьбу, інші - у духовній і фізичній ізоляції від навколишнього їхнього буржуазного світу.
У цілому американський молодіжний рух 60-х років характеризувалося традиційними для США формами непролетарського радикалізму із властивими йому надкласовими ілюзіями, тактикою ненасильницьких дій і моралізаторських тенденцій.
Зниження вікового виборчого цензу до 18 років і скасування призову в армію були серйозними досягненнями молодіжного руху. Студентство домоглося збільшення своєї ролі в керуванні вищими навчальними закладами і у визначенні змісту навчання.
Розділ ІІІ. Боротьба за расову рівність у післявоєнні роки
Негритянське питання не сходить з порядку денного в США з моменту їхнього утворення, а в другій половині ХХ століття воно обернулося в основному специфічною проблемою американського робітничого класу, оскільки переважна більшість чорношкірого населення США в ході зрушень у суспільному виробництві і розвитку демографічних процесів перетворилася в найманих робітників.
Післявоєнні десятиліття відзначені розвитком і посиленням опору різних расових і етнічних груп расизму, дискримінації і сегрегації, усім формам расової нерівноправності і гноблення. З середини 50-х років у США розгорнувся могутній рух чорношкірого населення за формальне рівноправ’я, проти узаконеної сегрегації і дискримінації. Ця боротьба, що одержала підтримку мільйонів білих американців, сприяла активізації й інших расових і етнічних груп. Особливість боротьби за расову рівність у США - участь у ній практично всіх груп населення США, які в тій чи іншій мірі страждали від дискримінації, нерівноправ’я і морального приниження та були жертвами расистських забобонів.
Правлячі кола США діяли за принципом, сформульованим ще в 1938 р. У. Ф. Джорджем, сенатором штату Джорджия: "Ми дуже ретельно дотримуємося американської конституції, але у нас вистачає розуму і хитрості, щоб не дотримуватися духу тих її виправлень і положень, що могли б вселити негру переконання в його рівності з білою людиною" [8,50].
У перші післявоєнні роки з 15 млн. афро-американців, за даними офіційної статистики США, 20% були чистокровними неграми, інші - мулатами, народженими від шлюбів чорних і білих [8,47]. Негри в перші післявоєнні роки складали приблизно 10% населення США [8,48]. Чорна інтелігенція складала незначний відсоток афро-американців, а її можливості і сфера діяльності були обмежені. Близько 10% негрів з вищою освітою займалися приватною практикою. Більше половини фахівців з вищою та середньою освітою були зайняті на підприємствах, що належали чорним.
У 1946 році в Чикаго з'явилося Об'єднання Негритянських ветеранів Америки (ОНВА), а пізніше в Цинциннаті - Національна негритянська робітнича рада (ННРР). ОНВА ставило своєю метою боротьбу проти расистської антинегритянської діяльності таких реакційних організацій, як "Американський легіон" і Ку-клукс-клан. Воно проіснувало біля року. ННРР боролася за право афро-американців працювати в промисловості, займатися кваліфікованою роботою, за надання неграм представництва у виборних органах і заняття в них керівних посад, проти расової дискримінації в профспілках і на промислових підприємствах.
Глибокі корені пустила політична дискримінація чорних громадян США. На Півдні чорношкіре населення (біля чверті всього населення цього регіону) не мало в конгресі США жодного свого представника, а на Півночі - було фактично позбавлене можливості займати відповідальні посади в органах влади, у поліції, національній гвардії, в армії, у комісіях з реєстрації виборців тощо. Навіть за неповними офіційними даними, в 11 південних штатах приблизно 4 млн. негрів після другої світової війни були позбавлені виборчих прав [8,50]. Расисти змушували підприємців не брати на роботу тих чорношкірих, котрі намагалися зареєструватися в списках виборців. Багатьом афро-американцям подібні спроби коштували звільнення з роботи. Знущання, або й часом фізична розправа загрожували кожному, хто насмілювався порушити неписані закони расової сегрегації.
Жертвами расистів ставали не тільки чорношкірі, але й білі борці проти американського расизму. У червні 1964 р. біля Філадельфії (штат Міссісіпі) були, наприклад, жорстоко вбиті троє молодих борців за громадянські права — двоє білих і їхній чорношкірий товариш. У березні 1965 р. расисти застрелили двох білих прихильників расової рівноправності афро-американців: Віолу Ліуззо — мати п'ятьох дітей та священика Джеймса Ріба [9,267].
На Півдні як і раніше була узаконена політична дискримінація чорних. П'ять південних штатів (Алабама, Арканзас, Міссісіпі, Віргінія й Техас) зберігали у своєму законодавстві відповідне положення, яке обов'язковою умовою для участі у виборах ставило щорічну сплату виборчого податку, причому нові виборці повинні були заплатити цей податок на 2—3 роки вперед. У всіх південних штатах (за винятком Арканзасу, Флориди, Теннессі й Техаса) закон вимагав, щоб виборці здавали спеціальний іспит (так звані тести грамотності). Але навіть самі складачі визнавали, що ці тести були складені так, щоб чорношкірі не змогли дати на них відповіді.
Расистські закони Півдня були націлені на збереження й закріплення расової та етнічної ворожнечі між американськими трудящими. Закон південних штатів під загрозою штрафу від 100 до 200 дол. або 6-місячного тюремного ув'язнення забороняв чорношкірим і білим спілкуватися в місцях відпочинку, розваг, а також створювати спільні підприємства.
Середньорічний прибуток негритянського робітника на Півдні - на 530 дол. менше, ніж у негритянського робітника на Півночі, складав лише 40% грошового доходу білого робітника. У 1968 р. рівень безробіття серед чорношкірого населення складав 7,4%, удвічі більше аніж серед білих [6,252].
У перші післявоєнні роки більше половини чорношкірого населення все ще проживало на Півдні. Однак вже в 40-і роки у порівнянні з попередніми десятиліттями темпи масового переселення чорношкірого населення з Півдня різко прискорилися. Наприклад, якщо за 30 років (з 1910 по 1940 р.) з Півдня переїхали 1750 тис. афро-американців, то всього за 7 років - з 1940 по 1947 р.- більш 2 млн. З 1940 по 1950 р. активніше стала виявлятися й інша історична тенденція - скорочення чорношкірого населення в сільській місцевості і різке збільшення його в містах: за це ж десятиліття чисельність афро-американців у міській сфері зросла на 44,4 %, а в сільській місцевості - скоротилася на 3,1 %. Якщо в 1940 р. більше половини всіх чорношкірих американців жили в сільській місцевості, то в 1950 р. понад 60% з них стали городянами [8,50].
Характерно, що основна маса мігруючих афро-американців направлялася у великі і найбільші міста США, що перетворилися у вогнища небувалої раніше компактної концентрації чорного населення країни. У 1950 р., наприклад, більш 4,5 млн. чорних, чи 29,5% всіх афро-американців, проживали в 27 містах країни. Чорні гетто великих міст фактично перетворилися в концентраційні табори для негритянських робітників і в гігантські резервуари штучно створюваної існуючим ладом "зайвої" негритянської робочої сили. Негритянські гетто - характерні придатки сучасних міст США: у Нью-Йорку - це Гарлем, у Чикаго - Бронзвіл, Детройті - "Райська долина", Питтсбурзі - Хілсекшн, у Лос-Анджелесі - Централ-авеню тощо. Для чорних гетто характерні надзвичайна скупченість населення, відсутність елементарних санітарних умов, невелика кількість лікарень і шкіл, високий рівень захворюваності і смертності мешканців.
Навіть в офіційних документах відзначалося, що житло на американському ринку не є таким товаром, який можна купити на рівних умовах і що більшість негрів не мають можливості орендувати чи придбати у власність пристойну, безпечну квартири, що відповідала б санітарним умовам. Відсоток чорношкірого населення, що жило в таких невпорядкованих житлах, був більш ніж вдвічі вищий, за відсоток білих, що мали подібні житлові умови.
З прийняттям у середині 60-х років під натиском масової боротьби законодавства про цивільні права закінчився етап, об'єктивною задачею якого було надання расово-етнічним меншинам формально-юридичного рівноправ’я. Після цього на порядку денному встало завдання про досягнення рівноправ’я в соціально-економічній і політичній сферах, подолання расистської політики минулого.
Боротьба за соціально-економічне рівноправ’я наштовхується на значно більш завзятий опір правлячих кіл, ніж боротьба за громадянські права. Умови, в яких доводиться діяти борцям за расову рівність, ускладнюються й ослабленням підтримки їхніх вимог з боку частини білих американців, багато хто з яких розцінювали прийняття законів про громадянські права як вирішення расової проблеми. Помітні зміни відбулися в організаційній структурі руху за расову рівність. В середині і другій половині 60-х років провідну роль у рухах чорношкірих та інших кольорових американців відігравали організації ліворадикального напрямку, більшість яких зійшло з політичної сцени.
Найбільшими організаціями чорних американців на той час була Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення (1909), що нараховувала близько 500 тис. членів, і Національна міська ліга (1910) [16,115]. Активізувала свою діяльність Ліга громадян латиноамериканського походження (1929) - найбільш представницька організація американців мексиканського походження. Боротьбу індіанців за свої права очолювала організація Рух американських індіанців, створена у 1968 році.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
